Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "СВЯТОГОРІВСЬКЕ", смт. Святогорівка, Добропільського району Донецької області (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Добропілля Донецької області (далі – Відповідач) про визнання договору № 1 складського зберігання соняшника від 03.11.2008р. недійсним.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на не підписання спірного договору з боку свого керівника, відсутність належного сертифікованого складу на зберігання і недотримання затвердженої типової форми договору складського зберігання зерна та відсутність сертифікату відповідності.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір складського зберігання соняшника №1 від 03.11.2008р., нормативно обґрунтувавши свої вимоги посиланням на ст.ст. 203, 205, 207, 215, 216, 936, 937, 942, 943, 946, 949, 950, 953, 956, 957, 959, 961 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 11, 24, 25, 28, 32, 33, 34, 82 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", ст.ст. 1, 2, 9, 10, 12, 16, 19 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва", постанову Кабінету Міністрів України "Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із збереження зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно" від 11.04.2003р. № 510 (510а-2003-п) .

В перебігу розгляду справи Позивачем були надані додаткові документи (а.с.а.с.34-47, 56-69, 85-87, 104, 105, 112), у тому числі – клопотання про витребування додаткових доказів та заява про помилковість твердження відносно не підписання спірного договору керівником Позивача.

Відповідач у відзиві від 25.07.2011р. (а.с.а.с.12, 13) проти позву заперечив, посилаючись на: безпідставність тверджень відносно не підписання спірного керівником Позивача; відсутність підстави для застосування типового договору з огляду на його рекомендаційний характер; відсутність підстави для оспорювання законності спірного договору через відсутність сертифікатів відповідності правилам і технічним умовам для надання послуг зі зберігання зерна і продуктів його переробки; ненадання складських документів з вини Позивача та доведеність факту передачі на зберігання соняшника за спірним договором іншими документами.

Крім того, Відповідачем були надані додаткові документи на обґрунтування своєї позиції (а.с.а.с.14-31, 72-83, 113-115, 120-138) у тому числі – відзив на позовну заяву від 16.11.2011р., в якому додатково наголошено не неможливість задоволення позовних вимог в силу триваючого характеру спірного договору, зобов’язання за яким може бути припинено лише на майбутнє

У зв’язку із первісною наявністю розбіжностей в поясненнях сторін щодо факту підписання спірного договору № 1 складського зберігання соняшника від 03.11.2008р., акту приймання-передачі соняшника від 13.11.2008р. та накладних №3/101 від 03.11.2008, №4/101 від 04.03.2008р., №5/101 від 05.11.2008р., №6/101 від 06.11.2008р. та відносно фізичної можливості передачі на зберігання відповідної кількості соняшника та факту такої передачі взагалі, судом в порядку ст. 90 Господарського процесуального кодексу України матеріали справи були скеровані із повідомленням до слідчих органів, внаслідок чого провадження у справі було зупинено.

Постановою від 12.09.2011р. Добропільського МВ ГУМВС України в Донецькій області за результати проведеної перевірки за повідомленням суду було відмовлено в порушенні кримінальної справи у відношенні громадянина ОСОБА_1 (а.с.а.с.96, 97), однак означену постанову було скасовано постановою Доропільського міськраойнного суду Донецької області від 26.09.2011р. (а.с.а.с.104, 105), яка набрала чинності 04.10.2011р.

У судовому засіданні 16.11.2011р. сторони наголошували на відсутність підстав для подальшого перебування справи у зупинено стані з огляду на визнання Позивачем помилковості його тверджень щодо не підписання ним спірного договору, та необхідності її поновлення і розгляду по суті за наявними матеріалами через відсутність будь-яких інших додаткових доказів на обґрунтування викладеної письмово позиції сторін.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин в контексті остаточної позиції Позивача відносно підстав позову.

Вислухавши у судовому засіданні представників Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

03.11.2008р. між Позивачем (Зберігач) та Відповідачем (Поклажодавець) був укладений договір № 1 складського зберігання соняшника від 03.11.2008р (а.с.а.с.72, 73), умовами п.п. 1.1, 6.1 якого передбачається передання Поклажодавцем на відповідальне зберігання Зберігачу соняшник у кількості 2000,00 тонн на строк до першої вимоги Поклажодавця на повернення вказаного об’єкту зберігання, що є обов’язком Зберігача.

