За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Статус"

до Приватного підприємства "Стройторг"(відповідач-1);

Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (відповідач-2)

про визнання недійсним договору №4 оренди автомобіля від 01.04.2010р.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача ОСОБА_2 –по дов. №816 від 28.09.2010р.

Від відповідача-1 ОСОБА_3. –по дов. №б/н від 07.09.2011р.

Від відповідача-2 ОСОБА_1 - СПД

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхової компанії "Статус" про визнання не дійсним договору №4 оренди автомобіля від 01.04.2010р., що укладений між Приватним підприємством "Стройторг" та Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2011р. порушено провадження у справі №36/275, розгляд справи призначено на 07.09.2011р.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Позовні вимоги вмотивовані тим, що оспорюваний договір є недійсним у зв’язку з тим, що представник відповідача -1 не мав права вчиняти від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

Представник відповідача -1 в судовому засіданні надав письмовий відзив на позов в якому проти задоволення позову заперечував. Заперечення мотивовані тим, що відповідач -1 в цілях комерційної діяльності та з метою отримання доходу здав в орендне користування автомобіль "Мерседес –Бенц" відповідач у-2, а тому відповідно до вимог чинного законодавства мав всі повноваження на укладання оспорюваного договору.

Відповідач -2 проти задоволення позову заперечував.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача відповідачів, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

08.06.2010р. о 08 год. 45 хв. на автодорозі Обухів - Глеваха сталася дорожньо –транспортна пригода за участю автомобілів: "Мерседес", д/н НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля "Део Ланос", д/н НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_4

Відповідно до постанови Оболонського районного суду м. Києва від 11.08.2010р. № 3-8234/10 про притягнення до адміністративної відповідальності, винним в даній пригоді визнано водія ОСОБА_1

Згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу "Мерседес", д/н НОМЕР_1 належить на праві власності Приватному підприємству "Стройторг"(далі відповідач -1).

Цивільна відповідальність відповідача -1 при експлуатації ТЗ "Мерседес", д/н НОМЕР_1, на момент ДТП була застрахована в Приватному акціонерному товаристві "Страхової компанії "Статус"(далі позивач) згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/9969706 від 17.Об.2009р., І - типу.

Відповідно до ст. 15.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) , договори страхування цивільно-правової відповідальності І - типу укладаються на умовах страхування відповідальності за шкоду, заподіяну третім особам внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь- якою особою, яка експлуатує його на законних підставах.

18.08.2010р. відповідач -1 повідомив позивача про настання ДТП від 08.06.2010р.

При цьому, в підтвердження того, що водій ОСОБА_1 експлуатував ТЗ "Мерседес", д/н НОМЕР_1 на законних підставах, відповідач –1 надав Договір N2 4 оренди автомобіля від 01.04.2010р. між відповідачем -1 та Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 (далі відповідач -2).

Причиною виникнення спору у даній справі є те, що на думку позивача договір від імені відповідача -1 та відповідача-2 був підписаний однією і тією самою особою, а саме ОСОБА_1, що на думку позивача, в свою чергу є порушенням ч.3 ст. 238 ЦК України.

Проте, суд не може погодитись з даною позицією позивача з наступних підстав.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює,

змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Підставою недійсності господарського зобов'язання за статтею 207 Господарського кодексу України є його невідповідність вимогам закону, вчинення з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, укладення зобов'язання з порушенням господарської компетенції (правосуб'єктності).

Обсяг цивільної дієздатності особи, що вчиняє правочин від імені юридичної особи, визначається відповідно до установчих документів юридичної особи та закону; вчинення дій, що свідчать про прийняття правочину до виконання, вважається схваленням правочину у разі вчинення правочину особою з перевищенням наданих їй повноважень.

Як слідує із матеріалів справи ОСОБА_1 є директором Приватного підприємства "Стройторг"і ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа –підприємець.

Частиною 3 ст. 238 ЦК України визначено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

При розгляді справи судом встановлено, що відповідач -1 в цілях комерційної діяльності з метою отримання доходу передав в орендне користування автомобіль "Мерседес"фізичній особі –підприємцю ОСОБА_1

01.04.2010р. автомобіль "Мерседес", д/н НОМЕР_1 був переданий відповідачем -01 відповідачу -2 на підставі акту прийому –передачі.

Кожного місяця між сторонами підписувались акти виконаних робіт, відповідачем -2 сплачувась відповідачу -1 орендна плата по договору оренди автомобіля.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

За встановлених в судовому засіданні обставин, а також враховуючи положення Договору, приписи чинного законодавства, зокрема ст. ст. 203, 215, ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України позовні вимоги визнані судом необґрунтованими, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Позивач не довів суду належними доказами своїх вимог. Таким чином, господарський суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

У зв’язку з відмовою в позові судові витрати покладаються на позивача відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В задоволенні позову відмовити повністю.

Повний текст рішення складено

09.09.2011р.