08.09.2011 Державне агентство резерву України (далі –позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя (далі –суд) із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційно-виробниче підприємство "Агроком" (далі –відповідач, ТОВ "КВП "Агроком") про зобов’язання виконати умову договору, тобто поставити та закласти до державного резерву матеріальні цінності, а саме: "Консерви м’ясні. М’ясо тушковане. Свинина. ДСТУ 4450:2055", розфасовані у металеві банки № 12, масою нетто 1/525, код предмета закупівлі –15.13.1, кількістю 578 894 фізичних банок, а також стягнення 5 369 240,69 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором № юр-2/1369п-2011 від 15.06.2011 про закупівлю товарів за державні кошти та закладення до державного резерву –в частині обсягів та строків поставки товару.

Ухвалою від 14.09.2011 порушено провадження у справі № 5020-1406/2011 та у порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України зобов’язано сторін надати суду документи, необхідні для вирішення спору; розгляд справи призначено на 05.10.2011.

В судовому засіданні 05.10.2011 в порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 18.10.2011, а 18.10.2011 розгляд справи відкладався на 03.11.2011.

03.11.2011 присутня в засіданні суду представник позивача підтримала позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позов /том 1, арк. с. 28-31/ та письмові пояснення у справі /том 1, арк. с. 119-122/, відповідно до яких позовні вимоги не визнав та просив у їх задоволенні відмовити у повному обсязі. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що порушення зобов’язань з його боку сталося в результаті випадку та за відсутності вини відповідача.

В судове засідання 03.11.2011 відповідач явку свого повноважного представника не забезпечив, проте до початку засідання суду надав клопотання про слухання справи без участі його представника за наявними у справі матеріалами /том 2, арк. с. 5/, яке судом було задоволено з наступних підстав.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору та встановленню об’єктивної істини у справі, суд визнав за можливе задовольнити клопотання відповідача та розглянути справу у відсутність його представника за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

15.06.2011 між Державним агентством резерву України (позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційно-виробниче підприємство "Агроком" (відповідач, постачальник) укладено Договір № юр-2/1369п-2011 про закупівлю товарів за державні кошти та закладення до державного резерву /том 1, арк. с. 8-12/ (далі –Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору, Постачальник зобов’язався поставити у 2011 році Замовникові для закладення до державного резерву м’ясопродукти "Консерви м’ясні. М’ясо тушковане. Свинина. ДСТУ 4450:2055", розфасовані в металеві банки № 12, масою нетто 1/525, код предмета закупівлі –15.13.1 (далі – продукція), а Замовник –прийняти і оплатити цю Продукцію.

Сторони дійшли згоди, що загальна вартість Продукції (ціна Договору) становить 18 158 483,70 грн (у тому числі ПДВ 3 026 413,95 грн) із розрахунку 978 894 фізичних банок по 15,45833 грн (без ПДВ) за одну одиницю товару (п. 1.2, п. 2.1, п. 2.2 Договору).

Пунктом 1.3 Договору сторони передбачили, що обсяги закупівлі Продукції можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.

У пункті 3.7 Договору сторонами узгоджений та встановлений перелік документів, які Постачальник повинен надати при поставці та закладенні Продукції на державні організації, що належать до сфери управління Держрезерву України, серед яких: протокол випробувань за вмістом показників безпеки; висновок санітарно-епідеміологічної експертизи; ветеринарне свідоцтво; експертний висновок; якісне посвідчення споживчої та транспортної тари (декларація виробника) та висновок санітарно-епідеміологічної експертизи.

Зі змісту пункту 4.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 04.07.2011 /том 1, арк. с. 48/) убачається, що Замовник проводить оплату Продукції на розрахунковий рахунок Постачальника, після проведення перевірки якісних показників Продукції на державних організаціях, які належать до сфери управління Держрезерву України, та отримання оформленого приймального акту форми № Р-11 і рахунку-фактури. Після проведення оплати Продукції Постачальник надає Замовнику податкову накладну в установленому порядку.

Пунктами 4.2, 5.1 та 6.3.1 на Постачальника покладено обов’язок письмово звернутися до Держрезерву України з пропозицією щодо конкретизації обсягів та термінів поставки продукції.

В свою чергу, відповідно до абзацу другого пункту 4.2, абзацу другого пункту 5.1 Договору, Замовник в залежності від обсягів реального фінансування надсилає Постачальнику та державним організаціям повідомлення, в якому конкретизує обсяг поставки Продукції.

У пункті 5.3 Договору сторони встановили, що Постачальник поставляє Продукцію до державного резерву в термін до 01.08.2011.

Пунктом 5.4 Договору визначено, що факт закладення Продукції до державного резерву оформлюється приймальним актом за формою № Р-11, що подається Замовнику з відміткою про відповідність якості продукції та скріплюється підписом і печаткою УкрНДІ "Ресурс".

За умовами Договору (підпункт 6.3.3 пункту 6.3) Постачальник зобов’язався поставити продукцію у визначені терміни, встановлені Договором.

