Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія "Магнетік"(позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Схід Бізнес-Центр"(відповідач) заборгованості в сумі –68 943,51 грн. з них основного боргу –57 195,49 грн., штрафних санкцій –8 865,00 грн.,втрат від інфляції –1 830,26 грн. та 3% річних –1 052,76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов’язання за договором № 220211 від 22 лютого 2011 року, зокрема, у визначені договором строки не здійснив оплату вартості поставленого йому позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Відповідач відзиву на позовну заяву до суду не надав, участь свого представника в судове засідання не забезпечив. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвала суду, позовна заява надсилались відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (довідка з ЄДРПОУ наявна в матеріалах справи). У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України (v_289800-97) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) " від 18.09.97р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (v_123600-07) (2.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб –учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2011 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 10.11.2011 року.

10 листопада 2011 року в судовому засіданні оголошено перерву до 8 грудня 2011 року, про що сторін було повідомлено під розписку.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. (v_289800-97) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) " (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об’єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

22 лютого 2011 року між позивачем (надалі –Постачальник або Продавець) та відповідачем (далі по тексту – Покупець або Отримувач) (разом - сторони), було укладено договір № 220211 (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі –Договір або Договір поставки), відповідно до п. 1.1 якого Постачальник поставляє пластикову панель та пластиковий профіль, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати його.

Позивач зазначає, що на виконання умов Договору Продавець передав, а Покупець прийняв товар на загальну суму –57 195,49 грн., при цьому, позивач вказує, що Отримувач за товар не розрахувався, а відтак, за твердженнями позивача, відповідач має заборгованість за Договором в розмірі –57 195,49 грн.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши в судовому засіданні докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Як вже було встановлено судом, 22 лютого 2011 року між сторонами укладено договір № 220211 згідно до п. 1.1 якого Постачальник поставляє пластикову панель та пластиковий профіль, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати його.

З матеріалів справи вбачається, що в лютому 2011 року позивач передав товар на загальну суму - 57 195,49 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-41 від 22 лютого 2011 року (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи), а Покупець отримав товар, що підтверджується підписом та відбитком печатки відповідача на відповідній видатковій накладній.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У відповідності до п. 2.3. Договору форма розрахунку –відстрочка 14 (чотирнадцять) календарних днів з моменту відгрузки.

Таким чином, відповідач мав оплатити товар в строк до 7.03.2011р. включно.

Позивач зазначає, а відповідачем не спростовано, що у визначеному Договором порядку та в передбачений строк відповідач за товар не розрахувався.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2011р. відповідача було зобов’язано надати суду відзив на позов, докази на підтвердження відповідних заперечень, контррозрахунок суми заявленої до стягнення.

Всупереч вимогам ухвали суду від 17.10.2011р. контррозрахунку заявлених до стягнення сум відповідач до суду не надав та не надіслав.

Зважаючи на викладене, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контрррозрахунку відповідача, а також те, що доказів сплати грошових коштів за товар, станом на грудень 2011 року, відповідачем до суду не представлено, суд дійшов висновку, що обґрунтованими є позовні вимоги Продавця про стягнення з Покупця заборгованості за Договором поставки в розмірі – 57 195,49 грн. (вартість поставленого та неоплаченого товару).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбечено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 4.1. Договору встановлено, що у випадку неоплати товару протягом установленого строку до Покупця застосовуються штрафні санкції не нижче облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочки від вартості відпущеного товару за кожен день прострочення.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зважаючи на те, що кінцевим строком оплати товару відповідачем було 7.03.2011р., суд приходить до висновку, що нарахування штрафних санкцій повинно починатися з 8.03.2011р., тобто від дня (7.03.2011р.), коли зобов'язання мало бути виконано.

З урахуванням викладеного, враховуючи відсутність в матеріалах контррозрахунку відповідача, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня за прострочення встановлених Договором строків оплати отриманого по накладній товару в сумі 4 420,51 грн., що становить:

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, суд дійшов висновку, що обґрунтованими є позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 1 029,52 грн. 3% річних, що складає:

та 1 315,50 грн. втрат від інфляції:

При цьому, суд зазначає, що частиною 3 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею. Відтак, судом було здійснено перерахунок пені, 3% річних та втрат від інфляції за заявлений до стягнення позивачем період у відповідності до встановлених чинним законодавством України вимог та індексів.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 63 961,02 грн. з них основного боргу - 57 195,49 грн., пені - 4 420,51 грн., 3% річних - 1 029,52 грн. та втрат від інфляції - 1 315,50 грн.

Судові витрати позивача пропорційно розміру задоволених вимог в сумі в сумі 860,65 грн. (641,17 грн. державного мита та 219,48 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, –

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Бізнес-Центр"(ідентифікаційний код: 33230418, адреса: 04128, м. Київ, вул. Плодова, 1, ІПН 332304126565, № Св-ва ПДВ 100292296, р/р 260046013339952 в ПАТ "ОТП Банк", МФО 300528), або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "Магнетік"(ідентифікаційний код: 23456375, адреса: 61005, м. Харків, вул. Іскринська, буд. 37, ІПН 237477226375, № Св-ва ПДВ 29250282, р/р 26004035871500 в ПАТ "Укрсиббанк", МФО 351005), або на будь-який інший рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: основного боргу –57 195,49 грн. (п’ятдесят сім тисяч сто дев’яносто п’ять гривень 49 копійок), пені - 4 420,51 грн. (чотири тисячі чотириста двадцять гривень 51 копійку), 3% річних - 1 029,52 грн. (одна тисяча двадцять дев’ять гривень 52 копійки), втрат від інфляції - 1 315,50 грн. (одна тисяча триста п'ятнадцять гривень 50 копійок) та судові витрати в сумі –860,65 грн. (вісімсот шістдесят гривень 65 копійок). Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.