Господарський суд Київської області

у складі:

головуючого: судді Дьоміної С.

секретар: Кулакова С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНІТ"

до товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦІАЛІЗОВАНА

ПЕРЕСУВНА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА №1"

про визнання недійсним пункту договору

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 –адвокат (довіреність від 27.08.2011 року);

від відповідача: ОСОБА_2 –представник (довіреність від 05.10.2011 року),

08 вересня 2011 року до господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНІТ"(далі –позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦІАЛІЗОВАНА ПЕРЕСУВНА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА №1"(далі –відповідач) про визнання недійсним пункту договору.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач пояснив, що 20 травня 2011 року сторони уклали договір про реструктуризацію заборгованості за договорами підряду №2/8 від 03 січня 2008 року, №27-п від 27 квітня 2010 року (далі –договір), згідно з умовами якого позивач надав відповідачу розстрочку у погашенні заборгованості за виконані ним підрядні роботи.

П. 2.7 договору передбачено, що всі спори, розбіжності, вимоги та претензії, які виникають при виконанні цього договору чи у зв’язку з ним або випливають з нього, підлягають остаточному рішенню у третейському суді при Асоціації "Всеукраїнське об’єднання торговців транспортними засобами" згідно з регламентом даного суду. рішення третейського суду буде остаточним і обов’язковим для сторін та буде виконуватися ними у зазначені строки, які вказані у рішенні третейського суду.

Позивач вважав, що позбавлений права на неупереджений та справедливий суд, оскільки керівник відповідача має пряме відношення до постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнське об’єднання торговців транспортними засобами".

У зв’язку з цим, позивач звернувся до суду, просив визнати п. 2.7 договору недійсним з моменту укладення договору.

Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду Київської області від 08.09.2011 року, справу призначено до розгляду 18.10.2011 року.

18 жовтня 2011 року представник позивача направив на адресу суду телеграму, просив відкласти розгляд справи, у зв’язку з неможливістю з’явитись у судове засідання, яке підлягало задоволенню судом.

18 жовтня 2011 року представники сторін у судове засідання не з’явились, витребуваних ухвалою суду документів не надали.

Розгляд справи, на підставі ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 01.11.2011 року.

01 листопада 2011 року представник відповідача в судовому засіданні заявив клопотання про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, яке було задоволено судом, на підставі ч. 7 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України. Крім цього, заявив клопотання про припинення провадження у справі, в задоволенні якого судом було відмовлено, на підставі ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Також подав відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні, на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 02 листопада 2011 року.

02 листопада 2011 року представник позивача в судовому засіданні заявив клопотання про витребування доказів у справі, у зв’язку з тим, що не встиг отримати їх самостійно.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

З огляду на те, що представник позивача не довів, що був позбавлений можливості самостійно надати докази у справі, а установа, до якої він звертався, не відмовляла в наданні необхідної інформації, у задоволенні зазначеного клопотання судом було відмовлено.

Розгляд справи, на підставі ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 07.11.2011 року.

07 листопада 2011 року представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Крім цього, заявив клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке підлягало задоволенню судом.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив суд у його задоволенні відмовити.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку:

20 травня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю "ГРАНІТ"(далі –позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "СПЕЦІАЛІЗОВАНА ПЕРЕСУВНА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА №1"(далі –відповідач) був укладений договір про реструктуризацію заборгованості за договорами підряду №2/8 від 03 січня 2008 року, №27-п від 27 квітня 2010 року (далі –договір), згідно з умовами якого позивач надав відповідачу розстрочку у погашенні заборгованості за виконані ним підрядні роботи.

П. 2.7 договору передбачено, що всі спори, розбіжності, вимоги та претензії, які виникають при виконанні цього договору чи у зв’язку з ним або випливають з нього, підлягають остаточному рішенню у третейському суді при Асоціації "Всеукраїнське об’єднання торговців транспортними засобами" згідно з регламентом даного суду. рішення третейського суду буде остаточним і обов’язковим для сторін та буде виконуватися ними у зазначені строки, які вказані у рішенні третейського суду.

