Прокурор міста Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі –позивач) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"(далі –відповідач 1), Виконавчого комітету Ірпінської міської ради (далі –відповідач 2) та Національного університету "Києво-Могилянська академія"(далі –відповідач 3) про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради за №207/3 від 25 липня 2000 року "Про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію "Зірка"за ЗАТ "Укрпрофоздоровниця"; визнання недійсним договору купівлі-продажу від 4 листопада 2002 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"та Національним університетом "Києво-Могилянська академія"; визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на цілий об’єкт, вартістю 6030800 грн., який складається з будівель і споруд, а саме: спальний корпус "А", спальний корпус "Б", склад-овочесховище "Ж", спальний корпус "Л", спальний корпус "М", клуб "Н", котельня "Т", спальний корпус "У", спальний корпус "Р", вбиральня "П", навіси "И"та "І", ТП "Й", свердловина "С", сараї "Х"та "Я", сарай "Ю"(КНС), альтанки "С 1", "С 2" та "С 3", огорожа "1-6", замощення І, свинарник "К", що знаходяться за адресою: смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 54; витребування майна із чужого незаконного володіння відповідача 1 спірного цілого об’єкту, загальною вартістю 5431260 грн., який складається з: склад-овочесховище "Ж", спальний корпус "Л", спальний корпус "М", клуб "Н", котельня "Т", спальний корпус "У", спальний корпус "Р", вбиральня "П", навіси "И"та "І", ТП "Й", свердловина "С", сараї "Х"та "Я", сарай "Ю"(КНС), альтанки "С 1", "С 2"та "С 3", огорожа "1-6", замощення І, свинарник "К", що знаходиться за адресою смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 54 та повернути його у власність держави в особі Фонду державного майна України та витребування із чужого незаконного володіння відповідача 3 спірного нерухомого майна, вартістю 599540 грн., а саме: спальний корпус №2, спальний корпус №5, павільйон лікувальної фізкультури, що знаходяться за адресою: смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 54 та повернути їх у власність держави в особі Фонду державного майна України.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради за №207/3 від 25 липня 2000 року "Про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію "Зірка"за ЗАТ "Укрпрофоздоровниця"суперечить вимогам законодавства України, а тому є незаконним з моменту його прийняття та підлягає скасуванню; договір купівлі-продажу від 4 листопада 2002 року, укладений між Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"та Національним університетом "Києво-Могилянська академія" є недійсним, оскільки, відповідач 1 не мав права відчужувати спірне майно, передане за даними договором, на користь відповідача 3, так як власником спірного майна є держава.

Провадження у справі порушено відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 5 серпня 2011 року та призначено справу до розгляду на 17 серпня 2011 року.

Ухвалою суду від 5 серпня 2011 року допущено до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство "Ірпінське бюро технічної інвентаризації"та дочірнє підприємство "Санаторій "Зірка".

Одночасно з позовом прокурором подано заяву про забезпечення позову шляхом накладання арешту на спірний об’єкт.

Згідно ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про звільнення цього майна з-під арешту.

Згідно п. 3 роз’яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову"за №02-5/611 від 23 серпня 1994 року (v_611800-94) умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Судом відмовлено в задоволені заяви про забезпечення позову, оскільки, заявником не доведено суду наявності підстав для застосування таких заходів

17 серпня 2011 року розгляд справи відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 6 вересня 2011 року.

Представники відповідача 1 та відповідача 3 в усних та письмових поясненнях, викладених у відзивах на позовну заяву, проти позову заперечували.

У судовому засіданні 17 серпня 2011 року представником відповідача 1 подано клопотання про зупинення провадження у справі №23/096-11. Клопотання обґрунтоване тим, що у провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа №8/100-11 за позовом приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"до виконавчого комітету Ірпінської міської ради про визнання рішення №141 від 14 червня 2011 року недійсним. Зазначеним рішенням міської ради скасовано рішення Ірпінської міської ради від 25 липня 2000 року за №207/3 "Про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію "Зірка"за ЗАТ "Укрпрофоздоровниця".

