про: визнання незаконним та скасування рішення Соймівської сільської ради 8-ї сесії 3-го скликання від 27.07.1999р. "Про вилучення частини земельної ділянки площею 1.5 га від ДП "Санаторій Верховина" до земель запасу Соймівської сільської ради" та рішення Соймівської сільської ради 10-ї сесії 3-го скликання від 13.12.1999р. "Про надання частини вилученої земельної ділянки площею 1,24 Га у постійне користування Українсько-німецькому ТОВ "Сойми-ЛТД", визнання незаконним та скасування Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 1,24 Га для розміщення цеху по розливу мінеральної води серії I-ЗК №001663 від 03.02.2000р., виданого ТОВ "Сойми-ЛТД"

Суддя О.С.Йосипчук

за участю представників сторін:

відповідача:

від 3-ї особи:

У засіданні суду прийняв участь прокурор відділу Прокуратури Закарпатської області Костів І.І.

Розглянувши матеріали справи за позовом

Прокурора Міжгірського району в інтересах держави в особі Головного управління Держкомзему у Закарпатській області м.Ужгород до Соймівської сільської ради с.Сойми про визнання незаконними та скасування актів органу місцевого самоврядування,

Предметом даного позову є вимога прокурора Міжгірського району, заявлена в межах компетенції Головного управління Держкомзему у Закарпатській області м.Ужгород до Соймівської сільської ради с.Сойми про визнання незаконним та скасування рішення Соймівської сільської ради 8-ї сесії 3-го скликання від 27.07.1999р. "Про вилучення частини земельної ділянки площею 1.5 га від ДП "Санаторій Верховина" до земель запасу Соймівської сільської ради" та рішення Соймівської сільської ради 10-ї сесії 3-го скликання від 13.12.1999р. "Про надання частини вилученої земельної ділянки площею 1,24 Га у постійне користування Українсько-німецькому ТОВ "Сойми-ЛТД".

Обґрунтовуючи наведені вище вимоги, прокурор Міжгірського району посилається на висновки перевірки, здійсненої Державною інспекцією з контролю за використанням та охороною земель відділу Держкомзему у Міжгірському районі 26.04.2011р., згідно з якими оскаржені рішення Соймівської сільської ради суперечать ст.32 ЗК України (в редакції 1990 року), правилами якої встановлено можливість вилучення земельних ділянок оздоровчого призначення для цілей, не пов’язаних з веденням лісового господарства, допускається тільки, як виняток за рішенням Верховної ради України.

Крім того, Прокурор Міжгірського району посилається на власні матеріали перевірки, згідно з якими оскаржені акти суперечать ст.124 та ст.123 ЗК України та п.3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затверджених Постановою КМ України №677 від 26.05.2004р. (677-2004-п) , а також ч.9 ст.149 ЗК України.

Кінцево підсумовуючи власні аргументи позову, прокурор Міжгірського району покликається на порушення відповідачем порядку передачі земель оздоровчого, рекреаційного призначення.

Далі, покликаючись на незаконність актів, органу місцевого самоврядування –відповідача у справі, прокурор Міжгірського району заявив вимогу про визнання незаконним та скасування Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою площею 1,24 Га для розміщення цеху по розливу мінеральної води серії I-ЗК №001663 від 03.02.2000р., виданого ТОВ "Сойми-ЛТД", який видано на підставі оскаржених Рішень відповідача.

У свою чергу, підтримуючи вимоги прокурора Міжгірського району, позивач посилається на порушення відповідачем ст.31 ЗК України (в редакції 1990 року), оскільки спірна земельна ділянка знаходиться за межами села Сойми, та на ст.32 ЗК України (в редакції 1990 року), якою вилучення землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, що знаходяться за межами населених пунктів, для цілей, не пов’язаних із веденням лісового господарства, допускається як виняток за рішенням Верховної Ради України.

