Позивач просить задоволити позов, мотивуючи тим, що доручив відповідачу згідно заяви про продаж іноземної валюти №1 від 10.10.08 продати на міжбанківському валютному ринку 320000,00 євро. Відповідно до приписів ст. 1014 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) відповідач, як комісіонер, зобов’язаний був виконати доручення та вчинити продаж на умовах найбільш вигідних для позивача, як комітента відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться. Проте, відповідач на міжбанківський валютний ринок не виходив, жодних угод щодо продажу 320000,00 євро із третіми особами не укладав, що встановлено рішенням господарського суду Закарпатської області від 28.01.10 залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 14.09.10. Внаслідок цього відповідач не виконав договір, обміняв валюту в межах системи банку за значно нижчим курсом 6,77 гривень за євро, в той час коли на міжбанківському валютному ринку станом на 10.10.08 мінімальний курс складав 6,9146 грн. за євро, а максимальний 7,7500 грн. за євро. На підставі ст.ст. 611, 615, 1025 ЦК України позивач відмовився від договору комісії і відповідно до ст. 1212 ЦК України просить стягнути з відповідача 320000,00 євро.

Відповідач позовні вимоги заперечує. Вказує, що при здійснені продажу іноземної валюти, згідно заяви позивача, дотримувався вимог встановлених договором банківського рахунку Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і контролю", (15-93) Положенням про продаж та умови торгівлі іноземною валютою та іншими нормативними актами, яким регулюється порядок продажу іноземної валюти. При задоволені заяви про продаж іноземної валюти клієнта банк керувався виключно попитом на євро/гривню, що склалася на 10.10.08 на міжбанківському валютному ринку України з урахуванням суми іноземної валюти. Поведінка банку щодо обміну валюти не є протиправною, оскільки під час обміну євро за дорученням позивача він діяв виключно в межах договору банківського рахунку. З посиланням на п.2.1.Правил, затверджених Постановою НБУ №281 (z0950-05) юридично неможливим для банку був продаж валютних коштів ТОВ "ЕНО Меблі" за межами банку, оскільки у заявку на участь в Торгівельній сесії уповноважений банк зобов’язаний включати незадоволені потреби клієнтів, а потреба позивача у продажу іноземної валюти отримала статус "задоволена". Також, відповідно до п. 16 Розділу І Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, уповноважені банки мають право здійснювати власні операції за гривні межах установлених лімітів відкритої валютної позиції, у тому числі купувати іноземну валюту без наявності зобов’язань у цій валюті, тому 10.10.08 банк здійснював розрахунок клієнтів в межах системи банку, єдина угода на МВРУ, була угода закупівлі у Національного банку доларів США у сумі 7 580 000 за курсом 5,00.

У судовому засіданні 11.10.11, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України (1798-12) ), оголошувалася перерва.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд встановив:

У відповідності до підпункту 2.3.6 договору №03/РЛЩ-5610-322 банківського рахунку від 24.10.07, укладеного між позивачем (клієнт по договору) та відповідачем (банк по договору) визначено, що банк бере на себе зобов’язання здійснювати за дорученням клієнта купівлю/продаж безготівкової іноземної валюти за національну валюту, а також конверсійні операції відповідно до чинного законодавства України та діючих Тарифів.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про продаж іноземної валюти №01 від 10.10.08, у якій доручив від свого імені та за його рахунок здійснити на зазначених у заяві умовах продаж іноземної валюти у сумі 320000,00 євро. Графи заяви "мінімальний курс продажу" та за "курсом уповноваженого банку" незаповнені.

10.10.08 відповідач здійснив обмін 320000,00 Євро за курсом 6,77 гривень за євро. Отримані від продажу грошові кошти (гривневий еквівалент) зараховані відповідачем на банківський рахунок позивача, а за здійснення операцій з позивача отримано комісійну винагороду.

Позивач доводить, з посиланням на лист НБУ від 26.11.09, що станом на 10.10.08 на міжбанківському валютному ринку України мінімальний курс євро, що склався за результатами торгів з євро складав 6,9146 грн. за 1 євро, максимальний курс –7,7500 грн. за 1 євро, а середньозважений курс по Україні становив 7,30 гривень за 1 євро.

У зв’язку з цим, позивач неодноразово звертався з вимогою повернути незаконно придбані кошти, оскільки стверджує, що позивач не виконав доручення про продаж іноземної валюти відповідно до умов договору комісії.

Позивач 21.12.10 направив відповідачу заяву про відмову від договору комісії з 21.01.10.

22.12.10 позивач направив відповідачу заяву про повернення 320 000, 00 євро у 7-денний строк.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

У відповідності до ч.1 ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі –Декрет) торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами - юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України.

Уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів (п. а) ч.2 ст.6 Декрету).

Обставинами справи підтверджено, що позивач звернувся до відповідача з заявою про здійснення продажу іноземної валюти відповідно до викладеного вище порядку.

Згідно з пунктом 1 Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого Постановою правління НБУ від 10.08.05 (в редакції чинній станом на 10.10.08), порядок та умови торгівлі на валютному ринку України та на міжнародних валютних ринках визначається виключно відповідно до даного положення.

