Закрите акціонерне товариство науково-виробниче об'єднання "Чернігівеліткартопля" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" про визнання недійсним договору фінансового лізингу №080415-49/ФЛ-Ю-С від 16.04.2008 та додаткових угод від 12.05.2008, 21.05.2009 і 25.10.2010.

В судовому засіданні 22.11.2011 представник позивача подав заяву про уточнення та збільшення позовних вимог, в якій просить суд:

- визнати частково недійсним договір фінансового лізингу № 080415-49/ФЛ-Ю-С від 16.04.2008, а саме: п.п. 3.4.1-3.4.5, ст. 11 договору та додаткові угоди до договору від 21.05.2009 і від 25.10.2010;

- стягнути з відповідача надмірно сплачені кошти в сумі 252 048,98 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2011 вказана заява прийнята судом. За таких обставин, судом розглядаються уточнені позивачем вимоги в заяві від 22.11.2011 з підстав визначених як у позовній заяві, так і в уточненнях.

Позовні вимоги мотивовані тим, що зміст укладеного сторонами спірного договору суперечить нормам законодавства, оскільки не відповідає принципу справедливості в частині коригування лізингових платежів на зміну курсу гривні до долару США, а також вимагає від відповідача сплати непропорційно великих штрафних санкцій і не встановлює аналогічних санкцій для позивача. Також позивач вважає, що ціну товару у договорі визначено всупереч п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про удосконалення порядку формування цін" від 18.12.1998 № 1998 (1998-98-п) . Крім того, позивач зазначає, що п. 3.1.1 договору всупереч Закону України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) передбачено додатковий вид платежу, тому позивач здійснив перерахунок сплачених коштів та тих, що повинні були бути сплачені, та встановив, що ним надмірно сплачено відповідачу 252048,98 грн., які просить стягнути з останнього в судовому порядку.

Відповідач проти задоволення позову заперечує та вказує, що хоча розмір лізингових платежів за договором встановлюється у еквіваленті іноземної валюти, сплата цих платежів здійснюється саме у гривнях, у зв’язку з чим твердження позивача про невідповідність спірного договору законодавству є безпідставним.

Третя особа явку представника не забезпечила, письмових пояснень по суті спору не надала.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

16.04.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБіЛізинг" (лізингодавець) та Закритим акціонерним товариством науково-виробничим об‘єднанням "Чернігівеліткартопля" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №080145-49/ФЛ-Ю-С, відповідно до якого предметом є надання лізингодавцем в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу лізингоодержувачу майна, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладання договору якого наведена в Специфікаціях (додаток №2 до договору) для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

Згідно з пунктом 2.1 договору строк користування лізингоодержувачем майном становить 61 місяців з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна у відповідності до пунктів 4.3 даного договору за умови належної сплати ним лізингових платежів та належного користування майном за договорами. В разі дострокового розірвання договору або закінчення строку користування предметом лізингу та інших випадках дострокового повернення майна, лізингоодержувач зобов’язаний повернути майно лізингодавцю (п.2.2 договору).

Пунктом 3.1 договору встановлено, що лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів (Додаток №1 до договору) та пунктів 3.4.1-3.4.5 договору.

Лізингові платежі включають: платежі, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна; винагороду (комісію) лізингодавцю за отримане у лізинг майно з врахуванням коригування, вказаного в пунктах 3.4.1 - 3.4.5 договору.

Пунктом 3.4 договору передбачено, що платежі за договорами здійснюються в національній валюті України (гривнях). Всі платежі здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавцю у порядку, визначеному пунктом 3.4.1. договору, які встановлюють, що лізингоодержувач здійснює платежі за цим договором відповідно до Графіку сплати лізингових платежів з наступним коригуванням на зміну курсу гривні до долару США (крім авансового лізингового платежу) та дані пункти договорів встановлюють порядок розрахунку суми, що підлягає сплаті на користь лізингодавця на дату фактичного виконання платежу (крім авансового платежу).

Відповідно до п. 3.4.2 договору, порядок визначення суми лізингових платежів, що підлягають сплаті, передбачений пунктом 3.4.1 договору, застосовується у випадку, коли курс гривні до долару США в розрахунку на один долар США, встановлений на дату фактичного виконання лізингового платежу, перевищує курс гривні до долару США, за якими банківська установа, за дорученням лізингодавця, фактично здійснила продаж (конвертування у гривню) коштів в іноземній валюті (валютного кредиту), отриманих лізингодавцем для придбання майна та його подальшої передачі лізингоодержувачу у фінансовий лізинг.

Якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий день, то лізингоодержувач зобов‘язаний сплатити такий платіж не пізніше дня, який передує останньому робочому дню, за яким настає такий неробочий день (п. 3.4.3 договору).

Згідно з п. 3.4.4 договору в разі, якщо на момент нарахування лізингового платежу (в тому числі додаткової винагороди (комісії) у відповідності до пунктів 7.10 та п.17.3. цього договору) розмір винагороди (комісії) Лізингодавцю за отримане в лізинг Майно у складі такого лізингового платежу буде становити суму, що перевищує подвійну облікову ставку Національного Банку України, встановлену на день нарахування такої винагороди (комісії) за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за цим договором, розраховану від загальної вартості майна, то сума такого перевищення є об'єктом оподаткування ПДВ, при цьому Лізингоодержувач повинен самостійно збільшити розмір винагороди (комісії) Лізингодавцю за отримане в лізинг майно на суму, яка дорівнює ПДВ, нарахованому на такий об'єкт оподаткування, а Сторони самостійно здійснюють дні, передбачені чинним податковим законодавством України, щодо проведення оподаткування такої операції.

Коригування розмірів лізингових платежів згідно з пунктами 3.4.1-3.4.4 договору не призводить до збільшення загальної вартості майна, відповідно, не збільшується і частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна (пункт 3.4.5 договору). Таке коригування збільшує частину лізингових платежів - винагороду (комісію) лізингодавцю за отримане в лізинг майно.

21.05.2009 позивачем та відповідачем укладена додаткова угода до договору, в якій сторони погодили графік погашення лізингових платежів.

25.10.2009 позивачем та відповідачем укладена додаткова угода до договору, в якій сторони погодили графік погашення лізингових платежів та погодили статтю 3 договору викласти в наступній редакції:

"… п. 3.1 договору встановлено, що лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів (Додаток №1 до договору) та пунктів 3.4.3 договору.

П. 3.4 договору, платежі за договорами здійснюються в національній валюті України (гривнях). Всі платежі здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавцю у наступному порядку:

П. 3.4.1 договору, лізингоодержувач здійснює платежі за цим договором відповідно до Графіку сплати лізингових платежів (додаток№1).

П. 3.4.2 договору, якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий день, то лізингоодержувач зобов‘язаний сплатити такий платіж не пізніше дня, який передує останньому робочому дню, за яким настає такий неробочий день.

П. 3.4.3 договору, в разі, якщо на момент нарахування лізингового платежу (в тому числі додаткової винагороди (комісії) у відповідності до пунктів 7.10 та п.17.3. цього договору) розмір винагороди (комісії) Лізингодавцю за отримане в лізинг Майно у складі такого лізингового платежу буде становити суму, що перевищує подвійну облікову ставку Національного Банку України, встановлену на день нарахування такої винагороди (комісії) за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за цим договором, розраховану від загальної вартості майна, то сума такого перевищення є об'єктом оподаткування ПДВ, при цьому Лізингоодержувач повинен самостійно збільшити розмір винагороди (комісії) Лізингодавцю за отримане в лізинг майно на суму, яка дорівнює ПДВ, нарахованому на такий об'єкт оподаткування, а сторони самостійно здійснюють дні, передбачені чинним податковим законодавством України, щодо проведення оподаткування такої операції.

П.3.4.4 договору, коригування розмірів лізингових платежів згідно з пункту 3.4.3 договору не призводить до збільшення загальної вартості майна, відповідно, не збільшується і частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна. Таке коригування збільшує частину лізингових платежів - винагороду (комісію) лізингодавцю за отримане в лізинг майно.

П. 3.4.5 договору, лізингоодержувач зобов‘язується здійснювати погашення заборгованості перед лізингодавцем у поряду визначеному цим пунктом".

Відповідно до акту приймання –передачі від 16.05.2011 року майно, що було предметом договору, повернуто позивачем відповідачу у зв‘язку з розірванням відповідачем з вини позивача договору №080415-49/ФЛ-Ю-С.

Позивач просить визнати недійсними пункти 3.4.1-3.4.5 договору в редакції, викладеній в договорі від 16.04.2008, та повністю додаткові угоди, оскільки вважає, що умови про коригування лізингових платежів на зміну курсу гривні до долара США, є такими, що порушують норми чинного законодавства, а також передбачають додатковий, ніж встановлений п. 3.3 та графіком сплати лізингових платежів, вид платежу.