На вимогу суду (Ухвала від 13.10.2011р.) прокурора Міжгірського району було зобов’язано надати суду відомості про реквізити санаторію "Верховина", докази на підтвердження правового зв’язку між санаторієм "Сойми" та Санаторієм "Верховина" а також докази на підтвердження надання спірній земельній ділянці статусу оздоровчого, рекреаційного призначення. Вимоги суду виконані не були.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема посилається на пропуск строків позовної давності та на те, що вилучена земельна ділянка не мала визначеного цільового призначення, як оздоровча чи рекреаційна до моменту її наступної передачі.

Окрім того, заперечення відповідача зводяться до твердження про отримання усіх попередніх погоджень головного Управління Держкомзему у Закарпатській області та на те, що ст.32 ЗК України регламентовано порядок вилучення земель для державних і громадських потреб, чого немає у спірній ситуації.

Далі, спростовуючи доводи позивача, відповідач покликається на недоведеність позивачем факту перебування спірної земельної ділянки за межами села Сойми.

Поряд із зазначенням факту вилучення земельної ділянки від санаторію "Верховина" прокурором Міжгірського району та позивачем не ставиться питання про залучення цього санаторію до участі у справі в якості третьої особи. Також ним не подано відомостей про реквізити Санаторію "Верховина" на вимогу суду. Таким чином, прокурор та позивач не вбачає юридичну зацікавленість санаторію "Верховина" у наслідках заявленого позову. Зважаючи на позицію самого санаторію, позивача та прокурора Міжгірського району та те, що матеріали справи не містять доказів правонаступництва санаторію "Верховина" прав та зобов’язань пансіонату "Сойми", суд вважає за можливе розглянути справу без залучення до участі у справі санаторію "Верховина".

У попередньому засіданні суду було оголошено перерву.

Повний текст рішення складено та підписано 08.12.2011р.

Заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши подані по справі доказові матеріали, щодо спірного питання,

Суд відмовляє у задоволенні позову, виходячи з наступного:

Як вбачається із матеріалів справи, мотиви позову стосуються факту виділення оздоровчо-рекреаційному закладу земельної ділянки та факту протиправного вилучення органом місцевого самоврядування цієї земельної ділянки, що має статус оздоровчого, рекреаційного призначення і знаходиться за межами населеного пункту (с.Сойми).

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням виконкому Міжгірської районної ради №379 від 04.11.1960р. земельна ділянка із земель колгоспу ім..Жданова, с.Репіне площею 15га (6,4Га –присадибні землі, 6,6Га –камянисті місця, річка та шляхи) та земельна ділянка площею 11,9Га із земель Міжгірського лісокомбінату (10,1Га –лісу, 1,8Га - вирубки) були виділені під будівництво жилих та господарських установ пансіонату "Сойми". У послідуючому, рішенням Виконавчого комітету Закарпатської обласної ради від 23.03.1969р. №109 затверджено рішення Міжгірського райвиконкому №5 від 09.01.1969р. про надання пансіонату "Сойми" земельної ділянки площею 88,5 Га в тому числі із земель колгоспу ім..Жданова (4,5Га), держземфонду (16Га), Міжгірського лісгоспу 18 Га без виключення із земель держлісфонду.

Таким чином, із поданих прокурором доказів, зокрема Рішень органу місцевого самоврядування, встановлено факт отримання пансіонатом "Сойми" земельної ділянки площею 103,5 18 Га із яких 18 Га без виключення із земель держлісфонду.

Доводи Прокурора зводяться до твердження про те, що наведена вище земельна ділянка відноситься до санаторію "Верховина" та має оздоровче, рекреаційне призначення, з огляду на що будь-які операції з нею підпорядковані не загальному, а спеціальному режиму врегулювання, встановленому ст.ст.32, 33 ЗК України (в редакції 1990 року).

