Обставини справи: до господарського суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Балаклава" з позовом до Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства "Агрофірма "Крим" про стягнення 240 799,00 грн.

Позовні вимоги вмотивовані наступним: 31.05.2010р. між позивачем та відповідачем було укладено договір постачання продовольчих товарів № 122/10.

На виконання умов вказаного договору позивач за період з 07.06.2010р. до 26.08.2010р. поставив товар на загальну суму 316692,22 грн., що підтверджується накладними, перелік яких ввказаний у позовній заяві.

Відповідач здійснив оплату на загальну суму 155000,00 грн.

Станом на 19.08.2011р. заборгованість відповідача становить 161692,22 грн.

Таким чином, позивач визначає суму позову у розмірі 240799,00 грн., у тому числі: 161692,22 грн. – основного боргу, 22709,73 грн. – сума індексу інфляції, 5717,25 грн. - 3 % річних, 16303,45 грн. – пеня, 34375,35 грн. – спричинені збитки.

Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати.

20.09.2011р. через канцелярію суду від відповідача надійшла заява про перейменування відповідача з Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства "Агрофірма "Крим" на Сільськогосподарське публічне акціонерне товариство "Агрофірма "Крим" з доданими копіями документів у підтвердження цього.

Судом вказане клопотання було задоволено та ухвалою від 20.09.2011 р. перейменовано сільськогосподарське закрите акціонерне товариство "Агрофірма "Крим" на Сільськогосподарське публічне акціонерне товариство "Агрофірма "Крим" .

03.10.2011р. через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

Підставою зупинення до розгляду пов’язаної справи № 5002-1/3953-2011 відповідач вказує порушення 15.09.2011р. Господарським судом АР Крим провадження у справі № 5002-1/3953-2011 за позовом СПАТ агрофірма "Крим" до ТОВ "Балаклава" про визнання недійсним договору постачання продовольчих товарів № 122/10 від 31.05.2010р.

Оскільки до клопотання була надана копія ухвали Господарського суду АР Крим про порушення провадження у справі № 5002-1/3953-2011 від 15.09.2011р., відповідно до якої позов подано ТОВ "Агрофірма "Крим Вино" до ТОВ "Балаклава" про визнання недійсним договору, тобто позивачами є різні суб’єкти підприємницької діяльності, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягає, про що вказав в ухвалі від 04.10.2011р.

Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином.

Розгляд справи відкладався, в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

31.05.2010 р. між позивачем по справі ( постачальник ) та відповідачем по справі (покупець ) було укладено договір №122/10 постачання продовольчих товарів ( т. 1, а. с. 28).

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору постачальник зобов’язався поставити, а покупець прийняти та сплатити товар за цінами відповідно до попередньої домовленості.

Відповідно до п. 2.2 вказаного договору оплата проводиться покупцем на протязі 14 – ти банківських днів на розрахунковий рахунок постачальника, з моменту приймання товару покупцем на склад.

Відповідно до п. 5.1 вказаного договору договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2010 р., але в будь – якому разі – до закінчення розрахунків.

У позовній заяві позивач вказує на те, що саме у виконання умов договору №122/10 постачання продовольчих товарів позивач поставив відповідачу обумовлений вказаним договором товар на загальну суму 320 891,20 грн.

У підтвердження відгрузки вказаних товарів відповідачеві позивач представив накладні № 00000001536 від 07.06.2010 р. на суму 80 758,23 грн.; № 00000001739 от 14.06.2010 р. на суму 2912,91 грн.; № 00000001908 від 19.06.2010 р. на суму 2416,41 грн.; № 00000001931 от 19.06.2010 р. на суму 712,80 грн.; № 00000002115 от 25.06.2010 р. на суму 9097,00 грн.; № 00000002561 от 06.07.2010 р. на суму 12 683,09 грн.; № 00000002644 від 08.07.2010 р. на суму 30 726,15 грн.; № 00000002804 від 13.07.2010 р. на суму 9959,54 грн.; № 00000002963 від 17.07.2010 р. на суму 14 224,78 грн.; № 00000003058 від 20.07.2010 р. на суму 18 918,51 грн.; № 00000003211 від 24.07.2010 р. на суму 22 377,98 грн.; № 00000003303 від 27.07.2010 р. на суму 20 325,83 грн.; № 00000003475 від 31.07.2010 р. на суму 17 254,42 грн.; № 00000003609 від 03.08.2010 р. на суму 28 907,70 грн.; № 00000003702 от 05.08.2010 р. на суму 14 999,27 грн.; № 00000003751 від 06.08.2010 р. на суму 720,60 грн.; № 00000004146 від 14.08.2010 р. на суму 15 294,39 грн.; № 00000004327 від 19.08.2010 р. на суму 13 943,56 грн.; № 00000004627 від 26.08.2010 р. на суму 4658,03 грн., які були підписані представниками обох сторін та завірені відповідними печатками ( т. 1, а. с. 31 - 48 ).

При цьому товар на суму 4198,98 грн. був повернений відповідачем позивачу на підставі накладних №00000002907 від 05.08.2010 р. та №00000003068 від 17.08.2010 р.

Факт поставки товару відповідачу позивач підтверджує також податковими накладними ( т. 2, а. с. 17, 22, 26, 29, 33, 37, 41, 45, 49, 53, 57, 61, 65, 69, 73, 77, 81, 85, 89 ).

Також позивачем було виставлено на сплату товару відповідні рахунки ( т. 2, а. с. 19, 23, 27, 30, 34, 38, 42, 46, 50, 54, 58, 62, 66, 70, 74, 78, 82, 86, 90 ).

