Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Енергостар" (надалі –ТОВ Фірма "Енергостар") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України (надалі –"Фонд") про скасування наказу Фонду №1745 від 23.11.2010 р. (v1745224-10) в частині включення до переліку об’єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом продажу за конкурсом цілісних майнових комплексів Кунцівської, Опішнянської, Сухорабівської та Остапєвської ГЕС.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виданий 23.11.2010 р. Фондом наказ №1745 "Про перелік об’єктів, що підлягають приватизації" (v1745224-10) суперечить нормам чинного законодавства України, у зв’язку з чим позивач вказує на наявність підстав для його скасування в частині включення до переліку об’єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом продажу за конкурсом цілісних майнових комплексів Кунцівської, Опішнянської, Сухорабівської та Остапєвської ГЕС.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.06.2011 р. порушено провадження у справі №48/257, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державне агентство водних ресурсів України, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській області, Хорольське міжрайонне управління водного господарства та Новосанжарське міжрайонне управління водного господарства, розгляд справи призначено на 20.07.2011 р.

15.07.2011 р. через канцелярію суду від третьої особи 4 надійшли пояснення по справі та клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

19.07.2011 р. та 20.07.2011 р. через канцелярію суду представником позивача подано клопотання про витребування доказів, яких просить витребувати від третіх осіб 3, 4 аудиторський висновок, підготовлений Аудиторською компанією –Товариством з обмеженою відповідальністю "Упк-Аудит ЛТД" за наслідками інвентаризації цілісно-майнових комплексів Кунцівської, Опішнянської, Сухорабівської та Остапєвської ГЕС.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.07.2011 р. задоволено клопотання позивача про витребування доказів, розгляд справи відкладено до 03.08.2011 р., зобов’язано учасників судового процесу надати додаткові документи по справі.

02.08.2011 р. до канцелярії суду від третьої особи 3 надійшли письмові пояснення по справі, в яких у вирішенні спору покладається на розсуд суду та просить розгляд справи здійснювати за відсутності його представника.

В судовому засіданні представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні позову просить відмовити повністю.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.08.2011 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи 5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія –1", задоволено клопотання представників позивача та продовжено строк вирішення справи на 15 днів, розгляд справи відкладено до 15.08.2011 р.

15.08.2011 р. через канцелярію суду представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить додатково до заявлених вимог, визнати недійсними результати конкурсу з продажу за конкурсом цілісно-майнових комплексів Кунцівської, Опішнянської, Сухорабівської та Остапєвської ГЕС., затверджених протоколом засідання конкурсної комісії Фонду №3 від 06.07.2011 р.

Розглянувши подану заяву, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, господарський суд міста Києва дійшов висновку, що вказана заява, в частині якою доповнюється предмет позову додатковою вимогою, прийняттю до спільного розгляду не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно абз. 2 п. 3.7 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" від 18.09.1997 р. № 02-5/289 (v_289800-97) під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві.

Із тексту позовної заяви вбачається, що при подачі позову позивачем заявлено вимогу про скасування наказу Фонду №1745 від 23.11.2010 р. (v1745224-10)

Разом із цим, в наведеній заяві про збільшення позовних вимог позивач додатково просить недійсними результати конкурсу з продажу за конкурсом цілісно-майнових комплексів Кунцівської, Опішнянської, Сухорабівської та Остапєвської ГЕС, затверджених протоколом засідання конкурсної комісії Фонду №3 від 06.07.2011 р.

Відповідно до п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 (v1228600-06) під збільшенням розміру позовних вимог (частина друга статті 22 Господарського процесуального кодексу України) слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві (абзац другий підпункту 3.7 пункту 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 (v_289800-97) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ").

Тому збільшення позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві. Якщо такі додаткові позовні вимоги зв'язані з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення або поданими доказами (наприклад, коли позов подано на суму основного боргу і позивач до прийняття рішення просить додатково стягнути пеню за прострочку платежу), то їх може бути пред'явлено з дотриманням, зокрема, приписів статті 58 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, наведена заява про збільшення позовних вимог в частині пред’явлення додаткової вимоги не може бути прийнята судом, а тому в її прийнятті судом відмовлено.