Згідно із Державним Актом на право постійного користування серії I-ЗК №001951 від 17.07.1995р. у постійному користування санаторію "Верховина" знаходиться 14,61 Га землі, виділеної для організації санаторного лікування згідно з рішенням виконкому Закарпатської обласної ради №109 від 23.03.1959р. та від 20.06.1961р. №352. Позов містить доводи, що, саме із земель санаторію Верховина" і було вилучено 1,24 Га оспореним рішенням Соймівської сільської ради 8 сесії 3 скликання від 27.07.1999р. "Про вилучення частини земельної ділянки площею 1.5 га від ДП "Санаторій Верховина" до земель запасу Соймівської сільської ради, про що свідчать записи змін в землекористуванні.

Однак, рішення виконкому Закарпатської обласної ради №109 від 23.03.1959р. позивачем не подано, а рішення виконкому Закарпатської обласної ради від 20.06.1961р. №352 стосується виділення земельнох ділянки пансіонату "Сойми" а не санаторію "Верховина", як стверджує прокурор Міжгірського району.

Разом з тим, у ході судового розгляду справи встановлено, що згідно із Статутом Дочірнього підприємства "Санаторій Верховина", затвердженого загальними зборами акціонерів ТЛОЗП України "Укрпрофоздоровниця" 25.05.2006р. Дочірнє підприємство "Санаторій "Верховина" створене одним засновником –ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" і є правонаступником колективного підприємства "Санаторій "Верховина" (п.1.3. Статуту). А доказів правонаступництва ДП "Санаторій "Верховина" прав та зобов’язань пансіонату "Сойми", на вимогу суду, не подано ні прокурором, ні позивачем.

Таким чином, твердження прокурора Міжгірського району про правовий зв’язок між землеволодінням пансіонату "Сойми" та ДП "Санаторій "Верховина" є недоведеним, а наведені у позові обставини набуття ДП санаторій "Верховина" спірної земельної ділянки –сумнівними (неспроможними).

З огляду на таке, поданий позивачем Державний Акт на право постійного користування землею серії I-ЗК №001951 від 17.07.1995р. суд визнає неспроможним в якості доказу.

Чинним законодавством, зокрема ст.ст. 47, 84 ЗК України визначено, що землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, які мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, належать до земель державної власності і можуть передаватись у іншим користувачам за спеціальними правилами.

Саме тому, законодавчо встановлено спеціальний режим використання земель оздоровчого, рекреаційного призначення та управління ними (ст.ст.32, 33 ЗК України). Саме тому, вилучення землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, що знаходяться за межами населених пунктів, для цілей, не пов’язаних із веденням лісового господарства, допускається як виняток за рішенням Верховної Ради України.

Тому, вирішуючи даний спір по суті судом піддано правовому аналізу встановлення правового статусу і належності спірної земельної ділянки, підстав надання такої земельної ділянки, її цільового призначення, наявності на земельній ділянці об'єктів природно-заповідного фонду. Твердження з цього приводу прокурора та позивача не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність (ст. 33 ГПК України).

У відповідності до ст.21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

Статтею 19 ЗК України визначено поділ земель категорії, що мають особливий правовий режим.

У відповідності до ст.20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Однак, Земельний кодекс України (2768-14) , статті якого коментуються вище, набрав чинності у 2002 році, після прийняття відповідачем оспорюваним актів.

На момент прийняття відповідачем рішення Соймівської сільської ради 8-ї сесії 3-го скликання від 27.07.1999р. "Про вилучення частини земельної ділянки площею 1.5 га від ДП "Санаторій Верховина" до земель запасу Соймівської сільської ради" та рішення Соймівської сільської ради 10-ї сесії 3-го скликання від 13.12.1999р. "Про надання частини вилученої земельної ділянки площею 1,24 Га у постійне користування Українсько-німецькому ТОВ "Сойми-ЛТД", діяли правила Земельного кодексу України в редакції 1990р (561-12) .

На момент прийняття оспорених актів органом місцевого самоврядування категорії земельних ділянок визначалися на підставі ст.2 ЗК України в редакції 1990 року, згідно з якою встановлено окрему категорію землі – землі природоохоронного, оздоровчого рекреаційного та історико-культурного призначення.

