Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд визнати недійсними з моменту їх виникнення господарські зобов'язання за додатковими угодами: № 2 від 30.04.2008 року; № 5 від 23.06.2008 року до договору № 2189-12/НВР від 13.12.2007 року; стягнути з відповідача 65323,23 грн. помилково перерахованих коштів; стягнути з відповідача 15000,00 грн. завданої моральної шкоди; надати правову оцінку незаконним діям начальника відділу реклами КП "Харківський метрополітен" ОСОБА_4 та прийняти відповідні заходи. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 26.09.2011 року до 10:00 години 30.09.2011 року.

Після перерви в судовому засіданні запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів. Для архівного оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер СІСХ-07230.

30.09.2011 року до господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення по справі.

Суд, дослідивши надані пояснення та додані до них докази, долучає їх до матеріалів справи.

30.09.2011 року до господарського суду від відповідача надійшов супровідний лист, в якому він просить суд долучити до матеріалів справи наказ № 1381 від 17.11.2008 року.

Суд, дослідивши наданий наказ, долучає його до матеріалів справи.

В судовому засіданні представник позивача підтримує позов у повному обсязі та просить суд його задовольнити.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача вважає позов безпідставним, необґрунтованим та просить суд відмовити в його задоволенні, з мотивів, викладених у відзив на позовну заяву, наданому до господарського суду та долученому до матеріалів справи. Крім того, вказує на те, що позивачем пропущений строк позовної давності.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, суд встановив наступне.

13.12.2007 року між позивачем та ДП "Харківській метрополітен" (в особі начальника метрополітену ОСОБА_5) був укладений договір № 2189-12/НВР на послуги по наданню місць для розміщення реклами у салонах вагонів метрополітену (далі - договір) (а.с. 29-32).

Відповідно до п. 1.1 договору, клієнт одержує від метрополітену послуги по наданню рекламних місць в салонах вагонів та сплачує ці послуги: категорії "F" - кількість 320 місць № 1 (формат 0,13х0,42м); категорії "F" - кількість 320 місць № 9 (формат 0,13х0,42 м.); категорії "Е" - кількість 320 місць 1/2 Е (формат 0,27х0,48).

У пункті 4.1 договору, сторони погодили те, що за послуги по наданню означених рекламних місць позивач вносить на поточний рахунок метрополітену плату за місць, згідно затверджених тарифів. Всього за місяць 8399,65 грн. Повний перелік тарифів окремо по кожній категорії за місця міститься у п. 4.1 договору (а.с. 30).

25.03.2008 року між сторонами була підписана додаткова угода № 1 до договору (а.с. 33) про наступне: " з 01.04.2008 року пункт 8.1 договору від 13.12.2007 року № 2189-12/НВР викласти у наступній редакції: 1.1. Даний договір набирає чинність з моменту досягнення сторонами домовленості по всім істотним умовам і підписання сторонами тексту договору та буде діяти до 30.09.2008 року включно. В усьому іншому, що не передбачено цією додатковою угодою сторони будуть керуватись умовами договору № 2189-12/НВР від 13.12.2007 року та додатковими угодами до нього. Дна додаткова угода складена у 2-х примірниках, що мають рівну юридичну силу в ступає в дію з 01.04.2008 року та діє до 30.09.2008 року включно.".

03.04.2008 року відповідач направив позивачу листа вих.номер 05-НВР, в якому повідомив про те, що у зв'язку зі змінами в керівництві відповідача в період квітня 2008 року буде проведена інвентаризація договорів на послуги по наданню місць для розміщення реклами та рекламоносіїв. У відповідності до п. 6.2 договору, відповідач повідомив позивача, що укладений договір буде діяти до 30.04.2008року включно. Після закінчення інвентаризації та у разі відсутності порушень договір у повному обсязі або частково буде пролонгований (а.с. 34).

10.04.2008року відповідач направив позивач листа вих. номер 188-НВР, в якому повідомив, що з 01.05.2008 року ДП "Харківській метрополітен" змінює тарифи на послуги по розміщенню реклами на своїх об'єктах. На підставі п. 4.4 договору від 13.12.2007 року позивачу необхідно у строк до 30.04.2008 року укласти з відповідачем відповідну додаткову угоду до діючого договору на нові розмірі оплати. У разі не підписання додаткової угоди договір від 13.12.2007 року № 2189-12/НВР буде вважатись розірваним з 01.05.2008 року (а.с. 35).