В судовому засіданні представником третьої особи 5 надані письмові пояснення щодо предмету спору, в яких в задоволенні позову просить відмовити.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.08.2011 р. у зв’язку із клопотанням представника відповідача розгляд справи відкладено до 31.08.2011 р.

В судове засідання представник позивача з'явився, подав клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Кабінет Міністрів України, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх повністю.

Представники відповідача, третіх осіб 2 та 5 в судове засідання з'явилися, проти клопотання позивача заперечують, в задоволенні позову просять відмовити повністю.

Судом в задоволенні клопотання позивача про залучення третьої особи відмовлено, оскільки позивачем не надано доказів того, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов’язки особи, яку просить залучити до участі у справі, з існуванням яких приписи ст. 27 Господарського процесуального кодексу України пов'язують можливість залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Треті особи 1, 3, 4, повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду та повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень, своїх повноважних представників в судове засідання не направили, надіславши на адресу суду клопотання про розгляд справи за відсутності їх представників.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

На підставі договорів оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №164/04-Н, №165/04-Н, №166/04-Н, №167/04-Н, які 04.06.2005 р. були переукладені та нотаріально посвідчені, договорів рухомого майна, що належить Хорольському управлінню осушних систем №80/04-Н, №81/04-Н та договорів оренди обладнання, що належить до державної власності №1/04-Н, №2/04-Н, укладених 25.11.2004 р. строком на 10 років між РВ ФДМУ по Полтавській області; Хорольським управлінням осушних систем; Новосанжарським управлінням зрошувальних систем та ТОВ Фірма "Енергостар", відповідно, позивач є орендарем будівель, водозабірних споруд, електромеханічного та технологічного обладнання Кунцівської, Опішнянської, Сухорабівської та Остапєвської ГЕС.

Наказом Фонду від 23.11.2010 р. №1745 (v1745224-10) "Про перелік об’єктів, що підлягають приватизації" включено до переліку об’єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації, цілісні майнові комплекси в т.ч. Кунцівської, Опішнянської, Сухорабівської та Остапєвської гідроелектростанцій.

Наказами Фонду від 29.11.2010 р. №1779, №1780, №1781, №1783 прийнято рішення про приватизацію шляхом продажу за конкурсом цілісних майнових комплексів Кунцівської, Опішнянської, Сухорабівської та Остапєвської гідроелектростанцій.

Спір у справі виник у зв’язку із оспоренням позивачем законності наказу Фонду державного майна України №1745 від 23.11.2010 р. (v1745224-10) (надалі –наказ) в частині включення до переліку об’єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом продажу за конкурсом цілісно-майнових комплексів Кунцівської, Опішнянської, Сухорабівської та Остапєвської ГЕС.

Позивач вказує, що наказ є незаконним та підлягає скасуванню судом з огляду на наступне:

- прийнято рішення про приватизацію майна, якого не існує, що суперечить в т.ч. ч.2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного майна";

- порушення передбаченого ст. 777 Цивільного кодексу України переважного права наймача на придбання майна, а також неправильно обраний спосіб приватизації, що суперечить п. 51 Державної програми приватизації на 2000-2002 рік, затвердженої Законом України від 18.05.2000 р. №1723-III (1723-14) (надалі –Державна програма приватизації);

- прийняття рішення щодо об’єкту до складу якого входить майно, що не підлягає приватизації, що суперечить ч.2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна";

- відсутність погодження органу, уповноваженого управляти державним майном, що суперечить п. 13 Державної програми приватизації;

- встановлення дискримінаційних умов проведення конкурсу, що суперечить Конвенції про захист людини і основоположних свобод 1950 року (995_004) ;

- порушення ч. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 15 Закону України "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" щодо достовірності інформації про об’єкт приватизації;

- порушення передбаченого ст. 18 Закону України "Про приватизацію державного майна" порядку утворення конкурсної комісії;

- відсутність умови про необхідність одержання дозволу Антимонопольного комітету України на концентрацію.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для їх розгляду, господарський суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Прийняття рішення про приватизацію майна, якого не існує, що на думку позивача суперечить ч.2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного майна", обґрунтовується тим, що наказом включено до переліку об'єктів, які підлягають приватизації, цілісні майнові комплекси ГЕС, в той час, як позивач зазначає про відсутність такого майна в природі.

