Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Френдій Н.А. розглянув справу

за позовом Тернопільського транспортного прокурора в інтересах держави 46000, м. Тернопіль, вул. С. Бандери, 6, в особі Міністерства інфраструктури України в особі Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" вул. Гоголя, 1, м. Львів, 79000

до ВАТ "Архітектурно-будівельної науково-проектної виробничої корпорації по комплексній організації та регенерації середовища "Терно-Корс", вул. Шашкевича, 3 м.Тернопіль, 46008

За участю представників від:

Прокурор: Цимбалюк О.Є. (посвідчення № 62);

Позивача: ОСОБА_1 (довіреність № НЮ-499 від 29.07.10 р.);

Відповідача: ОСОБА_2 (довіреність №11/127 від 01.11.2011р.).

В розпочатому судовому засіданні учасникам судового процесу роз’яснено права і обов’язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22, 29, 81-1 ГПК України.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Суть справи:

Тернопільський транспортний прокурор звернувся до господарського суду Тернопільської області із позовом в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України в особі Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" до ВАТ "Архітектурно-будівельної науково-проектної виробничої корпорації по комплексній організації та регенерації середовища "Терно-Корс" про: 1. зобов’язання звільнити земельну ділянку площею 0,219га, що по вул..Текстильній, 30, м. Тернопіль, яка належить ВП "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" ДТГО "Львіська залізниця" 2. зобов’язання знести самочинно збудовану будівлю та споруду (огорожу), які незаконно збудовані на земельній ділянці площею 0,219га, що по вул..Текстильній, 30, м. Тернопіль, яка належить ВП "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" ДТГО "Львіська залізниця"; 3. стягнути з відповідача завданих збитків в загальній сумі 57489,16грн., а саме: 48153,00грн. втрат лісового виробництва, 6119,19грн. затрат на відновлення орієнтовної площі насаджень за перший рік, 3216,97грн. шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог прокурор та позивач посилаються на те, що відповідачем в порушення ст..ст. 64, 84, 92, 125, 126 Земельного кодексу України самовільно зайнято земельну ділянку по вул.. Текстильній, 30а у м. Тернополі в смузі відведення залізниці площею 0,219га в перегоні "Тернопіль-Шляхтинці" на 148 км пікету 3-4, яка відноситься до земель залізничного транспорту та зони особливого режиму, і яка належить відокремленому підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", здійснено на ній незаконну порубку захисних лісонасаджень та проведено самочинне будівництво на вказаній земельній ділянці.

