Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Малєєвої О.В.

при секретарі судового засідання Костюк І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Європейські будівельні технології", вул. Кобилянської, 24, м. Івано-Франківськ, 76000,

до відповідача-1: публічного акціонерного товариства "Плюс банк", вул. Галицька, 7, м.Івано-Франківськ, 76000,

до відповідача-2: відкритого акціонерного товариства "Отинійська пересувна механізована колона-150", вул. Іванціва, 21, смт.Отинія, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78223,

про визнання недійсним договору про відкриття револьверної кредитної лінії №691 від 28.03.05р.,

за участю представників сторін:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність №б/н від 05.07.11р.,

від відповідача-1: представник ОСОБА_2, довіреність №07/3-248 від 07.12.11р.,

від відповідача-2: представник Федченко М.О., довіреність №б/н від 05.07.11р.,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Європейські будівельні технології" звернулось з позовом до публічного акціонерного товариства "Плюс банк", відкритого акціонерного товариства "Отинійська пересувна механізована колона-150" про визнання недійсним договору про відкриття револьверної кредитної лінії №691 від 28.03.05р. Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що між відповідачами був укладений договір про відкриття револьверної кредитної лінії №691 від 28.03.05р. з можливістю одержання траншів кредиту в гривнях, доларах США та євро на суму, еквівалентну 1200000грн. на строк, встановлений додатками до даного договору, але не пізніше ніж до 22.03.2010р. зі сплатою 22 відсотка річних при надання траншів у гривні та 13 відсотків річних при наданні траншів у євро та доларах США. Вказує на те, що в даний договір вносились зміни від 21.03.2007р. та від 30.03.2010р. Вважає, що оскаржуваний договір не відповідає вимогам закону, порушує права позивача і підлягає визнанню недійсним згідно ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України. Порушення вимог закону вбачає в тому, що в оскаржуваному договорі не визначена мета отримання кредиту, яка згідно ст. 345 ГК України є істотною умовою кредитного договору. Необхідність визначення цільового використання кредитної лінії обгрунтовує умовами п.3.1, п.7.1. даного договору, в яких закріплено обов'язок позичальника використовувати кредит за цільовим призначенням і передбачена його відповідальність за недотримання даних умов. Посилається на те, що ТзОВ "Європейські будівельні технології" згідно договору поруки від 30.12.2009р. виступив поручителем ТзОВ "Отинійська пересувна механізована колона-150" і невизначеність цільового використання коштів обумовили його неналежне використання відповідачем-2, існуванням заборгованості по кредиту, порушення прав позивача як поручителя.

Відповідач-1 заявлений позов не визнав і вказав, що згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Вважає, що банк і позичальник відповідно до ст. 1054 ГК України досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору і приступили до його виконання, чим ще раз підтвердили свою згоду з усіма умовами договору. Зокрема, вказує на те, що банк видав кредит, а позичальник отримав кредит, користувався коштами, сплачував щомісячні платежі та комісію. Посилається на те, що згідно ст. 638 ЦК України у разі незгоди однієї із сторін щодо істотної умови договору така сторона повинна заявити про таку незгоду. Вважає, що нормами банківського законодавства не заборонено надавати кредит на поточні потреби і що цільове використання коштів визначалось при наданні чергового траншу за вказівкою позичальника, який надавав документи, що його підтверджували. Зазначає, що поручитель був ознайомлений з умовами оскаржуваного договору і що він не вправі висловлювати заперечення щодо погодження його істотних умов, так як не є стороною договору.

Відповідач-2 заявлений позов визнав в частині підстав позову, проте вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ч.1 ст. 180, ч.8 ст. 181 ГК України, ч.2 ст. 638 ЦК України, ст. 345 ГК України, ст. 1054 ЦК України. Свою позицію мотивує тим, що у разі недосягнення згоди з усіх істотних умов договору такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся), а тому не може визнаватись недійсним. При цьому посилається на п.8 постанови пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ" від 06.11.2009р. №9 (v0009700-09) , практику розгляду аналогічних спорів Вищим господарським судом України (постанова від 01.06.2010р. у справі №37/21). Вказує на те, що виконання сторонами умов договору не впливає на його укладеність і правові наслідки таких дій регулюються нормами ЦК України (435-15) . Заперечує твердження відповідача-1 щодо відсутності законодавчої заборони надавати кредит на поточні потреби, оскільки згідно ч.1 ст. 346 ГК України для одержання кредиту позичальник надає банкові, зокрема, клопотання, в якому зазначається характер кредитної угоди, мета використання кредиту, техніко-економічне обгрунтування кредитного заходу та розрахунок економічного ефекту його реалізації, а надання коштів на поточні потреби не дає підстави спрогнозувати ризики від реалізації кредитного заходу і здатність позичальника обслуговувати кредит, що пов'язано з основними принципами кредитування.

