Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом приватного підприємства "Звягельпромсервіс"

до публічного акціонерного товариства "БМ банк"

про тлумачення умов договору

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 –представник за довіреністю б/н від 01.02.2011 року;

від відповідача: ОСОБА_2. –представник за довіреністю № 04/2159 від 22.11.2010 року.

Приватне підприємство "Звягельпромсервіс" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до публічного акціонерного товариства "БМ банк"про тлумачення умов договору.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між приватним підприємством "Звягельпромсервіс"та товариством з обмеженою відповідальністю "БМ банк", правонаступником всіх прав та обов’язків якого є публічне акціонерне товариство "БМ банк"було укладено договір № 2008-005/DС-002 відновлювальної кредитної лінії від 02.04.2008 року, відповідно до п. 1.1. якого банк зобов’язується надавати на умовах цього договору, а позичальник зобов’язується отримувати, належним чином використовувати та повернути в передбачені цим договором строки кредит в розмірі 800 000,00 гривень та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Сторонами до договору були укладені додаткові договори, а саме, додатковий договір № 1 від 01.06.2008 р., додатковий договір № 2 від 29.12.2008 р., додатковий договір № 3 від 29.12.2008 р., додатковий договір № 4 від 22.07.2009 р., додатковий договір № 5 від 10.02.2010 р.

П. 1.2. договору відновлювальної кредитної лінії, що був змінений додатковим договором № 5 від 10.02.2010 р., згідно якого, кредит надається у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії з остаточним терміном повернення не пізніше 01 квітня 2010 року відповідно до графіку встановленого цим же пунктом договору.

П. 1.5.1.2. договору передбачено, що проценти нараховуються методом факт/факт на фактичну суму заборгованості позичальника за кредитом та за термін фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту включно, та до настання терміну, зазначеного в п. 1.2. цього договору. При нарахуванні процентів день видачі кредиту приймається до розрахунку як 1 (один) повний день користування кредитом, а день повернення кредиту (його частини) до розрахунку процентів не включається.

На думку позивача, нарахування процентів має припинитись у строк, визначений п. 1.2. договору, в той час як відповідач вважає, що проценти повинні нараховуватись за весь час користування кредитними коштами.

На підставі викладеного вище позивач просить прийняти рішення про тлумачення п. 1.5.1.2. договору наступним чином: право банку на нарахування процентів припинилося 01 квітня 2010 року.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.09.2011 року порушено провадження у справі № 33/224, розгляд справи призначено на 04.10.2011 року.

В судове засідання 04.10.2011 року з’явились представники сторін. Представник позивача виконав вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 22.09.2011 року, представник відповідача не виконав вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 22.09.2011 року.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошена перерва до 10.10.2011 року для надання додаткових доказів по справі.

В судове засідання 10.10.2011 року з’явились представники сторін. Представник відповідача подав відзив по справі на виконання вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 22.09.2011 року відповідно до якого проти позову заперечував, та просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до ст. ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, для дослідження та оцінки доказів, та суд відклав розгляд справи на 31.10.2011 року.

В судове засідання 31.10.2011 року з’явились представники сторін. Представник позивача надав пояснення по справі та просив позов задовольнити в повному обсязі, просить прийняти рішення про тлумачення п. 1.5.1.2. договору наступним чином: право банку на нарахування процентів припинилося 01 квітня 2010 року, стягнути з відповідача витрати по сплаті державного мита в сумі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Представник відповідача надав пояснення по справі та просив у позові відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Між приватним підприємством "Звягельпромсервіс"та товариством з обмеженою відповідальністю "БМ банк", правонаступником всіх прав та обов’язків якого є публічне акціонерне товариство "БМ банк"було укладено договір № 2008-005/DС-002 відновлювальної кредитної лінії від 02.04.2008 року, відповідно до п. 1.1. якого банк зобов’язується надавати на умовах цього договору, а позичальник зобов’язується отримувати, належним чином використовувати та повернути в передбачені цим договором строки кредит в розмірі 800 000,00 гривень та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Сторонами до договору були укладені додаткові договори, а саме, додатковий договір № 1 від 01.06.2008 р., додатковий договір № 2 від 29.12.2008 р., додатковий договір № 3 від 29.12.2008 р., додатковий договір № 4 від 22.07.2009 р., додатковий договір № 5 від 10.02.2010 р.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

П. 1.2. договору відновлювальної кредитної лінії, що був змінений додатковим договором № 5 від 10.02.2010 р., згідно якого, кредит надається у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії з остаточним терміном повернення не пізніше 01 квітня 2010 року відповідно до графіку встановленого цим же пунктом договору.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Ч. 1. статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

П. 1.5.1.2. договору передбачено, що проценти нараховуються методом факт/факт на фактичну суму заборгованості позичальника за кредитом та за термін фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту включно, та до настання терміну, зазначеного в п. 1.2. цього договору. При нарахуванні процентів день видачі кредиту приймається до розрахунку як 1 (один) повний день користування кредитом, а день повернення кредиту (його частини) до розрахунку процентів не включається.

На думку позивача, нарахування процентів має припинитись у строк, визначений п. 1.2. договору, в той час як відповідач вважає, що проценти повинні нараховуватись за весь час користування кредитними коштами.

Згідно з ч.1. статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позивач не заперечує факт отримання кредитних коштів у визначеній договором сумі та наявність заборгованості по договору № 2008-005/DС-002 відновлювальної кредитної лінії від 02.04.2008 року .

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, та позивачем не заперечується, що в термін, визначений п. 1.2. договору позивач кредит не повернув, таким чином зобов’язання позивача по поверненню кредиту в терміни, визначені договором, не виконане.

Структурно-системний аналіз положень ГК України (436-15) та ЦК України (435-15) свідчить, що принцип платності, на якому базується процес банківського кредитування, полягає в тому, що кредити надаються банком під відсоток, що є одним з конкретних випадків реалізації положень статті 536 ЦК України, згідно з якою за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В статті 629 ЦК України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, в даному випадку законом та Кредитним договором інше не встановлено.

Статтею 213 ЦК України передбачено, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Тобто, укладаючи кредитний договір сторони були вільними в укладені договору та визначенні (погодженні) його умов, а відтак дія учасників правочину, які реалізували свої права на набуття цивільних прав та обов’язків шляхом укладання (підписання) правочину відповідала внутрішній волі сторін.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у випадку належного виконання умов договору позивачем нарахування процентів повинно припинитись до настання терміну, зазначеного в п. 1.2. цього договору, але оскільки позивач умови договору не виконав належним чином, зобов’язання позивача по поверненню кредитних кошів не припинилось, таким чином відповідач має право на нарахування процентів за користування кредитом за весь період користування.

Враховуючи вищезазначене, вимога позивача про тлумачення п. 1.5.1.2. договору наступним чином: право банку на нарахування процентів припинилося 01 квітня 2010 року року є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст.ст. 33, 34, ст. 44, 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 03.11.2011 року.