Позивач, підприємець ОСОБА_5, звернувся з позовною заявою до Відповідача, ПАТ "Альфа-Банк" в особі Івано-Франківського відділення ПАТ "Альфа-Банк" про визнання недійсним третейське застереження, обумовлене п.6.5 кредитного договору №SME0007804 від 21.01.2008р.

Позивачем, 25.11.11р., подано суду клопотання про витребування у Національного банку України в Івано-Франківській області положення про відділення "Івано-Франківське" ПАТ "Альфа-Банк". Однак, суд не вбачає підстав для задоволення даного клопотання.

В судовому засіданні встановлено, що між Позивачем, ОСОБА_5 та Відповідачем, ПАТ "Альфа-Банк" в особі посадових осіб Івано-Франківського відділення ПАТ "Альфа-Банк", 21.01.2008р., був укладений кредитний договір №SME0007804.

Відповідно до п.1.2 Договору, цільове призначення кредиту є задоволення неспоживчих потреб позичальника.

Згідно п.1.1 Договору, Відповідач зобов"язується надати Позивачу грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Пунктом 6.5 кредитного договору передбачено, що розгляд та вирішення спорів, які виникають при виконанні даного договору підлягають остаточному вирішенню у постійнодіючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Всеукраїнський фінансовий союз".

Однак, Позивач вважає, що зазначені положення договору не відповідають вимогам Конституції України (254к/96-ВР) та законам України, а тому третейське застереження, що ним передбачене, не може бути умовою договірних зобов'язань .

В зв'язку з цим, Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсним третейського застереження, викладеного в п.6.5 кредитного договору №SME0007804 від 21.01.2008р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до положень ст. 5 Закону України "Про третейські суди", спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону (1701-15) . Оскільки третейська угода є різновидом цивілно-правового правочину, то вона має відповідати також вимогам, встановленим цивільним законодавством.

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про третейські суди", третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом (1701-15) , для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Враховуючи зазначені норми закону, Позивач в позовній заяві просить суд визнати недійсним пункт п.6.5 кредитного договору №SME0007804 від 21.01.2008р., оскільки він не відповідає вимогам чинного законодавства.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовні заяві та просить суд позов задоволити.

Відповідач позовні вимоги не визнав, подав суду свої письмові заперечення в яких вказав, що Позивачем пред"явлено позов до ПАТ "Альфа-Банк" про визнання недійсним третейське застереження з порушенням територіальної підсудності. Івано-Франківське відділення не є юридичною особою, а тому не може бути стороною у справі.

Крім того, Позивач стверджує, що кредитний договір укладений з фізичною особою ОСОБА_5, а не з суб"єктом підприємницької діяльності Карпівим,а тому останній не може бути стороною у справі в розумінні ст. 21 ГПК України.

Враховуючи вказані обставини, представник відповідача в судовому засіданні просить суд в позові відмовити

Представник позивача висловив свої заперечення стосовно таких доводів Відповідача, та вказав, що 10.05.2007р., Позивач був зареєстрований, як фізична особа -підприємець. Пунктом 1.2 кредитного договору визначено цільове призначення кредиту, як задоволення неспоживчих потреб. Отже кредит надавався позичальнику для неспоживчих потреб, тобто потреб, безпосередньо пов"язаних з підприємницькою діяльністю. Кошти одержані по даному кредитному договору, були використані Позивачем для здійснення підприємницької діяльності, що підтверджується накладними, копії яких долучені до матеріалів справи. Що стосується підсудності розгляду справи, то згідно п.20.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011р. (v0010600-11) "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", Господарським судам слід також враховувати, що, оскільки відособлений підрозділ юридичної особи діє у межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцем знаходження цього підрозділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його діяльності.

