розглянувши у письмовому провадженні за винятковими обставинами справу за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Центральне" (далі – ОСББ "Центральне") до Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації (далі – Шевченківська РДА), за участю третьої особи на стороні відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю "Геоінвест" (далі – ТОВ "Геоінвест"), про скасування розпорядження,

У березні 2006 року ОСББ "Центральне" звернулося до суду в порядку адміністративного судочинства з зазначеним позовом, мотивуючи позовні вимоги тим, що спірне розпорядження від 20 жовтня 2005 року № 1732 "Про залучення інвестора до реставрації з пристосуванням житлового будинку № 12-14 по вул. Б. Хмельницького", відповідно до якого ТОВ "Геоінвест" було визначено інвестором з реставрації з пристосуванням цього житлового будинку, прийнято Шевченківською РДА з перевищенням повноважень, наданих Законом України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) , і порушує права та інтереси позивача, передбачені статтею 16 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Господарський суд м. Києва постановою від 8 червня 2006 року позов задовольнив, спірне розпорядження Шевченківської РДА визнав недійсним.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 13 вересня 2006 року, залишеною без зміни ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 грудня 2006 року, рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

ОСББ "Центральне" звернулося до Верховного Суду України зі скаргою про перегляд за винятковими обставинами рішення суду касаційної інстанції, та посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 1, 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", статті 19 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", статей 358 та 369 Цивільного кодексу України і норм Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , просить скасувати рішення, ухвалені судами апеляційної та касаційної інстанцій, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

За результатами розгляду цієї справи колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виявлено неоднакове, в порівнянні з іншими аналогічними за змістом справами, застосування судом касаційної інстанції положень пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС (2747-15) ).

Колегія суддів вважає, що скарга ОСББ "Центральне" підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи рішення, суди виходили з того, що цей спір є справою адміністративної юрисдикції. Проте з таким висновком погодитися не можна, зважаючи на нижченаведене.

Пунктом 1 частини 1 статті 17 КАС до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 КАС справа адміністративної юрисдикції (далі – адміністративна справа) – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб'єкт владних повноважень згідно з пунктом 7 частини 1 вищезгаданої статті КАС (2747-15) – це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судами встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з реалізацією сторонами прав співвласників будинку № 12-14 по вул. Б. Хмельницького в м. Києві – учасників ОСББ "Центральне", власників приватизованих житлових приміщень (квартир), приватизованих нежитлових приміщень – і Шевченківської РДА як органу управління неприватизованих житлових та не житлових приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва.

Оспорюване розпорядження Шевченківської РДА від 20 жовтня 2003 року "Про залучення інвестора до реставрації з пристосуванням житлового будинку № 12-14 по вул. Б. Хмельницького" не є рішенням суб'єкта владних повноважень в сфері реалізації управлінських функцій, перегляд яких віднесено до компетенції адміністративних судів. За своїм змістом і правовим характером, з урахуванням залучення до участі на добровільній, договірній основі владно непідпорядкованої юридичної особи – ТОВ Геоінвест", вищезгадане рішення має всі ознаки реалізації права власника на користування та розпорядження майном.

Відповідно до частини 6 статті 319 Цивільного кодексу України держава не втручається у здійснення власником права власності, тобто пряме адміністрування з боку органів влади неприпустиме.

Предметом спору у цій справі є право управління та розпорядження майном, яке перебуває у спільній власності осіб. Між сторонами у цій справі існує спір про право, що в свою чергу виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

Спір, порушений співвласником майна щодо прийнятого органом влади, який також є співвласником цього майна, рішення про управління чи розпорядження цим майном, є спором з правовідносин власності і не є справою адміністративної юрисдикції.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 157 КАС суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Співвласники майна можуть захищати свої права в суді шляхом звернення до суду з цивільним позовом.

Керуючись статтями 157, 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Центральне" задовольнити частково.

Постанову господарського суду м. Києва від 8 червня 2006 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2006 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs404327) від 12 грудня 2006 року скасувати.

Провадження у справі закрити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.