Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними п. п. 7.1.2, 13.4, 13.5, 13.6, 13.8 договору фінансового лізингу №710/03/2007 від 20.03.2007р. укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" та Фірмою "Т.М.М."- товариство з обмеженою відповідальністю.

В судовому засіданні від 28.07.2011р. представником відповідача поданий відзив на позовну заяву, в якому проти позову відповідач заперечив повністю.

За клопотанням сторін, спір вирішено у більш тривалий строк, ніж встановлено частиною першою ст. 69 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

20 березня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"(Відповідачем) та Фірмою "Т.М.М."- Товариства з обмеженою відповідальністю (Позивачем) був укладений договір фінансового лізингу №710/03/2007.

Відповідно до п.1.1 договору, відповідач зобов’язується придбати у свою власність техніку (майно) у відповідності до встановленої позивачем специфікації:

Тип: Обладнання; Марка, модель: Краново-маніпуляторна установка –Palfinger PK 18500С (дві одиницці); № шасі: буде встановлений в акті здачі-приймання майна; Рік випуску: 2007р.; Специфікація продавця: додаток до договору купівлі-продажу від 20.03.2007р.; та передати його без надання послуг з керування та технічної експлуатації позивачу у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а позивач зобов’язується прийняти його на умовах даного договору.

Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що п. 7.1.2. та п.п. 13.4., 13.5., 13.6., 13.8. договору фінансового лізингу не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому є недійсними.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом (436-15) .

Статтею 2 Закону України "Про фінансовий лізинг"встановлено, що відносини, які виникають у зв‘язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом (723/97-ВР) .

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В порядку ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України визначає, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов‘язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов‘язання сторін, що виникли на основі цього договору.

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов‘язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі) (ст. 806 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України "Про фінансовий лізинг"предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Стаття 6 Закону України "Про фінансовий лізинг"встановлює, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є:

- предмет лізингу;

- строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

- розмір лізингових платежів;

- інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону (723/97-ВР) .

Згідно п. 2.1. договору майно придбається лізингодавцем у продавця майна на умовах договору купівлі-продажу для подальшої передачі його в лізинг.

Відповідно до п. 2.6 договору лізингоодержувач самостійно обрав предмет лізингу та продавця.

Предметом лізингу за даним договором є майно визначене сторонами в п. 1. договору.

Відповідно до п. 2.3. договору вартість майна, яке передається лізингодавцем лізингоодержувачу, складає суму еквівалентну 92 200,00 "у.о.", в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 15 366,67 "у.о.", виражена у гривнях України. Вартість майна, що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, в гривнях становить суму авансу, внесеного у відповідності до п. 7.4. договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, зазначену в Графі 4 Графіку внесення платежів (додаток № 1 до договору) по Курсу1 та викупну вартість, зазначену в додатку № 1 до договору по Курсу1.

Вартість переданого в лізинг майна, що становить загальну суму платежів в погашення майна та його викупну вартість погоджено сторонами в додатку № 1 –Графік внесення платежів, який є невід‘ємною частиною договору, тому помилковим є твердження позивача, що сторонами не визначено такої істотної умови як ціна договору.

Згідно з п. 7.1. договору сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному Євро по курсу згідно пункту 7.1.1. договору.

Пунктом 7.1.1. договору визначені такі поняття:

- Курс1 - курс, встановлений НБУ для одного Євро станом на 20.03.2007р.;

- Курс2 - курс, встановлений НБУ для одного Євро, на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (додаток № 1) до даного договору.

Відповідно до п. 7.1.2. договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток суми лізингового платежу відображеної в "у.о." згідно Графи 3 додатку № 1 на відповідну дату проведення платежу та Курсу 2. При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в "у.о.", зазначеної в Графі 4 додатка № 1 та Курсу1.

Різниця загальної суми поточного лізингового платежу, вираженого у гривнях та суми платежу, який відноситься в погашення вартості майна, вираженого в гривнях, вважається комісією лізингодавця.

В разі якщо сума поточного лізингового платежу розрахована у відповідності до абзацу першого цього пункту менша або дорівнює добутку відповідної суми в "у.о." зазначеної в Графі 4 додатку № 1 на відповідну дату та Курсу1, то поточний лізинговий платіж, що підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток відповідної суми в "у.о." зазначеної в Графі 4 додатку № 1 на відповідну дату і Курсу1 та 20,00 грн. При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, що виражена у гривнях та розрахована як добуток відповідної суми в "у.о." зазначеної в Графі 4 додатку № 1 і Курсу1, а різниця –в комісію лізингодавця.

Сторони домовились що комісія лізингодавця, розрахована у відповідності з правилами, зазначеними вище, протягом 4 періода (-ів) починаючи з 1 періоду збільшується на 1/4 грошової суми, яка у відповідності з умовами даного договору повинна бути внесена лізингоодержувачем як аванс комісії.

Комісія лізингодавця за кожний період лізингу розрахована у відповідності з даним пунктом договору, нараховується на відповідну дату, зазначену в Графі 2 додатку № 1 даного договору.

Таким чином, судом встановлено, що згідно умов спірного договору сторонами було погоджено специфічний порядок розрахунків, який передбачає проведення коригування усіх лізингових платежів, які будуть перераховані позивачем саме на час здійснення відповідних розрахунків, таким чином момент коригування лізингового платежу пов‘язаний з моментом фактичного перерахування відповідачем грошових коштів на рахунок відповідача.