Судом відмовлено в задоволенні зазначеного клопотання, оскільки, предметом розгляду справи №23/096-11 є визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 25 липня 2000 року за №207/3 "Про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію "Зірка"за ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", а не рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради №141 від 14 червня 2011 року.

Представники позивача та відповідача 2 в усних та письмових поясненнях позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

31 серпня 2011 року через загальний відділ суду надійшов лист комунального підприємства "Ірпінське бюро технічної інвентаризації", в якому БТІ просить суд розглядати справу за його відсутності.

Представник третьої особи –дочірнього підприємства "Санаторій "Зірка"у судові засідання не з’явився.

6 вересня 2011 року відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 25 липня 2000 року за №207/3 "Про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію "Зірка"за ЗАТ "Укрпрофоздоровниця"вирішено визнати право власності на об’єкти нерухомого майна, крім житлового фонду, який підлягає передачі в комунальну власність Ворзельської територіальної громади, дочірнього підприємства санаторію "Зірка", яке знаходиться в смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 54 за ЗАТ "Укрпрофоздоровниця".

Судом встановлено, що оскаржуване рішення суперечить вимогам законодавства України, з огляду на наступне.

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР"від 29 листопада 1990 року №506 (506-12) введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Статтею 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України"від 10 вересня 1991 року №1540-XII встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Постановою Ради Міністрів УРСР №606 від 23 квітня 1960 року (606-60-п) "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР"зобов'язано Міністерство охорони здоров'я УРСР до 1 травня 1960 року передати Українській республіканській Раді профспілок: всі діючі госпрозрахункові санаторії /крім туберкульозних/ загальною кількістю 73 об'єкти на 23586 ліжок, 92 будинки відпочинку на 20997 ліжок, 8 санаторних пансіонатів на 1510 ліжок, курортні поліклініки, які знаходяться у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР, згідно з додатками NN 1, 2, а також санаторії /крім туберкульозних/ і будинки відпочинку, що будуються для цього Управління (пункт 1 постанови). Передачу у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснити безоплатно, з усім обладнанням, транспортом, допоміжними підприємствами і підсобними господарствами, спорудами, жилими будинками, земельними ділянками, парками за станом на 1 січня 1960 року, а також асигнуваннями на їх утримання, планами з праці, фондами персональних надбавок, капіталовкладеннями, фондами на всі види матеріалів і лімітами на проектування за планом на 1960 рік, невикористаними централізованими коштами курортного збору і амортизаційного фонду та іншими коштами по балансу на 1 січня 1960 року (пункт 2 постанови).

Згідно з Указом Президії Верховної Ради України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" №1452-ХІІ від 30 серпня 1991 року (1452-12) та Законом України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України"№1540-ХІІ від 10 вересня 1991 року (1540-12) майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об’єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України, а укладені після 29 листопада 1990 року майнові договори, якими змінено форму власності, визнаються недійсними. Постановою Верховної Ради України "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України"№2268-ХІІ від 10 квітня 1992 року (2268-12) з метою збереження майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Верховна Рада України постановлено наступне: до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передати тимчасово Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій. Фонду державного майна України прийняти майно цих підприємств, установ та об'єктів до 1 травня 1992 року (чого виконано не було).

Профспілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР, і до 1990 року були загальносоюзною громадською організацією. В єдиній системі профспілок колишнього Союзу РСР Укрпрофрада представляла республіканську організацію і мала статус юридичної особи.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради міста Києва №971 від 23 грудня 1991 року було зареєстровано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", яке створено на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому, вкладом Федерації професійних спілок України є основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок загальною вартістю 751234350 грн., що становить 92,92 % розміру статутного фонду.

До статутного капіталу відповідача 1 передано спірний майновий комплекс.

Таким чином, майно, яке було передано до статутного фонду закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця"не у власність, а в господарське відання, є державною власністю.

Вказана позиція викладена також у постановах Верховного Суду України від 25 вересня 2007р. у справі №30/475-05-11719 та від 16 вересня 2008 року, і в постановах Вищого господарського суду України від 7 квітня 2010 року у справі №20-3-30/475-05-11719, від 4 серпня 2010 року у справі №38/303-40/223-45/13, від 18 травня 2011 року у справі №2-12/2394.4-2010, від 4 серпня 2010 року у справі №38/303-40/223-45/13, від 1 вересня 2009 року у справі №38/303-40/223.

Згідно зі ст. 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року, Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна і виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю. Постановою Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР"від 4 лютого 1994 року №3943-ХІІ (3943-12) встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю (пункт 1 постанови). Кабінету Міністрів України до 1 березня 1994 року доручено визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна (пункт 2 постанови). До законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів) (пункт 3 постанови).

Статтею 20 Закону України "Про власність"№ 697-ХІІ від 7 лютого 1991 року, визначено, що професійні спілки та їхні громадські об’єднання є суб’єктами права колективної власності.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про власність"право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Виходячи з наведеного, чинне законодавство України не передбачало підстав виникнення права власності громадського об'єднання шляхом передачі майна від загальносоюзних громадських організацій новоствореним в Україні громадським організаціям або в порядку правонаступництва загальносоюзної громадської організації новоствореною республіканською громадською організацією.

Враховуючи викладене, обґрунтованими є доводи прокурора і позивача стосовно того, що, оскільки, законодавством не визначено суб'єктів права власності щодо майна загальносоюзних профспілок колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, тому це майно є загальнодержавною власністю і право розпорядження ним, у тому числі спірним об'єктом, повинно здійснюватись Фондом державного майна України.

Отже, станом на момент прийняття виконавчим комітетом Ірпінської міської ради оскаржуваного рішення від 25 липня 2000 року за №207/3 "Про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію "Зірка"за ЗАТ "Укрпрофоздоровниця"власником спірного майна була держава в особі Фонду державного майна України.

З наведеного вбачається, що станом на момент прийняття оскаржуваного рішення лише Фонд державного майна України був уповноважений розпоряджатися спірним майном.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Частиною 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про власність" (чинний на момент прийняття оскаржуваного рішення), якщо в результаті видання акта органом державного управління або місцевим органом державної влади, що не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено.

Згідно ч. 1 ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Приписами ч. 2 ст. 21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Заперечення відповідача 1 та відповідача 3 щодо визнання недійсним та скасування оскаржуваного рішення, викладені у відзивах на позовну заяву, спростовуються наведеним вище.

З огляду на вищезазначене, позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради за №207/3 від 25 липня 2000 року "Про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію "Зірка"за ЗАТ "Укрпрофоздоровниця"підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 4 листопада 2002 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"та Національним університетом "Києво-Могилянська академія", суд зазначає наступне.

4 листопада 2002 року між Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"та Національним університетом "Києво-Могилянська академія"укладено договір купівлі-продажу за №3200102/2002-29.

На виконання умов договору відповідач 1 передав, а відповідач 3 прийняв частину спірного майна, а саме: будівлю спального корпусу №2 (площею 829,8 кв.м.), будівлю спального корпусу №5 (площею 1942,2 кв.м.) та павільйон лікувальної фізкультури (площею 47 кв.м.), що знаходиться за адресою: смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 54.

Згідно ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (435-15) (далі - ЦК), Земельним кодексом України (2768-14) , Сімейним кодексом України (2947-14) , Законом України від 12 травня 1991 року №1023-XII "Про захист прав споживачів" (1023-12) (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року №3161-IV (3161-15) ), Законом України від 6 жовтня 1998 року №161-XIV "Про оренду землі" (161-14) (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV (1211-15) ) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди, залежно від предмета і підстав позову, повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК (435-15) , іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та ЦК (435-15) , міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно ст. 225 Цивільного кодексу Української РСР (чинний на момент укладання спірного договору) право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Заперечення відповідача 1 та відповідача 3 щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу, викладені у відзивах на позовну заяву, спростовуються наведеним вище.

