За позовом Лівадійської селищної ради

До відповідача Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарема-Південь"

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

1. Виконавчий комітет Лівадійської селищної ради

2. ОСОБА_1

про зобов’язання Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарема-Південь" знести самовільно побудовану будівлю площею 316,3 кв.м., розташовану за адресою: м. Ялта, смт. Лівадія, пер. Юності 3-А

Суддя В.І. Гайворонський

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від Лівадійської селищної ради - Трофіменко Н.О., представник

Від Виконавчого комітету Лівадійської селищної ради – Трофіменко Н.О., представник

Від ОСОБА_1 – ОСОБА_2, представник

Суть спору: Позивач згідно з позовом та уточнення просить зобов’язати відповідача знести самовільно побудовану будівлю площею 316,3 кв.м., розташовану за адресою: м. Ялта, смт. Лівадія, пер. Юності 3-А, у зв’язку з тим, що самовільне будівництво нерухомого майна не дає права власності на це майно.

Відповідач відзив по справі не надав, його представник в засідання суду не з’явився. Від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з його хворобою.

Згідно статті 84 ГПК в описовій частині процесуального документу вказуються заяви та клопотання сторін, в мотивувальній частині вказуються доводи, за якими господарський суд відхилив їх.

Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст. 129 Конституції України надання доказів є правом стороні, а не обов’язком.

По справі проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд –

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідних доказів, а також документів, передбачених ст. 126 ЗК України щодо права власності на земельну ділянку відповідачем не надано.

Більш того, рішенням Господарського суду АР Крим від 01 лютого 2011 року по справі НОМЕР_1-8/5994-2009 визнане недійсним рішення виконавчого комітету Лівадійської селищної ради від 29 січня 2009 року № 31 "Про оформлення права власності на нежитлову будівлю літ. В по пер. Юності,3-а в смт Лівадія і видачі свідоцтва про право власності".

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2011 року апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Зарема-Південь" ТОВ "Зарема" залишено без задоволення, рішення господарського суду АР Крим від 01 лютого 2011 року у справі НОМЕР_1-8/5994-2009 – залишено без змін.

Відповідачем не надано доказів зміни чи скасування на цей час постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2011 року та рішення господарського суду АР Крим від 01 лютого 2011 року у справі НОМЕР_1-8/5994-2009.

Ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року "Про застосування норм Конституції України (254к/96-ВР) при здійсненні правосуддя" вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції (254к/96-ВР) як норми прямої дії.

Таким чином, суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

Оскільки відповідні докази не надані до матеріалів справи до винесення рішення, не існує підстав їх залучати до справи після винесення рішення по справі.

Якщо вказані процесуальні документи будуть змінені чи скасовані, зацікавлена особа вправі звернутись про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами.

Таким чином, згідно ст. 376 ЦК України будівля площею 316,3 кв.м., розташована за адресою: м. Ялта, смт. Лівадія, пер. Юності 3-А є самовільною побудовою, та відповідно до вказаної статті та ст. 212 ЗК України є підстави для задоволення позову.

Так, відповідно до позову Лівадійська селищна рада проти визнання права власності на вищезазначений об’єкт нерухомого майна.

Згідно з Актом перевірки Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю від 23.07.2009 року було встановлене, що без дозволу інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, без затвердженого та узгодженого проекту, побудована веранда розміром 7Х10 метрів над вже існуючим гаражом, який належить громадянці ОСОБА_3.

Із вищезазначених матеріалів перевірки також витікає, що самовільно побудована споруда порушує права ОСОБА_1, як власниці земельної ділянки, на якій розташований гараж-бокс НОМЕР_1, що відображається у відсутності доступу до даху гаражу.

Якщо відповідач звільнить земельну ділянку у добровільному порядку, зацікавлена особа вправі звернутися із заявою в порядку ст. 117 ГПК України про визнання наказу не підлягаючим виконанню.