Зокрема, позивач з посиланням на відомості балансоутримувачів та аудиторські висновки вказує, що відсутні цілісні майнові комплекси ГЕС, адже немає їх працівників, керівників, як і немає окремої юридичної особи ГЕС, яка займається господарською діяльністю.

За змістом частини 1 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.

Відтак, законодавець пов'язує існування цілісного майнового комплексу з наявністю визначених в наведеній нормі умов, а не з наявністю статуту юридичної особи чи трудового колективу, як помилково вказує позивач.

Статтею 1 Закону України "Про електроенергетику" визначено, що мала гідроелектростанція - електрична станція, що виробляє електричну енергію за рахунок використання гідроенергії, встановлена потужність якої не перевищує 10 МВт.

Відповідно до ГОСТ 19185-73 Гідроелектростанція –це комплекс гідротехнічних споруд та обладнання для перетворення потенційної енергії водотоку в електроенергію.

Аналогічне визначення гідроелектростанції міститься як в СНиП 2.06.01-86 "Гидротехнические сооружения. Основные положения проектирования", що застосовувалося на території України до 31.12.2010 р., так і в ДБН В.2.4-3-2010 "Гідротехнічні споруди. Основні положення", затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 11.01.2010 р. №1 (v0001661-10) , який є чинним та застосовується на території України з 01.01.2011 р.

Із матеріалів справи вбачається, що спірні ГЕС, цілісні майнові комплекси яких включено до переліку об’єктів, що підлягають приватизації шляхом продажу з конкурсів, складаються з будівель, споруд та обладнання, які складають завершений цикл по виробництву електроенергії.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Будівлі та споруди, які складають цілісні майнові комплекси спірних ГЕС, розташовані на земельних ділянках, а тому відповідають передбаченому статтею 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" критерію цілісного майнового комплексу –"з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений". Наведена норма не ставить в залежність відповідність об’єкту "цілісному майновому комплексу" в залежності від оформлення документів, що посвідчують право на земельну ділянку, передбачених ст. 126 Земельного кодексу України.

Отже, відсутність статусу юридичної особи, як і окремого балансу активів та пасивів, трудового колективу та документу, який згідно ст. 126 Земельного кодексу України посвідчує право на земельну ділянку, не виключає можливість для висновку про відповідність спірних ГЕС поняттю цілісного майнового комплексу в розумінні законодавства про приватизації державного майна. Висновок позивача про зворотне є наслідком хибного ототожнення понять єдиного майнового комплексу підприємства, яке міститься в ст. 191 Цивільного кодексу України, та цілісного майнового комплексу згідно ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Таким чином, твердження позивача про відсутність майна (ЦМК), яке включено до переліку об’єктів, які підлягають приватизації, спірним наказом, є безпідставним.

Порушення передбаченого ст. 777 Цивільного кодексу України переважного права наймача на придбання майна, а також неправильно обраний спосіб приватизації, що суперечить п. 51 Державної програми приватизації, позивач мотивує тим, що він є орендарем індивідуально визначеного майна (будівлі та частина рухомого майна), яке входить до складу ЦМК спірних ГЕС, рішення про приватизацію яких прийнято спірним наказом.

За умовами договорів оренди строк оренди складає до 04.06.2015 р., а тому з посиланням на п. 51 Державної програми приватизації та ст. 777 Цивільного кодексу України, позивач вказує, що Фонд зобов’язаний був забезпечити його переважне право на викуп орендованого майна, а відтак неправильно визначив в наказі спосіб приватизації, яким на думку позивача має бути викуп цього майна позивачем.

Відповідно до ст.ст. 3, 7 Закону України "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні, за конкурсом, а обрання способу здійснюється шляхом затвердження уповноваженим органом відповідного переліки об'єктів із визначенням конкретного способу приватизації.

За змістом п. 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 р. №14-рп/2000 (v014p710-00) доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається цим органом самостійно, окрім випадків, визначених законами. Зокрема, викуп застосовується у випадках, передбачених статтею 11 Закону та іншими законами, і є в такому разі обов'язковим для органів приватизації та органів, які затверджують переліки об'єктів малої приватизації.

Згідно із ч.9 ст. 17 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 11 Закону України "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо це було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна" (2269-12) .

Договори оренди укладені між ТОВ Фірма "Енергостар" та РВ ФДМУ по Полтавській області після набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна" (2269-12) , а їх положення не передбачають право на викуп об’єкта оренди.