Отже, судом встановлено, що рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 25 липня 2000 року за №207/3 "Про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію "Зірка"за ЗАТ "Укрпрофоздоровниця"було прийнято із порушенням положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , що в свою чергу призвело до протиправного позбавлення права держави на спірне майно та до відчуження його відповідачем 1 на користь відповідача 3 на підставі договору купівлі-продажу за №3200102/2002-29, укладеного між Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"та Національним університетом "Києво-Могилянська академія"4 листопада 2002 року. Оскаржуваний договір купівлі-продажу є таким, що суперечить положенням Цивільного кодексу України (435-15) , а саме ст. 203, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , інших нормативно-правових актів, а тому позовна вимога прокурора, заявлена в інтересах позивача, про визнання його недійсним, є законною і обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, прокурор в інтересах державі в особі позивача просить визнати право власності держави в особі Фонду державного майна України на спірне майно.

З приводу вказаної позовної вимоги прокурора, заявленої в інтересах держави в особі позивача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Судом встановлено, що власником спірного майна є держава в особі Фонду державного майна України і право власності держави підлягає захисту шляхом його визнання у судовому порядку.

Отже, вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі позивача, до відповідачів про визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на цілий об’єкт, вартістю 6030800 грн., який складається з будівель і споруд, а саме: спальний корпус "А", спальний корпус "Б", склад-овочесховище "Ж", спальний корпус "Л", спальний корпус "М", клуб "Н", котельня "Т", спальний корпус "У", спальний корпус "Р", вбиральня "П", навіси "И"та "І", ТП "Й", свердловина "С", сараї "Х"та "Я", сарай "Ю"(КНС), альтанки "С 1", "С 2"та "С 3", огорожа "1-6", замощення І, свинарник "К", що знаходяться за адресою: смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 54 є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Заперечення відповідача 1 та відповідача 3 щодо визнання права власності за державою в особі Фонду державного майна України, викладені у відзивах на позовну заяву спростовуються наведеним вище.

Згідно ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 388 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Судом встановлено, що спірне майно вибуло з державної власності всупереч вимогам законодавства України та волі держави в особі Фонду державного майна України. Тому, вимоги прокурора, заявлені в інтересах позивача, про витребування майна із чужого незаконного володіння відповідача 1 спірного цілого об’єкту, загальною вартістю 5431260 грн., який складається з: склад-овочесховище "Ж", спальний корпус "Л", спальний корпус "М", клуб "Н", котельня "Т", спальний корпус "У", спальний корпус "Р", вбиральня "П", навіси "И"та "І", ТП "Й", свердловина "С", сараї "Х"та "Я", сарай "Ю"(КНС), альтанки "С 1", "С 2"та "С 3", огорожа "1-6", замощення І, свинарник "К", що знаходиться за адресою смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 54 та повернути його у власність держави в особі Фонду державного майна України та витребування із чужого незаконного володіння відповідача 3 спірного нерухомого майна, вартістю 599540 грн., а саме: спальний корпус №2, спальний корпус №5, павільйон лікувальної фізкультури, що знаходяться за адресою: смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 54 та повернути їх у власність держави в особі Фонду державного майна України є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Заперечення відповідача 1 та відповідача 3 щодо витребування спірного майна із чужого незаконного володіння, викладені у відзивах на позовну заяву спростовуються наведеним вище.

Під час судового розгляду відповідачами 1 та 3 було заявлено суду про пропуск прокурором строку позовної давності та про застосування позовної давності у даній справі.

Стаття 257 Цивільного кодексу України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Проте, судом встановлено, що про порушення вимог закону при прийнятті оскаржуваного рішення виконавчим комітетом Ірпінської міської ради прокурор дізнався лише при проведенні перевірки, а саме, 6 червня 2011 року, а отже, встановлений законом термін позовної давності станом на момент звернення до суду з даною позовною заявою, не сплив.