30.04.2008 року між сторонами була підписана додаткова угода № 2 до договору (а.с.36) про наступне: "З 01.05.2008 року пункти договору від 13.12.2007 року № 2189-12/НВР викласти у наступній редакції: 1.1. Пункт 1.1 "Клієнт одержує від Метрополітену послуги по наданню рекламних місць в салонах вагонів та сплачує за ці послуги: категорії "F" - кількість 320 місць № 1 (формат 0,13х0,42м); категорії "F" - кількість 320 місць № 9 (формат 0,13х0,42 м.); категорії "Е" - кількість 320 місць 1/2 Е (формат 0,27х0,48). Пункт 4.1 "За послуги по наданню означених рекламних місць Клієнт вносить на поточний рахунок Метрополітену плату за місяць згідно затверджених тарифів. Всього в місяць за місця 16805,73 грн. Повний перелік тарифів окремо по кожній категорії за місця міститься у п. 1.2 додаткової угоди № 2 до договору (а.с. 36). Пункт 1.3 "Пункт 8.1 "Даний договір набирає чинність з моменту досягнення сторонами домовленості по всім істотним умовам і підписаним сторонами тексту договору та буде діяти з 01.01.2008 року до 31.05.2008 року включно. В усьому іншому, що непередбачено цією додатковою угодою, сторони будуть керуватися умовами договору № 2189-12/НВР від 13.12.2007 року та додатковими угодами до нього. Дана угода складена у 2-х примірниках, що мають рівну юридичну силу в ступає в дію з 01.05.2008 року та діє до 31.05.2008 року включно.".

23.05.2008 року між сторонами була підписана додаткова угода № 3 до договору (а.с. 37), відповідно до якої: 1.1 "Пункт 8.1 Розділу 8 Договору викласти в наступній редакції "Даний договір набирає чинність з моменту досягнення сторонами домовленості по всім істотним умовам і підписання сторонами тексту договору та буде діяти з 01.01.2008 року до 31.08.2008 року включно. В усьому іншому, що не передбачено цією додатковою угодою сторони будуть керуватись умовами договору та додатковими угодами до нього. Дана додаткова угода є невід'ємною частиною договору, складена у 2-х примірниках, що мають рівну юридичну силу по одному для кожної із сторін, і вступає в дію з 01.06.2008 року та діє до 31.08.2008 року включно.

20.06.2008 року між сторонами була підписана додаткова угода № 4 до договору (а.с. 38), про наступне: "1. З 25.06.2008 року пункти договір від 13.12.2007 року № 2189-12/НВР викласти у наступній редакції: "Пункт 1.1 "Клієнт одержує від Метрополітену послуги по наданню рекламних в салонах вагонів та сплачує ці послуги: категорії "F" - кількість 320 місць № 1 (формат 0,13х0,42м); категорії "F" - кількість 320 місць № 9 (формат 0,13х0,42 м.); категорії "Е" - кількість 320 місць № Е (дві листівки формату 0,27х0,48). Пункт 4.1 "За послуги по наданню зазначених рекламних місць Клієнт вносить на поточний рахунок Метрополітену плату за місць згідно затверджених тарифів. Всього в місяць за місця 22923,92 грн. Повний перелік тарифів окремо по кожній категорії за місця міститься у п. 1.2 додаткової угоди № 4 до договору (а.с. 38). В усьому іншому, що не передбачено цією додатковою угодою сторони будуть керуватись умовами договору № 2189-12/НВР від 13.12.2007 року та додатковими угодами до нього. Дана додаткова угода складена у 2-х примірниках, що мають рівну юридичну силу і вступає в дію з 25.06.2008 року та діє до 31.08.2008 року включно.

