ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 лютого 2009 р.
№ 2/195
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Рогач Л.І. –головуючого, Волковицької Н.О., Бакуліної С.В.
за участю представників:
позивача
не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлені належно)
відповідача третьої особи скаржника
Гончаров А.В., директор не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлені належно) Гончаров А.В., дов. від 12.11.08р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги
Мазура Миколи Франковича; Спільного українсько-ізраїльського підприємства з обмеженою відповідальністю у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Бівакс ЛТД"
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2008р.
у справі
№ 2/195
господарського суду
міста Києва
за позовом
Шевченківської районної у м. Києві ради
до
Спільного українсько-ізраїльського підприємства з обмеженою відповідальністю у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Бівакс ЛТД"
третя особа
Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради
про
витребування майна з чужого незаконного володіння, виселення та зобовязання повернути майно
ВСТАНОВИВ:
Шевченківська районна у м. Києві рада звернулася до господарського суду з позовом до Спільного українсько-ізраїльського підприємства з обмеженою відповідальністю у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Бівакс ЛТД" про витребування з його незаконного володіння нежилого приміщення загальною площею 75,6кв.м., розташованого за адресою м. Київ, вул. Тургенівська, 74 Б, про виселення відповідача з вказаного приміщення та про зобовязання відповідача передати нежиле приміщення загальною площею 75,6кв.м., розташоване за адресою м. Київ, вул. Тургенівська, 74 Б, за актом прийому-передачі позивачу.
Позовні вимоги вмотивовано припиненням дії договору оренди за статтею 291 Господарського кодексу України, статтею 17 Закону України "Про оренду" через закінчення строку, на який його було укладено, наслідком чого є передбачений статтею 785 Цивільного кодексу України обов'язок орендаря повернути орендоване майно; відповідача було належно та своєчасно повідомлено про те, що орендодавець не має наміру подовжувати договір оренди після закінчення його дії.
Відповідач відхилив позов у повному обсязі, вказавши, що попередній договір оренди є продовженим на наступний період на тих самих умовах, оскільки офіційний документ у вигляді заяви про його припинення або зміну від орендодавця не надходив; з витягу з розпорядження Шевченківської районної у м. Києві ради № 64 від 03.08.2006р. вбачається, що позивач виявив волевиявлення на продовження орендних правовідносин з відповідачем.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2008р. (судді: Домнічева І.О. –головуючий, Літвінова М.Є., Ярмак О.М.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судове рішення вмотивовано встановленими обставинам справи щодо недотримання позивачем приписів частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яка встановлює що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором; позивачем не доведено, що ним було належно повідомлено відповідача про закінчення договору оренди, оскільки в поштовому реєстрі зазначено про направлення листа за № 7/9-131-09/53 від 11.05.06р. за штрих-кодом конверту 1516977, проте відповідно до фіскального поштового чеку, на адресу відповідача фактично було направлено конверт з іншим штрих-кодом –1516861.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2008р. (судді: Андрієнко В.В. –головуючий, Буравльов С.І., Вербицька О.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено; виселено відповідача з нежилого приміщення загальною площею 75,6кв.м., що розташоване за адресою м. Київ, вул. Тургенівська, 74Б; зобов’язано відповідача передати нежиле приміщення загальною площею 75,6кв.м., що розташоване за адресою м. Київ, вул. Тургенівська, 74Б за актом прийому-передачі Шевченківській районній у м. Києві раді; з відповідача на користь позивача стягнуто 245,5грн. судових витрат.
Приймаючи рішення, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивач довів належними та допустимими доказами належне повідомлення відповідача у передбачений законодавством строк про припинення договору оренди спірного приміщення, а прийнята до уваги місцевим господарським судом обставина не спростовує факту направлення листа відповідачу та одержання його адресатом; з огляду на закінчення терміну дії договору оренди у відповідача відсутні правові підстави користування спірним приміщенням, яке підлягає поверненню орендодавцю відповідно до приписів частини 2 статті 17, статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Доводи відповідача про необхідність підтвердження права власності на спірне приміщення територіальної громади Шевченківського району свідоцтвом про право власності апеляційним господарським судом відхилено, оскільки вказане свідоцтво не є правовстановлюючим документом, а наявні у матеріалах справи матеріали є достатніми визначення власника спірного приміщення.
Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, Спільне українсько-ізраїльське підприємство з обмеженою відповідальністю у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Бівакс ЛТД" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі.
Скаржник вважає, що апеляційним судом в порушення статті 101 Господарського процесуального кодексу України прийнято до уваги додатковий доказ, який не був предметом дослідження в судовому засіданні, водночас судом безпідставно залишено без уваги наявний у матеріалах доказ –лист Північного вузла поштового зв'язку № Б-888 від 28.07.2008р.; в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України постанова апеляційного господарського суду в частині встановлення належного повідомлення відповідача ґрунтується на припущеннях, достовірність яких не перевірена належними та допустимими у справі доказами; суд безпідставно ухилився від належного вирішення клопотань відповідача щодо відсутності у позивача статусу власника спірного приміщення.
Також до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову апеляційного господарського суду звернувся Мазур Микола Франкович, який вважає, що його не було залучено до участі у справі при тому, що оскаржена постанова стосується його прав та обов'язків (мотивувальна частина постанови містить висновок про право власності позивача на будинок за адресою м. Київ, вул. Тургенівська, 74Б); скаржник посилається на свій статус співвласника допоміжного підвального приміщення у будинку № 74-Б по вул. Тургенівській у м. Києві, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 06.08.1996р. (з урахуванням поданої в судовому засіданні заяви про виправлення описки в касаційній скарзі та доповнення до касаційної скарги).
Позивач та третя особа відзиви на касаційні скарги не подали, не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.
Відповідач звернувся до Вищого господарського суду з клопотаннями про зупинення виконання судового рішення та про фіксацію судового процесу засобами технічної фіксації; вказані клопотання було відхилено в зв'язку з відсутністю передбачених законодавством підстав для їх задоволення.
Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представника відповідача та скаржника, присутнього в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.
Як вбачається з матеріалів справи предметом спору є наявність чи відсутність передбачених законодавством підстав для орендного користування відповідачем спірним нежилим приміщенням, а також наявність чи відсутність порушених прав позивача (права власності на спірне приміщення), що підлягали б судовому захисту.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) щодо цивільних відносин, які виникли до набрання ним чинності, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, які виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності; за статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За частиною 2 статті 35 Закону України "Про власність" (чинного до 20.06.2007р.) у комунальній власності перебуває майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.
Відповідно до статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Апеляційним господарським судом встановлено, що спірне майно є об'єктом комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва відповідно до рішення Київської міської ради від 27.12.2001р. № 208/1642 (ra_208023-01) "Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва" з відповідними переліками до нього; підстави набуття права власності та вид майна, що є об'єктом права власності (нежиле приміщення) відповідають вказаним вище положенням законодавства; доказів у спростування вказаних вище обставин матеріали справи не містять.
Висновки апеляційного господарського суду в цій частині є законними та обґрунтованими.
Правовідносини сторін, що випливають з оренди комунального майна, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) , Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) (з відповідними змінами та доповненнями).
За статтями 26 та 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено; в разі закінчення строку дії договору оренди та відмови орендодавця від його продовження орендар зобов'язаний повернути орендодавцю об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі.
У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору оренди він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені договором (частина 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"); відповідне положення міститься також у статті 764 Цивільного кодексу України, за якою у разі, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку дії договору оренди, то, за відсутності заперечень орендодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Відтак для правильного вирішення даного спору судам належало встановити термін, на який було укладено договір, та наявність чи відсутність відповідного волевиявлення орендодавця, вчиненого до закінчення строку, передбаченого законодавством.
