За позовом – Спільного україно-германсько-британського підприємства "Олвис" (вул.Молодих будівельників, 4/57, м.Севастополь, 99006)

До відповідача – Закритого акціонерного товариства "Кримський вино-коньячний завод "Бахчисарай" (вул.Македонського, 1, м.Бахчисарай, 98400)

Про застосування реституції та стягнення 430361,12 грн.

Суддя Мокрушин В.І.

П Р Е Д С Т А В Н И К И :

Від позивача – Херсонський С.А. – керівник, паспорт

Від відповідача – ОСОБА_1. – представник, дов. б/н від 01.03.2011 р.

Суть спору: позивач – Спільне україно-германсько-британське підприємство "Олвис" звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача Закритого акціонерного товариства "Кримський вино-коньячний завод "Бахчисарай", у якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 430361,12 грн. отриманих за недійсним правочином, а також просить стягнути судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.11.2011 р. позовну заяву прийнято до розгляду та призначено судове засідання.

Представник позивача у судовому засіданні усно позовну заяву підтримав у повному обсязі та просив суд її задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві, у зв’язку з чим просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 9, 10 Конституції України, ст.9 Європейської хартії регіональних мов (ратифікована Законом України від 15.05.2003 р. № 802), ст.3 Декларації прав національностей України (від 01.11.1991 р. № 1771), ст. 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (від 07.07.2010 р. № 2453 із змінами і доповненнями), ст. 18 Закону України "Про мови" (від 28.10.1989 р. № 8312), ст.10, 12 Конституції Автономної Республіки Крим (Закон України від 23.12.1998 р. № 350) та усного клопотання представників сторін, вони давали пояснення на російський мові.

Фіксація судового процесу технічними засобами проводилась відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями).

Представникам сторін роз’яснені приписи ст. 38 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями) про витребування господарським судом доказів лише за клопотанням сторін.

Розгляд справи відкладався та у судовому засіданні оголошувалась перерва відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями).

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд –

07.07.2006 р. між Спільним україно-германсько-британським підприємством "Олвис" (Кредитор), Закрите акціонерне товариство "Бахчисарайський виноробний завод" (Боржник) та Корпорацією Тролайнінг Україна (Поручитель) укладено Договір, відповідно до п.1-2 якого на день підписання даного Договору згідно наказів Господарського суду Автономної Республіки Крим по справі № 2-92 від 25.06.2004 р. та по справі № 2-22/5150.1 від 07.09.2004 р. борг Боржника перед Кредитором складає 834597,12 грн. Кредитор зобов’язується на протязі одного робочого дня з дня підписання даного Договору відкликати заяву з ВДВС на примусове стягнення боргу у розмірі 834597,12 з Боржника. Боржник зобов’язується сплатити Кредитору в добровільному порядку, визначеному п.6 даного Договору, суму у розмірі 400000,00 грн. (а.с.8).

У виконання умов вищевказаного Договору Кредитор відкликав накази Господарського суду Автономної Республіки Крим, про що свідчить лист Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим від 11.03.2009 р. № 12-11/229. Також у виконання умов Договору від 07.07.2006 р. Закрите акціонерне товариство "Бахчисарайський виноробний завод" сплатив кредитору 400000,00 грн.

рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.02.2009 р. у справі № 2-7/8484-2008 залишеним без змін Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.03.2009 р. Договір б/н від 07.07.2006 р. визнано недійсним.

рішенням Господарського суду м.Севастополя від 14.09.2009 р. по справі № 5020-1/054 за позовом Закритого акціонерного товариства "Кримський вино-коньячний завод "Бахчисарай" до відповідача Спільного україно-германсько-британського підприємства "Олвис" позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Спільного українсько-германсько – британського підприємства "Олвіс" на користь Закритого акціонерного товариства "Кримський вино-коньячний завод "Бахчисарай" 400000,00 грн., отриманих за недійсним правочином, витрати по сплаті державного мита у розмірі 4000,00 грн. та витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

У виконання рішення Господарського суду м.Севастополя від 14.09.2009 р. по справі № 5020-1/054 виданий відповідний наказ.

