На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Головного управління охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кришталеве джерело" про усунення перешкод у користуванні майном.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 03.12.07 між сторонами було укладено договір про передачу майна комунальної власності територіальної громади м.Києва, яке передається в оренду. Листом № 7213/8 від 07.07.10 р. позивач повідомив відповідача, що після закінчення строку дії договору його не буде продовжено у зв'язку із необхідністю використання спірного приміщення для власних потреб. Листом № 039-10971/8 від 08.10.10 р. позивач звернувся до відповідача з проханням протягом 30 календарних днів з дати закінчення дії договору (з 09.10.10р.) передати орендоване приміщення позивачу за актом приймання-передачі. Проте, на даний час відповідач так і не звільнив орендоване приміщення. Керуючись ст. ст. 526, 629, 764, 785 ЦК України, ст.ст. 67, 193, 291 ГК України позивач просить суд зобов'язати відповідача звільнити приміщення, яке розташоване за адресою: м.Київ, вул. Прорізна,19, загальною площею 190 кв.м.

Ухвалою суду від 12.08.11 порушено провадження у справі № 40/312 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.09.11.

У судове засідання, призначене на 22.09.11, представник позивача з'явився, вимоги ухвали суду виконав частково.

Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Керуючись ст.ст. 77, 86 ГПК України, суд відклав розгляд справи на 11.10.11 у зв’язку з неявкою представника відповідача в судове засідання.

У судове засіданні 11.10.11 представник позивача з’явився, вимоги ухвали суду виконав в повному обсязі, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судове засідання 11.10.11 не з’явився, вимог суду, викладених в ухвалі про порушення провадження у справі, не виконав, письмовий відзив на позов не надав.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 (v_289800-97) із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (v_675600-07) (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" (v_123600-07) зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) , не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали Господарського суду міста Києва від 12.08.11, 22.09.11 було надіслано на адресу відповідача, що зазначена в позовній заяві – 01010 м. Київ, вул. Суворова, 1, отже відповідач не реалізував своє процесуальне право на участь в судовому засіданні господарського суду.

Відповідно до п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (v1228600-06) до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Судом заслухані пояснення представника позивача, досліджені надані суду докази та матеріали. В результаті дослідження наданих суду доказів та матеріалів, суд встановив:

03.12.2007 року між Головним управлінням охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Кришталеве джерело"(орендар) був укладений договір про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, що був зареєстрований в книзі записів договорів оренди майна Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення Київської міської державної адміністрації за № 2066/8 (далі –договір оренди).

Відповідно до п.1.1 вказаного договору оренди орендодавець на підставі рішення Київради від 26.04.07 року № 472/1133 (ra0472023-07) передає, а орендар приймає в оренду нежиле приміщення, за адресою вул. Прорізна, 19 для розміщення кафе (без реалізації горілчаних виробів).

Згідно з п.2.1, 2.2 договору оренди об’єктом оренди є нежиле приміщення загальною площею 190,00 кв.м. у підвалі, вартість якого згідно із затвердженим звітом про експертну оцінку станом на 30.06.07 становить 900140 грн.

Пунктом 9.1 договору оренди передбачено строк його дії з 10.10.2007 по 09.10.2010 року.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Згідно зі ст. 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно зі ст. 291 ГК України договір припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено, аналогічні положення містить ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Листом № 7213/8 від 07.07.10 Головне управління охорони здоров'я повідомило відповідача про те, що після закінчення строку дії договору оренди його продовжено не буде у зв’язку з необхідністю використання приміщення для власних потреб орендодавця.

Листом № 039-10971/8 від 08.10.10 позивач звернувся до відповідача з проханням повернути орендодавцеві орендоване майно протягом 30 календарних днів з дати закінчення договору оренди.

Враховуючи викладене позивачем було дотримано вимог законодавства щодо місячного строку для повідомлення про припинення дії договору оренди.

Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов’язаний повернути орендодавцеві об’єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідно до ч.1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом 4.14 договору оренди передбачено, що після припинення дії договору оренди та у разі відмови у продовженні договору оренди орендар зобов’язаний протягом 30 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі орендарю.

Проте, як зазначає позивач, відповідач до даного часу орендоване майно не звільнив та по акту приймання-передачі не передав.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні положення також визначаються у ч.1 статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч.7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов’язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Відповідачем не було надано жодних доказів на спростування обставин щодо закінчення терміну дії договору оренди, викладених позивачем у позовній заяві, так само відповідачем не надано доказів щодо вчинення ним будь-яких дій спрямованих на передачу (повернення) орендованого майна орендодавцеві, таким чином позовні вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача звільнити приміщення, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, 19, загальною площею 190,0 кв.м. підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Кришталеве джерело" (01010 м. Київ, вул. Суворова, 1, ідентифікаційний код 16485028) звільнити приміщення, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, 19, загальною площею 190,0 кв.м.

3. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "Кришталеве джерело" (01010 м. Київ, вул. Суворова, 1, ідентифікаційний код 16485028) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем в процесі виконання рішення, на користь Головного управління охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01034 м. Київ, вул. Прорізна, 19, ідентифікаційний код 02012906) 85 (вісімдесят п’ять) грн 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.