Пунктом 48 Державної програми приватизації передбачено, що продаж об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) та цієї Програми, а тому посилання позивача на положення п. 51 Державної програми приватизації судом відхиляється, адже із наданих позивачем додаткових пояснень (вих. № 29/07-2 від 29.07.2011 р.) та довідок про перевірку виконання умов договору оренди (п. 6) вбачається, що поліпшення орендованого майна з дозволу орендодавця не здійснювалися.

Наведене виключає твердження позивача про невідповідність дій Фонду приписам чинного законодавства України та наявність порушення прав орендаря. Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 01.06.2004 р. у справі за позовом ЗАТ "Леал" до Фонду та РВ Фонду по Харківській області про спонукання відповідачів до виконання певних дій (справа №03-1431к04).

Крім того, судом встановлено, що перелік майна, який входить до складу спірних ГЕС, та орендованого позивачем за договорами оренди не є тотожним.

Посилання позивача на порушення ст. 777 Цивільного кодексу України ґрунтується на хибному ототожненні понять переважного права на придбання орендованого майна при його відчуженні та визначенні органом приватизації способу приватизації об’єкта шляхом його викупу орендарем.

Передбачене ст. 777 Цивільного кодексу України переважне право свідчить про перевагу придбання майна за наявності інших рівних умов, в той час, як наведена норма не зобов’язує орган приватизації включити об’єкт приватизації до переліку, приватизація яких здійснюється шляхом викупу. До того ж, наказом лише включено цілісні майнові комплекси ГЕС до переліку об’єктів, що підлягають приватизації з визначенням способу приватизації, що не свідчить про відчуження власником такого майна.

Забезпечення реалізації такого права в процесі виконання спірного наказу не впливає на його законність.

Наведене виключає твердження позивача про невідповідність наказу ст. 777 Цивільного кодексу України та п. 51 Державної програми приватизації.

Щодо посилання позивача про прийняття рішення про приватизацію майна, яке не підлягає приватизації за законом, суд відзначає наступне.

По-перше, згідно ст.ст. 8, 9 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" включення певних об’єктів до складу майна ЦМК, що підлягає приватизації здійснюється на стадії підготовки об’єкту приватизації до продажу, яка слідує після прийняття уповноваженим органом рішення про приватизацію.

В даному випадку, на виконання наказу були прийняті накази №№1779, 1780, 1781, 1783 від 29.11.2010 р., якими вирішено провести інвентаризацію майна, яке входить до складу ЦМК.

Тобто, інвентаризація майна ЦМК і як наслідок визначення конкретного майна, яке приватизується, здійснюється на виконання наказу уповноваженого органу приватизації, і включення за наслідком такої інвентаризації до складу майна ЦМК, об’єкту, приватизація якого заборонена за законом, може свідчити про невідповідність дій по виконанню наказу, а не про незаконність наказу.

По-друге, позивач зазначає, що до складу спірних ЦМК за наслідком інвентаризації включено греблі, які використовуються в завершеному циклі виробництва електроенергії, а згідно ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" до об’єктів, які не підлягають приватизації віднесено гідротехнічні захисні споруди. Позивач вказує, що греблі ГЕС є гідротехнічними захисними спорудами.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" до об’єктів, які не підлягають приватизації віднесено водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди (п. 18 літ. г)).

При цьому, пункт 11 літ. г) наведеної частини включає до переліку об’єктів, що не підлягають приватизації атомні електростанції, гідроелектростанції з греблями, що забезпечують водопостачання споживачам та проведення гідромеліоративних робіт, теплоелектроцентралі.

Суд відзначає, що визначені в пункті 11 об'єкти: "гідротехнічні захисні споруди" стосується приватизації таких об’єктів, як окремого майна, а не складової частини цілісного майнового комплексу гідроелектростанції. В свою чергу, в пункті 18 законодавець встановлює обмеження на приватизації лише гідроелектростанції з греблями, що забезпечують водопостачання споживачам та проведення гідромеліоративних робіт, а не будь-яких.

Можливість приватизації гідроелектростанцій з греблями підтверджується статтею 6 Закону України "Про електроенергетику" за змістом якої перелік об'єктів електроенергетики, які не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України. Не підлягає приватизації майно, що забезпечує цілісність об'єднаної енергетичної системи України та централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління, магістральні і міждержавні електричні мережі, а також майно наукових установ загальнодержавного значення.

