У судовому засіданні 02.11.2011, на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Міяр" до Приватного підприємства "КРОК" про визнання недійсним договору №08/04-1 постачання нафтопродуктів від 08.04.2010, та стягнення судових витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2011 порушено провадження у справі №35/276, розгляд справи призначений на 03.10.2011.

У судове засідання 03.10.2011 представники позивача не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, вимог ухвал суду про порушення провадження справі №35/276 від 09.09.2011 не виконали, витребуваних судом документів не подали.

Представник відповідача у судовому засіданні надав суду відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2011, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 24.10.2011.

У судовому засіданні 24.10.2011 представник позивача подав клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи.

Представник відповідача заперечував проти призначення у справі судової експертизи.

У судовому засіданні 24.10.2011 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 02.11.2011.

У судовому засіданні 02.11.2011 представник позивача підтримав подане клопотання про призначення почеркознавчої експертизи. Представник відповідача заперечував проти задоволення клопотання про призначення судової експертизи.

Розглянувши подане клопотання, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивача з мотивів його необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін Господарський суд міста Києва,-

08.04.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Міяр" (надалі - позивач) та Приватним підприємством "КРОК" (надалі - відповідач) був укладений договір №08/04-1 постачання нафтопродуктів (надалі - Договір), за умовами якого відповідач зобов'язався поставити і передати у власність нафтопродукти, а позивач –прийняти і оплатити товар відповідно до умов договору (п. 1.1. договору).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає про те, що особа, яка підписала договір від імені ТОВ "Міяр" не мала повноважень на його укладання, оскільки підпис на договорі вчинено не директором ТОВ "Міяр" ОСОБА_3, а іншою особою.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України, відповідно до якої:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як вбачається зі змісту договору, від Товариства з обмеженою відповідальністю "Міяр" він підписаний директором підприємства ОСОБА_3, який діяв на підставі Статуту. Повноваження ОСОБА_3 як керівника ТОВ "Міяр" підтверджується Довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №212065 від 04.08.2009. Доказів того, що станом на 08.04.2010 ОСОБА_3 не був керівником підприємства і не мав повноважень на укладення оспорюваного договору позивачем не надано, як і не надано інших доказів того, що договір підписаний не уповноваженою особою.

Судом також враховано, що відповідно до положень ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України підпис вказаної особи на договорі був скріплений печаткою підприємства. Жодних доказів втрати печатки чи вибуття її з володіння позивача у інший спосіб позивачем не надано. При цьому відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печатки, а також законністю користування нею покладається на керівника підприємств.

Крім цього, як свідчать матеріли справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2011 у справі №41/242 частково задоволено позов ПП "Крок" до ТОВ "МІЯР" про стягнення заборгованості за договором № 08/04-1 поставки нафтопродуктів від 08.04.2010.

Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Вказаним рішенням Господарського суду міста Києва було встановлено, що на виконання умов оспорюваного договору ПП "Крок" поставив, а ТОВ "Міяр" прийняв товар, передбачений умовами договору, що підтверджується видатковими накладними та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, і частково розрахувався за нього.

З урахуванням викладених вище обставин позовні вимоги про визнання недійсним договору №08/04-1 поставки нафтопродуктів від 08.04.2010 є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

З огляду на відмову у позові витрати по оплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 202, 203, 215, Цивільного кодексу України (435-15) , ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-

1. У позові відмовити повністю.

2. рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, якщо апеляційну скаргу не було подано.