Добровільне виконання не є підставою для зміни чи скасування рішення, оскільки при прийнятті рішення суд ні матеріального, ні процесуального законодавства щодо вказаної обставини не порушує.

Клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи суд відхиляє.

Так, вказаний представник посилається на свою хворобу.

Однак, доказів того, що хвороба є такою, що не дозволяє здійснювати роботу, представником не надано.

Не всяка хвороба дає підставу для лікарняного.

На доказ хвороби представником надана довідка клініки Кримського Державного медичного університету (учбово-наукового-лікувального комплексу).

Однак, у довідці про хворобу не вказується про те, що представнику відповідача необхідне стаціонарне лікування або лікарняний.

Окрім цього, клініка Кримського Державного медичного університету не є лікувальною установою за місцем проживання чи роботи представника (у всякому разі представником відповідача відповідних доказів не надано), та відповідно, не надано доказів того, що взагалі представник відповідача звертався до лікувальної установи щодо стаціонарного лікування або отримання лікарняного з цієї підстави.

Таким чином, клопотання є безпідставним, та, відповідно, задоволене бути не може.

Більш того, вказане клопотання здано самим представником відповідача нарочним до канцелярії суду за годину до засідання суду, що свідчить про те, що представник мав можливість брати участь у розгляді справи.

Більш того, представник мав можливість підготувати відзив, та також здати його до канцелярії суду.

При цьому необхідно також відмітити, що у зазначене засідання суду явка представника відповідача не визнавалась обов’язковою.

Більш того, на перше засідання суду вказаним представником також заявлялось клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на зайнятість, однак, будь-яких доказів надано не було.

Вищевикладені обставини свідчать про зловживання представником відповідача своїми процесуальними правами в порушення ч. 3 ст. 22 ГПК України, та в порушення прав та інтересів позивача.

Судові витрати згідно ст. 49 ГПК України підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача.

Відповідно до п. "б" ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру ставка державного мита встановлюється в розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. (17Х5=85 грн.).

Відповідно до п. 5 Підрозділу 1 Розділу ХХ Податкового кодексу України (2755-17) неоподатковуваний мінімум встановлений у розмірі 17 грн.

Судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення складають 236,00 грн.

Так, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2009 року № 825 (825-2009-п) з 05.08.2009 року розмір судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу складає 236,00 грн.

Сплата позивачем судових витрат підтверджується квитанцією № 51-541 від 13 вересня 2011 року на суму 85,00 грн. з державного мита, та квитанцією № 51-555 від 13 вересня 2011 року на суму 236,00 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд –

Позов задовольнити.

Зобов’язати Дочірнє підприємство Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарема-Південь" (98655, АР Крим, м. Ялта, смт. Лівадія, пер. Юності 3-А, ідентифікаційний код: 30271582) знести самовільно побудовану будівлю площею 316,3 кв.м., розташовану за адресою: м. Ялта, смт. Лівадія, пер. Юності 3-А (стягувач: Лівадійська селищна рада, адреса: 98655, АР Крим, м. Ялта, смт. Лівадія, вул. Батуріна 8, ідентифікаційний код: 04357529).

Стягнути з Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарема-Південь" (98655, АР Крим, м. Ялта, смт. Лівадія, пер. Юності 3-А, ідентифікаційний код: 30271582) на користь Лівадійської селищної ради (98655, АР Крим, м. Ялта, смт. Ліва дія, вул. Батуріна 8, ідентифікаційний код: 04357529) судові витрати із державного мита в сумі 85,00 грн.

Стягнути з Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарема-Південь" (98655, АР Крим, м. Ялта, смт. Лівадія, пер. Юності 3-А, ідентифікаційний код: 30271582) на користь Лівадійської селищної ради (98655, АР Крим, м. Ялта, смт. Ліва дія, вул. Батуріна 8, ідентифікаційний код: 04357529) 236,00 грн. судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази.