Суть спору: відповідно до вимог позовної заяви № 3 від 28.12.2010 року позивач просить суд визнати недійсним договір № 7 про повну передачу (відчуження) майнових прав інтелектуальної власності на програмний продукт "Склад", укладений між першим та другим відповідачами.

Представник позивача в судове засідання 29.08.2011 року не з’явився.

В судовому засіданні 25.08.2011 року представник позивача подав до суду Клопотання № 9 від 25.08.2011 року про призначення судової експертизи по справі та Заяву від 25.08.2011 року про доповнення предмета позову, в якій додатково обґрунтував свою позицію по справі та зазначив, що спірний договір укладений з порушенням ч. 3 ст. 33 Закону України "Про авторське право та суміжні права".Крім того, представником позивача в судовому засіданні 25.08.2011 року було заявлено усне клопотання про накладення штрафу та винесення окремої ухвали стосовно керівника УПФУ Голосіївського району м. Києва за невиконання вимог викладених в ухвалах господарського суду Сумської області по справі № 5021/1324/2011 від 23.06.2011 року, 07.07.2011 року, 02.08.2011 року та 15.08.2011 року щодо надання документів, необхідних для з’ясування обставин справи.

Представник першого відповідача в судове засідання не з’явився, письмового відзиву на позов суду не подав.

Представник другого відповідача подав суду Відзив на позов, відповідно до якого проти позову заперечує та зазначає, що позивач не має права вимагати визнання договору недійсним на підставі ст. 232 ЦК України, яка визначає правові наслідки правочину, який вчинено в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.

Державною податковою інспекцією в Печерському районі м. Києва, на виконання вимог ухвали суду від 07.07.2011 року, було надіслано суду інформацію щодо сум валового доходу задекларованих ТОВ "ТВ-Транс" за 2009 рік.

Державний департамент інтелектуальної власності, на виконання вимог ухвали суду від 07.07.2011 року, направив суду супровідний лист № 16-8/5465 від 29.07.2011 року, в якому надав рішення № 1318 від 02.06.2010 року про реєстрацію договору, який стосується права автора на твір, відповідно до якого майнові права на твір –Програмний продукт "Склад"(автор ОСОБА_3) були передані (відчужені) товариству "В.І.Технолоджіс"(вул. Червоноармійська, 88, оф. 7, м. Київ, 01033), товариству "ТВ-Транс"(вул. Щорса, 31, м. Київ, 01133); копії матеріалів заявки на 46-ти аркушах та копія примірника твору на СD-R диску в 1-му примірнику.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази по справі, суд встановив:

07.04.2010 року між ТОВ "ТВ-Транс" та ТОВ "В.І.Технолоджіс" було укладено договір № 7 про повну передачу (відчуження) майнових прав інтелектуальної власності на програмний продукт "Склад" (надалі Договір), відповідно до умов якого ТОВ "В.І.Технолоджіс" (відчужувач) у повному складі передає, а ТОВ "ТВ-Транс" (набувач) приймає всі майнові права інтелектуальної власності на твір та сплачує відчужувачу винагороду в розмірі та порядку встановленому цим договором. (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 4.2 Договору вартість майнових права інтелектуальної власності на твір становить 5 900 000,00 грн.

Набувач мав сплатити вартість майнових прав інтелектуальної власності на твір протягом п’яти календарних днів з дати підписання даного Договору (п. 4.4. Договору).

Відповідно до п. 9.1 Договору термін його дії починається з моменту його підписання і закінчується з повним виконанням зобов’язань сторін даного Договору, що підтверджується підписанням Акту прийому-передачі твору.

Матеріали справи свідчать, що 07.04.2010 року сторони даного Договору підписали Акт прийому-передачі твору, за яким набувач прийняв, а відчужував передав майнові права інтелектуальної власності на твір.

15.04.2010 року ТОВ "ТВ-Транс" надіслало ТОВ "В.І.Технолоджіс" листа № 14, в якому перший відповідач визнав борг за вищевказаним договором в сумі 5 900 000,00 грн. та зазначив, що розрахується з ТОВ "В.І.Текхнолоджіс" до 16.04.2010 року.

Проте, сторонами договору було проведено акт звірки взаєморозрахунків 09.06.2011 року, за яким основний борг першого відповідача перед другим відповідачем склав 5 900 000,00 грн., штрафні санкції 17 346 000,00 грн., що разом становить 23 246 000,00 грн.

Позивач зазначає, що зазначений договір укладено сторонами внаслідок зловмисної домовленості сторін, тому договір має бути визнаний недійсним на підставі ст. 232 ЦК України.

Крім того, позивач вважає, що перший відповідач зловмисно визнав борг за оспорюваним Договором перед другим відповідачем по справі, оскільки ТОВ "ТВ-Транс" винен підприємству позивача 16 045 149 грн. 87 коп., що підтверджено рішеннями господарського суду м. Києва від 08.12.2010 року № 30/384-48/546 та від 09.12.2010 року № 38/125 та не має наміру розраховуватися з позивачем.

Позивач зазначає, що відповідно до листа від 15.02.2008 року все майно першого відповідача – ТОВ "ТВ-Транс" оцінюється в 5 610 397 грн. 30 коп., таким чином, всього майна недостатньо для погашення боргу перед позивачем, а визнання ТОВ "ТВ-Транс" неіснуючого боргу в сумі 5 900 000,00 грн. за Договором № 7 призведе до того, що позивач не отримає нічого, тому вказаний договір укладений між першим та другим відповідачами має бути визнаним недійсними.