Ухвалою Господарського суду м.Севастополя по справі № 5020-1/054 від 20.11.2009 р. визнано таким, що не підлягає виконанню повністю наказ господарського суду міста Севастополя від 25.09.2009 р. № 5020-1/054 виданий на виконання рішення Господарського суду міста Севастополя від 14.09.2009 р. про стягнення з Спільного українсько-германсько – британського підприємства "Олвіс" 400000,00 грн., отриманих за недійсним правочином, витрати по сплаті державного мита у розмірі 4000,00 грн. та витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Постановою Вищого господарського суду України № 5020-1/054 від 18.03.2010 р. касаційну скаргу спільного українсько – германсько – британського підприємства "Олвіс" задоволено. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.12.2009 р. у справі № 5020-1/054 скасовано. Ухвалу господарського суду м.Севастополя від 20.11.2009 р. у справі № 5020-1/054 залишено без змін.

Правовою підставою для звернення до суду із даним позовом позивач визначає положення частини 1, 2 статті 216 Цивільного кодексу України, вказуючи, що оскільки Договір 07.07.2006 р. визнано недійсним, то у відповідача наявне право стягнути з відповідача 430361,12 грн., а відмова позивача від пред’явлення до виконання наказів Господарського суду Автономної Республіки Крим по справі № 2-92 від 25.06.2004 р. та по справі № 2-22/5150.1 від 07.09.2004 р. не є перешкодою для стягнення заборгованості.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на безпідставність вимог позивача та зазначає, що заборгованість, яку просить стягнути позивач вже була стягнута з нього, а не пред’явлення до виконання наказів Господарського суду Автономної Республіки Крим по справі № 2-92 від 25.06.2004 р. та по справі № 2-22/5150.1 від 07.09.2004 р. не є перешкодою для стягнення заборгованості, оскільки примусове пред’явлення наказу до виконання є правом сторони, а не обов’язком. Крім того, відповідач вказував на ту обставину, що позивач відмовився від примусового виконання рішення по наказам.

Дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази у їх сукупності в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову наступних підстав.

Статтею 203 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.04.2004 р. у справі № 2-2/92-2004 стягнуто з Закритого акціонерного товариства "Бахчисарайський виноробний завод" на користь спільного українсько-германсько-британського підприємства "Олвіс" суми боргу у розмірі 410359,25 грн.

25.06.2004 р. Господарським судом Автономної Республіки Крим видано наказ на примусове виконання рішення суду, у зв’язку з чим Спільне українсько-германсько-британське підприємство "Олвіс" звернувся до ВДВС Бахчисарайського РУЮ АРК із заявою про відкриття виконавчого провадження і 13.08.2004 р. таку постанову було прийнято.

Однак, як зазначає позивач, він звернувся до виконавчої служби із заявою про повернення виконавчого документу та відмовою від примусового виконання рішення суду у справі № 2-2/92-2004, у зв’язку із укладенням 07.07.2006 р. між Спільним україно-германсько-британським підприємством "Олвис" (Кредитор), Закритим акціонерним товариством "Бахчисарайський виноробний завод" (Боржник) та Корпорацією Тролайнінг Україна (Поручитель) Договору, відповідно до п.1-2 якого на день підписання даного Договору згідно наказів Господарського суду Автономної Республіки Крим по справі № 2-92 від 25.06.2004 р. та по справі № 2-22/5150.1 від 07.09.2004 р. борг Боржника перед Кредитором складає 834597,12 грн. Кредитор зобов’язується на протязі одного робочого дня з дня підписання даного Договору відкликати заяву з ВДВС на примусове стягнення боргу у розмірі 834597,12 з Боржника. Боржник зобов’язується сплатити Кредитору в добровільному порядку, визначеному п.6 даного Договору, суму у розмірі 400000,00 грн. (а.с.8).

рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.02.2009 р. у справі № 2-7/8484-2008 залишеним без змін Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.03.2009 р. Договір б/н від 07.07.2006 р. визнано недійсним.

17.07.2006 р. Відділом примусового виконання рішень державної виконавчої служби АР Крим було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".

09.04.2009 р. Спільне українсько-германсько-британське підприємство "Олвіс" звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим із заявою про відновлення пропущеного строку пред'явлення наказу до виконання.