Також позивач просить визнати недійсною ст. 11 договору від 16.04.2008, якою передбачена відповідальність лізингоодержувача у вигляді пені, неустойки, штрафу в разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору.

Позивач вказує, що названа стаття договору визначає відповідальність лише лізингоодержувача, встановлені штрафні санкції є непропорційними, передбачена можливість односторонньої відмови від договору лише з боку лізингодавця, що у сукупності є підставою для визнання договору недійсним в цій частині на підставі ст. 207 Господарського кодексу України.

Згідно з п. 7 ст. 176 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) , з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до пункту 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 вказаного Кодексу встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Частинами 1-4 ст. 180 Господарського кодексу України визначено зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Укладаючи Договір, сторони узгодили, що оплата буде відбуватися у національній валюті в сумі, а для розрахунку розміру лізингових платежів у гривні сторони обрали валюту - долар США.

Відповідно до ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно з ч. 1 і ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України - грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Частиною 2 статті 198 Господарського кодексу України встановлено, що грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України " Про удосконалення порядку формування цін" від 18.12.1998 № 1998 (1998-98-п) формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати під час формування цін є обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури.

Враховуючи вищевикладене, чинне законодавство України забороняє застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами, однак, не містить приписів щодо заборони на визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті.

Як вбачається з матеріалів справи за умовами пунктів 3.1, 3.4, 3.4.1 договору фінансового лізингу, грошове зобов’язання за цим договором зі сплати лізингових платежів виражене у грошовій одиниці України –гривні, що відповідає вимогам чинного законодавства, у тому числі і постанові Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 № 1998 "Про удосконалення порядку формування цін" (1998-98-п) .

При цьому, слід зазначити що, в даному випадку коригувалися на зміну курсу гривні до долару США не витрати лізингодавця на придбання предмету лізингу, які відшкодовувались у складі лізингових платежів окремо, а його винагорода (комісія) за надані послуги з фінансового лізингу і вказане не протирічить нормам діючого законодавства.

Позивачем не доведено, що чинне законодавство, в тому числі вищезазначена постанова, містить заборону на встановлення у договорі розміру платежів, що еквівалентний курсу долару США.

Таким чином, п. 3.4.1, 3.4.2, 3.4.3, 3.4.4, 3.4.5 договору передбачають порядок формування розміру лізингових платежів, а не валюту зобов’язання, а вимоги про визнання їх недійсними є не обґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Частиною 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно до ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16.12.1997 договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Частиною 2 ст. 16 Закону, встановлено що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Оскільки внаслідок укладення договору лізингоодержувач набуває права користування предметом лізингу за умови сплати лізингових платежів, лізингові платежі є платежем за користування майном.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивачем не доведено, що пункти 3.4.1-3.4.5 договору встановлюють додатковий вид платежу.

Доводи позивача про наявність обставин для повернення йому суми у розмірі 252048,98 грн. як надмірно сплачених, судом відхиляються, оскільки до укладення між лізингодавцем та лізингоодержувачем договору купівлі-продажу існуючи між ними зобов’язання за своєю правовою природою є орендними зобов’язаннями, а орендні платежі не підлягають поверненню. Крім того, позивачем не доведено, а судом не встановлено, що вказані кошти є надмірно сплаченими по договору.

Також суд вважає безпідставними твердження позивача про недійсність ст. 11 договору.

Нормативно свої вимоги в цій частині позивач обґрунтовує положеннями ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України, якою встановлено, що нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:

виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;

допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;

вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Отже, вище перелічені умови є нікчемними для типових договорів і договорів приєднання, в той час як спірний договір до такого виду договорів не відноситься. Інших підстав для визнання ст. 11 договору позивач не навів.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьої, п’ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 статті 21 Господарського процесуального кодексу України, позивачами є підприємства та організації, що подали позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Однак, наявність права на пред’явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищевказаними нормами, права.

Приймаючи рішення, суд зобов’язаний керуватись наданими сторонами доказами.

Доказами, наданими позивачем, не доведено, що договір та додаткові угоди суперечить вимогам чинного законодавства та відповідно, що позивач надмірно перерахував відповідачу кошти, які підлягають стягненню в судовому порядку.

Інших доказів недійсності договору, ніж ті, що містяться в позовних вимогах, позивачем не надано.

Враховуючи вищезазначене позов задоволенню не підлягає.

У зв’язку з відмовою в позові судові витрати згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

У задоволенні позову відмовити повністю.

рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.