При цьому віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

Чинним законодавством під природною територією на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури і використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні розуміються курорти, статус яких регламентується Законом України "Про курорти" (2026-14) .

У відповідності до Закону України "Про курорти" (2026-14) , під поняттям лікувально-оздоровча місцевість розуміється природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

У відповідності до Закону України "Про Державний земельний кадастр" (3613-17) , інформаційне забезпечення при регулюванні земельних відносин, управлінні земельними ресурсами та здійсненні землеустрою здійснюється Державним земельним кадастром.

У відповідності до п."д" ст.13 та ст.15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" Державний земельний кадастр містить відомості про категорії земель (зокрема) та інформацію про документи, на підставі яких встановлено категорію земель. При цьому, Державний земельний кадастр включає в себе і відомості про обмеження у використанні земель та інформацію про документи, на підставі яких встановлено обмеження у використанні (ст.14 Закону України "Про Державний земельний кадастр").

Отже, документами, що підтверджують факт віднесення землі до певної категорії (у тому числі і до категорії оздоровчого, рекреаційного призначення) є відомості із Державного Кадастру природних і лікувальних ресурсів, відомості Державного земельного Кадастру, відомості Державного Кадастру природних лікувальних ресурсів відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

За відсутністю відповідних доказів твердження прокурора про те, що спірна земельна ділянка є землями оздоровчого призначення - неспроможне, оскільки земельна ділянка отримує категорію оздоровчого призначення, відповідно до законодавчо встановлених категорій та у встановлених законодавством спосіб, що фіксується у відповідних регістрах Державного земельного кадастру. Звертаючись із позовом, прокурор Міжгірського району помилково ототожнив вид використання земельної ділянки із категорією землі. За усіх обставин, категорія землі та вид її використання не являються тотожними поняттями. Вид використання землі є похідним від категорії землі і не може їй суперечити, а не навпаки.

Судовим розглядом справи досліджено підстави припинення права користування, згідно рішення Соймівської сільської ради 8-ї сесії 3-го скликання від 27.07.1999р. "Про вилучення частини земельної ділянки площею 1.5 га від ДП "Санаторій Верховина" до земель запасу Соймівської сільської ради".

У відповідності до ст.27 ЗК України 1990 року, право користування земельною ділянкою припиняється, зокрема, у разі добровільної відмови від земельної ділянки і проводиться на підставі відповідного рішення Ради народних депутатів (ст.29 ЗК України 1990 року).

Відповідно до ч.1 ст.31 ЗК України, вилучення земельних ділянок з метою передачі їх у власність інших суб’єктів права проводиться на підставі рішення Верховної ради України, або відповідних Ради народних депутатів. При цьому, вилучення земель сіл і селищ проводиться рішенням сільської/селищної Ради народних депутатів. Виняток із установленого порядку вилучення земель, згідно правил ЗК України 1990 року (561-12) , становить вилучення особливо цінних продуктивних земель (чорноземи нееродовані несолонцюваті суглинкові на лесових породах, лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові грунти, темно-сірі епідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті, бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середньоглибокі, підзолисто-дернові суглинкові грунти, торфовища середньоглибокі і глибокі і глибокі осушені, коричневі грунти Південного узбережжя Криму, дернові глибокі грунти Закарпаття), земель сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів для несільськогосподарських потреб, крім випадків надання їх для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, а також земель дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів, заповідників, національних, дендрологічних та меморіальних парків, ботанічних садів, поховань і археологічних пам'яток. Наведений перелік є вичерпний і не підлягає вільному тлумаченню.

У відповідності до п.5 ст.4 Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах, затверджених Указом Президента України №340/96 від 14.05.1996 р. (340/96) Державний комітет України по земельним ресурсам здійснює державний контроль за додержанням власниками землі та користувачами земельного законодавства, встановлення режиму використання земельних ділянок.