Сторони домовились, що Договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 08.08.2011, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов’язань (пункт 10.1 Договору).

Судом установлено, а сторонами не заперечується, що у встановлені Договором строки відповідачем до державної організації, визначеної пунктом 5.2 Договору, –Державної організації "Комбінат "Світанок" –було поставлено 400 000 одиниць (фізичних банок) продукції, про що складені відповідні приймальні акти форми Р-11 /том 1, арк. с. 65, 66/.

Тобто відповідач свої зобов’язання за Договором в частині поставки продукції виконав частково у розмірі 400 000 одиниць (фізичних банок), що і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Оцінюючи надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Враховуючи, що спірні правовідносини сторін є зобов’язальними відносинами, які виникли з договору про закупівлю товарів за державні кошти та закладення до державного резерву України, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України (436-15) , Цивільного кодексу України (435-15) , а також норми спеціального законодавства, якими, зокрема, є Закон України "Про здійснення державних закупівель" (2289-17) та Закон України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) .

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Як встановлено судом, 15.06.2011 між сторонами укладено Договір № юр-2/1369п-2011 /арк. с. 8-12/, який за своєю правовою природою є договором поставки продукції, що закуповується за державні кошти.

Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 712 ЦК України).

Із наведеною нормою узгоджується частина перша статті 265 Господарського кодексу України, згідно з якою, за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Водночас, придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти (державна закупівля) здійснюється у порядку, встановленому Законом України "Про здійснення державних закупівель" (2289-17) .

Таким чином, укладений між сторонами Договір є підставою для виникнення у позивача та відповідача взаємних прав та обов’язків.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як установлено судом, відповідач зобов’язався поставити до державного резерву консерви м’ясні в термін до 01.08.2011 (п. 5.3 Договору), а строк дії Договору встановлений сторонами до 08.08.2011 (п. 10.1 Договору).

Позовні вимоги Державного агентства резерву України ґрунтуються на факті недопоставки продукції за спірним договором.

Відповідач визнав той факт, що до 01.08.2011 він поставив 400 000 фізичних банок продукції із запланованих Договором 978 894 банок, але при цьому зауважив, що недопоставка продукції за Договором у кількості 578 894 одиниць (фізичних банок) відбулась не з його вини, оскільки ним вжито всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов’язання, що звільняє його від відповідальності за порушення зобов’язань за Договором щодо строків та обсягів поставки.

Дійсно, з аналізу умов спірного Договору убачається, що відповідач не має права самостійно визначати обсяги та строки поставки продукції та зобов’язаний звернутися до позивача з пропозицією щодо конкретизації обсягів та термінів поставки. При цьому, право конкретизації обсягів та термінів поставки продукції протягом строку дії Договору належить виключно позивачу і залежить від обсягів реального фінансування (пункти 4.2, 5.1 та підпункт 6.3.1 пункту 6.3 Договору).

На виконання умов Договору позивач надіслав відповідачеві листа за вих. № 2564/0/4-11 від 16.06.2011 з повідомленням про те, що приймаючи до уваги реальне фінансування у нього є можливість закладення до державного резерву 200 000 фізичних банок продукції та просив забезпечити постачання та закладення вказаної продукції відповідно до умов Договору /том 1, арк. с. 14/.

Після узгодження усіх необхідних умов, відповідачем було поставлено позивачеві продукцію в обсязі 185 376 одиниць (фізичних банок), що підтверджується відповідним приймальним актом форми Р-11 від 18.07.2011 /том 1, арк. с. 66/.

Друге письмове повідомлення за вих. № 3284/0/4-11 від 28.07.2011 /том 1, арк. с. 13/, в якому позивач відповідно до реального фінансування закупівлі конкретизує обсяг продукції, дозволяє поставку решти продукції в обсязі 778 894 фізичних банок, було отримано відповідачем 01.08.2011, тобто в останній день, встановлений для поставки Продукції пунктом 5.3 спірного Договору.

Факт отримання відповідачем зазначеного вище другого письмового повідомлення 01.08.2011 підтверджується поштовим конвертом про направлення позивачем рекомендованого поштового відправлення на адресу відповідача зі штрих-кодом, копія якого є у матеріалах справи /том 1, арк. с. 41/, та довідкою відділення поштового зв’язку про вручення поштового відправлення за цим штрих-кодом саме 01.08.2011 /том 1, арк. с. 42/.

При цьому, у зазначеному листі-повідомленні позивач просить забезпечить постачання та закладення продукції відповідно до умов Договору, тобто до 01.08.2011.

Відповідач стверджує, що навіть за таких умов доклав максимум зусиль та поставив за спірним договором ще 214 624 одиниць (фізичних банок) продукції, про що складено відповідний приймальний акт форми № Р-11 /том 1, арк. с. 65/.