Апеляційним господарським судом встановлено, що 24.05.2005р. Шевченківською районною у м. Києві радою в особі начальника Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської у м. Києві ради та Спільним українсько-ізраїльським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Бівакс" на підставі розпорядження Шевченківської районної у м. Києві ради № 64 від 21.04.2005р. був укладений договір № 729/3 оренди нежитлових приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва.
На підставі вказаного договору позивач передав, а відповідач прийняв у орендне користування нежиле приміщення загальною площею 75,6кв.м., розташоване за адресою м. Київ, вул. Тургенівська, 74Б.
У пункті 8.2 договору сторони встановили строк його дії з 24.05.2005р. по 20.04.2006р.
Як зазначено апеляційним господарським судом, листом від 11.05.2006р. № 7/9-131-09/53 відповідача було повідомлено про закінчення договору оренди та про відсутність наміру продовжувати орендні відносини на наступний термін; з наявного у матеріалах справи списку згрупованих внутрішніх листів, бандеролей та оголошеною цінністю посилок, на адресу відповідача (04050, вул. Тургенівська, 74Б) 11.05.2006р. був направлений рекомендований лист; фіскальним чеком № 5076 від 11.05.2006р. підтверджується надання вказаної послуги вузлом поштового зв'язку.
Наведені вище докази є належними та допустимими для підтвердження обставин здійснення відповідного поштового відправлення за зазначеною відповідачем адресою, тобто, вжиття позивачем заходів для належного та своєчасного повідомлення відповідача про своє волевиявлення.
Натомість доводи касаційної скарги стосуються з'ясування тих обставин, чи було одержано відповідачем листа, направленого за його реквізитами (висновок про що, на його думку, ґрунтується на припущеннях). Судова колегія звертає увагу відповідача на те, що питання своєчасного та належного одержання ним поштової кореспонденції, що направлялась у встановленому порядку на належну адресу (в тому числі одержання її належно уповноваженою особою), стосуються організації діяльності самого відповідача, а продовження строку дії договору оренди чи його припинення не може ставитися в залежність від того, чи належно отримує орендар направлену йому кореспонденцію.
Таким чином, апеляційним господарським судом на підставі належних та допустимих доказів з'ясовано обставини, що є істотними при вирішенні даного спору, та правильно застосовано норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111- 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарській суд в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, всебічно, повно та об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізував правовідносини, що виникли та існували між сторонами, та дійшов законних та обґрунтованих висновків за наслідками розгляду апеляційної скарги.
Прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає вимогам статей 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України та Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.76 р. "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.
Твердження заявника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, з огляду на що підстав для скасування зазначеного судового акту з мотивів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Відповідно до приписів статті 107 Господарського процесуального кодексу України касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду мають право подати особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав та обов'язків, тобто, в рішенні суду безпосередньо розглядається й вирішується спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, містяться судження чи висновки суду про його права чи обов'язки у відповідних правовідносинах.
Предметом даного спору є орендні правовідносини і касаційна скарга не містить доводів, що скаржник Мазур Микола Франкович є учасником спірних правовідносин; постанова апеляційного суду не стосується права власності на належну скаржнику квартиру, не містить висновків чи суджень про право власності на квартиру скаржника.
Доводи скаржника про те, що спірне приміщення є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку, що передається у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир, не підтверджуються жодними доказами та спростовуються матеріалами справи, згідно з якими спірне приміщення віднесено до нежилих приміщень, переданих у комунальну власність відповідної громади, тому касаційну скаргу Мазура Миколи Франковича не може бути задоволено з наведених у ній підстав.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги Мазура Миколи Франковича та Спільного українсько-ізраїльського підприємства з обмеженою відповідальністю у формі товариства з обмеженою відп овідальністю "Бівакс ЛТД" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2008р. у справі № 2/195 Господарського суду міста Києва залишити без змін.
Головуючий Л. Рогач
Судді: Н.Волковицька
С. Бакуліна