23.06.2008 року між сторонами була підписана додаткова угода № 5 до договору (а.с. 39) про наступне: "1.1. Пункт 1.1 "Клієнт одержує від Метрополітену послуги по наданню рекламних місць в салонах вагонів та сплачує ці послуги: категорії "1F" - кількість 320 місць № 1 (формат 0,13х0,42 м.); категорії "Е" - кількість 320 місць № Е (дві листівки формату 0,27х0,48). Пункт 4.1 "За послуги по наданню зазначених рекламних місць Клієнт вносить на поточний рахунок Метрополітену плату за місць згідно затверджених тарифів. Всього в місяць за місця 17580,15 грн. Повний перелік тарифів окремо по кожній категорії за місця міститься у п. 1.2 додаткової угоди № 5 до договору (а.с. 39). В усьому іншому, що не передбачено цією додатковою угодою сторони будуть керуватись умовами договору № 2189-12/НВР від 13.12.2007 року та додатковими угодами до нього. Дана додаткова угода складена у 2-х примірниках, що мають рівну юридичну силу і вступає в дію з 01.07.2008 року та діє до 31.08.2008 року включно.

20.08.2008 року між сторонами була підписана додаткова угода № 6 до договору (а.с. 40) про наступне: " З 01 вересня 2008 року пункту 8.1 Розділу 8 договору викласти у наступній редакції: 1.1. Даний договір набирає чинність з моменту досягнення сторонами домовленості по всім істотним умовам підписання сторонами тексту договору та буде діяти до 31.12.2008 року включно. В усьому іншому, що не передбачено цією додатковою угодою сторони будуть керуватись умовами договору та додатковими угодами до нього. Дана додаткова угода є невід'ємною частиною Договору, складена у 2-х примірниках, що мають рівну юридичну силу по одному для кожної із сторін і вступає в дію з 01.09.2008 року та діє до 31.12.2008 року включно.

Як свідчать матеріали справи, після підписання додаткових угод позивач вносив платежі за надані їй послуги в сумі, передбаченій додатковими угодами, тобто виконувала умови договору та, підписаних нею, додаткових угод.

На протязі дії договору відповідач виконував умови договору в повному обсязі: позивачу надавалися рекламні місця в салонах вагонів в обсязі, передбаченому договором, що підтверджено позивачем у позовній заяві та актами приймання-передачі виконаних робіт.

В порушення п. 3.1.5. договору, позивач з жовтня по грудень не з'являвся щомісяця з 10 до 20 числа до відділу реклами та поліграфії Метрополітену для підписання акту приймання послуг по наданню рекламних місць та не надала письмового пояснення з цього приводу. За таких умов послуга вважається такою, що прийнята клієнтом, відповідно до п. 3.1.5. договору.

Позивач в своїй позовні заяві вказує на те, що спірні додаткові угоди до договору (№ 2 від 30.04.2008 року та № 5 від 23.06.2008 року) були нею підписані під натиском ОСОБА_8, який змусив позивача підписати спірні додаткові угоди, погрожуючи у разі відмови "лишить работы с этим предприятием". Позивач вважає, що оплата здійснена ним в рахунок наданих послуг за спірними додатковими угодами є помилково перерахованими грошовими коштами та просить суд стягнути з відповідача цю грошову суму.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського Кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським Кодексом України (436-15) , в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, в тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити кошти, надати інформацію, тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (п. 1 ст. 626, ст. 627, п.1 ст. 628 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 статті 180 ГК України також передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч.3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Судовий захист інтересів осіб, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема за позовами про визнання правочину недійсним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з’ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

При цьому, спір - це розбіжності або суперечності між суб'єктами правовідносин з питання факту або права.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вичинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчинюється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов’язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

Пленум Верховного Суду України в п. п. 2, 12 Постанови від № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та за наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.

Згідно з Роз'ясненням ВАСУ № 02-5/111 від 12.03.1999 року (v_111800-99) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Суд критично оцінює твердження позивача, що спірні додаткові угоди до договору були ним підписані під натиском та погрозами, оскільки позивачем суду не надано належних доказів цього. Крім того, при підписанні спірних угод позивач не висував претензій та не оспорював їх, сплачував послуги за встановленими цінами, йому надавалися додаткові місця відповідно до цих угод і він ними користувався, тобто позивач повністю прийняв угоди до виконання.

Щодо тверджень позивача про те, що новий начальник метрополітену ОСОБА_7 та начальник рекламного відділу ОСОБА_8 не вкладали з позивачем нового договору, а додаткові угоди були підписані зі сторони КП "Харківський метрополітен" ОСОБА_8, то вказане не порушує діюче законодавство. Договір у позивача укладено з юридичною особою, а не з конкретною фізичною особою.