Як вбачається з кредитного договору від 21.01.2008р. та заяви на видачу готівки від 21.01.2008р., кредитні кошти надані Позивачу Івано-Франківським відділенням ПАТ "Альфа-Банк". Згідно положення про Івано-Франківське відділення ПАТ "Альфа-Банк", відділення не є юридичною особою, однак може від імені Банку набувати майнових і немайнових прав, укладати угоди, приймати зобов"язання у відповідності з чинним законодавством. А тому підстави, які викладені відповідачем в заперечення позовних вимог не є обгрунтованими і не можуть бути підставними для відмови у позові.

Заслухавши в судовому засіданні доводи представників сторін, дослідивши обставини у справі і подані докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню із слідуючих підстав:

Між Позивачем, підприємцем ОСОБА_5 та Відповідачем, ПАТ "Альфа-Банк" в особі посадових осіб Івано-Франківського відділення ПАТ "Альфа-Банк", 21.01.2008р., був укладений кредитний договір №SME0007804.

Місцем укладення договору є м.Івано-Франківськ.

Предметом кредитного договору є зобов'язання по наданню Відповідачем грошових коштів Позивачу на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до пункту 6.5 кредитного договору розгляд та вирішення спорів, які виникають при виконанні даного договору підлягають остаточному вирішенню у постійнодіючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Всеукраїнський фінансовий союз".

Укладаючи кредитний договір, зокрема п.6.5 в діючій редакції, сторони фактично відмовились від можливого звернення до суду за захистом своїх порушених прав або охоронюваних законом інтересів..

Відповідно ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Стаття 1 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачає, що судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом.

Судову владу реалізовують професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Відповідно абз.1 ст. 2 Закону України "Про третейські суди", третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Таким чином, третейські суди не входять до системи судів загальної юрисдикції, не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя.

Відповідно ч. 1. ст. 11 Закону України "Про третейські суди", третейські суди вирішують спори на підставі Конституції (254к/96-ВР) та законів України, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України.

Згідно ч. 2 ст. 5 Закону України "Про третейські суди", спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Спеціальний закон встановлює можливість (право), а не обов’язковість передачі спору на розгляд Третейського суду у випадку наявності третейської угоди.

Відповідно ч. 1 ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ч. 1. ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (254к/96-ВР) .

Вимога позивача про визнання недійсним п. 6.5 кредитного договору ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Норми Конституції України (254к/96-ВР) є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина гарантується безпосередньо на підставі Конституції України (254к/96-ВР) .

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно ч. 1, 2, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги про визнання недійсним третейського застереження, яке викладене в п. 6.5 кредитного договору, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Такої правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 25.05.2011р. у справі №33/469.

Заперечення Відповідача не спростовують доводи Позивача, а тому не можуть бути підставою для відмови у позові.

З врахуванням викладених обставин та відповідно до наведених вище норм закону, суд вважає позовні вимоги правомірними, а тому позов підлягає задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України слід покласти на Відповідача, стягнувши їх на користь Позивача.

На підставі викладеного, у відповідності до ст. 8, 55, 64, 124 Конституції України, ст. 11, 16, 203, 215, 509 ЦК України, ст. 9, 12 Закону України "Про третейські суди", Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) керуючись ст. 33, 49, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

Задовольнити позов підприємеця ОСОБА_5, до Відповідача, ПАТ "Альфа-Банк" в особі Івано-Франківського відділення ПАТ "Альфа-Банк" про визнання недійсним третейське застереження, обумовлене п.6.5 кредитного договору №SME0007804 від 21.01.2008р.

Визнати недійсним третейське застереження, яке викладене в п.6.5 кредитного договору №SME0007804 від 21.01.2008р.

Стягнути з Відповідача, Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" (вул.Десятинна, 4/6, м.Київ, код 23494714) в особі Івано-Франківського відділення ПАТ "Альфа-Банк" (вул.Незалежності,67,м.Івано-Франківськ) на користь Позивача, Підприємець ОСОБА_5.АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 85 (вісімдесят п’ять) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили та направити Позивачу.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.