Обставини справи: Заступник прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельним ресурсам АР Крим, Фонду державного майна України звернувся до Господарського суду АР Крим з позовною заявою до відповідача - Лівадійської селищної ради, просить суд визнати недійсним рішення Лівадійської селищної ради № 44 від 29.10.2002 року та зобов'язати Лівадійську селищну раду повернути земельну ділянку (кадастровий номер 0111947900:01:002:0001) площею 0,06485 га, що розташована за адресою: м. Ялта, смт Лівадія, вул. Батуріна, 12-А, у користування ДП "Санаторію "Лівадія" ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця".

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 01.07.2011 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, залучено ЗАТ лікувально – оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця", ДП "Санаторій "Лівадія" ЗАТ лікувально – оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця".

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 14.07.2011 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено ТОВ Компанія "Промкерам".

08.08.2011 року до суду надійшов відзив третьої особи - ПрАТ лікувально – оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця" на позовну заяву, відповідно до якого третя особа просить суд в задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 08.08.2011 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, залучено Кабінет Міністрів України та Республіканський комітет з охорони навколишнього природного середовища АР Крим.

23.08.2011 року до суду надійшов відзив третьої особи - ПрАТ лікувально – оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця" на позовну заяву, відповідно до якого третя особа просить суд в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні 23.08.2011 третя особа - ПрАТ лікувально – оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця" заявила усне клопотання про залучення до участі у справі Федерації професійних спілок України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Вказане клопотання третьої особи відхилено судом, оскільки третьою особою не обґрунтовано та не надано доказів, що рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін, що є обов’язковою умовою для застосування ст. 27 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців назву третьої особи - ЗАТ лікувально – оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця" змінено на ПрАТ лікувально – оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця" в порядку приведення статуту товариства у відповідність з положеннями Закону України "Про акціонерні товариства" (514-17) без проведення процедури реорганізації.

Згідно п. 5. Перехідних положень Закону України "Про акціонерні товариства" (514-17) статути та внутрішні положення акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом (514-17) , підлягають приведенню у відповідність із нормами цього Закону (514-17) не пізніше ніж протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом (514-17) .

Приведенням діяльності акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом (514-17) , у відповідність із цим Законом (514-17) є здійснення таких дій, зокрема, внесення змін до статуту товариства, які в тому числі передбачають зміну найменування акціонерного товариства з відкритого або закритого акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство чи з відкритого або закритого акціонерного товариства на приватне акціонерне товариство за умови, що кількість акціонерів на дату внесення таких змін не перевищує 100 осіб, а також виконання всіх інших вимог цього Закону (514-17) у статуті товариства.

Таким чином, суд вважає за необхідне замінити найменування ЗАТ лікувально – оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця" на ПрАТ лікувально – оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця".

Позивачі, відповідач, треті особи - ДП "Санаторій "Лівадія" ПрАТ лікувально – оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця", ТОВ Компанія "Промкерам", Кабінет Міністрів України, Республіканський комітет з охорони навколишнього природного середовища АР Крим в судове засідання не з'явились, про причини відсутності суду не повідомили. Про дату розгляду справи повідомлені належним чином – рекомендованою кореспонденцією.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника третьої особи та думку прокурора, суд –

рішенням Лівадійської селищної ради № 44 від 29.10.2002 року (т.1. а.с. 35) надано дозвіл ТОВ Компанія "Промкерам" на складення проекту відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,65 га для експлуатації об’єктів, розташованих на вказаній земельній ділянці згідно договору купівлі – продажу № 0104035/2001-58, договору купівлі – продажу № 0104035/2001-60 від 01.08.2001 року; затверджено проект відведення земельної ділянки ТОВ Компанії "Промкерам" для рекреаційних цілей (обслуговування курзала, біокліматичної станції, спортивних майданчиків) за адресою: смт Лівадія, Лівадійський парк, провулок Батуріна, 12-а; вилучено з землекористування Санаторію "Лівадія" філії ЗАТ лікувально – оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця" (державний акт на право постійного користування землею ІІ – КМ № 001974, виданий Лівадійською селищною радою) земельну ділянку площею 0,6485 га та передано ТОВ Компанії "Промкерам" в оренду строком на 50 років земельну ділянку (кадастровий номер 0111947900:01:002:0001) загальною площею 0,6485 га оздоровчого призначення (ряд 86 ф. б-зем), землі санаторію "Лівадія", за угіддями землі громадського призначення (гр.. 43, ф. б-зем), для рекреаційних цілей (обслуговування курзала, біокліматичної станції, спортивних майданчиків).