Як вбачається із матеріалів справи, у спірній ситуації вилучення земельної ділянки із послідуючою передачею для потреб ТОВ "Сойми ЛТД" відбулося за згодою Санаторію "Верховина" (Лист від 15.01.1999р. №66) та за погодженням із Міжгірським районним відділом земельних ресурсів Закарпатського обласного Управління земельних ресурсів (Лист від 09.12.1999р. №295). При цьому, згідно Листа Міжгірського районного відділу земельних ресурсів Закарпатського обласного Управління земельних ресурсів №295 від 09.12.1999р., спірна територія є землями запасу Соймівської сільської ради баз обмежень, обтяжень чи сервітутів (ст.14 Закону України "Про Державний земельний кадастр").

Відповідно до Листа Відділу земельних ресурсів Міжгірського району Закарпатського обласного Управління земельних ресурсів від 16.06.1999р. №128, спірна земельня ділянка є землею несільськогосподарського призначення та вилучена за згодою адміністрації санаторію "Верховина".

Згідно з довідкою Відділу Держкомзему у Міжгірському районі Закарпатської області (який є правонаступником Міжгірського районного відділу земельних ресурсів) від 2710.2011р. №01-12/2380, земельні ділянки, передані у користування ТОВ "Сойми ЛТД" знаходяться на території Соймівської сільської ради за межами с.Сойми.

Зі змісту ч.5 ст.4 ЗК України в редакції 1990 року вбачається, що сільські Ради народних депутатів є суб’єктами права державної власності на землю, яка знаходиться в межах територій таких сільських рад. Дана норма права, що діяла у період винесення оспорюваних рішень, на відміну від ст.12 ЗК України в редакції 2002 року, не розмежовувала поняття територія населеного пункту від поняття територія селищної ради, а поглинала його. Саме тому, твердження позивача про перевищення відповідачем повноважень при винесенні оскаржених актів спростовується юридичним поняттям меж компетенції.

У відповідності до п.34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до компетенції сільських рад відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно ст.81 ЗК України в редакції 1990 року землі запасу перебувають у віданні сільських, селищних районних,міських, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Рад народних депутатів і призначаються для передачі у власність або надання у користування, в тому числі в оренду, переважно для сільськогосподарських потреб.

У контексті викладеного, на підставі наведених вище документів, суд доходить висновку про відсутність у відповідача правових підстав для відмови у вилученні земельної ділянки (незабудована територія санаторію "Верховина"), поміщенні її до земель запасу сільської ради та надання ТОВ "Сойми ЛТД" для будівництва заводу по розливу мінеральної води.

Суд не приймає до уваги посилання прокурора Міжгірського району на порушення відповідачем ст.ст.123, 124 ЗК України в редакції 2002 року з огляду на те, що наведені норми права не існували на момент прийняття рішень, які оскаржуються (ст. 58 Конституції України).

Отже, на підставі вище приведеного, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою площею 1,24 Га для розміщення цеху по розливу мінеральної води серії I-ЗК №001663 від 03.02.2000р., виданого ТОВ "Сойми-ЛТД", слід зауважити, що така вимога, заявлена як другорядна (у комплексі з іншими вимогами), а тому вирішення такого питання є похідним від встановлення факту наявності права постійного землекористування. Тому, позаяк правових підстав визнання оскаржених прокурором актів Соймівської сільської Ради нікчемними і визнання їх незаконним, окрема оцінка обставин має міститись не в резолютивній, а в мотивувальній частині рішення.

Заперечення відповідача щодо сплину строку давності не приймається судом до уваги з причин недоведеності сплину цього строку.

Також не приймається до уваги посилання відповідача на порушення юрисдикції господарського суду, оскільки сформована судова практика зводиться до того, що спір про оскарження актів органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, на підставі яких виникли цивільні права і обов'язки (спір про право), не є публічно-правовим і розглядається за правилами ГПК (1798-12)