Відповідно до ст. 239 ЦК України правочин вчинений представником створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи яку він представляє. Тому від імені юридичної особи підписувати договір може як керівник юридичної особи, так і за його дорученням будь-яка інша особа.

Відповідно до Статуту підприємства управління підприємством здійснює начальник метрополітену, який приймається на роботу Уповноваженим органом управління - Міністерством транспорту та зв'язку України. ОСОБА_7 виконував обов'язки начальника метрополітену, а потім був призначений начальником метрополітену на підставі наказів Міністерства транспорту та зв'язку України № 349 від 27.03.2008р. та № 814 від 04.07.2008р. відповідно. Тобто він діяв в межах наданих йому повноважень.

Доручення № 01-1304 від 03.04.2008р., в якому передбачалося в тому числі і право підпису договорів на розміщення реклами, було видано начальником метрополітену ОСОБА_8 Тому начальник відділу реклами ОСОБА_8 діяв в межах наданих йому повноважень.

Легітимність знаходження ОСОБА_7 в період з 28 березня 2008 р. по 17 листопада 2008 р. та його дії в цей період ніким неоспорені. Накази та доручення, видані ОСОБА_7, не скасовані. Тому у суда немає правових підстав вважати, що зміни в договір вносилися неправомочними особами. Навіть коли угоди було укладено з перевищенням повноважень службовою особою, то відповідно до ст. 241 ЦК України, у разі наступного їх схвалення вони створюють, змінюють чи припиняють обов'язки особи.

Після поновлення ОСОБА_5 на роботі, додаткові угоди не були визнані ним такими, що укладені з перевищенням повноважень. Більш того, для підпису позивачу було надано проект нової додаткової угоди № 7 від 30.11.2008 р. за підписом ОСОБА_5, ціна на послуги в якій відповідала узгодженій ціні у додатковій угоді № 5 від 23.06.2008 р., підписаній ОСОБА_8 Це свідчить про схвалення всіх додаткових угод, підписаних за відсутності ОСОБА_5

Позивач вказує на те, що помилково перерахувала суму більшу, ніж повинна була перерахувати за послуги.

Відповідно до Постанови ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. (v0009700-09) "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним" обставини, щодо яких помилялася сторона, мають існувати саме на момент вчинення правочину.

В роз'ясненнях ВАСУ № 02-5/111 від 12.03.1999 р. в редакції від 10.12.2004 р. (v_111800-99) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" вказано, що під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною за угодою предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення.

Позивач на момент підписання додаткових угод до договору правильно сприймала зміну суттєвих умов договору (предмет якого не змінювався) і правильно трактувала ці зміни: вартість послуг збільшувалася. Дії позивача були умисними: вона знала, що саме цю суму вона мала платити в зв'язку з новими умовами підписаних додаткових угод. Листом від 06.06.2008 р. ОСОБА_3 зверталася до начальника відділу реклами ОСОБА_8 з проханням надати додаткове місце для реклами та гарантувала оплату. При тому, що нею було вже підписано додаткову угоду № 2 від 30.04.2008 р., якою ціни було збільшено.

Відповідно до Інструкції НБУ "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" № 22 від 21.01.2004 р. (z0377-04) помилковим вважається списання/зарахування коштів, унаслідок якого з вини банку або клієнта відбувається їх списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача. Кошти були списані з рахунку належного платника і зараховані належному отримувачу.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на викладене, за переконанням суду, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивача, що вказує на відсутність правових підстав для їх задоволення, оскільки спірні угоди укладені в порядку та у формі, передбачених чинним законодавством, отже, не можуть суперечити Цивільному кодексу України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Стосовно відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди, яку вимагає позивач, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 Цивільного кодексу України, згідно ч. 1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Розглядаючи вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, суд приходить до висновку, що вони є безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а тому задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено доказів наявності шкоди, якими саме діями чи бездіяльністю відповідач спричинив моральну шкоду, причинно-наслідкового зв’язку між діями чи бездіяльністю відповідача та наслідками, тобто спричиненням відповідачем моральної шкоди позивачу.

За таких обставин господарський суд, дійшов висновку про безпідставність та недоведеність позовних вимог, а тому відмовляє в задоволенні позову у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі слід покласти на позивача.