Прокурор звернувся до суду із позовом про визнання недійсним рішення Лівадійської селищної ради № 44 від 29.10.2002 року та зобов'язання Лівадійської селищної ради повернути земельну ділянку (кадастровий номер 0111947900:01:002:0001) площею 0,06485 га, що розташована за адресою: м. Ялта, смт Лівадія, вул. Батуріна, 12-А, у користування ДП "Санаторію "Лівадія" ПрАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця".

Так, заявлений позов обґрунтований тим, що оспорюваним рішенням Лівадійська селищна рада фактично розпорядилася земельною ділянкою підприємства, що має частку державного майна у статутному фонді, чим, в свою чергу, перевищила надані їй повноваження. Так, згідно з Державним актом на право постійного користування землею ІІ-КМ № 001974, який видано Лівадійською селищною радою на підставі рішення №119 від 20.09.1996 року, санаторію "Лівадія" надано у постійне користування 6,59 га землі згідно з планом землекористування для санаторно-курортної діяльності.

Лівадійська селищна рада під час розгляду даної справи письмового обґрунтованого відзиву на позовну заяву з документальним підтвердженням своїх заперечень, у разі їх наявності, суду не надала.

ПрАТ ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" проти задоволення позовних вимог заперечувало, посилаючись на те, що комплекс "Санаторій "Лівадія" був переданий відповідачу при його створенні на підставі постанови Президії ради Федерації незалежних профспілок України (ФНПУ) №11-11-1 від 22.11.91р. "Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця". Факт передачі комплексу "Санаторій "Лівадія" підтверджується актом прийому-передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" від 24.01.1992р.

А отже, ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" є власником майнового комплексу ДП "Санаторій "Лівадія", у зв’язку з чим, ДП "Санаторій "Лівадія" законно відмовилось від права постійного користування земельною ділянкою.

Додатково, заявлені позовні вимоги, були обґрунтовані прокурором у клопотанні, т.1 а.с. 104, про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – Кабінету Міністрів України та Республіканського комітету з охорони навколишнього природного середовища АР Крим.

Так, у вказаному клопотанні прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка розташована у Лівадійському парку по вул. Батуріна,12а, смт. Лівадія; питання вилучення земельної ділянки у санаторія "Лівадія", що входить до складу ПрАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" Лівадійською селищною радою вже було предметом розгляду господарських судів України.

Крім того, прокурор зазначає, що власником санаторія (його цілісного майнового комплексу, будівель та споруд) є не ПрАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця", а держава Україна в особі Фонду державного майна України, а товариство є лише особою, у якому майно санаторія перебуває у відданні. Вказану юридичну позицію відображено у постановах Вищого господарського суду України від 18.05.2011 у справі №2-12/2394.4-2010, від 07.04.2010 у справі №20-3-30/475-05-11719, постанові Верховного Суду України від 25.09.2007 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника третьої особи та прокурора, господарський суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково, виходячи з наступного.

Згідно вихідної земельно-кадастрової інформації, яка є частиною проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробленого ТОВ "Промкерам" (т.2 а.с. 43) спірна земельна ділянка віднесилась до земель оздоровчого призначення, вилучена та надана ТОВ "Промкерам" для рекреаційних цілей.

Згідно статті 47 Земельного кодексу України до земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Відповідно до статті 50, 51 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Згідно статей 43, 44 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

Відповідно до п. д) статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується, зокрема, на принципі пріоритету вимог екологічної безпеки.

Господарський суд виходить з того, що під час визначення категорії земель, до якої відноситься земельна ділянка слід виходити з її природних властивостей, а у разі колізії між категоріями земель перевагу слід віддавати тієї категорії, правовий режим якої в найбільшій ступені дозволяє реалізувати принцип пріоритету вимог екологічної безпеки.

Згідно висновку Республіканського комітету з охорони та використання пам’яток історії та культури АР Крим (т.2 а.с. 48), а також акту обстеження зелених насаджень, які приймаються на відповідальне зберігання (т.2 а.с. 49-57) спірна земельна ділянка знаходиться в межах об’єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення – Лівадійського парку – пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Відповідно до статті 149 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент прийняття спірного рішення – 29.10.2002 року) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради вилучають земельні ділянки спільної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб.

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

Київська, Севастопольська міські державні адміністрації вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Відповідно до статті 150 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент прийняття спірного рішення – 29.10.2002 року) до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення.

Таким чином, Лівадійська селищна рада приймаючи рішення № 44 від 29.10.2002 року "Про передачу в оренду ТОВ Компанія "Промкерам" земельної ділянки за адресою: смт Лівадія, Лівадійський парк, провулок Батуріна, 12-а для рекреаційних цілей (обслуговування курзалу, біокліматичної станції, спортивних майданчиків" перевищила свої повноваження.

Такій висновок підтверджується практикою Вищого господарського суду України, відображеною, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 27.07.2011 року у справі № 5002-8/5161-2010 (т.1. а.с. 107).

Щодо задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки, суд зауважує наступне.