Позивач вказує на те, що відповідач частково сплатив отриманий від нього товар на загальну суму 155 000 грн., у підтвердження чого представив відповідні платіжні документи (т. 1, а. с. 49 – 55).

На підставі вказаного позивач вважає, що у відповідача існує заборгованість за поставлений за договором №122/10 товар на суму 161 692,22 грн.

Позивач також зауважує на те, що відповідачем вищевказана заборгованість визнана, у підтвердження чого представив гарантійний лист вих. №170/08 від 20.08.2010 р. ( т. 1, а. с. 56 ).

Оскільки відповідач відмовився сплачувати заборгованість в добровільному порядку, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами Договору.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У якості підстав позову позивач посилається на договір №122/10 поставки продовольчих товарів від 31.05.2010 р.

На думку позивача, саме у виконання цього договору товар був поставлений відповідачеві за накладними, перелік яких вказаний. Отже, позивач вважає, що заборгованість у розмірі 161 692,22 грн. виникла у зв’язку з порушенням відповідачем умов вказаного договору.

Даний факт, на думку суду, спростовується наявними у справі документами.

Так, у представлених позивачем накладних на поставку продовольчих товарів відсутні посилання на те, що вказані партії поставлялися відповідачеві саме на підставі договору №122/10 від 31.05.2010 р.

В наявних в матеріалах справи податкових накладних також відсутні посилання на вищевказаний договір поставки, а тільки зазначено, що умовою постави слугувала видаткова накладна, а не будь-якій договір.

В наданих позивачем рахунках на сплату також відсутні посилання на будь-якій договір, в тому числі і на договір постачання №122/10 від 31.05.2010 р.

Як вбачається з банківських виписок, які наявні в матеріалах справи, при сплаті відповідачем отриманого товару також відсутні посилання на договір №122/10 від 31.05.2010р., а містяться посилання тільки на відповідні рахунки та накладні.

Також позивачем у підтвердження своє позиції представлено генеральну довіреність на отримання матеріальних цінностей, яка діяла до 31.12.2010 р. ( т. 2, а. с. 92 ).

Однак суд не приймає даний документ, як доказ, оскільки у вказаній довіреності відсутні дані про особу, яка уповноважена на отримання товарно – матеріальних цінностей, зразок її особистого підпису. Також у вказаній довіреності також відсутні посилання на договір №122/10 поставки продовольчих товарів від 31.05.2010 р.

Крім того, на думку позивача, факт наявності у відповідача заборгованості за вказаним договором підтверджується також гарантійним листом вих. №170/08 від 20.08.2010 р., відповідно до якого відповідач зобов’язався погасити заборгованість перед позивачем по справі в строк до 31.10.2010 р.

Однак з вказаного гарантійного листа не зрозуміло про яку саме заборгованість йде мова, на підставі чого виникла вказана заборгованість та відсутнє жодне посилання на укладений між сторонами договір №122/10 від 31.05.2010 р.

Підставою позову є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

З урахуванням викладеного, обгрунтування позивачем заявлених позовних вимог договором №122/10 від 31.05.2010 р. та не виконанням його умов відповідачем суд вважає таким, що не відповідає фактичним матеріалам справи.

Отже, оскільки доказів того, що продовольчі товари поставлялися саме у виконання договору №122/10 від 31.05.2010 р., суду не представлено, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 161 692,22 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача 34 375,35 грн. збитків у вигляді додаткових виплат по сплаті банківських процентів по кредиту на суму боргу відповідача.

Вказані вимоги позивач обгрунтовує тим, що 29.06.2010 р. позивачем було укладено з ПАТ "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" кредитний договір про відкриття кредитної лінії №05 – 10/д ( т. 1, а. с. 57 – 60 ).

За вказаним договором позивач по справі отримав кредит у розмірі 1 250 000 грн. з обов’язком повернути кредит до 30.11.2011 р. Проценти за користування кредитом складають 22 процента річних.

Позивач вказує на те, що понесені ним збитки полягають в додаткових витратах по сплаті процентів по банківському кредиту, який міг бути зменшений на суму боргу при умові добросовісного виконання відповідачем по справі своїх грошових зобов’язань, своєчасної оплати за придбаний товар.

Суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позовних вимог у даній частині в зв’язку з наступним.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Суд зазначає, що для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме:

- протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання;

- наявність збитків;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб;

- вина боржника.

Суд зазначає, що вищевказаний кредитний договір був укладений позивачем 29.06.2010 р., тобто ще до того, як, за думкою позивача, виник борг за невиконання відповідачем взятих на себе зобовязань за договором №122/10 від 31.05.2010 р. Тобто укладання вказаного кредитного договору не пов’язано з невиконанням відповідачем взятих на себе зобовязань.

Суд зазначає, що сплата процентів за користування кредитом є обов’язком позичальника у відповідності до ст. 1054 Цивільного кодексу України і знаходити кошти для сплати процентів позичальник повинен з будь – яких джерел, а не тільки за рахунок коштів, отриманих позичальником від своїх контрагентів.

Більш того, судом не встановлено як факту наявності заборгованості відповідача за договором №122/10 від 31.05.2010 р., так і наявності зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками.

Таким чином, позивачем не доведено суду наявність чотирьох умов такої відповідальності, як відшкодування збитків.

З урахуванням вказаного позовні вимоги в частині стягнення збитків у розмірі 34 375,35 грн. також задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню за прострочку платежу у розмірі 16 303,45 грн., а також інфляційні втрати на суму 22 709,73 грн. та 3% річних у розмірі 5717,25 грн., які були нараховані на суму основного боргу.

Однак оскільки суд не знайшов підстав для задоволення позову в частині основного боргу, то, відповідно, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 03.11.2011 р.