Твердження позивача, що здійснення конвертації на умовах п. 7.1.2. договору сум відшкодування вартості предмета лізингу виражених в "у.о." по Курсу 2 в гривню у відповідності до курсових коливань призводить до зміни вартості предмета лізингу за договором не відповідає фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Згідно ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці, а саме - зміна курсу гривні по відношенню до Євро, прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України, що підтверджується наступними нормами.

Згідно ч. 1 ст. 524 Цивільного кодексу України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті (ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України).

Відповідно д ч. 1 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) у цьому Кодексі (436-15) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна визначається в договорі у гривнях (ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України).

Згідно п. 1 Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 04.02.1998 № 34 (v0521500-98) , валюта Євро, віднесена до вільно конвертованої валюти, яка широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та продається на головних валютних ринках світу і дозволяється для здійснення інвестицій в Україну, та банківські метали (1 група).

Водночас, жодних обмежень можливості використовувати співвідношення курсу іноземної валюти при проведенні індексації плати за надання майна в користування нормами законодавства, не передбачено.

Отже, чинне законодавство обмежує застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами і не містить приписів щодо заборони на вираження грошових зобов’язань і визначення ціни продукції, робіт чи послуг в іноземній валюті.

Таким чином, положення договору фінансового лізингу та Графіки сплати лізингових платежів повністю відповідають вимогам наведених вище норм чинного законодавства, оскільки визначають розмір лізингових платежів в гривнях та передбачають, що платежі мають сплачуватись в гривнях.

Пунктом 7.1.2. договору передбачено, що сума зазначена у графі 4 Графіку, виражена у гривнях розраховується на Курс1 - станом на 20.03.2007, та є сумою що сплачується в погашення вартості майна, а отже є незмінною і не свідчить про зростання вартості майна. Таким чином, посилання позивача на зростання вартості майна переданого в лізинг не підтверджується фактичними обставинами справи.

Згідно п. 13.4. договору, вилучення майна із володіння та користування лізингоодержувача не тягне за собою припинення платіжних зобов‘язань лізингоодержувача, визначених умовами договору.

Відповідно до п. 13.5. договору, якщо порушення зобов‘язань, що стали підставою для вилучення майна не усуваються в строк, встановлений лізингодавцем, або у визначений строк лізингоодержувач не передав майно лізингодавцю, то лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір, в письмовому вигляді повідомивши про це лізингоодержувача, продати майно за розумною ціною. Протягом 15 календарних днів з моменту розірвання договору лізингоодержувач має переважне право придбання майна.

Згідно п. 13.6. договору, отримана від продажу майна грошова сума направляється в погашення суми припинення договору, що включає поточний борг лізингоодержувача, несплачені лізингові платежі, строк оплати яких згідно графіку внесення платежів настав, штрафи та/або пені, що підлягають оплаті лізингоодержувачем на умовах договору станом на день розірвання договору, а також суми необхідної для покриття витрат та збитків лізингодавця, пов‘язаних з вилученням та реалізацією майна та погашенням можливих зобов‘язань лізингодавця перед третіми особами, що виникли внаслідок виконання договору. В разі якщо отримана від продажу майна грошова сума менше ніж сума припинення договору, то лізингодавець вправі вимагати від лізингоодержувача відшкодування цієї різниці.

Згідно п. 13.8. договору, в разі якщо договір порушується лізингоодержувачем, в тому числі у випадках, зазначених в п. 13.1. договору, лізингодавець має право в односторонньому порядку припинити права володіння та користування будь-яким майном, переданим лізингоодержувачу за будь-яким з договорів, укладених сторонами без виплати будь-яких компенсацій.

Стосовно тверджень позивача, що вказані пункти договору суперечать чинному законодавству, суд зазначає наступне

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов‘язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов‘язання внаслідок односторонньої відмови від зобов‘язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов‘язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг"лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Згідно п. 3, 4 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг"лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом та вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Таким чином, суд приходить до висновку, що умови пунктів 13.4, 13.5, 13.6, 13.8 договору не суперечать вимогам чинного законодавства України.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Договір було підписано та скріплено печаткою позивача без жодних застережень з його боку, що свідчить про розуміння останнім на момент укладення договору про можливі наслідки виконання та порушення зобов‘язань.

При підписанні договору позивач мав час та можливість відмовитися від підписання спірного договору, однак питання про визнання недійсним цього договору виникли у лізингоодержувача більш чим через чотири роки після його укладення.

Підписуючи редакцію договору фінансового лізингу в редакції позивач фактично погодився з передбаченими цим договором умовами. Позивач на момент укладення договору не скористався наданим йому законом правом за наявності заперечень щодо окремих умов договору скласти протокол розбіжностей (ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України).

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п‘ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, скориставшись при цьому належним способом захисту, зокрема, наведеними статтею 16 ЦК України: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право та ін.

Згідно роз’яснення Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 (v_111800-99) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов‘язаних з визнанням угод недійсними"вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

З огляду на викладене, судом встановлено, що правові підстави для визнання пунктів 7.1.2., 13.4., 13.5., 13.6., 13.8. договору фінансового лізингу № 710/03/2007 від 20.03.2007р. недійсними відсутні.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України Позивачем не доведено у спосіб встановлений ст. 34 цього ж Кодексу законних підстав для задоволення позовних вимог. Доводи, викладені у його позовній заяві спростовані у відзиві на позовну заяву та доданими до них документами, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позову.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.