Товариство з обмеженою відповідальністю "Електротех"(далі-позивач) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до акціонерного банку "Синтез"(далі-відповідач) про визнання недійсними Договору № 231006/1 від 23.10.2006 року кредитної лінії.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що кредитним договором передбачено надання кредиту в іноземній валюті - доларах США, проведення позивачем дій з виконання своїх обов’язків в іноземній валюті, що суперечить нормам чинного законодавства України, отже, оспорюваний Кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України є недійсним.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти позову з підстав, викладених у відзиві.

Крім того, як вбачається з наявного в матеріалах справи статуту загальними Зборами акціонерів банку 31 серпня 2009 р. прийнято рішення про зміну найменування (назви) юридичної особи.

В підтвердження проведеної зміни назви відповідачем надано копію Свідоцтва № 648080 про державну реєстрацію юридичної особи, з якої вбачається, що станом на теперішній час до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України включено публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Синтез".

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

23 жовтня 2006 року між акціонерним банком "Синтез", правонаступником якого є відповідач, (Банк) та товариством з обмеженою відповідальністю "Електротех"(Позичальник) укладено Договір № 231006/1 кредитної лінії, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався надати, а позивач зобов'язався отримати, належним чином використати та повернути в передбачені Договором строки кредит в розмірі 3500000,00 доларів США та сплачувати проценти за користування кредитом в розмірі та порядку, визначених цим Договором.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписом ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян; кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

До кредитних відносяться операції, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Отже, розміщення залучених коштів, шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій незалежно від виду валюти, яка використовується.

В статті 99 Конституції України закріплено, що грошовою одиницею України є гривня.

Разом з тим, визначаючи правовий статус гривні, вказана норма Основного Закону (254к/96-ВР) не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

За змістом ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Також, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

В силу ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Також, слід зазначити, що приписи ст. 198 ГК України (виконання грошового зобов'язання), що міститься в главі 22 "Виконання господарських зобов’язань" ГК України (436-15) не суперечить приписам ст. 533 глави 48 "Виконання зобов'язання" ЦК України (435-15) .

Згідно зі статтею 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За приписами ст. 35 Закону України "Про Національний банк України", ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року № 15-93, гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Таким чином, названі акти законодавства визначаючи національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України не містять заборони на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті.

Отже, ст. 192, ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України передбачена можливість використання в Україні іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Стаття 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій. Приписи вказаної статті не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

Крім того, в подальшому сторонами шляхом укладення додаткової угоди № 3 від 27 листопада 2008 року сторонами визначено валютою договору національну валюту України-гривню.

За приписами ст. ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, сторони спірного кредитного договору на добровільних засадах визначили усі його умови, в тому числі і щодо валюти, порядку погашення кредиту та сплати відсотків за кредит.

Згідно з ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. (ст. 215 ЦК України)

Позивач, звертаючись з позовом не довів суду наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин та враховуючи наведені норми закону, суд приходить до висновку, що укладений між позивачем та відповідачем Договір № 231006/1 від 23 жовтня 2006 року відповідає вимогам чинного законодавства і підстави для визнання його недійсним відсутні.