Доказів включення спірних ГЕС до переліків об’єктів, які не підлягають приватизації, матеріали справи не містять, а з листа Міністерства палива та енергетики України №07/19-3395 від 25.11.2010 р. вбачається, що спірні малі ГЕС не належать до таких, що забезпечують цілісність об’єднаної енергетичної системи України та централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління, а також не належать до магістральних і міждержавних електричних мереж, наукових установ загальнодержавного значення. З листа Державного комітету України по водному господарству №5198/13/11-10 від 01.11.2010 р. вбачається, що гідротехнічні споруди на спірних ГЕС не є захисними (не здійснюють захист від затоплень і підтоплень населених пунктів чи території).

Лист Державного комітету України по водному господарству №5198/13/11-10 від 01.11.2010 р. стосовно того, що гідротехнічні споруди не є захисними додатково спростовує посилання на віднесення гребель спірних ГЕС до об’єктів, які не підлягають приватизації, адже як за змістом як ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", так і ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не підлягають оренді і приватизації не будь-які гідротехнічні споруди, а лише гідротехнічні захисні споруди.

Класифікація основних гідротехнічних споруд (таблиця 1), яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 р. №1788 (1788-2002-п) також не відносить греблі з ґрунтових матеріалів, греблі бетонні та залізобетонні, підводні конструкції будівель гідроелектростанцій, судноплавні шлюзи, суднопідйомники та інші споруди, які беруть участь у створенні напірного фронту (строки 1 та 2 таблиці) до захисних гідротехнічних споруд, перелік яких міститься в строках 5 та 6 таблиці. Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) не є документом, який встановлює класифікацію гідротехнічних споруд та відносить греблі і підводні конструкції будівель гідроелектростанцій до захисних гідротехнічних споруд.

Наведене виключає твердження позивача про невідповідність наказу ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Доводи позивача про відсутність погодження органу, уповноваженого управляти державним майном, відхиляються судом з огляду на зміст листа Фонду №10-5-6889 від 04.06.2010 р. з пропозицією розглянути питання приватизації спірних цілісних майнових комплексів та відповідь Державного комітету України по водному господарству №5198/13/11-10 від 01.11.2010 р. на вказаний лист Фонду в якому Держводгосп підтримує пропозицію Фонду. Погодження Державним агентством водних ресурсів України, яке є правонаступником Державного комітету України по водному господарству, приватизації спірних цілісних майнових комплексів підтверджується його листом №1850/13/11-11 від 06.05.2011 р., в якому надано пропозиції щодо умов їх продажу.

Крім того, приватизація погоджена Міністерством палива та енергетики України листом №07/19-3395 від 25.11.2010 р.

Решта доводів позовної заяви щодо порушень, які на думку позивача, були допущені в процесі підготовки об’єкту приватизації до продажу, тобто слідували після прийняття оспорюваного наказу, не можуть бути підставою для його скасування, а у випадку обґрунтованості, можуть бути підставою для оспорювання результатів конкурсу та укладених за його наслідком договорів.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Наведені позивачем обставини не дають підстав для висновку про незаконність наказу Фонду державного майна України від 23.11.2010 р. № 1745 (v1745224-10) в частині включення до переліку об’єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом продажу за конкурсом цілісно-майнових комплексів Кунцівської, Опішнянської, Сухорабівської та Остапєвської ГЕС, а тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Крім того, згідно із ст. 1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду мають право звертатися підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Позивачем не доведено, що визначені ним підстави незаконності наказу Фонду державного майна України від 23.11.2010 р. № 1745 (v1745224-10) в частині включення до переліку об’єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом продажу за конкурсом цілісно-майнових комплексів Кунцівської, Опішнянської, Сухорабівської та Остапєвської ГЕС, крім порушень п. 51 Державної програми приватизації та ст. 777 Цивільного кодексу України, що не знайшло свого підтвердження в суді, стосуються порушень його прав та інтересів, з огляду в тому числі на відсутність його заявки на участь у конкурсі з продажу спірного майна.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог з викладених у позові ТОВ Фірма "Енергостар" правових підстав необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Енергостар" відмовити повністю.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.