Прокурором заявлені позовні вимоги про витребовування земельної ділянки з незаконного володіння Лівадійської селищної ради, але, враховуючи те, що земельна ділянка надавалась в оренду ТОВ "Промкерам", яке, на момент розгляду справи припинено як юридична особа, що підтверджується Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (т.1. а.с. 52), а прокурором не надано суду жодного доказу того, що земельну ділянку повернуто Лівадійській селищні раді та, на момент розгляду спору, вона знаходиться у володінні саме відповідача, господарський суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог про витребовування земельної ділянки.

Щодо строків позовної давності, суд вважає за необхідне зауважити, що строки позовної давності, встановлені ст. 257 Цивільного кодексу України, при поданні даного позову не пропущені, оскільки прокурору та позивачу стало відомо про виявлені порушення лише під час проведеної прокурорської перевірки у червні 2011 року.

07.07.2011 року до суду надійшла заява прокурора м. Ялта про вжиття заходів до забезпечення позову, відповідно до якої прокурор просить суд накласти арешт на земельну ділянку (кадастровий номер 0111947900:01:002:0001) площею 0,6485 га, розташовану за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт Лівадія, Лівадійський парк, вул. Батуріна, 12-А.

Однак, суд вважає подану заяву про вжиття заходів до забезпечення позову необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно ст. 65 Господарського процесуального кодексу України з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову.

Нормами ст. 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з положеннями ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Відповідно до п. 2 Роз’яснення Вищого господарського суду України від 23.08.1994 р. № 02-5/611 (v_611800-94) , забезпечення позову як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи може застосовуватись як за основним, так і за зустрічним позовом на будь-якій стадії процесу, включаючи перегляд рішення, ухвали, постанови (в подальшому - рішення) в апеляційному або у касаційному порядку.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Під час розгляду питання про застосування заходів до забезпечення позову господарський суд, не виконавши вимог статті 43 ГПК України, не має права робити висновки про обґрунтованість або необґрунтованість заявлених позовних вимог, але як вбачається з положень статті 66 ГПК України питання щодо забезпечення позову вирішується на підстави припущення про можливе задоволення позову.

Так, на думку суду, подана до суду заява про вжиття заходів до забезпечення позову не містить як конкретних обставин, існування яких обумовлює обґрунтовану необхідність забезпечення позову, документального підтвердження про вірогідність вчинення з боку відповідача дій, які можуть порушити права або законні інтереси позивача та, насамперед, ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду по даній справі. Крім того, земельна ділянка надавалась ТОВ Компанія "Промкерам" не у власність, а в користування на підставі договору оренди, що взагалі робить неможливим її відчуження.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене ст. 82- 85 Господарського процесуального Кодексу України, суд –

1. Здійснити заміну найменування ЗАТ лікувально – оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця" на ПрАТ лікувально – оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця".

2. В задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на земельну ділянку (кадастровий номер 0111947900:01:002:0001) площею 0,6485 га, розташовану за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт Лівадія, Лівадійський парк, вул. Батуріна, 12-А – відмовити.

3. Позов задовольнити частково.

4. Визнати недійсним рішення № 44 від 29.10.2002 року "Про передачу в оренду ТОВ Компанія "Промкерам" земельної ділянки за адресою: смт Лівадія, Лівадійський парк, провулок Батуріна, 12-а для рекреаційних цілей (обслуговування курзалу, біокліматичної станції, спортивних майданчиків".

5. Стягнути з Лівадійської селищної ради (м. Ялта, смт Лівадія, вул. Батуріна, 8, банківські реквізити невідомі, ЄДРПОУ 04367529) до місцевого бюджету м. Сімферополя (рахунок № 31115095700002, МФО 824026, ЗКПО 34740405, код платежу: 22090200, в банку одержувача: ГУ ДКУ в АР Крим, м. Сімферополь, одержувач: державний бюджет м. Сімферополя) 85,00 грн. державного мита.

6. Стягнути з Лівадійської селищної ради (м. Ялта, смт Лівадія, вул. Батуріна, 8, банківські реквізити невідомі, ЄДРПОУ 04367529) до місцевого бюджету м. Сімферополя (одержувач: 22050000, державний бюджет м. Сімферополя, рахунок № 31218259700002 в УДК в м. Сімферополь ГУ ДКУ в АР Крим, ЗКПО 34740405, МФО 824026, призначення платежу: за інформаційне забезпечення розгляду справи в Господарському суді АР Крим) 236,00 грн. – витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

7. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

8. В задоволенні вимоги про зобов'язання Лівадійської селищної ради повернути земельну ділянку (кадастровий номер 0111947900:01:002:0001) площею 0,06485 га, що розташована за адресою: м. Ялта, смт Лівадія, вул. Батуріна, 12-А, у користування ДП "Санаторію "Лівадія" ПрАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" – відмовити.