Аналогічні пояснення представники сторін дали в судовому засіданні.

За клопотанням відповідача-2 згідно ст. 38 ГПК України у відповідача-1 витребовувалось ряд доказів, в тому числі документи, на підставі яких укладено оскаржуваний договір, Положення банку про кредитування, чинне на час укладення даного договору. Представник відповідача-1 в судовому засіданні пояснив, що надав всі документи витребувані судом, крім Положення банку про кредитування станом на 28.03.2005р., яке складно представити в зв'язку зі зміною юридичної адреси банку і труднощами роботи з архівом в умовах переїзду. Представник відповідача-2, який заявляв вказане клопотання, не заперечив щодо можливості вирішення справи на підставі поданих документів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази, оцінивши їх відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, суд встановив наступне.

Між відкритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Прикарпаття", правонаступником якого за умовами договору є публічне акціонерне товариство "Плюс банк", надалі "банк", та відкритим акціонерним товариством "Отинійська пересувна механізована колона-150", як позичальником, 28.03.2005р. було підписано договір №691 про відкриття револьверної кредитної лінії (надалі "договір"). Згідно п.1.1. договору банк відкриває позичальнику мультивалютну револьверну кредитну лінію з можливістю одержання траншів кредиту в гривнях, доларах США та євро, на поточні потреби, в сумі, еквівалентній 1200000грн., на строк, який встановлено додатками до даного договору, але в будь-якому випадку не пізніше, ніж до 22.03.2010р., із сплатою 22 відсотків річних при наданні траншів у гривні та 13 відсотків річних при наданні траншів в доларах США та євро. В п.1.2. договору визначено, що в рахунок відкриття револьверної кредитної лінії банк надає позичальнику транші револьверної кредитної лінії, кожний з яких оформляється окремим додатком до даного договору, який становить його невід'ємну частину. Підставою для надання кожного траншу кредиту є лист позичальника із зазначенням бажаної валюти траншу кредиту (гривня, долари США, євро), і документ, що підтверджує цільове використання кредиту (п.1.4. договору).

В п.3.1. договору передбачено обов'язок позичальника використовувати кредит на цілі, вказані в даному договорі і додатках до нього. За умовами п.7.1. договору банк має право вимагати повернення суми кредиту і відсотків достроково, відмовити в наданні чергового траншу кредиту, достроково закрити револьверну кредитну лінію, а позичальник зобов'язаний повернути кредит і відсотки достроково на вимогу банку, зокрема, у випадку, коли цільове призначення траншу, який просить надати позичальник, не відповідає цільовому призначенню кредитної лінії.

До договору були внесені зміни згідно додаткового договору №1 від 21.03.2007р., яким було збільшено суму кредитної лінії до 1335000грн., додаткової угоди №2 від 30.03.2010р., якою було пролонговано термін дії договору до 22.03.2015р., встановлено плаваючу процентну ставку, встановлено графік погашення залишку кредиту.

Між банком, як кредитором, відповідачем-2, як боржником, та позивачем, як поручителем, 30.03.2010р. було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов'язань, передбачених договором зі змінами і доповненнями.

