На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот"до Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"про визнання недійсним Договору №10/09-П від 31.10.2009, та стягнення судових витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2011 порушено провадження у справі №35/298, розгляд справи призначений на 12.10.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2011 №35/298, на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладений на 31.10.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2011 №35/298, на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладений на 16.11.2011.

В судовому засіданні 16.11.2011, на підставі ст. 77 ГПК України, оголошено перерву до 21.11.2011.

В судовому засіданні 21.11.2011 представник відповідача подав суду документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі №35/298 від 22.09.2011.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,-

31.10.2009 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України"(далі –продавець - відповідач) та Відкритим акціонерним товариством "Рівнеазот" (далі –покупець - позивач) було укладено договір №10/09-П поставки природного газу (далі - Договір).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає про те, що даний договір укладений з порушенням вимог чинного законодавства оскільки відповідно до п.1.1 Договору визначено, що продавець зобов"язується у лютому-червні 2009 року передати у власність покупцю, а покупець зобов"язується прийняти та оплатити на умовах даного Договору природний газ, в обсязі, вказаному в розділі 2 даного Договору. При цьому сам договір укладений сторонами 31.10.2009. Згідно умов Договору №10/09 НАК "Нафтогаз України"в жовтні 2009 зобов"язався поставити ВАТ "Рівнеазот"природний газ в період, який вже минув (лютому-червні 2009), що унеможливлює сам факт такої поставки і відповідно унеможливлює встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків сторін в момент поставки. Такий стан речей позбавляє покупця здійснити перевірку товару по кількості і якості, які є істотними умовами Договору.

Посилаючись на ч.1 ст. 203 та ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України позивач просить суд визнати недійсним спірний Договір.

Відповідач проти позовних вимог заперечує посилаючись на необгрунтованість та безпідставність останнього (відзив на позов).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи 31.10.2009 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України"та Відкритим акціонерним товариством "Рівнеазот" було укладено договір №10/09-П поставки природного газу (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору продавець (Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") зобов"язується у лютому-червні 2009 передати у власність покупця (ВАТ "Рівнеазот"), а покупець зобов"язується прийняти та оплатити на умовах даного договору природний газ в обсязі, вказаному в розділі 2 даного Договору.

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що продавець передає покупцю газ в обсязі 132 169 114 куб. м. протягом лютого-червня 2009 року.

На виконання даного пп.2.1, 3.2 та 3.3 Договору 31.10.2009 між сторонами були підписані акти приймання-передачі газу №№02/09-Р, 03/09-Р, 05/09-Р, 04/09-Р, 06/09-Р на весь обсяг газу зазначений в договорі, які підтверджують виконання зобов"язань по поставці товару відповідачем за спірним договором (копії даних актів наявні в матеріалах справи).

Пунктом 5.1 Договору визначено, що покупець зобов"язаний на підставі рахунку-фактури, виставленого продавцем, здійснити розрахунки за газ шляхом переказу грошових коштів в сумі 315 865 678,78 грн. на розрахунковий рахунок продавця, наступним чином: у листопаді 2009 –5 000 000,00 грн.; у грудні 2009 –10 000 000,00 грн.; у січні 2010 10 000 000,00 грн.; у лютому 2010 –20 000 000,00 грн.; у березні 2010 –30 000 000,00 грн.; у квітні 2010 –50 000 000,00 грн.; у травні 2010 –95 432 839,39 грн.; у червні 2010 95 432 839,39 грн. Таким чином, зобов"язання покупця здійснити розрахунки за поставлений природний газ в лютому –червні 2009 року були визначені - протягом листопада 2009 - червня 2010.

Посилання позивача в своїх позовних вимогах на той факт, що згідно умов Договору в жовтні 2009 відповідач зобов"язується поставити позивачу природний газ в період, який вже минув (лютому-червні 2009), що унеможливлює сам факт такої поставки і відповідно унеможливлює встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків сторін в момент поставки, судом не приймаються до уваги, оскільки як вбачається з наданих суду доказів, при підписання актів приймання-передачі газу від 31.10.2009 №№02/09-Р, 03/09-Р, 05/09-Р, 04/09-Р, 06/09-Р на весь обсяг газу зазначений в договорі, сторони засвідчили факт такої поставки. Тобто, позивач при підписанні зазначених актів та договору підтвердив той факт, що відповідно до п.1.1 Договору ним було прийнято природний газ в обсязі, вказаному в розділі 2 спірного Договору.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов"язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Враховуючи вищезазначене, сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови і підписали договір без будь-яких зауважень, застережень, протоколу розбіжностей, а відтак можна зробити висновок, що всі умови спірного договору суттєві та з моменту його укладення стають однаково обов"язковими для виконання сторонами.

Положення ч.3 ст. 631 Цивільного кодексу дозволяє сторонам встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Таким чином, умови спірного Договору, що містять зобов"язання поставити позивачу природний газ в період, який вже минув та з усіма іншими істотними умовами, які були визначені сторонами, не суперечить чинному законодавству, не знімає обов"язків з позивача щодо виконання умов спірного Договору, є обов"язковими для виконання, а також не містять підстав щодо визнання окремих умов договору або договору в цілому недійсним.

З урахуванням викладених вище обставин позовні вимоги про визнання Договору №10/09-П поставки природного газу від 31.10.2009 недійсним є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

З огляду на відмову у позові витрати по оплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-

1. У позові відмовити повністю.

2. рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, якщо апеляційну скаргу не було подано.