Суб’єкти ринку мають право здійснювати купівлю, продаж іноземної валюти виключно на міжбанківському валютному ринку України (п.6 Положення).

За своєю правовою природою відносини щодо здійснення уповноваженим банком операцій з продажу на міжбанківському валютному ринку іноземної валюти, належної клієнту, за його дорученням та за його рахунок, відповідає природі правовідносин комісії, у яких одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 ЦК України).

У рішенні господарського суду Закарпатської області від 28.01.10 по справі №16/83 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНО Меблі Лтд" до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", м. Київ про стягнення збитків у сумі 174679,17 грн. залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 14.03.10, встановлено, а відповідачем не спростовано, що належні та допустимі докази існування правовідносин відповідача з третіми особами відсутні.

Згідно ч.2 ст. 35 ГПК України факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У відповідності до ч 1. ст. 1014 ЦК України комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

При цьому як випливає із змісту ст. 1011 ЦК України відповідач як (комісіонер) зобов'язується за дорученням позивача (комітента) за плату вчинити правочин від свого імені, але за рахунок комітента. Отже, виконуючи договір комісії, комісіонер вступає в правовідносини з третіми особами, опосередковуючи їх відповідними правочинами.

Як встановлено матеріалами справи відповідач не виконав умови договору комісії, оскільки на міжбанківський валютний ринок не виходив, жодних угод щодо продажу 320 000, 00 євро із третіми особами не укладав, а здійснив обмін іноземної валюти в межах системи банку. При цьому обмін іноземної валюти позивача був здійснений за курсом 6,77 гривень за євро, який значно нижчий як від мінімального курсу біржі, так і середньозваженого.

Стаття 1025 ЦК України встановлює, що комітент має право відмовитися від договору комісії.

Тому, враховуючи факт невиконання відповідачем умов договору комісії від 10.10.08, позивач направив відповідачу заяву про відмову від договору комісії.

Згідно ч.3 ст. 1025 ЦК України у разі відмови комітента від договору комісії він повинен у строк, встановлений договором, а якщо такий строк не встановлений, - негайно розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера.

22.12.10 позивач направив відповідачу заяву про повернення 320000,00 євро, належних позивачу, у 7-денний строк. Однак, у встановлені строки кошти у розмірі 320 000,00 євро відповідач не повернув.

У відповідності до ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, з моменту припинення договору комісії відпала правова підстава для знаходження грошових коштів наданих ТзОВ "ЕНО Меблі Лтд" у відповідача.

При цьому слід вказати, що також відпала правова підстава для знаходження у позивача суми 1922975,00 грн., яка внаслідок обміну зарахована відповідачем на банківський рахунок позивача, згідно виписки від 10.10.08.

Доводи відповідача не спростовують висновків суду та обставин, що встановлені судом, у зв’язку з чим відхиляються. У поясненнях наданих 11.10.11 відповідач підтвердив, що продаж валютних коштів позивача за межами банку, зокрема, у Торгівельній сесії міжбанківського валютного ринку України, був юридично неможливим у зв’язку із тим, що заява, як потреба клієнта в іноземній валюті отримала статус "задоволена". Відповідач здійснював розрахунок клієнтів, у тому числі позивача, у межах системи банку. Посилання відповідача на те, що позивач, як випливає з тексту заяви від 10.10.08 погодився на курс продажу іноземної валюти уповноваженого банку, суд відхиляє, оскільки як вбачається із форми заяви графи "мінімальний курс продажу у гривнях" та "курс уповноваженого банку" є незаповненими, що спростовує доводи відповідача, що клієнт погодився на продаж за курсом уповноваженого банку. Отже, відповідач не вчиняв необхідних та достатніх дій з метою належного виконання доручення позивача, щодо вчинення правочину з третіми особами про продаж іноземної валюти за найбільш вигідним курсом.

Також слід критично оцінити доводи відповідача про те, що заява позивача отримала статус "задоволена", що юридично унеможливило продаж валюти, зокрема, на Торговельній сесії на міжбанківському валютному ринку. Як вбачається з платіжного доручення №20 від 10 жовтня 2009 року сума валютних коштів позивача перерахована Дирекцією "Райффайзен банк Аваль" в м. Ужгород до ВАТ "Райффайзен банк Аваль" о 12:07 год., тоді як час проведення Торговельної сесії на міжбанківському валютному ринку України встановлений з 12:00 год. до 16:00 год. за київським часом (Постанова НБУ №40 від 10.02.05 "Про встановлення часу проведення Торговельної сесії та зміну терміну подання заявки на участь у Торговельній сесії").

Отже, враховуючи вищевикладене вимога позивача про стягнення з відповідача 320 000,00 євро підлягає до задоволення.

Позовні вимоги позивачем належним чином обґрунтовані та доведені відповідно з вимогами ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.

Згідно з ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у сумі 2240,51 євро державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст. ст. 1, 15, 32, 33, 34, 43, 49, 69, 77, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

позов задоволити повністю.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (м. Київ, вул. Лєскова, 9, код 14305909) Закарпатської обласної дирекції (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Театральна, 19, код 22090417) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНО Меблі Лтд" (Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Свалявська, 76, код 22071242):