Представникам позивача та відповідачів-2,3, які взяли участь у справі, роз'яснено їх права та обов’язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 81 ГПК України, в тому числі право заявляти відводи.

Від здійснення технічного запису судового процесу представник позивача та представники відповідачів-1, 2 відмовились.

Суть спору:

Позовні вимоги заявлено ТзОВ "Лайма", м.Львів до відповідача-1: Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м.Львів та до відповідача-2: ОКП ЛОР "БТІ та ЕО", м.Львів про визнання недійсним додатку до договору оренди.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, всебічно та повно з’ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оглянувши у судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться у матеріалах справи, судом встановлено наступне:

11.08.1993р. між Фондом комунального м. Львова (Орендодавець) та Підприємством торгівлі "Лайма" (Орендар) було укладено Договір оренди нежитлових приміщень №1592, відповідно до умов якого, Орендодавець здав, а Орендар прийняв в оренду нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 –під магазин (п.1).

27.11.2002р. між Управлінням ресурсів Львівської міської ради та ТзОВ "Лайма"на підставі наказу управління ресурсів Львівської міської ради від 25.09.2002р. №429-0, було укладено Додаток №1 до Договору оренди нежитлових приміщень №1592 від 11.08.1993р., яким внесли зміни до п. 1 договору, а саме: в преамбулі в частині орендаря змінено на ТзОВ "Лайма"; в частині площ долучено підвальні приміщення №№ ІІ, ІІІ, ІV, V, VІ площею 80,4 кв.м.

Того ж дня, 27.11.2002р. між сторонами підписано акт приймання-передачі нежитлових приміщень підвалу площею 80,40 кв.м.

Позивач у своєму позові вказує, що згодом, здійснюючи ремонтні роботи у орендованих підвальних приміщеннях, йому стало відомо про те, що передані в оренду приміщення належать на праві власності мешканцям цього будинку, які перешкоджають проведенню ремонтних робіт.

Такі твердження позивача знайшли своє підтвердження у процесі судового розгляду та встановлені на підставі наступних доказів.

Згідно із Свідоцтвом про право власності від 15.11.1993р. №9362 ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 у м. Львові та комора в підвалі площею 22,3 кв.м.

Згідно свідоцтва про право власності від 15 квітня 1994р. №18799 ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7. на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_2 у м. Львові та комора в підвалі площею 14,0 кв.м. Аналогічна обставина вбачається із Свідоцтва про право власності на квартиру НОМЕР_1 від 29 грудня 2006р., де вказаним особам квартира НОМЕР_5 вже належить на праві спільної часткової власності, а також комора в підвалі площею 14,0 кв.м.

З відповіді Прокуратури Галицького району м. Львова №06 від 13.12.2006р. вбачається, що проведеною перевіркою встановлено, що згідно з даних відділу приватизації державного житлового фонду Галицького району м.Львова, у свідоцтва про право власності на приватизовані квартири мешканців будинку АДРЕСА_2 що у м. Львові включені підвальні приміщення такої площі: квартира НОМЕР_2 –підвал площею 22,3 кв.м., квартира НОМЕР_3 –підвал площею 4 кв.м., квартира НОМЕР_4 –підвал площею 4. кв.м., квартира НОМЕР_5 – підвал площею 14 кв.м.

Листом № 291/31 від 06.05.2005р. Галицьою районною адміністрацєю Львівської міської ради повідомлено ТзОВ "Лайма" з-поміж іншого, що згідно приватизованими документом, мешканцями приватизована площа 44,3 кв.м. під господарські потреби.

Судом також встановлено, що приватизовані мешканцями підвальні приміщення є частиною тих підвальних приміщень, які передані в оренду позивачу за спірним договором. Це підтверджується поверховими планами, які долучено до матеріалів справи та поясненнями представника ОКП ЛОР "БТІ та ЕО".

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що Додатковий договір №1 від 27.11.2002р. є недійсним зважаючи на наступне.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у Постанові №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (п. 2).

Відповідно до вимог ч.1 ст. 48 ЦК Української РСР (1963р.), недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі, ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Згідно зі ст. 256 ЦК Української РСР (1963р.) за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.

Як вказано у ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у чинній на час укладення договору редакції) орендодавцями є органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Відповідно до вимог ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Статті 86 ЦК Української РСР (1540-06) передбачає, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними.

Згідно із вимогами ст. 11 Закону Україну "Про власність" суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, громадяни інших радянських республік, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Відповідно до вимог ст. 15 цього Закону, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім'ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України.

Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

Отже, з аналізу вищенаведених вимог закону, які діяли на момент укладення спірного Додатку №1 до Договору оренди №1592 та обставин справи випливає, що право на розпорядження підвальними приміщеннями, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 мали громадяни, які набули таке право у встановленому законом порядку до моменту укладення спірного договору та не позбавлені такого права на день розгляду справи.

Управління ресурсів Львівської міської ради, правонаступником якого є відповідач –Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, мав право на укладення договорів оренди виключного того майна, яке перебувало у комунальній власності.

Оскільки в даному випадку майном, яке на праві власності належить громадянам, розпорядився виконавчий орган місцевого самоврядування, то такі дії суд вважає порушенням вимог чинного на той час закону та відповідно такими, що дають підставу для висновку про підставність позову в цій частині.

Разом з тим, суд вважає, що позовні вимоги щодо визнання спірного додатку до договору недійсним з моменту його укладення та стягнення понесених витрат такими, що не підлягають до задоволенню, зважаючи на наступне:

Відповідно до вимог ст. 59 ЦК Української РСР, угода, яка визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. Проте, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє.

Відповідно до вимог ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як вказано у п.3.2. Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. N 02-5/111 (v_111800-99) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", за загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення (частина перша статті 59 Цивільного кодексу). Виняток з цього правила становлять угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ними, наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму, зберігання за договором схову тощо. У такому випадку одночасно з визнанням угоди недійсною господарський суд повинен зазначити у рішенні, що вона припиняється лише на майбутнє (частина друга статті 59 Цивільного кодексу).

Відтак, з огляду на те, що спірний Додаток №1 від 27.11.2002р. за своєю правовою природою є частиною Договору оренди (майнового найму), то такий додаток до договору може бути визнаний недійсний тільки на майбутнє, а не з моменту його укладення, як це просить позивач.

Також, з цих же підстав не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення з відповідача понесених витрат, оскільки в конкретному випадку не можна повернути сторін у попереднє становища, зокрема не можна повернути здійснене право користування майном.

Зважаючи на викладене, суд вбачає встановленим фак. Недійсності Додатку №1 до Договору оренди нежитлових приміщення №1592 від 11.08.1993р. укладеного між Фондом комунального м. Львова та ТзОВ "Лайма".

Судові витрати, за згодою сторін, поклати на позивача.

Керуючись вимогами ст.ст. 1, 2, 4, 32, 33, 43, 49, 60, 69, 75, 83, 84, 85 ГПК України,- суд,-

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайма" задоволити частково.

2. Визнати недійсним Додаток №1 від 27.11.2002р. до Договору оренди нежитлового приміщення №1592 від 11.08.1993р. укладений між Управлінням ресурсів Львівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лайма".