Крім того, позивач зазначає, що ціна програмного продукту "Склад" завищена, оскільки реальна ціна на ринку на аналогічні програми складає 10 000, 00 грн. – 25 000,00 грн. Позивач вважає, що сплатити 5 900 000,00 грн. за програму "Склад" перший відповідач не мав можливості, оскільки чистий прибуток за 2009 рік мав в сумі 761 000,00 грн. Таким чином, невиконання розрахунку за Договором спричинило нарахування штрафних санкцій в сумі 17 346 000,00 грн.

Тому, позивач вважає, що Договір № 7 було укладено з порушенням вимог ст.ст. 203, 319, 627, 509 ЦК України і підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 232 ЦК України.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, чинному законодавству, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлене законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зі змісту ст.ст. 639, 657 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Аналогічні положення містить ст. 180 Господарського кодексу України.

Так, судом встановлено, що Договір №7 про повну передачу (відчуження) майнових прав інтелектуальної власності на програмний продукт "Склад" від 07.04.2010 року укладений в письмовій формі, містить всі істотні умови, підписаний ОСОБА_5, який згідно із преамбулою договору є директором ТОВ "В.І.Технолоджіс" та діє від імені останнього на підставі Статуту та ОСОБА_4, який є директором ТОВ "ТВ-Транс" та діє на підставі Статуту.

На виконання умов Договору кожна із сторін здійснила дії, зокрема, другий відповідач передав, а перший відповідач прийняв усі майнові права інтелектуальної власності та твір, що підтверджується Актом прийому-передачі твору до Договору № 7 від 07.04.2010 року.

Крім того, в матеріалах справи міститься лист № 14 від 15.04.2010 року, згідно якого ТОВ "ТВ-Транс" погоджується з зобов’язаннями щодо оплати твору, які виникли за Договором № 7.

Представник другого відповідача зазначив, що Договір № 7 сторонами було укладено свідомо, були передані вихідні коди та документація щодо програмного забезпечення. Вказаний Договір зареєстровано в Державному департаменті інтелектуальної власності. Жодна із сторін не оспорює його дійсність.

Відповідно до ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Проаналізувавши норми вказаної статті можна зробити висновок, що підстава для визнання правочину недійсним, яка передбачена цією статтею стосується тих правочинів, які вчинені через представника. Представник не виражає власну волю, а виражає волю контрагента, якого він представляє.

Крім того, відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) роз’яснено, що для визнання правочину недійсним на півдставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника та наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, тобто необхідно встановити факт злочинної домовленості, наявність збитків та причинний зв'язок між ними. Вказані збитки повинні бути спричинені саме довірителю, а не третій особі.

Статтею 92 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язані діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Таким чином, слід враховувати, що орган юридичної особи, який діє одноособово не підпадає під поняття представника, у зв’язку з чим, ст. 232 ЦК України не може застосовуватися в даному випадку.

Таким чином, суд дійшов до висновку про те, що позивачем не подано доказів наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків та які є підставою для визнання договору недійсним.

Крім того, судом встановлено, що позивач не є стороною оспорюваного Договору. Доказів, які підтверджують порушення прав позивача у зв’язку з укладенням оспорюваного Договору, позивачем подано не було, тобто, на момент укладення вказаного Договору, права позивача не порушувалися, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача є необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.

В задоволенні Клопотання № 9 від 25.08.2011 року представника позивача про призначення судової експертизи по справі суд вважає за доцільне відмовити, оскільки відповідно до вимог ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більше як на 15 днів.

Матеріали справи свідчать, що ухвалою господарського суду Сумської області № 5021/1324/2011 від 02.08.2011 року строк розгляду справи було продовжено до 25.08.2011 року за клопотанням представника позивача. Таким чином, процесуальні строки розгляду справи було вичерпано, сторони мали змогу довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та реалізувати свої права передбачені ст. 22 ГПК України.

Крім того, представником позивача в судовому засіданні 25.08.2011 року було заявлено усне клопотання про накладення штрафу та винесення окремої ухвали стосовно керівника УПФУ Голосіївського району м. Києва за невиконання вимог викладених в ухвалах господарського суду Сумської області по справі № 5021/1324/2011 від 23.06.2011 року, 07.07.2011 року, 02.08.2011 року та 15.08.2011 року щодо надання документів, необхідних для з’ясування обставин справи.

Відповідно до ст. 90 ГПК України господарський суд виявивши при вирішенні господарського спору порушення законності або недоліки в діяльності підприємства, установи організації, державного чи іншого органу, виносить окрему ухвалу.

З матеріалів справи вбачається, що УПФУ Голосіївського району м. Києва не було виконало вимог викладених в ухвалах господарського суду Сумської області по справі № 5021/1324/2011 від 23.06.2011 року, 07.07.2011 року, 02.08.2011 року та 15.08.2011 року щодо надання документів, необхідних для з’ясування обставин справи, таким чином, суд дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання представника позивача про винесення на ім’я керівника вищезазначеної державної установи окремої ухвали.

У п. 5 ст. 83 ГПК України передбачено право суду, постановляючи рішення, стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.

Зазначена у п. 5 коментованої статті відповідальність може бути покладена лише на сторону. Якщо інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не є учасниками даної справи (у випадку покладання на них обов'язку, наприклад, подання доказів) не виконують обов'язку щодо вчинення дій, покладеного на них судом, суд не вправі застосувати до них зазначену санкцію.

У відповідності до ст. 21 ГПК України сторонами у судовому процесі – позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього Кодексу.

Аналізуючи зазначені норми, суд приходить до висновку про неможливість застосування до фізичної особи – керівника УПФУ Голосіївського району м. Києва, ст. 83 ГПК України у вигляді накладання штрафу та відмовляє у задоволенні клопотання.