Позивач вважав, що позбавлений права на неупереджений та справедливий суд, оскільки керівник відповідача має пряме відношення до постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнське об’єднання торговців транспортними засобами", просив суд визнати п. 2.7 договору недійсним з моменту укладення договору.

Представник відповідача подав відзив на позову заяву, зазначив, що керівник відповідача є суддею постійнодіючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнське об’єднання торговців транспортними засобами"і не може впливати на результат вирішення спору, з огляду на положення, зокрема, ч. 1 ст. 18 Закону України "Про третейські суди", згідно з якою третейські судді не є представниками сторін. Третейським суддею може бути призначена чи обрана особа, яка прямо чи опосередковано не заінтересована в результаті вирішення спору, а також має визнані сторонами знання, досвід, ділові та моральні якості, необхідні для вирішення спору.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України закріплено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 3 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Так, суд дійшов висновку про те, що підстави для визнання п. 2.7 договору недійсним, відсутні.

Крім цього, відповідно до ч. 2 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про третейські суди", юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону (1701-15) .

Ст. 2 Закону України "Про третейські суди" встановлено, що третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про третейські суди", третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Також, згідно з ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

01 листопада 2011 року представник позивача зазначав, що позбавлений права на неупереджений та справедливий суд, оскільки керівник відповідача має пряме відношення до постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнське об’єднання торговців транспортними засобами".

Доводи позивача спростовуються наступним.

Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною (ч. 3 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України).

Разом з цим, не вважається відмовою від права на звернення до господарського суду угода про передачу справи за згодою сторін на розгляд третейського суду. Звернення фізичних та юридичних осіб до третейського суду є правомірним, якщо відмова від захисту прав та законних інтересів у державному суді відбулась за вільним волевиявленням сторін спору.

Крім цього, ст. 4 Закону України "Про третейські суди"встановлено, що третейський суд утворюється та діє на принципах:

1) законності;

2) незалежності третейських суддів та підкорення їх тільки законові;

3) рівності всіх учасників третейського розгляду перед законом і третейським судом;

4) змагальності сторін, свободи в наданні ними третейському суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5) обов'язковості для сторін рішень третейського суду;

6) добровільності утворення третейського суду;

7) добровільної згоди третейських суддів на їхнє призначення чи обрання у конкретній справі;

8) арбітрування;

9) самоврядування третейських суддів;

10) всебічності, повноти та об'єктивності вирішення спорів;

11) сприяння сторонам у досягненні ними мирової угоди на будь-якій стадії третейського розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України "Про третейські суди", сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів. За домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суду чи суддів.

Ч. 3 цієї статті встановлено, що у постійно діючих третейських судах призначення чи обрання третейських суддів здійснюється із затвердженого відповідно до статті 8 цього Закону списку третейських суддів, який за регламентом цього постійно діючого третейського суду може мати обов'язковий чи рекомендаційний характер.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про третейські суди", третейські судді не є представниками сторін. Третейським суддею може бути призначена чи обрана особа, яка прямо чи опосередковано не заінтересована в результаті вирішення спору, а також має визнані сторонами знання, досвід, ділові та моральні якості, необхідні для вирішення спору.

Крім цього, відповідно до ч. 5 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд розглядає справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконавчих документів на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди" (1701-15) .

Документів, що підтверджують звернення позивача до третейського суду для вирішення спору, представник позивача суду не надав.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при відмові в задоволенні позову, господарські витрати покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ч. ч. 4, 7 ст. 179, ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, ст. 217, ч. 1 ст. 627, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 5, ст. 2, ст. 4, ч. 1 ст. 12, ч. ч. 1, 3 ст. 14, ч. 1 ст. 18 Закону України "Про третейські суди", ч. 5 ст. 2, ч. 2 ст. 12, ч. 3 ст. 1, ч. 5 ст. 49, ст. ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

У позові товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНІТ"до товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦІАЛІЗОВАНА ПЕРЕСУВНА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА №1"про визнання недійсним пункту договору відмовити.

рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і підписано 14.11.2011 року.