Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Волошин О.Я., за участю представника позивача Єсіпова І.А., представника відповідача Литвина І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Зелена, 109", м.Львів до Державного підприємства "Житлово-комунальна контора", м.Львів, за участю прокурора Личаківського району м.Львова, про спонукання до вчинення дій

Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Зелена, 109", м.Львів звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Державного підприємства "Житлово-комунальна контора", м.Львів про спонукання до вчинення дій, в якому просить суд зобов’язати відповідача у семиденний строк передати на баланс позивача у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002р. №1521 (1521-2002-п) , житловий комплекс за адресою: м.Львів, вулиця Зелена, будинок 109.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 14.07.2011 р. призначив розгляд справи на 03.08.2011р. Розгляд справи відкладався з підстав, зазначених в ухвалах суду, в судових засіданнях оголошувалась перерва. За клопотанням представників сторін строк вирішення спору був продовжений.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що на момент створення об’єднання будинок №109 по вул.Зеленій у м.Львові перебував на балансі відповідача, який вже понад дев’ять років перебуває у стадії санації і жодних функцій з утримання спірного будинку не виконує. Статтею 11 Закону України "Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку" встановлено, що об’єднання після набуття статусу юридичної особи може прийняти на власний баланс весь житловий комплекс; за договором з попереднім власником залишити його балансоутримувачем усього житлового комплексу або його частини; укласти договір з будь-якою юридичною особою, статут якої передбачає можливість здійснення такої діяльності, про передачу їй на баланс усього житлового комплексу або його частини. Передача майна з балансу на баланс відбувається в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002р. №1521 (1521-2002-п) .

рішенням зборів співвласників позивача від 30.10.2009р., оформленим протоколом №1, було вирішено прийняти весь будинковий комплекс за адресою м.Львів, вул.Зелена, 109 на баланс позивача. Відповідно до вказаного Порядку №1521 (1521-2002-п) , єдиною та виключною підставою передачі будинку або його частини з балансу колишнього балансоутримувача на баланс ОСББ або іншої юридичної особи, статут якої передбачає можливість здійснення такої діяльності, є відповідне рішення ОСББ. Пунктом 3 Порядку №1521 (1521-2002-п) встановлено, що у разі прийняття такого рішення створюється комісія у складі представників попереднього балансоутримувача та ОСББ. Передача проводиться разом з планом земельної ділянки, технічним паспортом будинку та відповідною технічною документацією у двомісячний термін після надходження відповідного звернення від об’єднання.

Як стверджує позивач, на підставі прийнятого ним рішення він звернувся до відповідача листом від 28.12.2009р. №02/02, яким повідомив його, як балансоутримувача, про прийняте рішення та запропонував передати будинковий комплекс на баланс ОСББ у встановленому законодавством порядку. Листом від 25.01.2010р. №16 відповідач відмовив в задоволенні звернення позивача. У зв’язку із цим позивач звернувся до суду з вимогою зобов’язати відповідача у семиденний строк передати на баланс позивача у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002р. №1521 (1521-2002-п) , житловий комплекс за адресою: м.Львів, вулиця Зелена, будинок 109.

В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначив, що 04.11.2010р. ухвалою Личаківського районного суду м.Львова було відкрито провадження у справі за адміністративним позовом прокурора Личаківського району м.Львова в інтересах держави в особі Державного підприємства "Житлово-комунальна контора" до виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа –ОСББ "Зелена, 109" про скасування свідоцтва про державну реєстрацію ОСББ "Зелена, 109". Станом на день слухання даного спору зазначена вище справа направлена в суд апеляційної інстанції, судове рішення по даній справі не винесене.

Крім цього, як зазначив відповідач, основною умовою для створення ОСББ є наявність житлових приміщень (квартир) в багатоквартирному будинку, який має статус житлового, власники яких для спільного обслуговування будинку і створюють ОСББ. Створення ОСББ в нежитлових будинках Законом України "Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку" (2866-14) не передбачено. Як стверджує відповідач, у спірному будинку не зареєстровано жодного житлового приміщення (квартири). Керуючим санацією відповідача скеровано відповідні звернення в прокуратуру Личаківського району м.Львова стосовно можливої незаконної реєстрації ОСББ "Зелена, 109".

Також відповідач повідомив, що в господарському суді Львівської області знаходиться на розгляді справа №31/97 (29/32) про банкрутство ДП "Житлово-комунальна контора". Ухвалою від 14.09.2009р. введено процедуру санації боржника. Відчуження активів підприємства, що перебуває в державній власності, проводиться у відповідності до плану санації та вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) . Як стверджує відповідач, згода на відчуження основних засобів, а саме будинку №109 по вул.Зеленій у м.Львові в процедурі санації відповідача не надавалась.

З метою захисту інтересів держави у справу вступив прокурор Личаківського району м.Львова. Представник прокуратури в судових засіданнях проти позову заперечив, просив відмовити в його задоволенні.

На розгляд господарського суду поступили клопотання ПМП "Зільник", фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про залучення їх до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Клопотання про залучення вищевказаних осіб до участі у справі в якості третіх осіб заявив також і представник відповідача по справі.

У своєму клопотанні №108/97 від 02.08.2011р. представник відповідача посилається на необхідність залучення третіх осіб до участі в справі у зв’язку з порушенням прав кредитора ПМП "Зільник" та прав власників нежитлових приміщень ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Однак, у клопотанні не наведено жодного аргументу які саме порушуються права ПМП "Зільник" як кредитора та прав ФОП ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як власників, та яким чином прийняття судом рішення у справі може вплинути їх права та обов’язки щодо однієї сторони. Також не були обгрунтовані підстави вступу у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача і у самостійно поданих завах ОСОБА_2 (№ б/н від 03.2011р.), ПМП "Зільник"(№б/н від 02.08.2011р.) та ОСОБА_1 (№ б/н від 02.08.2011р.).

Згідно ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов’язки щодо однієї із сторін.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Таким чином, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що винесення рішення у справі не може вплинути на права та обов’язки ФОП ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ПМП "Зільник", а отже відсутні підстави для залучення до участі у справи останніх, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача і ухвалою від 13.09.2011р. відмовив в залученні зазначених осіб до участі у справі.

26.09.2011р. представником відповідача на розгляд суду подано клопотання за №136-31/97 про зупинення провадження у даній справі до вирішення справи №5015/3874/11 про визнання права власності за ДП "Житлово-комунальна контора" на нежитлове приміщення площею 17,2 кв.м. в будинку по вул.Зеленій, 109 у м.Львові, яка перебуває на розгляді в Львівському апеляційному господарському суді.

Відповідно до ч.1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи, що розглядається судом. При вирішенні питання про зупинення провадження суд повинен з’ясувати, яким чином пов’язана справа, яка перебуває на розгляді, із справою, що розглядається іншим судом, та чим обумовлюється неможливість розгляду справи. Пов’язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглянув справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі. Неможливість розгляду даної справи до вирішення іншої полягає в тому, що обставини, які встановлюються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Предметом розгляду у справі №5015/3874/11 за позовом прокурора Личаківського району м.Львова в інтересах держави в особі Державного підприємства "Житлово-комунальна контора" до виконавчого комітету Львівської міської ради є, з-поміж іншого, визнання за відповідачем права власності на нежитлові приміщення першого поверху площею 17,2 кв.м. за адресою м.Львів, вул..Зелена, 109. Однак відповідачем в заявленому клопотанні жодним чином не обґрунтовано, яким чином рішення суду по справі №5015/3874/11 впливає на вирішення даної справи та в чому полягає неможливість вирішення даної справи. На думку суду, рішення суду про задоволення позову чи відмову в позові по справі №5015/3874/11 ніяк не вплине на збирання та оцінку доказів у даній справі, оскільки предметом позову по даній справі є зобов’язання відповідача передати на баланс позивача спірний житловий будинок.

Враховуючи наведене суд відмовляє в задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі.

28.09.2011р. представником відповідача на розгляд суду подано клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення в апеляційній інстанції апеляційних скарг ПМП "Зільник" та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду Львівської області від 13.09.2011р. по даній справі про відмову в залученні зазначених осіб до участі у справі в якості третіх осіб на стороні відповідача.

Ухвалами від 28.09.2011р. суд повернув зазначені вище апеляційні скарги, оскільки ст. 106 ГПК України визначено вичерпний перелік ухвал місцевого господарського суду, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення місцевого господарського суду. При цьому, в зазначеному переліку ухвала про відмову в залученні до участі у справі в якості третьої особи відсутня, а тому оскарженню окремо від рішення господарського суду не підлягає. Частиною 2 ст. 106 ГПК України передбачено, що у разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, місцевий господарський суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

З огляду на вищевикладене суд відмовляє в задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі.

Представникам сторін роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В судовому засіданні 28.09.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення складено та підписано 03.10.2011 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Державна реєстрація позивача як об'єднання співвласників багатоквартирного будинку відбулась 11.09.2009р., про що свідчить Свідоцтво про державну реєстрацію Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Зелена, 109", видане Управлінням державної реєстрації Львівської міської ради.

рішенням зборів співвласників позивача від 30.10.2009р., оформленим протоколом №1, було вирішено прийняти весь будинковий комплекс за адресою м.Львів, вул.Зелена, 109 на баланс позивача. Як зазначено у самому протоколі, на збори з'явилися 4 члени об'єднання з 6, що складає 66,7% від загальної кількості членів. За вказане вище рішення проголосували усі члени об’єднання, які з'явились на збори.

рішення позивача про прийняття будинку на баланс було скероване відповідачу разом з вимогою про передачу будинку на баланс об'єднання листом позивача від 28.12.2009р. вих.№02/02, який був одержаний відповідачем 29.12.2009р., про що свідчить відмітка відповідача на вказаному листі.

Листом за вих.№16 від 25.01.2010р. відповідач повідомив, що вважає діяльність позивача сумнівною, позаяк з наданої йому виписки з протоколу №1 зборів позивача не вбачається гарантії, що балансоутримувач забезпечить управління житловим комплексом; відомості протоколу не відображають, на думку відповідача, дійсності наміру зборів позивача; з наданої позивачем довідки АА №292126 не вбачається підтвердження взяття його на облік районною ДПІ, що є підставою для відкриття банківських рахунків.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 6 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об’єднання може бути створене в будинку будь-якої форми власності з числа тих, хто приватизував або придбав квартиру, а також власника будинку або його уповноваженої особи, власників жилих приміщень, а також власників нежилих приміщень .

Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку створюється для забезпечення і захисту прав членів та дотримання їх обов’язків, належного утримання та використання неподільного та загального майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх необхідних платежів.

Як встановлено ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", свідоцтво про державну реєстрацію - документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи –підприємця.

Частиною 1 статті 3 також названого закону також встановлено, що його дія поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб —підприємців, а згідно частини 3 цієї ж статті об'єднання громадян, інші установи та організації, для яких законом встановлені особливості державної реєстрації, набувають статусу юридичної особи лише з моменту їх державної реєстрації у порядку, встановленому цим Законом (755-15) .

Частиною 1 статті 18 названого закону встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до статті 33 вказаного закону юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом. Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Таким чином, позивач створений відповідно до Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (2866-14) та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (755-15) , його державна реєстрація у встановленому законом порядку не припинена, а належних та допустимих доказів протилежного суду не надано.

В силу ст.5 названого закону основна діяльність об’єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав власників приміщень на володіння та користування спільним майном членів об’єднання, належне утримання будинку та при будинкової території, сприяння членам об’єднання в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов’язань, пов’язаних з діяльністю об’єднання.

Для забезпечення вищенаведених функцій статтею 11 названого закону визначено, що об'єднання після набуття статусу юридичної особи може: прийняти на власний баланс весь житловий комплекс; за договором з попереднім власником залишити його балансоутримувачем усього житлового комплексу або його частини, або укласти договір з будь-якою юридичною особою, статут якої передбачає можливість здійснення такої діяльності, про передачу їй на баланс усього житлового комплексу або його частини.

рішення про прийняття на баланс основних фондів приймається відповідно до цього закону, інших нормативно-правових актів та статуту об'єднання. Передача майна з балансу на баланс відбувається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 10 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" встановлено, що органами управління об'єднання є загальні збори його членів, правління, ревізійна комісія об'єднання. Вищим органом управління об'єднання є загальні збори. Загальні збори правомочні, якщо на них присутні більше половини членів об'єднання. рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов'язковим для всіх членів об'єднання. рішення загальних зборів може бути оскаржене в судовому порядку.

Як вбачається з протоколу №1 від 30.10.2009р., зборами позивача прийнято рішення прийняти весь будинковий комплекс за адресою м.Львів, вул.Зелена, 109 на баланс Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Зелена, 109", а також доручено правлінню забезпечити прийняття у встановленому порядку вказаного будинкового комплексу на баланс позивача.

Як зазначено у самому протоколі, на збори з'явилися 4 члени об'єднання з 6, що складає 66,7% від загальної кількості членів. За вказане вище рішення проголосували усі члени об’єднання, які з'явились на збори.

Передача на баланс майна (в тому числі земельної ділянки), яке входить до складу житлового комплексу, але не належить об'єднанню, не тягне за собою виникнення права власності на нього.

Частина багатоквартирного будинку може бути виділена в окремий житловий комплекс за умови, що надбудова, реконструкція або знесення цієї частини не порушить цілісності чи можливості використання за призначенням інших частин будівлі, що не входять до складу цього комплексу. Спори щодо прийняття та передачі на баланс майна вирішуються у судовому порядку.

Передача майна з балансу на баланс відбувається в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002р. №1521 (1521-2002-п) .

Згідно п.2 даного Порядку (1521-2002-п) рішення про прийняття житлового комплексу або його частини приймається загальними зборами об’єднання.

Пунктом 3 вищеназваного Порядку (1521-2002-п) встановлено, що у разі прийняття такого рішення створюється комісія у складі представників попереднього балансоутримувача та ОСББ. Передача проводиться разом з планом земельної ділянки, технічним паспортом будинку та відповідною технічною документацією у двомісячний термін після надходження відповідного звернення від об’єднання.

Отже, із змісту вищевказаних норм права вбачається, що вирішення питання щодо передачі на баланс житлового комплексу залежить виключно від прийнятого зборами ОСББ рішення і таке право кореспондується з обов’язком балансоутримувача у двомісячний строк після надходження відповідного звернення від об’єднання передати йому житловий комплекс та відповідну технічну документацію.

Однак суду не представлено доказів визнання вищевказаного рішення зборів позивача недійсним в судовому порядку, а підстав для його незастосування у спірних відносинах на підставі статті 4 ГПК України суд, з огляду на зазначені обставини та законодавчі приписи, не знаходить.

Таким чином вказане рішення є встановленою законом підставою, за якою позивач вправі вимагати передачі йому на баланс спірного будинку.

Аналогічної позиції дотримується також Вищий господарський суд України, зокрема у постановах від 14.07.2005р. у справі №18/19 та від 12.12.2006р. у справі №12/43.

Щодо заперечень відповідача, висловлених в судових засіданнях, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Враховуючи, що предметом даного спору є питання передачі спірного будинку на баланс позивача в цілому, а не речові права на його окремі приміщення, суд, оцінюючи доводи сторін з їх посиланнями на акти державних та інших органів, в силу статті 4 ГПК України зобов'язаний перевірити ці акти на відповідність законодавству з метою їх застосування або незастосування у даній справі.

Як стверджує відповідач, рішенням виконкому Львівської міської ради від 03.10.2003р. №860 "Про надання дозволу громадянам, організаціям на використання власних квартир як нежитлових"йому надано дозвіл змінити статус будинку з жилого на нежилий.

Оглянувши вказане рішення виконкому Львівської міської ради, судом встановлено, що у ньому йдеться не про надання відповідачу дозволу змінити статус будинку з жилого на нежилий, про що стверджує відповідач, і не про переведення цього будинку з жилого фонду до нежилого, як це передбачене статтею 8 Житлового кодексу УРСР, а про надання відповідачу дозволу за пропозицією управління житлово-комунального господарства виконкому Львівської міської ради на використання власних квартир як нежитлових, а саме (пункт 1.15 зазначного рішення): приміщень I-IІ-III-IV-V поверхів будинку №109 на вул. Зеленій, заг.пл. 5426,3 кв.м (наказ Української державної будівельної корпорації "Укрбуд" від 04.11.1993р. №221).

Частина друга статті 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Надавати громадянам або організаціям дозволи на використання придатних для проживання жилих будинків і приміщень як нежилих чинне законодавство не допускає (стаття 6 ЖК УРСР). Дозволено лише змінювати призначення жилих будинків і приміщень, які не придатні для проживання, шляхом переобладнання їх у нежилі, або шляхом переведення їх у виняткових випадках до нежилого фонду за встановленою законом процедурою (статті 7, 8 ЖК УРСР). Однак у даному випадку мова йде не про виконання цих процедур, а про їх порушення, тобто про перевищення виконкомом Львівської міської ради при прийнятті вказаного рішення як своїх повноважень, так і способу їх реалізації, оскільки рішення про переведення будинку до нежилого фонду при цьому не приймалось і не могло прийматися за відсутності для того підстав та умов.

Окрім того, державний спеціалізований жилий фонд підпадав під додаткові законодавчі обмеженні. Так статтею 5 ЖК УРСР встановлено, що державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд). Жилі будинки і жилі приміщення призначаються, згідно статті 6 цього Кодексу, для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється. Зміна функціонального призначення гуртожитків (тобто спеціально споруджених або переобладнаних для цієї мети жилих будинків) в силу статті 127 ЖК УРСР можлива лише після зняття їх з реєстрації як гуртожитків виконавчими комітетами районної, міської, районної в місті Ради, а переобладнання таких будинків у нежилі можливе лише з додержанням вимог частини п'ятої статті 132 цього Кодексу - перед переобладнанням будинку гуртожитку в нежилий повинно бути вирішено питання про виселення осіб, які проживали у ньому, з наданням їм іншої жилої площі в гуртожитку або іншого жилого приміщення).

Згідно з пунктом 22 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986р. № 208 (208-86-п) , керівники підприємств, установ, організацій, у віданні яких перебувають гуртожитки, несуть відповідальність за правильну експлуатацію та утримання гуртожитків, а згідно з пунктом 45 цього ж Положення (208-86-п) особи, винні у порушенні правил надання жилої площі в гуртожитку, правил користування гуртожитками та їх утримання, несуть відповідальність відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР.

Таким чином, змінити жиле призначення будинку гуртожитку на нежиле можна було лише після визнання його непридатним для проживання, виселення громадян, та переобладнання будинку для використання його в інших цілях в порядку, встановленому статтею 7 ЖК УРСР.

Що стосується представленого відповідачем рішення виконкому Львівської міської ради від 03.10.2003р. №860, яким йому дозволено використання власних квартир як нежитлових, а саме: приміщень І-ІІ-Ш-ІV-V поверхів будинку заг.пл. 5426,3 кв.м., то законодавством встановлена лише одна форма такого дозволу - Акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта нерухомого майна нежитлового фонду після проведення реконструкції жилого будинку (форма 5, затверджена наказом Держкоммістобудування України від 05.10.1994р. № 48), який є підставою для використання будинку як нежилого з одержанням свідоцтва про право власності на новостворений об'єкт нерухомого майна та відкриття у Державному реєстрі прав розділу про новий об'єкт нерухомого майна (пункти 4.1, 6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.01.2003 №6/5 (z0066-03) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.01.2003 за №66/7387 (z0066-03) ).

Представлене відповідачем рішення виконкому Львівської міської ради від 03.10.2003р. №860 не є ні Актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію будинку після його реконструкції під нежилий, ні свідоцтвом про право власності на будинок як новий об'єкт нерухомого майна нежилого фонду, а відтак, на думку суду, не змінило його призначення.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що згідно статті 8 Житлового кодексу підставою для розгляду виконкомом порушеного питання, що стосується зміни призначення відомчого будинку державного жилого фонду, могла бути лише пропозиція відповідного міністерства, державного комітету, відомства, а не заява балансоутримувача цього об'єкта. Таким відомством, згідно Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №19-93 "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності, в будівництві та промисловості будівельних матеріалів" (19-93) , у даному випадку, була корпорація "Укрбуд", на наказ якої посилається у своєму рішенні від 03.10.2003р. №860 виконком Львівської міської ради.

Крім цього, як вбачається з наказу Української державної будівельної корпорації "Укрбуд" від 04.11.1993р. №221 він є не пропозицією про переведення спірного будинку до нежитлового фонду, а локальним розпорядчим актом про реорганізацію тресту "Львівпромбуд " шляхом створення на його базі 9 державних підприємств (у тому числі і відповідача), про передачу їм прав і зобов'язань структурних підрозділів тресту в частині його майнових та інших прав згідно з розподільчим балансом, та про призначення виконуючими обов'язки директорів створених на базі тресту підприємств до укладення контрактів з їх керівниками.