17.07.2009 р. господарським судом було прийнято ухвалу про відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання, яка Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду була скасована, у задоволенні заяви Спільного українсько-германсько-британського підприємства "Олвіс" про відновлення пропуску строку пред'явлення наказу № 2-2/92-2004 до виконання було відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України у справі № 2-2/92-2004 від 24.11.2009 постанова суду апеляційної інстанції залишена без змін. Зокрема, в постанові суду касаційної інстанції зазначено, що виданий для виконання наказ не може бути пред'явлений до виконання, оскільки стягувач самостійно відмовився від виконання наказу суду.

Ухвалою Верховного Суду України від 25.02.2010 р. відмовлено в порушенні касаційного провадження про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 24.11.2009 у справі №2-2/92-2004.

Також, рішенням Господарського суду м.Севастополя від 14.09.2009 р. по справі № 5020-1/054 за позовом Закритого акціонерного товариства "Кримський вино-коньячний завод "Бахчисарай" до відповідача Спільного україно-германсько-британського підприємства "Олвис" позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Спільного українсько-германсько – британського підприємства "Олвіс" на користь Закритого акціонерного товариства "Кримський вино-коньячний завод "Бахчисарай" 400000,00 грн., отриманих за недійсним правочином, витрати по сплаті державного мита у розмірі 4000,00 грн. та витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

У виконання рішення Господарського суду м.Севастополя від 14.09.2009 р. по справі № 5020-1/054 виданий відповідний наказ.

Ухвалою Господарського суду м.Севастополя по справі № 5020-1/054 від 20.11.2009 р. визнано таким, що не підлягає виконанню повністю наказ господарського суду міста Севастополя від 25.09.2009 р. № 5020-1/054 виданий на виконання рішення Господарського суду міста Севастополя від 14.09.2009 р. про стягнення з Спільного українсько-германсько – британського підприємства "Олвіс" 400000,00 грн., отриманих за недійсним правочином, витрати по сплаті державного мита у розмірі 4000,00 грн. та витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Постановою Вищого господарського суду України № 5020-1/054 від 18.03.2010 р. касаційну скаргу спільного українсько – германсько – британського підприємства "Олвіс" задоволено. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.12.2009 р. у справі № 5020-1/054 скасовано. Ухвалу господарського суду м.Севастополя від 20.11.2009 р. у справі № 5020-1/054 залишено без змін.

Згідно положень частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями) факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Суд зазначає, що підставою для відкликання Спільним українсько-германсько-британським підприємством "Олвіс" виконавчого документа з’явилось перерахування ЗАТ "Бахчисарайський виноробний завод" 400000,00 грн., як спосіб застосування реалізації за визнаним недійсним договором від 07.07.2006 р. у спосіб добровільного виконання рішення у справі № 2-2/92-054.

З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що позивач, укладаючи з відповідачем Договір б/н від 07.07.2006 р., добровільно намагався врегулювати свої відносини з останнім на власний розсуд, що в цілому відповідає приписам статті 6 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями).

Отже, звертаючись до виконавчої служби із заявою про повернення виконавчого документу та відмовою від примусового виконання рішення суду у справі № 2-2/92-2004, позивач, передбачав наслідки такої відмови, а його відповідні дії свідчили про добровільну відмову від стягнення певної суми за судовим рішенням.

Посилання позивача на ті обставини, що відмова суду у поновленні пропущеного строку для пред’явлення наказу про примусове виконання рішення, не спростовує наявність такого боргу, який за Договором б/н від 07.07.2006 р. був визнаний ЗАТ "Бахчисарайський виноробний завод", як отримане ним виконання іншою стороною, а тому при визнанні угоди недійсною підлягав поверненню, на думку суду, не можна визнати такими, що спростовують висновок суду про добровільну відмову позивача від виконання на його користь судового наказу.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що спір між позивачем та відповідачем у даній справі за своїм змістом не є двосторонньою реституцією, як зазначає позивач.

Щодо посилання позивача на положення статті 1212 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями), то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Проте надані докази свідчать про те, що відповідач не отримував кошти від позивача, вони ним не зберігалися. Фактично кошти не переходили від однієї особи до іншої, мав місце лише факт відмови від примусового виконання рішення суду та, відповідно, від отримання коштів від іншої особи.

Оскільки, суд дійшов висновку про безпідставність вимог позивача щодо застосування двосторонньої реституції, той відсутні правові підстави для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями)

Враховуючи викладене, суд у задоволенні позову відмовляє у повному обсязі.

Згідно ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33- 34, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями), суд -

У задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 12.12.2011 р.