На підтвердження факту передання соняшника на зберігання сторонами був складений акт прийому-передачі від 13.11.2008р. у кількості 1930тонн (а.с.74), а також – накладними №3/101 від 03.11.2008, №4/101 від 04.11.2008р., №5/101 від 05.11.2008р., №6/101 від 06.11.2008р., №7/101 від 07.11.2008р., №10/101 від 10.11.2008р., №11/101 від 11.11.2008р., №12/101 від 12.11.2008р., №13/101 від 13.11.2008р. (а.с.а.с. 75-83). Однак, при цьому Позивачем не були виписані і не надавалися Відповідачеві складські документи на зерно у відповідності до п.24 ст. 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні"

Наразі, як вбачається із матеріалів справи (а.с.а.с.55-64) і сторонами не заперечується цього факту, Позивач на мав на момент укладання спірного договору і акту прийому-передачі до нього статусу сертифікованого у розумінні вимог Технічного регламенту зернового складу, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики України від 15 червня 2004 року N 228 (z0835-04) , складу для зберігання такої кількості насіння соняшника, зважаючи на визначені довідкою №294 від 12.08.2011р. (а.с.66) технічні вимоги для забезпечення зберігання зерна такої кількості (а.с.67) та задекларовані обсяги зберігання іншого зерна в це же період (а.с.а.с.68, 69).

Як вбачається із змісту розділу 3 статуту Позивача (а.с.а.с.34-37) та довідки ЄДРПОУ №215038 (а.с.41) надання послуг зернового складу не передбачено серед видів діяльності Зберігача за спірним договором.

рішенням Господарського суду Донецької області від 20.06.2011р. у справі №3/86пн (а.с.а.с.44-47), яке за відомостями "Діловодства суду" через апеляційне оскарження на момент прийняття рішення у справі №37/171пд не набуло законної сили, були задоволені позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Сільського господарського товариства з обмеженою відповідальністю "Свято гірське" про зобов’язання повернути зерно соняшника в кількості 1785,25тон за договором складського зберігання соняшника №1 від 03.11.2008р.

За таких обставин Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач проти позову заперечив з підстави, приведених вище.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

З огляду на матеріали справи та зміст позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні спірного договору недійсним.

Як зазначено в абз. 3 п. 1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із визнанням угод недійсними" від 12.03.1999р. №02-5/111 (v_111800-99) , вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків.

При цьому, враховуючи правову позицію Верховного суду України, викладену в абз. 3 п. 2 Постанови Пленуму "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року N 9 (v0009700-09) , оцінка законності спірного договору здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент його вчинення, що зумовлено приписами ст. 58 Конституції України, якою запроваджено загальне правило заборони ретроспективної дії у часі законів та інших нормативних актів, яке, враховуючи положення ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу та абз. 4 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 09.02.1999р. № 1- рп/99 (v001p710-99) норми, розповсюджується і на юридичних осіб, а також - п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , абз. 3 п. 10 чинного Роз’яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними" від 12.03.1999р. № 02-5/111 (v_111800-99) .

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст. 1- 3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями та іншими актами законодавства, зокрема – Цивільним кодексом України (435-15) , Законами України "Про зерно та ринок зерна в Україні" (37-15) , "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" (2286-15) , Постановою КМУ 510 від 11.04.2003р. (510а-2003-п) "Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із збереження зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно" тощо, у світлі яких судом і розглядається питання дійсності спірного договору.

За змістом ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину, яким у розумінні ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України є спірний договір, є недодержання в момент його вчинення вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Виходячи із наведених Позивачем підстав позову, у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) " від 18.09.1997р. № 02-5/289 (v_289800-97) , останній стверджує, що спірний договір є недійсним, оскільки він не підписувався з боку керівника Позивача, відсутність належного сертифікованого складу на зберігання і недотримання затвердженої типової форми договору складського зберігання зерна та відсутність сертифікату відповідності.

Оцінивши означені аргументи в контексті встановлених судом обставин спірних правовідносин сторін, суд, насамперед, зауважує про відхилення доводів щодо не підписання спірного договору Позивачем з огляду на зміст заяви представника останнього, наданої в судовому засідання 16.11.2001р. (а.с.112).