Відповідач у відзиві на позов та його повноважний представник в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, оскільки, за його твердженнями позивачем не надано жодних доказів, що свідчили б про наявність у ДТГО "Львівська залізниця"права власності або права користування спірною земельною ділянкою, та вважає, що Тернопільським транспортним прокурором не подано достатніх доказів, що свідчили б про підвідомчість даного спору господарському суду, також прийняття Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради народних депутатів рішення від 18.11.1994 року за № 178, на яке посилається позивач, пунктом 2 якого Акціонерному товариству "Тернопільдіпроцивільпромбуд"було надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,95 га (до складу якої входить фактично огороджена та використовувана нами ділянка площею 0,2783 га) свідчить про те, що дані землі, перебувають у віданні Тернопільської міської ради та не належать ДТГО "Львівська залізниця"; таким чином, вважає, що ДТГО "Львівська залізниця"в інтересах якої діє Тернопільський транспортний прокурор, не являючись власником або постійним користувачем земельної ділянки, не має права на відшкодування заявлених збитків, звільнення неналежної їй земельної ділянки та знесення збудованої на ній будівлі, та є неналежною стороною по справі. На думку відповідача посилання Позивача на те, що рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів від 18.11.1994 року за № 178 повністю втратило чинність, не є доведеним, оскільки такий висновок, як вбачається зі змісту позовної заяви, зроблений на підставі здійсненого від руки допису до п. 2 вищезгаданого рішення, що не дозволяє однозначно встановити особу, яка вчинила таке дописування та її повноваження; натомість, копія рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів від 18.11.1994 року за № 178, що знаходиться в розпорядженні Відповідача не містить жодних дописувань. Таким чином, вважає, що користування вищезгаданою земельною ділянкою не може кваліфікуватися як "самовільне зайняття земельної ділянки"та тягнути за собою заходи юридичної відповідальності, оскільки здійснюється на підставі рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 178 від 18.11.1994 року. Враховуючи дані обставини, припис про усунення порушень земельного законодавства від 04.04.2011 року № 000102 на даний час оскаржується в судовому порядку. Окрім вищенаведеного, зазначив, що позовні вимоги щодо стягнення збитків нібито завданих Відповідачем ДТГО "Львівська залізниця"не є належно підтвердженими та не можуть бути задоволені з тих підстав, що як вбачається із листа ДТГО "Львівська залізниця"від 12.03.2011 року за № НЗЕ-10/661 не можливо надати документальне підтвердження кількості дерев, що ніби то знаходилися на зайнятій Відповідачем земельній ділянці, також зі змісту листа ДП "Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою"(дату та номер листа неможливо розібрати із фотокопії, яка є у розпорядженні Відповідача) слідує, що розрахунок визначення сум відшкодування втрат лісогосподарського виробництва на земельній ділянці площею 0,219 га в захисній лісосмузі залізничного полотна на перегоні Тернопіль-Шляхтинці, км. 148, пк 3-4, виділ 117 проведено на підставі вихідних даних, поданих ЛВ на ст. Тернопіль УМВС України на Львівській залізниці, при цьому, згідно долученого до вищезгаданого листа розрахунку в якості вихідних даних враховано: - площу земельної ділянки визначену службовими особами ЛВ на ст. Тернопіль УМВС України на Львівській залізниці, які не мають повноважень та кваліфікації для проведення землемірних, землевпорядних робіт; - тип лісорослинних умов на перегоні Тернопіль-Шляхтинці, км. 148, (лист ДТГО "Львівська залізниця"від 24.05.2011 р. № НЗЕ - 10/1752), а не на конкретній земельній ділянці, що призвело до неправомірного застосування коефіцієнта продуктивності лісових угідь за типом лісо рослинних умов; також в позовних матеріалах відсутні розрахунки затрат на відновлення лісових насаджень (за перший рік), а як вбачається із листа ДГТО "Львівська залізниця"від 11.05.2011 року за № НЗЕ - 10/1251 вищезгадані затрати розраховані щодо орієнтовної площі земельної ділянки визначеної працівниками ЛВ на ст. Тернопіль УМВС України на Львівській залізниці, які не мають відповідних повноважень та кваліфікації; відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам, в сумі 3 216, 97 гривень, згаданої у позовній заяві, передбачено Постановою про накладення адміністративного стягнення від 05.04.2011 року за № 000087, винесеною старшим державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель у Тернопільській області Іваськівим І.Я., тому вважає, що повторна вимога щодо стягнення шкоди є безпідставною та незаконною і не може бути задоволеною.

09.12.2011р. Тернопільська міська рада на запит суду щодо чинності рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів від 18.11.1994 р. №178 надіслала відповідь, що рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 22.11.2000р. за №1183 пункт 2 рішення виконавчого комітету від 18.11.94р. №178 вирішено вважати таким, що втратив чинність.

Ухвалою суду від 29.11.2011р. та від 09.12.2011р. у прокурора та позивача витребовувались додаткові матеріали, а саме: обґрунтовані, розгорнуті розрахунки стягуваних сум, з посиланням на норми чинного законодавства, з зазначенням підставності їх стягнення, докази тверджень щодо відношення земельної ділянки по вул.. Текстильній, 30а у м. Тернополі площею 0,219га в перегоні "Тернопіль-Шляхтинці" на 148 км пікету 3-4 до земель залізничного транспорту та зони особливого режиму, в тому числі до земель лісозахисної смуги, право встановлюючи документи позивача на земельну ділянку по вул.. Текстильній, 30а у м. Тернополі площею 0,219га в перегоні "Тернопіль-Шляхтинці" на 148 км пікету 3-4; Норми отвода земель для железних дорог, затверджені постановою Держбуду СРСР від 19.12.1974р.

Транспортний прокурор в якості обґрунтованих розгорнутих розрахунків стягуваних сум, з посиланням на норми чинного законодавства, з зазначенням підставності їх стягнення надав суду листи-відповіді Державного управління Держкомзему у Тернопільській області від 09.12.2011р. та від 12.12.2011р., в яких йдеться про порядок розрахунку та стягнення втрат сільськогосподарського лісогосподарського виробництва, проте сам розрахунок стягуваної суми не наведено. Щодо зазначених матеріалів стосовно затрат на відновлення орієнтовної площі насаджень за перший рік, то прокурор як на підставу позовних вимог в цій частині посилається на долучений розрахунок вартості створення 0,3га лісових культур, лист відокремленого підрозділу Львівської дистанції захисних лісонасаджень від 13.10.2011р. та розрахунок, доданий до нього.

Представник позивача 14.12.2011р. подав до суду додаткові пояснення, в яких зазначив, що згідно "Плану границ полосы отвода линии Лановцы-Тернополь Львовоской ж.д. в административных границах Тернопольского района Тернопольськой области от км 134+020 до км151+506", розробленого в 1987 році Київським філіалом інституту "Укржелдорпроект"(проект № 459-Л) та погодженого з головним інженером - землевпорядником Тернопільського району Шведом Я.П., ширина смуги відведення залізниці на 148 км П.КЗ-4 перегону Тернопіль - Шляхтинці становить 100м, однак, в порушення зазначеного вище, ст. 23 Закону України "Про транспорт", ст. 68 Земельного кодексу України, ст. 6 Закону України "Про залізничний транспорт"), ВАТ "Терно - Коре"самовільно зайняло земельну ділянку залізниці площею 0,219 га., при цьому залізниця як суміжний користувач не погоджувала ні проект відведення земельної ділянки, ні акт встановлення і узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі та у жодному випадку не надавала погодження на вилучення земельної ділянки. Незважаючи на той факт, що Відповідачем було самовільно зайнято частину смуги відведення залізниці, за яку залізниця сплачує земельний податок (у 2010 році - 19 480 грн., а у 2011 - 151 672 грн.), що підтверджується довідкою відокремленого підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень"від 13.12.2011 № 503, та, як вбачається з матеріалів даної справи, здійснено незаконну порубку захисних лісонасаджень, які перебувають на балансі відокремленого підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень", останнім проведено самовільне будівництво будівель та споруд, що спричинило збитків на загальну суму 57 489,16 грн. При цьому представником позивача долучено до матеріалів справи витяг з "Плану границ полосы отвода линии Лановцы-Тернополь Львовской ж.д. в административных границах Тернопольского района Тернопольской области от км 134+020 до км151+506"; - копію довідки відокремленого підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" від 13.12.2011р.№503.

В судовому засіданні 14.12.2011р. було оголошено перерву до 11 години 00 хвилин 16 грудня 2011р.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні 16.12.2011р. зазначили, що на даний час здійснюється оформлення права землекористування позивача на спірну земельну ділянку, при цьому представник позивача долучив до матеріалів справи копію акту погодження на місцевості зовнішніх меж земельної ділянки з 07.02.2011р. по 25.02.2011р. з додатком, який оглянуто в судовому засіданні, і який на думку прокурора є безспірним доказом того, що позивач є правомочним землекористувачем вказаної земельної ділянки, право якого порушено діями відповідача.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши думку прокурора, пояснення представника позивача та відповідача, господарським судом встановлено наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 178 від 18.11.1994 року акціонерному товариству "Тернільдіпроцивільпромбуд", (правонаступником якого є відповідач), надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,95 га за по вул. Текстильна під розширення автотранспортної бази (п.2), проте даний пункт рішення втратив чинність на підставі рішення № 1183 від 22.11.2000 року виконавчого комітету Тернопільської міської ради.

Разом з тим, рішенням (без номера) від 05.05.2000 року сесії Тернопільської міської ради, надано дозвіл підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування (уже реорганізованому підприємству) експериментально-виробничій базі ЗАТ АБ НПВ Корпорація "Терно - Корс"на земельні ділянці площею 0,95 га, за адресою вул. Текстильна.

рішенням №1645 від 26.12.2001 року виконавчого комітету Тернопільської міської ради надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,63712 га, ЗАТ АБ НПВ Корпорації "Терно - Корс"для обслуговування існуючого приміщення виробничої бази за адресою вул. Текстильна.

Головним управлінням Держкомзему в Тернопільській області в квітні 2011 року було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, про що складено відповідний акт від 04.04.2011р., відповідно до якого встановлено, що генеральним директором ВАТ "Архітектурно-будівельної науково-проектної виробничої корпорації по комплексній організації та регенерації середовища "Терно-Корс" самовільно зайнята земельна ділянка площею 0,219 із земель транспорту для розширення виробничої бази на території м. Тернополя по вул. Текстильна, 30а. Під час перевірки складено акт обстеження земельної ділянки №000064 від 04.04.2011р., в якому вказано, що правовстановлюючі документи на земельну ділянку у відповідача відсутні. Внаслідок встановлених правопорушень повноважній особі відповідача винесено припис від 04.04.2011р. №000102 та складено протокол про адміністративне правопорушення від 04.04.2011р. та притягнуто генерального директора відповідача до адміністративної відповідальності, винісши постанову про накладення адміністративного стягнення від 05.04.2011р. №000087, в тому числі нараховано шкоду, заподіяну внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки в розмірі 3216,97грн.

Крім того, Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області винесено постанову №24-18/11/0 про адміністративне правопорушення у сфері містобудування від 05.04.2011р., якою посадову особу товариства відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності за виконання відповідачем будівельних робіт без належного дозволу та без відповідно погодженої та затвердженої проектної документації у м. Тернополі по вул. Текстильна, 30а.

Тернопільською транспортною прокуратурою при проведенні перевірки за повідомленням начальника ВП "Львівська дистанція захисних лісонасаджень"ДТГО "Львівська залізниця"встановлено, що адміністрацією ЗАТ "Архітектурно - будівельна науково проектна виробнича корпорація по комплексній організації та регенерації середовища "Терно - Корс"в порушення вимог ст. ст. 68, 84, 92, 125, та 126 Земельного кодексу України (2768-14) , в частині користування землями в зонах особливого режиму, незаконно та самовільно зайнято земельну ділянку площею 0,219 га., здійснено на ній незаконну порубку захисних лісонасаджень та самочинне будівництво будівель і споруд (огорожа) на самовільно зайнятій земельній ділянці, яка знаходиться на праві постійного користування у ВП "Львівська дистанція захисних лісонасаджень"ДТГО "Львівська залізниця", що суперечить вимогам ст. 68, п. б ч.3 ст. 84 Земельного кодексу України, і посилаючись на приписи ст.. 158 ЗК України, ч.2 ст. 22, 326, 373- 374, ст. 376, 391 ЦК України, звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав:

Згідно із ст. 6 Закону України "Про залізничний транспорт" землі, що надаються у постійне користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України (2768-14) та Закону України "Про транспорт" (232/94-ВР) .

Відповідно до присів ст. 19 ЗК України за цільовим призначенням землі поділяють, між іншим, на землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони. Статтею 20 ЗК України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії, а також зміна цільового призначення земель проводиться на підставі рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до статті 67 ЗК України, до земель транспорту належать землі надані підприємствам, установам та організаціям залізничного автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об’єктів транспорту.

Статтею 68 Земельного Кодексу України передбачено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Таким чином, Статтею 68 ЗК України, статтею 6 Закону України "Про залізничний транспорт", статтею 23 Закону України "Про транспорт" встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України.

Згідно ст. 116 Земельного кодексу України юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку або право оренди земельної ділянки виникає: після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації; після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України, вказане право посвідчується державним актом встановленої форми або договором, який реєструється відповідно до закону.

Статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" встановлено, що самовільним зайняттям земельної ділянки –є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 ЗК України (2768-14) , та за процедурою, визначеною Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року № 284 (284-93-п) .

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач на день розгляду справи будь-яких доказів, які б свідчили про правомірність та законність користування ним спірною земельною ділянкою площею 0,219 для розширення виробничої бази на території м. Тернополя по вул. Текстильна, 30а, суду не надав.

Втім, прокурор та позивач відповідно до вимог ст. 33, 34 ГПК України не надали доказів наявності у позивача передбачених діючим законодавством документів, що посвідчують право на земельну ділянку, що свідчить про безпідставність тверджень останніх щодо порушення прав позивача як землекористувача спірної земельної ділянки.

Подані в якості доказів наявності у позивача права постійного користування спірною земельною ділянкою "План границ полосы отвода линии Лановцы-Тернополь Львовоской ж.д. в административных границах Тернопольского района Тернопольськой области от км 134+020 до км151+506", розроблений в 1987 році Київським філіалом інституту "Укржелдорпроект"(проект № 459-Л) та погоджений з головним інженером - землевпорядником Тернопільського району Шведом Я.П., акт погодження на місцевості зовнішніх меж земельної ділянки (проведеного з 07.02.2011р. по 25.02.2011р.) з додатком, не є належними і допустимими доказами такого права в силу приписів ст.ст. 116, 125, 126 ЗК України.

У відповідності з нормами Лісового кодексу України (3852-12) лісозахисні смуги входять до лісового фонду України.

Статтями 105, 107 Лісового кодексу України передбачено, що порушення лісового законодавства у вигляді незаконного вирубування та пошкодження дерев і чагарників тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Підстави для відшкодування втрат лісогосподарського виробництва встановлено главою 36 Земельного кодексу України (2768-14) та постановою Кабінет Міністрів України № 1279 від 17.11.1997 року "Про розміри та Порядок визначення втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню" (1279-97-п) .

Згідно статті 207 Земельного кодексу України втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель.

Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом.

Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, а також у зв'язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон.

Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Отже, Земельним кодексом України (2768-14) передбачено дві окремі підстави для виникнення втрат, які підлягають відшкодуванню: втрати лісових земель як основного засобу виробництва в лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із лісогосподарським виробництвом та втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, а також у зв'язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон.

Прокурором та позивачем не зазначено, які саме втрати мав на увазі прокурор, відсутнє й нормативне обґрунтування даної позовної вимоги. При цьому, прокурор на вимогу суду щодо надання обґрунтованого, розгорнутого розрахунку стягуваних сум, з посиланням на норми чинного законодавства, з зазначенням підставності їх стягнення, надав листи –відповіді Головного управління Держкомзему у Тернопільській області від 09.12.2011р. №22-27/6265 та від 12.12.2011р. №22-27/6999, які містять вказівку на порядок розподілу коштів від відшкодування відповідних втрат у випадку їх стягнення, опис розміру та порядку визначення таких втрат в цілому, а також зазначення норм права, якими регулюється порядок їх стягнення, проте жодним чином не наведено розрахунку заявлених до стягнення втрат лісогосподарського виробництва, а також підстави їх нарахування щодо відповідача, а відтак не можуть слугувати відповідним обґрунтуванням позовних вимог в частині стягнення втрат лісогосподарського виробництва.

Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж згідно статті 5 Лісового кодексу України проводиться в порядку, встановленому земельним законодавством, а відповідно до частини 1 статті 55 Земельного кодексу України до земель лісового фонду відносяться землі, покриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Згідно статті 20 Земельного кодексу України повноваження щодо встановлення цільового призначення землі віднесено до компетенції відповідача, та здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Згідно пункту "а" частини 2 статті 55 Земельного кодексу України та частини 2 статті 4 Лісового кодексу України, до земель лісового фонду не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів

Прокурором та позивачем не надано суду належних доказів про віднесення зелених насаджень на спірній земельній ділянці до лісів будь-якої категорії.

Також, матеріали справи свідчать про те, що на балансі ВП "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" дерева, які нібито були вирубані відповідачем на спірній земельній ділянці, не обліковуються, а розмір витрат на відновлення орієнтовної площі насаджень за перший рік ґрунтуються на припущеннях (лист позивача від 12.03.2011р. №НЗЕ-10/661). Прокурором та позивачем не надано нормативного обґрунтування даної позовної вимоги.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність належних доказів віднесення зелених насаджень на спірній земельній ділянці до категорії лісів та про відсутність підстав для віднесення відповідної земельної ділянки до лісових земель.

Відповідно до приписів ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1). При цьому збитками є: "1" втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); "2" доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене ((упущена вигода) (ч. 2)). ) Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Прокурор в позовній заяві, заявляючи вимоги про стягнення збитків, послався на ч. 2 ст. 22 ЦК України.

Під збитками відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, далі – ГК України (436-15) , розуміються втрати, зроблені управневою стороною, втрата або пошкодження майна, а також не одержані нею доходи, які управнева сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

В силу ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктами, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків - це міра відповідальності за правопорушення в сфері господарювання, тому її застосування можливе лише за наявності підстави відповідальності, передбаченої законом. Особа, яка вимагає відшкодування збитків, повинна довести факт порушення господарського зобов'язання контрагентом, наявність і розмір понесених ним збитків, причинний зв'язок між правопорушенням і збитками.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками; вини.

Свої позовні вимоги щодо стягнення збитків прокурор та позивач обґрунтовують порушенням відповідачем права позивача як правомочного землекористувача спірною земельною ділянкою, що полягає в незаконному та самовільному зайнятті земельної ділянки площею 0,219 га., незаконною порубкою захисних лісонасаджень та самочинному будівництві будівель і споруд (огорожа) на самовільно зайнятій земельній ділянці, яка знаходиться на праві постійного користування у ВП "Львівська дистанція захисних лісонасаджень"ДТГО "Львівська залізниця".

Враховуючи відсутність у позивача станом на момент подання позову та розгляду справи документів, що посвідчують право постійного користування вищезазначеною земельною ділянкою, суд вважає, що надані позивачем і зібрані у справі документи і докази не дають підстав для достовірного і безумовного висновку щодо розмірів збитків, наведених прокурором, а також не доводять причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і заподіянням шкоди позивачу, а відтак позовні вимоги про стягнення збитків є необґрунтованими, не підтверджуються матеріалами справи, а тому задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 22, 29, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -

1. В позові –відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Це поле друкуватися не буде !!! Інформацію НЕ ЗМІНЮВАТИ !!!переведено в чистовик -9304

Повний текст рішення підписано 23 грудня 2011р.