При наданні траншів кредиту між банком та позичальником укладались додатки до договору, а саме: додаток №1 від 30.03.2005р. - на суму 274519,50грн. на поточні потреби, №2 від 30.05.2005р. - на суму 174439,09 доларів США на поточні потреби, №4 від 07.06.2006р. - на суму 3789,87 доларів США на поточні потреби, №5 від 07.06.2006р. - на суму 25361грн. на поточні потреби, №6 від 21.03.2007р. - на суму 135000грн. на поточні потреби, №7 від 07.09.2007р. - на суму 200000грн. на поточні потреби, №8 від 07.02.2008р. - на суму 300000грн. на поточні потреби, №9 від 20.03.2008р. - на суму 265000грн. на поточні потреби. Відповідачем-1 представлено відповідні ордери-розпорядження про видачу (погашення) кредиту, в яких вказано про видачу коштів на поточні потреби. Подано також відповідні заяви позичальника, в тому числ заява №31 від 30.03.2005р., заява б/н від 07.06.2006р., в яких не вказано цільове призначення траншу, заява без номера і дати на суму 74519,50грн. та 174439,09 доларів США, яку позичальник просить направити на погашення заборгованості по кредиту згідно договору №484 від 15.09.2003р., заяви б/н від 07.09.2007р., від 07.02.2008р., від 20.03.2008р. - "на поточні потреби". В заявах відсутнє посилання на подання будь-яких документів в їх обгрунтування.

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст. 638 ЦК України). Аналогічні положення містяться в ч.1,ч.2 ст. 180 ГК України.

Як передбачено ч.2 ст. 345 ГК України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. В ч.1 ст. 346 ГК України визначено, що для одержання банківського кредиту позичальник надає банкові такі документи: клопотання (заяву), в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета використання кредиту, сума позички і строк користування нею; техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу та розрахунок економічного ефекту від його реалізації; інші необхідні документи. В ч.1 ст. 347 ГК України передбачено обов'язок банку здійснювати контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що однією із істотних умов кредитного договору є визначення мети кредиту, а одним із основних принципів кредитування - цільове призначення кредиту. Цільове призначення кредиту полягає у тому, що сторони, які мають намір вступати в кредитні відносини, повинні наперед чітко визначити мету використання коштів кредиту. Цю мету мають однаково розуміти і оцінювати обидві сторони кредитної угоди, а тому вона повинна бути визначена цілком конкретно. Визначення мети призначення кредиту служить необхідною передумовою забезпечення кожною із сторін захисту своїх інтересів та реалізації кредитних відносин. Використання цього принципу кредитування тісно пов'язано із принципом забезпечення повернення кредиту. Необхідність цільового використання кредитних коштів відображена і у вказаних умовах договору (п.3.3., п.7.1.).

Суд погоджується з доводами відповідача-2 про те, що використання кредитних коштів на поточні потреби не можна визнати як визначення їх цільового використання, оскільки фактично означає можливість їх використання на будь-що. Відповідачем не представлено ні техніко-економічного обґрунтування кредитного заходу та розрахунку економічного ефекту від його реалізації, ні будь-яких документів в обгрунтування видачі траншів чи будь-яких інших документів, з якими пов'язано визначення цільового використання кредитних коштів. Наведені обставини свідчать про те, що при укладенні договору мета кредиту відповідно до вимог закону визначена не була.

Як передбачено ч.8 ст. 181 ГК України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся); якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (435-15) .

Враховуючи викладене, оскаржуваний договір слід визнати неукладеним. Дані обставини є підставою для відмови в позові, на що вказано п.8 постанови пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ" від 06.11.2009р. №9 (v0009700-09) .

В п.5 цієї постанови зазначено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права і законні інтереси якої порушуються вчиненням правочину. Суд вважає, що ТзОВ "Європейські будівельні технології", як поручитель по оскаржуваному договору, мав право заявляти позов про визнання його недійсним, оскільки вказані вади договору впливають на його права та законні інтереси.

Тому в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Європейські будівельні технології" до публічного акціонерного товариства "Плюс банк", відкритого акціонерного товариства "Отинійська пересувна механізована колона-150" про визнання недійсним договору про відкриття револьверної кредитної лінії №691 від 28.03.05р. слід відмовити.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 8, 124 Конституції України, ст.ст 43, 49 82 -85 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

Відмовити в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Європейські будівельні технології" до публічного акціонерного товариства "Плюс банк", відкритого акціонерного товариства "Отинійська пересувна механізована колона-150" про визнання недійсним договору про відкриття револьверної кредитної лінії №691 від 28.03.05р.

Судові витрати покласти на позивача.

Повне рішення складено 12.09.11

виготовлено в КП "Документообіг госп. судів"

________________ Стефанів М. М. 12.09.11