Натомість, решта доводів Позивача знайшла своєї підтвердження і через наявність означених обставин суд вважає за можливе констатувати невідповідність спірного договору вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України на момент його укладання з огляду на таке:

-по-перше, характер опосередкованих спірним договором правовідносин сторін, характеристики об’єкту зберігання зумовлюють висновок суду про пріоритетне порівняно із положеннями параграфу 1 глави 66 Цивільного кодексу України (435-15) застосування до розглядуваних правовідносин сторін згадуваних вище приписів законодавства, що регламентують діяльність зернового складу;

- по-друге, ч.1 ст. 24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" (далі – Закон) встановлює правило про обов’язковість зберіганні зерна саме на зернових складах. Однак, через невідповідність Позивача встановленим вимогам Технічного регламенту зернового складу, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики України від 15 червня 2004 року N 228 (z0835-04) , останній не є належним суб’єктом зберігання зерна у розумінні ст. 7 Закону;

- по-третє, оскільки ч.1 ст. 26 Закону визначає договір складського зберігання зерна публічним, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України, остільки дотримання такої форми договору у розглядуваному випадку для сторін є обов’язковим у розумінні ч.4 ст. 179 Господарського кодексу України, заперечення чого Відповідачем судом до уваги не приймається. Така типова форма договору, якій має відповідати і спірний договір, затверджена Постановою КМУ "Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно" від 11 квітня 2003 р. N 510 (510а-2003-п) . Наразі, співставлення змісту спірного договору вказаній типовій формі дозволяє констатувати невідповідність змісту типовому договору щодо істотних умов відносно вимог до якості зерна та прав і обов’язків сторін;

- по-четверте, всупереч ч.3 ст. 26 Закону та положень пп.5) п.6 Типового договору в розглядуваному випадку на підтвердження існування правовідносин зі складського зберігання зерна Відповідачу як його власнику не були видані складські документи, і посилання останнього з цього приводу на наявність вини Позивача судом до уваги не приймаються, оскільки передача зерна на зберігання була оформлена двосторонніми неналежними для даного виду правовідносин документами (накладними і актом приймання-передачі).

Таким чином, через відсутність у Зберігача за спірним договором статусу належного суб’єкта зберігання – зернового складу, невідповідність змісту договору обов’язковими вимогам затвердженого Типового договору та не здійснення належного документального оформлення виникнення правовідносин зі складського зберігання насіння соняшника та об’єктивну фізичну неможливість виникнення таких правовідносин між сторонами через відсутність належного сертифікованого сховища, про що буди обізнані у повному обсягу сторони на момент укладання спірного договору, суд має підстави констатувати невідповідність договору складського зберігання соняшника №1 від 03.08.2008р. вимогам ч.ч.1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, що є достатньою підставою для визнання його недійсним у судовому порядку згідно ст. 215 цього Кодексу.

Зауваження Відповідача щодо безпідставності задоволення позовних вимог через зумовлену триваючою правовою природою спірного договору можливість припинення правовідносин за ним лише на майбутнє, судом відхиляється як юридичне неспроможне і зумовлене хибним тлумаченням норм діючого законодавства.

Так, згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 236 Цивільного кодексу України спірний договір є недійсним з моменту його вчинення, а можливість настання передбачених ним прав та обов’язків на майбутнє припиняється. З урахуванням правої позиції Вищого господарського суду України, викладеною в п. 19 Інформаційного листа "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України (436-15) " від 07.04.2008р. №01-8/211 (v_211600-08) , наведені законодавчі приписи вказують на те, що рішення суду про визнання договору недійсним має зворотну силу в часі, і ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України не встановлює винятків із правил частини 1 цієї статті, а лише конкретизує ч. 1 ст. 216 цього Кодексу, згідно якої недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. При цьому, враховуючи імперативну визначеність законом моменту, з якого договір визнається судом недійсним, зазначений момент не підлягає обов’язковому визначені у резолютивній частині рішення.

Судом відхиляються заявлені позивачем клопотання про витребування доказів (а.с.а.с.85-87) через їх невідповідність вимогам ст. 38 Господарського процесуального кодексу України відносно обґрунтування доцільності отримання таких доказів у світлі предмету судового дослідження та доведеності існування перешкод в самостійному отриманні таких доказів.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, понесені Позивачем судові витрати покладаються на рахунок Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд -

1. Задовольнити позовні вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "СВЯТОГОРІВСЬКЕ", смт. Святогорівка, Добропільський район, Донецька область (ідентифікаційний код 30886741) до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Добропілля, Донецька область (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) про визнання договору № 1 складського зберігання соняшника від 03.11.2008р. недійсним.

2. Визнати недійсним укладений між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "СВЯТОГОРІВСЬКЕ", смт. Святогорівка, Добропільський район, Донецька область (ідентифікаційний код 30886741) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, м. Добропілля, Донецька область (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) договір № 1 складського зберігання соняшника від 03.11.2008р.

3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Добропілля, Донецька область (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "СВЯТОГОРІВСЬКЕ", смт. Святогорівка, Добропільський район, Донецька область (ідентифікаційний код 30886741) судові витрат зі сплати державного мита в сумі 85грн. та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 236грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.