СУТЬ СПОРУ : 25.07.2011р. за вх. №4286/2011 Державне агентство резерву України (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про повернення матеріальних цінностей та стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Весело-Кутський комбінат хлібопродуктів" (далі –Відповідач) в сумі 10 597 976,33 грн.

Позивач на позовних вимогах наполягає.

Відповідач у судових засіданнях 31.08.2011р. та 14.08.2011р. проти позову заперечував, відповідно до відзиву на позов, наданому суду 31.08.2011р. за вх. №30079/2011 та письмових пояснень від 14.09.2011р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне:

Державне агентство резерву України звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства "Весело-Кутський комбінат хлібопродуктів"(далі –Відповідач) про повернення матеріальних цінностей та стягнення 10597976.33 грн.

В обґрунтування своїх вимог, Позивач послався на слідуючі обставини.

Працівниками Східного КРВ Контрольно-ревізійного департаменту Держрезерву України (нова назва Позивача відповідно до пункту 5 Указу Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 (1085/2010) "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади"- Державне агентство резерву України) було проведено контрольну перевірку наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей держрезерву, що знаходяться на відповідальному зберіганні Відповідача, на підставі якої складено акт №0.70/11-62 від 20.05.2010р.

В ході перевірки, за даними цього акту, встановлено незабезпечення збереження (нестача) пшениці 3-го класу - 54.796т., пшениці 4-го класу - 4582.602 т., жито гр. А –37.254 т., насіння соняшника –582.430т, а також несвоєчасне подання звітності. Загальна вартість вказаних вище матеріальних цінностей становила з урахуванням даних цінової довідки Позивача від 26.05.2010р. 30.81/413 - 7 629 857.32 грн.

Пунктом 10 статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв"встановлено, що у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожен день до повного повернення матеріальних цінностей. Розмір штрафу, виходячи з вартості матеріальних цінностей, вказаної вище, складає 7 629 857.32 грн. Розмір пені за період з 20.05.2010р. по 22.07.2011р. (дата визначена Позивачем), згідно розрахунку Позивача - 1 442 147.55 грн. Усього розмір штрафних санкцій, таким чином –7 629 857.32+1 442 147.55 грн. = 9 072 004.87 грн.

Також, в акті №0.70/11-62 від 20.05.2010р. Позивач вказує, що перевіркою встановлено несвоєчасне подання встановленої звітності.

Відповідно до пункту 12 статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", у разі порушення правил і умов зберігання, несвоєчасного освіження та заміни матеріальних цінностей державного резерву, а також зберігання матеріальних цінностей, що не відповідають затвердженій номенклатурі, діючим стандартам і технічним умовам, несвоєчасного подання встановленої звітності підприємства, установи і організації - відповідальні зберігачі сплачують штраф у розмірі 20% від вартості матеріальних цінностей, щодо яких допущено порушення.

У зв’язку з цим, Позивач просить суд стягнути з Відповідача штраф у розмірі 20% вартості матеріальних цінностей, щодо яких було допущено порушення у формі несвоєчасного подання встановленої звітності у сумі: 7 629 857.32 грн.Ч20% = 1 525 971.46 грн.

Також, з посиланням на статтю 552 Цивільного кодексу України та статтю 234 Господарського кодексу України, Позивач просить зобов’язати Відповідача повернути до державного бюджету вказані у позові матеріальні цінності.

Відповідач, заперечуючи про позову, послався на наступні обставини, докази та правові норми.

Результати (висновки) перевірки Відповідача, проведеної Позивачем, що зафіксовані в акті перевірки №0.70/11-62 від 20.05.2010р., ґрунтуються на тому, що внаслідок непредставлення Відповідачем ряду документів та знеособленого зберігання матеріальних цінностей, Позивач не мав можливості встановити фактичну наявність зерна держрезерву.

При цьому, вказуючи на те, що усі необхідні документи були надані в ході перевірки, Відповідач зазначає, що вказані документи, а саме договір відповідального зберігання, акти ф.Р-16 на закладання зерна, а також акти ф.Р-17 на освіження, не підтверджують ані наявність матеріальних цінностей, ані їх відсутність, оскільки доказують лише факт прийняття цінностей на зберігання та їх освіження.

Суперечок між сторонами стосовно факту прийняття вказаних у позові матеріальних цінностей, та їх номенклатури, нема.

Водночас, як вказує Відповідач, в ході перевірки Позивач не проводив інвентаризацію матеріальних цінностей, як це передбачено Інструкцією про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних підприємствах ( Наказ Міністерства аграрної політики України №661 від 13.10.2008р. (z1111-08) ), також не проводилось й переважування зерна.

Неможливість Позивача внаслідок цього встановити наявність чи відсутність матеріальних цінностей не вказує на їх самовільне відчуження чи незабезпечення зберігання іншим шляхом.

Крім того, Відповідач вказує, що згідно актів перевірок, які проводяться працівниками територіального підрозділу Державної хлібної інспекції щомісячно, встановлено наявність на відповідальному зберігання Відповідача матеріальних цінностей, вказаних у позові.

Стосовно позовних вимог про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне подання встановленої звітності, Відповідач вказує, що законодавством України не встановлені строки її подання, що унеможливлює застосування мір відповідальності.

Досліджуючи матеріали справи, аналізуючи норми чинного законодавства, що стосується суті спору, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних підприємствах ( Наказ Міністерства аграрної політики України №661 від 13.10.2008р. (z1111-08) , далі за текстом - Інструкція) перевірка наявності зерна можлива шляхом переважування, проведення інвентаризації, порядок здійснення якої визначений відповідними нормативно-правовими актами, вказаними в Інструкції (z1111-08) (пункт 1.55 Розділу VIII. Оформлення зачистки зерна і продукції).

