Суть спору: визнання недійсним договору від 23.09.2008 № 945-45/18Д/09-08 про організацію Державної пожежної охорони Головним управлінням Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в м. Києві в Національній телекомпанії України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір укладено з порушенням правоздатності відповідача, оскільки договір укладено на надання таких оплатних послуг, надання яких не передбачено правовими актами. Також позивач стверджує, що відповідач не має ліцензії (спеціального дозволу) на укладення спірного договору.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечив та вказав, що можливість укладення такого договору передбачена нормативними актами. Також відповідач зазначив, що діяльність, яку здійснює відповідач, не підлягає ліцензуванню.

Ухвалою від 23.09.2011 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 24.10.2011.

В судовому засіданні 24.10.2011 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд –

Між позивачем та відповідачем 23.09.2008 укладено договір № 945-45/18Д/09-08 про організацію Державної пожежної охорони Головним управлінням Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в м. Києві в Національній телекомпанії України (далі –спірний договір).

Відповідно до п. 1.3. Спірного договору предметом договору є організація відповідачем на об'єкті позивача пожежної частини № 36 у кількості 35 чоловік та здійснення пожежної охорони об'єкта позивача силами та засобами відповідача, зазначеними в кошторисі (додаток № 1), який додається до договору і є його невід'ємною частиною.

Згідно п. 2.1. Спірного договору відповідач зобов'язувався надавати послуги щодо забезпечення пожежної безпеки на об'єкті позивача силами і засобами, визначеними в кошторисі (додаток № 1), який є невід'ємною частиною договору, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити надані послуги.

Відповідно до п. 3.1. Спірного договору відповідач зобов'язувався здійснювати державний пожежний наклад за виконанням об'єктом, посадовими особами, працівниками об'єкта та громадянами, що знаходяться на об'єкті, законодавства з питань пожежної безпеки, протипожежних вимог стандартів, норм і правил.

Плата за утримання пожежної охорони згідно з цим договором здійснюється щомісячно (п. 5.1. Спірного договору).

Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що спірний договір є недійсним на підставі ст., 215, 203 Цивільного кодексу України (435-15) , оскільки відповідачем надавалися такі платні послуги, надання яких не передбачено в Постанові Кабінету Міністрів України від 26.07.1994 № 508 (508-94-п) . Також позивач вважає, що пунктом 43 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" встановлено необхідність наявності у відповідача відповідної ліцензії для надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28.04.1978 №3 (v0003700-78) угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Для вирішення спору необхідно дослідити дві обставини, чи зобов'язаний відповідач мати ліцензію на здійснення "пожежної охорони", та чи належать послуги за Спірним договором до платних послуг, які можуть надаватися відповідачем.

Щодо необхідності наявності ліцензії.

Нормою ст. 227 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно п. 43 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (зі змінами на час укладення спірного договору) ліцензуванню підлягає діяльність з надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян.

Нормами ч. 2 ст. 4 Закону України "Про пожежну безпеку" (зі змінами на час укладення спірного договору) передбачено, що Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, зокрема, забезпечує здійснення державного пожежного нагляду, пожежної охорони населених пунктів і об'єктів, координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади з питань удосконалення пожежної охорони.

Державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки в населених пунктах і на об'єктах незалежно від форм власності здійснюється відповідно до чинного законодавства державною пожежною охороною в порядку, встановлюваному Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про пожежну безпеку").

Згідно п. 4 Положення про Державну пожежну охорону, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1994 № 508 (508-94-п) основними завданнями Державної пожежної охорони є: організація розроблення та впровадження організаційних і науково-технічних заходів та нормативне регулювання в галузі пожежної безпеки; здійснення державного пожежного нагляду; запобігання пожежам і нещасним випадкам на них; гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги в ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха; розв'язання окремих завдань мобілізаційної підготовки.

Натомість, поняття договору охорони, надано в ст. 978 Цивільного кодексу України, за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

Як вбачається з позовної заяви, позивач безпідставно ототожнює поняття "пожежна охорона" і "охорона державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян".

Отже, здійснення "пожежної охорони" є завданням, покладеним на відповідача згідно Закону України "Про пожежну безпеку" (3745-12) і отримання ліцензії для здійснення такої діяльності відповідачем не потрібно.

Більш того, видача ліцензії на здійснення саме "пожежної охорони" законодавством України не передбачено, що також випливає зі ст. 11 Закону України "Про пожежну безпеку".

Відповідно для укладення Спірного договору відповідачеві не потрібна ліцензія, передбачена п. 43 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

Щодо належності послуг за Спірним договором до платних послуг, які можуть надаватися відповідачем.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з частиною 1 якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно пп. 7 п. 5 Положення про Державну пожежну охорону, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1994 № 508 (508-94-п) державна пожежна охорона відповідно до покладених на неї завдань укладає і розриває договори з підприємствами, установами і організаціями на створення підрозділів Державної пожежної охорони, придбання пожежної техніки та протипожежного устаткування тощо.

Згідно пп. 23 п. 5 Положення про Державну пожежну охорону, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1994 № 508 (508-94-п) державна пожежна охорона відповідно до покладених на неї завдань надає у встановленому порядку платні послуги протипожежного призначення. Постановою Кабінету Міністрів України від 15.05.2000 № 798 (798-2000-п) затверджено Перелік платних послуг, що можуть надаватися підрозділами Державної пожежної охорони Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Отже, як слідує з назви вказаної постанови Кабінету Міністрів України, визначені переліком платні послуги можуть надаватися вже створеними підрозділами Державної пожежної охорони. Натомість предметом Спірного договору (п. 1.3. Спірного договору) є організація відповідачем на об'єкті позивача пожежної частини № 36 у кількості 35 чоловік та здійснення пожежної охорони об'єкта позивача силами та засобами відповідача. Тобто предметом Спірного договору є саме створення підрозділу Державної пожежної охорони на об'єкті позивача.

Саме тому, створення підрозділу Державної пожежної охорони на об'єкті позивача і не включено до переліку платних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 15.05.2000 № 798 (798-2000-п) .

З урахуванням викладеного вимоги позивача є необґрунтованими, матеріалами справи не підтверджуються та задоволенню не підлягають.