ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.12.11 Справа№ 5015/5975/11
( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs24303172) ) ( Додатково див. постанову Львівського апеляційного господарського суду (rs21287579) )
за позовною заявою: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Миколаїв, Львівська область
до відповідача: фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Миколаїв, Львівська область
про визнання права власності
Суддя Н. Мороз
при секретарі Ю.Шиманській
представники:
від позивача : ОСОБА_1
від відповідача : ОСОБА_3
Суть спору : фізична особа - підприємець ОСОБА_1, м. Миколаїв, Львівська область, звернувся із позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Миколаїв, Львівська область, про визнання права власності фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 на Ѕ ідеальну частку кафе за адресою: АДРЕСА_1.
Ухвалою господарського суду Львівської області (суддя Данко Л.С.) від 08.08.2011 р. було порушено провадження у справі (№5015/4530/11) та призначено розгляд на 23.08.2011 р. Ухвалою суду від 23.08.2011 р. припинено провадження у справі, так як спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2011 р. задоволено апеляційну скаргу фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, ухвалу господарського суду Львівської області від 23.08.2011 р. скасовано, а справу передано на розгляд до господарського суду Львівської області.
Ухвалою господарського суду Львівської області (суддя Мороз Н.В.) від 13.10.2011 р. призначено розгляд справи (№5015/5975/11) на 27.10.2011 р. В судовому засіданні 27.10.2011 р. оголошено перерву до 15.11.2011 р., про що представники сторін ознайомлені під розписку. 15.11.2011р. розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалі суду. 06.12.2011р. в судовому засіданні оголошено перерву до 09.12.2011 р., про що представники сторін ознайомлені під розписку.
Сторони ознайомлені з правами та обов’язками, передбаченими у ст. 22 ГПК України. У відповідності до ст. 75 ГПК України, справа слухається за наявними матеріалами.
В судових засіданнях позивач позов підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві. Ствердив, зокрема, що сторони спільно за наявності відповідної дозвільної документації на відведеній для цього земельній ділянці збудували кафе на 24 посадочні місця у АДРЕСА_1, на який було видано сертифікат відповідності від 20.12.2010 р. № ЛВ001582. 12.12.1999 р. між сторонами була укладена угода, якою визначено, що сторони виступатимуть співвласниками спірного майна у рівних долях. Однак, відповідач відмовляється визнати за позивачем право власності на Ѕ ідеальну частку спірного майна, вважаючи, що пропорційно до фінансування будівництва сторонами частка позивача становитиме 2,15%. Просить позов задовольнити.
Представник відповідача позов заперечив з мотивів, зазначених у відзиві. Ствердив, зокрема, що згідно із актом готовності об’єкта до експлуатації від 07.10.2010 р. (п. 10) загальна вартість приміщення кафе становить 1136954 грн. Однак, сторонами визнано, що відповідач вклав у будівництво 963176 грн., а позивач –лише 173778 грн. Крім того, відповідач приймав участь в будівництві ще й власною працею, вартість якої вважає відповідною 5,5%. Таким чином, частка позивача у спірному майні має становити лише 2,15%, а частка відповідача – 97,85%. Просить у позові відмовити.
Крім того, відповідач посилається на непідвідомчість даної справи господарським судам, оскільки на дату виникнення спірних відносин сторони не були зареєстровані як фізичні особи –підприємці. Такий статус позивач набув 28.07.2004 р., а відповідач –18.07.2008 р.. відповідно, будівництво та фінансування об’єкту здійснювалось сторонами як фізичними особами. Однак, таке посилання не заслуговує на увагу враховуючи, що станом на дату звернення із позовом обидві сторони зареєстровані як фізичні особи –підприємці, що відповідає вимогам ст. ст. 1, 21 ГПК України. Безпідставність такого посилання відповідача встановлена також постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2011 р. у цій справі.
Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника сторін, створивши у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа –підприємець, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців НОМЕР_3 від 27.10.2011 р., свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи –підприємця НОМЕР_4 від 28.07.2004 р. ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа –підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців НОМЕР_5 від 19.10.2011 р., свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи –підприємця НОМЕР_6 від 18.07.2008 р.