Враховуючи наведене, заявлена відповідачем 1 та відповідачем 3 вимога щодо застосування судом строку позовної давності задоволенню не підлягає.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на відповідачів.

Судом встановлено, що згідно ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" відповідач 2 звільнений від сплати державного мита, у зв’язку з чим державне мито у розмірі 85 грн. щодо задоволеної позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення на підставі ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу не підлягає стягненню з відповідача 2 на користь державного бюджету. Крім того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів"№1258 від 21 грудня 2005 року (1258-2005-п) для позивачів, звільнених у встановленому порядку від сплати державного мита встановлена нульова ставка для оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Враховуючи викладене, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу також не підлягають стягненню з відповідача 2.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 25 липня 2000 року за №207/3 "Про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію "Зірка"за ЗАТ "Укрпрофоздоровниця".

3. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 4 листопада 2002 року за №3200102/2002-29, укладений між Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"та Національним університетом "Києво-Могилянська академія".

4. Визнати право власності держави в особі Фонду державного майна України на цілий об’єкт, вартістю 6030800 грн., який складається з будівель і споруд, а саме: спальний корпус "А", спальний корпус "Б", склад-овочесховище "Ж", спальний корпус "Л", спальний корпус "М", клуб "Н", котельня "Т", спальний корпус "У", спальний корпус "Р", вбиральня "П", навіси "И"та "І", ТП "Й", свердловина "С", сараї "Х"та "Я", сарай "Ю" (КНС), альтанки "С 1", "С 2"та "С 3", огорожа "1-6", замощення І, свинарник "К", що знаходяться за адресою: смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 54.

5. Витребувати із чужого незаконного володіння Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"(01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39/41, код 02583780) цілий об’єкт, загальною вартістю 5431260 грн., який складається з: склад-овочесховище "Ж", спальний корпус "Л", спальний корпус "М", клуб "Н", котельня "Т", спальний корпус "У", спальний корпус "Р", вбиральня "П", навіси "И"та "І", ТП "Й", свердловина "С", сараї "Х"та "Я", сарай "Ю"(КНС), альтанки "С 1", "С 2"та "С 3", огорожа "1-6", замощення І, свинарник "К", що знаходиться за адресою смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 54 та повернути його у власність держави в особі Фонду державного майна України.

6. Витребування із чужого незаконного володіння Національного університету "Києво-Могилянська академія"(04070, м. Київ, вул. Г.Сковороди, 2 код 16459396) нерухоме майно, вартістю 599540 грн., а саме: спальний корпус №2, спальний корпус №5, павільйон лікувальної фізкультури, що знаходяться за адресою: смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 54 та повернути його у власність держави в особі Фонду державного майна України.

7. Стягнути з Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"(01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39/41, код 02583780) в доход Державного бюджету України: на р/р 31118095700001, банк УДКУ в Київській області, МФО 821018, ЄДРПОУ 24074109, одержувач платежу ГУ ДКУ в Київській області, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095, державне мито в сумі 170 (сто сімдесят) грн. 00 коп.; на р/р 31217264700001, банк ГУ ДКУ в Київській області, МФО 821018, ЄДРПОУ 24074109, одержувач платежу державний Київська область, код бюджетної класифікації 22050003 –78 (сімдесят вісім) грн. 67 коп. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

8. Стягнути з Національного університету "Києво-Могилянська академія"(04070, м. Київ, вул. Г.Сковороди, 2 код 16459396) в доход Державного бюджету України: на р/р 31118095700001, банк УДКУ в Київській області, МФО 821018, ЄДРПОУ 24074109, одержувач платежу ГУ ДКУ в Київській області, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095, державне мито в сумі 170 (сто сімдесят) грн. 00 коп.; на р/р 31217264700001, банк ГУ ДКУ в Київській області, МФО 821018, ЄДРПОУ 24074109, одержувач платежу державний Київська область, код бюджетної класифікації 22050003 –78 (сімдесят вісім) грн. 67 коп. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.