З тексту акту перевірки №0.70/11-62 від 20.05.2010р. вбачається, що інвентаризація, переважування матеріальних цінностей не проводились.

Посилання Позивача на недоліки оформлення окремих документів не можуть бути доказами відсутності самих матеріальних цінностей, так само не є доказом цього й зміст документів про передачу відповідних цінностей на зберігання, незалежно від того, чи були вони надані при перевірці, оскільки спору з приводу прийняття матеріальних цінностей на відповідальному зберіганні та їх номенклатури нема.

Крім того, суд критично оцінює доводи Позивача про ненадання йому документів Відповідачем в ході перевірки, оскільки на підтвердження цього Позивач надав лише екземпляр акту перевірки №0.70/11-62 від 20.05.2010р. з відміткою про те, що Відповідач (його посадові особи) від підпису акту відмовились без надання пояснень. Водночас, з оригіналу примірника цього акту, наданого Відповідачем та оглянутого судом у засіданні (копія залучена до матеріалів справи) вбачається, що Відповідач не погодився з висновками акту, вказав у ньому, що документи в ході перевірки були надані для огляду. Пояснення з приводу існування двох різних оригіналів акту перевірки, Позивач не надав

Водночас, з наданих Відповідачем актів перевірки його діяльності, що проводились в березні-серпні 2010 року територіальним підрозділом Державної хлібної інспекції, встановлена наявність на відповідальному зберіганні Відповідача матеріальних цінностей, зазначених у позові (з урахуванням округлення даних до цілих показників-тон).

Стосовно посилань Позивача на знеособлене зберігання зерна, у тому числі - матеріальних цінностей держрезерву, як на доказ їх відсутності, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1.2. Розділу ІІІ Інструкції (z1111-08) розміщення зерна в елеваторах (складах) проводиться за принципом формування великих однорідних партій за культурами та їх якістю (типами, класами тощо), метою використання (зберігання, застава, перероблення). Здане зерно зберігається знеособлено в загальних партіях. Крім цього, неспроможність Позивача визначити наявність вказаних у позові матеріальних цінностей, у тому числі –внаслідок не проведення ї переважування, інвентаризації, не може бути доказом їх відсутності на відповідальному зберіганні.

У зв’язку з викладеним, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку. що Позивач не довів належним чином факту відсутності на відповідальному зберіганні Відповідача матеріальних цінностей, зазначених у позові.

Згідно статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Оскільки Позивачем не доведено факту відсутності на відповідальному зберіганні Відповідача матеріальних цінностей, зазначених у позові, відповідно не є доведеним й правопорушення, вказане в пункті 10 статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв"- "незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільне відчуження".

З урахуванням цього, підстави для притягнення Відповідача до відповідальності та стягнення з нього штрафу та пені - відсутні.

Відповідно, у зв’язку з недоведеністю факту відсутності матеріальних цінностей, відсутні підстави для зобов’язання їх повернути.

Стосовно вимог про стягнення штрафу у розмірі 1 525 971.46 грн. за несвоєчасне подання встановленої звітності (пункт 12 статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв"), суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 12 статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", у разі несвоєчасного подання встановленої звітності підприємства, установи і організації - відповідальні зберігачі сплачують штраф у розмірі 20% від вартості матеріальних цінностей, щодо яких допущено порушення.

При цьому, відповідно до статті 16 Закону України "Про державний матеріальний резерв"звітність про наявність запасів матеріальних цінностей державного резерву, їх рух, облік здійснюються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Позивачем не вказано, з посиланням на нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, строків подання вказаної звітності. У судовому засіданні 14.09.2011 року представником Позивача було підтверджено, що такі строки Кабінетом Міністрів України не встановлені.

У зв’язку з цим, суд погоджується з доводом Відповідача, про те, що, перевірка проводилась Позивачем (згідно акту перевірки від 20.05.2011р.) за період з 12.06.2009р. по 20.05.2010р., при цьому Позивач не обґрунтував та не довів наявності встановленого КМУ України обов’язку подавати звітність саме у цей період. Водночас, пунктом 2.2. договору про відповідальне зберігання від 21.10.1999р. передбачений лише обов’язок подавати звіт по формі №1 та інформацію про інвентаризацію станом на 01 січня щороку, тобто без визначення конкретної дати подання.

При цьому сам договір про відповідальне зберігання від 21.10.1999р. не містить норми про відповідальність за неподання вказаних даних, а лише вказує, що за неналежне виконання своїх зобов’язань за договором сторони несуть відповідальність згідно Закону України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) .

Отже, ЗУ "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) встановлює відповідальність лише за подання звітності з порушенням порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України, що наразі відсутній, а договір про відповідальне зберігання від 21.10.1999р. не містить ні строку подання звітності, ні відповідальності за його порушення.

Враховуючи це, в діях Відповідача відсутній склад правопорушення, передбаченого пунктом 12 статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", що відповідно до статті 218 Господарського кодексу України унеможливлює притягнення до відповідальності.

З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, обов’язок по доведенню обставин, з якими законодавство України пов’язує їх задоволення, Позивачем не дотриманий.

Керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

1. У позові Державного агентства резерву України до Відкритого акціонерного товариства "Весело-Кутський комбінат хлібопродуктів" про повернення матеріальних цінностей та стягнення 10597976,33 грн. –відмовити повністю.

рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.