рішенням Миколаївської міської ради народних депутатів від 17.08.1995 р. "Про виділення земельної ділянки під будівництво кафе із залом ігрових автоматів", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було виділено земельну ділянку площею 0,07 га (в рівних частках) у тимчасове довгострокове користування на умовах оренди. На виконання вказаного рішення між Миколаївською міською радою та підприємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 27.11.1995 р. В подальшому відносини щодо користування земельною ділянкою регулювались договором про тимчасове землекористування від 01.04.2008 р., укладеним між тими ж сторонами та зареєстрованим у Миколаївській міській раді 01.04.2008 р., про що у книзі реєстрацій договорів про тимчасове землекористування вчинено запис за №15.
12.02.1997 р. сторонами отримано дозвіл на виконання будівельних робіт №1, який поновлювався, зокрема, дозволами на виконання будівельних робіт №4 від 01.04.1999 р., № 42 від 28.12.2006 р.
Об’єкт фактично був збудований та прийнятий в експлуатацію, що підтверджується актом готовності об’єкта до експлуатації, рішенням Миколаївської міської ради №398 від 29.10.2010 р. "Про погодження акту готовності об’єкта до експлуатації", рішенням Миколаївської міської ради №410 від 28.10.2008 р. "Про присвоєння адресної нумерації земельній ділянці виділеній гр.-м ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під будівництво кафе із залом гральних автоматів на території саду-парку 400-річчя Миколаєві", сертифікатом відповідності №ЛВ001582 від 20.12.2010 р.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Як вбачається з матеріалів інвентаризаційної справи, технічного паспорту від 14.03.2011 р., виданого сторонам, збудований об’єкт складається з кафе літ А-2 загальною площею 746 кв.м., навісу літ. Б, навісу літ. В, воріт №1, огорожі №2, вимощення І. Позовні вимоги стосуються визнання права власності лише на Ѕ ідеальну частку кафе за адресою АДРЕСА_1.
В основі позовних вимог лежить посилання на угоду між сторонами про визначення розміру їх часток. 12.12.1999 р. між сторонами була укладена угода на предмет спільного будівництва кафе на 24 посадочні місця на основі рішення Миколаївської міської ради від 17.08.1995 р., яка визнана сторонами як основний документ про розподіл майна даного об’єкту (кафе) між членами їх сімей у випадку смерті одного або двох співвласників. Про залучення грошових коштів на будівництво даного об’єкту сторони домовились усно і претензій щодо кількості вкладу грошових коштів не мають. На основі цього сторонами констатовано, що сторони є співвласниками у рівних долях. На недійсність угоди сторони не посилались, визнаючи її обов’язковою для себе.
Згідно ст. ст. 355, 356 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної (часткової або сумісної) власності (спільне майно). Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. При цьому, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 357 ЦК України, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Лише якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Враховуючи наведене та встановлення розміру часток в угоді від 12.12.1999 р., посилання відповідача на різні розміри вкладів та участі сторін у будівництві об’єкта, не заслуговує на увагу як таке, що не впливає на суть спору.
При цьому, рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради №291 від 29.09.2011 р. "Про оформлення права власності на кафе на 24 посадочних місця АДРЕСА_1", прийнятим за результатами розгляду заяви самого відповідача, вирішено оформити за відповідачем право власності лише на Ѕ ідеальну частку кафе. Відповідачем було отримано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 21.10.2011 р. та витяг про державну реєстрацію прав від 24.10.2011 р. №31771807, згідно із якими відповідачу належить нежитлова будівля у АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності з часткою лише Ѕ. Зазначені правовстановлюючі документи відповідач не оскаржував та сам звертався за їх отриманням.
Та обставина, що рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 15.07.2011 р. у справі №2-572/11 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, яким позов задоволено частково та вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 481588 грн. та судові витрати, хоча і свідчить про внесення сторонами різних вкладів у будівництво, однак підтверджує, що таким чином майнові права відповідача як співвласника Ѕ ідеальної частки, який вніс більший внесок у будівництво, були захищені шляхом стягнення з ОСОБА_1 суми боргу.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права, але лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку позовні вимоги обґрунтовані та підлягають до задоволення.
Керуючись ст. ст. 6, 15, 321, 328, 355, 356, 357, 392 ЦК України,ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
1. Позов задоволити повністю.
2. Визнати за фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний НОМЕР_1) право власності на Ѕ ідеальну частку кафе за адресою: АДРЕСА_1.
3. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 АДРЕСА_3, ідентифікаційний НОМЕР_2) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний НОМЕР_1) - 5684,77 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
4. Наказ видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.
Суддя
Мороз Н.В.
рішення складено 12.12.2011р.