Водночас, 08.08.2011 відповідач звернувся до Державного агентства резерву України з листом за вих. № 119, в якому висловив готовність поставити увесь обсяг продукції згідно з Договором. Але зважаючи на закінчення строку поставки, просив його продовжити /том 1, арк. с. 34/. У відповідь листом вих. № 3535/0/4-11 від 15.08.2011 позивач повідомив відповідача про відсутність підстав для продовження терміну закладки продукції до державного резерву, наголосивши на тому, що строк дії Договору № юр-2/1369п-2011 від 15.06.2011 сплинув 08.08.2011 /том 1, арк. с. 35/.

При цьому позивач жодним чином не наполягав на виконанні відповідачем умов Договору в частині допоставки решти Продукції, тобто, по суті, в односторонньому порядку зменшив обсяг закупівлі до 400 000 фізичних банок (які вже було поставлено), що передбачено підпунктом 6.2.3 пункту 6.2 Договору та частиною п’ятою статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до якої, умови договору про закупівлю не повинні змінюватися після його підписання до повного виконання зобов’язань сторонами, крім випадків зменшення обсягів закупівлі залежно від реального фінансування видатків та узгодженого зменшення сторонами Договору ціни договору про закупівлю.

Отже, зобов’язання сторін щодо виконання умов спірного договору є припиненими у повному обсязі з 08.08.2011 на підставах, встановлених договором та Законом України "Про здійснення державних закупівель" (2289-17) , котрі чітко визначають строк поставки, строк дії договору та містять положення про недопустимість внесення змін до договору після його укладання в частині строків поставки та строку дії договору.

Таке твердження також підтверджується тим фактом, що на час слухання справи частина зобов’язань, що невиконана відповідачем за спірним Договором, вже стала предметом іншого договору про закупівлю.

Так, вже 23.08.2011, тобто ще до подачі даного позову, комітет з конкурсних торгів позивача затвердив Документацію конкурсних торгів на закупівлю, у тому числі –тієї частини продукції, що недопоставлена за спірним Договором в обсязі 578 894 одиниць (фізичних банок), на той самий комбінат –Державну організацію "Комбінат "Світанок" (м. Золочів Харківська область); 26.08.2011, позивач на офіційному веб-сайті Державного агентства резерву України розмістив оголошення про проведення відкритих торгів про закупівлю зазначеної продукції; а 28.09.2011 –уклав із переможцем торгів договір про закупівлю. Викладені обставини підтверджуються належними та допустимими доказами, наданими відповідачем /том 1, арк. с. 123-148/.

Вищевказані документи є підтвердженням того, що позивач на час звернення до суду не мав наміру отримувати від відповідача залишок недопоставленої за Договором Продукції, а отже, метою позову є не захист порушеного права позивача, а отримання необґрунтованого прибутку у вигляді матеріальних цінностей (продукції) та коштів (штрафу).

Проте, позивач не має права вимагати допоставки продукції за спірним договором, оскільки таким чином отримає надлишки продукції, що не передбачено законом, а Державна казначейська служба України не має обов’язку оплачувати допоставку, оскільки зареєструвала новий договір про закупівлю, предметом якого, у тому числі, є недопоставлена за спірним договором частина продукції.

За викладених обставин, позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача виконати умову Договору, тобто поставити та закласти до державного резерву матеріальні цінності, а саме: "Консерви м’ясні. М’ясо тушковане. Свинина. ДСТУ 4450:2055", розфасовані у металеві банки № 12, масою нетто 1/525, код предмета закупівлі –15.13.1, кількістю 578 894 фізичних банок, – є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу за неналежне виконання умов Договору суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (ч. 1 ст. 617 ЦК України).

Відповідач належними доказами підтвердив свою готовність поставити продукцію за спірним договором в повному обсязі, надавши копію листа за вих. № 119 від 08.08.2011 /том 1, арк. с. 34/.

Водночас, за умовами Договору (пункти 4.2, 5.1) відповідач має право поставити продукцію лише після отримання від позивача повідомлення про конкретизацію обсягів та термінів поставки.

При цьому, до поставки та закладення продукції мають бути виконані відповідні випробування та дослідження, що випливає з положень підпунктів 3.7.2 –3.7.6 пункту 3.7 Договору.

Натомість, отримавши від відповідача звернення щодо конкретизації обсягів та термінів поставки (вих. № 119 від 08.08.2011 /том 1, арк. с. 34/), позивач не надіслав відповідачеві відповідне повідомлення, а, по суті, відмовився від прийняття залишку продукції після 01.08.2011, що підтверджується листом позивача за вих. № 3535/0/4-11 від 15.08.2011 /том 1, арк. с. 35/.

Стаття 218 Господарського кодексу України також визначає, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проаналізувавши надані сторонами докази та дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що відповідач у даній справі вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З урахуванням викладеного, суд не вбачає в діях відповідача вини в порушенні зобов’язання щодо обсягів та строків поставки Продукції та, в силу положень статті 614 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України, вважає відсутніми підстави для задоволення позовних вимог.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в задоволенні позовних вимог судові витрати покладаються на позивача.