Суд бере до уваги також постанову Вищого господарського суду України від 29.06.2011р. у справі №5015/65/11 у спорі про речові права на окремі приміщення спірного будинку, в якій беруть участь сторони даного спору, якою скасовано постанову суду апеляційної інстанції від 11.05.2011р. у зв'язку з тим, що апеляційна інстанція безпідставно визначила належність будинку до державної власності, оскільки частина приміщень, які знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Зелена, 109 належить на праві власності кільком фізичним та юридичним особам. Для доведення свого права, якщо воно піддається сумніву іншими особами, власник повинен надати докази, що підтверджують наявність у нього права власності на майно, якими можуть бути відповідні правовстановлюючі документи.

Таким чином суду не представлено доказів переведення спірного будинку у нежилий фонд у порядку та спосіб, що встановлені законодавством, рішення виконкому Львівської міської ради від 03.10.2003р. №860 не може вважатися рішенням про переведення будинку у нежилий фонд.

Відтак суд встановив, що будинок залишився у житловому фонді не тільки юридично, а й фактично, оскільки його переобладнання під нежитловий об'єкт нерухомого майна на підставі рішення виконкому Львівської міської ради від 03.10.2003р. №860 не відбулось. Цих юридичних фактів не заперечує й сам виконком Львівської міської ради у своєму листі від 01.07.2011р. №25-645, у зв'язку з чим посилання відповідача на нежитловий статус будинку є безпідставними.

Відповідачем надано суду технічний паспорт ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" від 20.07.2011р. на приміщення охорони площею 17,2 кв.м., позначене на плані літерою 1а, яке влаштоване на площі вестибюлю, з відміткою БТІ про те, що документів на влаштування приміщення на площі вестибюлю не представлено. Позивачем при цьому надано копію листа БТІ від 20.07.2011р. №ю/763 на ім'я відповідача про те, згідно архівних даних реєстрація вказаного приміщення відсутня; воно влаштоване на площі вестибюлю без дозвільних документів.

Документів на інші приміщення площею 256,2 кв.м. відповідачем суду не надано.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що згідно із Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 3 вказаного закону встановлено, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Відповідачем надано суду копію виданого йому для відчуження Витягу з реєстру прав власності на приміщення 4-го та 5-го поверхів спірного будинку загальною площею 2018,8 кв.м. від 06.08.2003р. №1180942 та Витягу про реєстрацію його права власності на приміщення 2-го та 3-го поверхів будинку загальною площею 2014,5 кв.м. від 21.04.2004р. №3396509, однак разом з цими документами відповідачем долучений також і Витяг з реєстру прав власності на ці ж приміщення від 10.06.2005р. №3819959, виданий на ім'я ПП "Леві" (підстава виникнення права власності: свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №520/23.04.2004/приватний нотаріус ОСОБА_3.).

Доказів повернення цих приміщень у власність відповідача після придбання їх у квітні 2004 року приватним підприємством "Леві"з прилюдних торгів суду не надано.

Таким чином, відповідачем не представлено письмових доказів реєстрації за ним права власності на жодне приміщення спірного будинку.

Водночас позивачем представлені докази чинної реєстрації права власності як на вищезгадані, так і на інші приміщення спірного будинку за фізичними та юридичними особами у кількості 13 осіб (зокрема на приміщення 1-го поверху та напівпідвалу), у тому числі за особами, які створили об'єднання співвласників спірного будинку (ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6., ТзОВ "Редакція "Галицькі контракти", ПФ НВП "Комтех-плюс"та ПП "Техноліс").

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а тому позов слід задоволити.

Оскільки спір виник з вини відповідача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

З огляду на викладене, керуючись ст. 6, 10, 11 Закону України "Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку", ст.ст. 5- 8 Житлового кодексу Української РСР, постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002р. №1521 (1521-2002-п) та ст.ст. 4, 27, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 79 - 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України (1798-12) , суд –

1. Позов задоволити.

2. Зобов’язати Державне підприємство "Житлово-комунальна контора" (м.Львів, вул.Зелена, 107, код ЄДРПОУ 01275727) передати на баланс Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Зелена, 109" (м.Львів, вул.Зелена, 109, код ЄДРПОУ 36670314) житловий комплекс за адресою: місто Львів, вул.Зелена, будинок 109.

3. Стягнути з Державного підприємства "Житлово-комунальна контора" (м.Львів, вул.Зелена, 107, код ЄДРПОУ 01275727) на користь Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Зелена, 109" (м.Львів, вул.Зелена, 109, код ЄДРПОУ 36670314) 85 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.