06.07.2011 року у судовому засіданні була оголошена перерва на 20.07.2011 року о 12:00 та у судовому засіданні від 20.07.2011 року була оголошена перерва на 27.07.2011 року о 12:00.

СУТЬ СПОРУ: Позивач - Дочірнє підприємство "ПАНСІОНАТ "ЗЕНІТ" звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Радиатор-Н" про визнання недійсним договору поставки продуктів харчування б/н від 02.03.2009р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.05.2011 р. порушено провадження у справі №5/17-1930-2011.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.06.2011 року залучено до участі у справі №5/17-1930-2011 Приватне підприємство "Індустрія цифрових ілюзій" (95011, м. Сімферополь, вул. Самокіша/Пушкіна, 24/23, кв. 5, код 246034989) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Представник позивача позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невідповідність спірного договору вимогам закону, враховуючи неузгодженість сторонами умов щодо предмету, ціни та якості договору та на порушення зі сторони позивача вимог Статуту ДДУП "Пансіонат "Зеніт" у редакції 1998р. в частині обов’язку директора, який уклав спірний договір, узгоджувати вибір постачальників послуг Підприємства із засновником Підприємства.

Представник відповідача позовні вимоги не визнає і просить відмовити у їх задоволенні у повному обсязі з підстав викладених у відзиві на позов, посилаючись на досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами спірного правочину та на невідповідність викладених у позовній заяві доводів позивача дійсним обставинам та стверджуючи, що належним чином виконали свої зобов’язання за договором б/н від 02.03.2009р. на поставку продуктів харчування.

Клопотання представника позивача про зупинення провадження по справі відповідно до ст. 79 ГПК України до вирішення судом пов’язаною з нею кримінальної справи №1-7.2011р. по звинуваченню Бабія С.О. по ч.1 ст. 366 Кримінального кодексу України, судом відхилено, оскільки, даний факт не обмежує суд у встановленні обставин під час розгляду справи та наданні відповідної правової оцінки встановленим обставинам з урахуванням приписів ст. 83 ГПК України.

Учасники судового процесу не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду, хоча були повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином, згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, оцінивши докази які мають значення для справи, - суд встановив:

02 березня 2009 року між Дочірнім державним унітарним підприємством Пансіонат "Зеніт"в особі директора Бабія С.О., що діяв на підставі Статуту (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Радіатор-Н"в особі директора Чебаник М.Д., що діяв на підставі Статуту (Постачальник) був підписаний Договір поставки б/н (надалі за текстом –договір) на поставку продуктів харчування. Строк дії договору - до грудня 2009року.

Згідно умов п.1 договору, відповідач (Постачальник) зобов’язався поставити позивачу (Замовник) продукти харчування (далі –Товар) у строки та асортименті, вказаних у заявках Замовника, а Замовник зобов’язаний сплатити Постачальнику вартість поставленого товару.

Пунктом 2 даного договору оговорено наступне:

- вартість поставленої продукції визначається у відповідності з додатковим узгодженням сторін;

- оплата товару здійснюється на підставі рахунку Постачальника;

- оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника;

- вартість договору складає –згідно видаткових накладних.

Позивач –ДП "Пансіонат "Зеніт", згідно останньої редакції Статуту від 05.02.2010р. є повним правонаступником Дочірнього державного унітарного підприємства пансіонату "Зеніт" Державного унітарного підприємства Московське авіаційне виробниче об’єднання "Міг", заснованого як дочірнє підприємство Державним унітарним підприємством Московське авіаційне виробниче об’єднання "МІГ"як правонаступник госпрозрахункового структурного підрозділу бази відпочинку "Зеніт"Державного унітарного підприємства Московське авіаційне виробниче об’єднання "Міг", яке в свою чергу було зареєстровано 28.02.1997р.

Директором ДДУП Пансіонату "Зеніт"на момент підписання договору був Бабій Сергій Олегович на підставі трудового договору №4041-52/4476 від 22.05.2006р.

На момент підписання спірного договору 02.03.2009р. діяли дві редакції Статуту ДДУП "Зеніт", правонаступником якого є ДП "Пансіонат "Зеніт", в редакції 1998 року та в редакції 2006 року.

рішенням господарського суду АР Крим від 04.03.2010р. по справі №2-10/820.1-2010 визнаний недійсним Статут Дочірнього державного підприємства "Пансіонат "Зеніт"у редакції, яка зареєстрована державним реєстратором при виконавчому комітеті Судакської міської ради Смольчук О.В. від 23.05.2006р. за №11441050001000381.

Доказів недійсності на момент укладання спірної угоди Статуту ДДУП "Зеніт"в редакції 1998року суду не надано, крім того позивач стверджував, що Директор ДДУП "Зеніт", укладаючи спірну угоду, діяв саме на підставі Статуту в редакції 1998року.

Приписи постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" від 06.11.2009 №9 (v0009700-09) передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" (v_111800-99) ).

Отже, з наведених норм випливає, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов’язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Відповідно до ч.1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Засобами доказування господарське процесуальне законодавство визнає: письмові і речові докази, висновки судових експертів; пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в господарському процесі (частина 2 статті 32 ГПК).

Наявні у матеріалах справи накладні та Акт звірки взаєморозрахунків, станом на 31.05.2009р., свідчать про те, що сторони здійснювали дії по виконанню спірного договору. При цьому, наявна у матеріалах справи видаткова накладна №Р-000012308 від 01.05.2009р. свідчить про те, що сторони визначили найменування товару та його вартість.

Таким чином, позивач своїми подальшими діями щодо прийняття вказаного товару та підписання акту звірки взаєморозрахунків станом на 31.05.2009р. ухвалив умови вищевказаного договору.

При цьому, будь-яких доказів того, що сторонам були незрозумілі обсяги їх зобов'язань за договором, або вони намагались додатково погодити їх чи уточнити в матеріалах справи відсутні.

Часткове виконання договору підтверджується і висновком судово-бухгалтерської експертизи, предметом дослідження якої було виконання у тому числі і спірного договору поставки продуктів харчування №б\н від 02.03.2009р., проведеної у рамках розгляду господарським судом АР Крим справи №2-18/1615-2010, порушеній за позовом ТОВ "Радіатор-Н" до ДП "Пансіонат "Зеніт" про стягнення боргу за договорами поставки №б/н від 02.03.2009р.

Так у висновку експертизи зазначено, що поставка ТОВ "Радіатор-Н"на адресу ДП "Пансіонат "Зеніт" товарів на суму 345322,48грн. на виконання двох договорів поставки від 02.03.2009р., укладених між вказаними юридичними особами, підтверджується первинними бухгалтерськими документами: видатковими накладними, податковими накладними та актом звірки взаєморозрахунків станом на 31.05.2009р. між сторонами.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України (ст. 215 ЦК України).

Ст. 203 Цивільного кодексу України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);

волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203);

правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203);

правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітній чи непрацездатних дітей (ч. 6 ст. 203).

Звертаючись із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним спірний договір, позивач посилається на те, що в оспорюваному ним договорі відсутні такі істотні умови як предмет договору, ціна договору та якість.

Однак, обставини, на які посилається позивач, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання договору недійсним, не свідчать про наявність підстав та умов для визнання укладеного між сторонами договору поставки недійсним.

Що ж стосується посилання позивача на відсутність суттєвих умов договору, суд зазначає, що такі посилання не є підставою для визнання договору недійсним та регулюються іншими статтями ЦК України (435-15) та ГК України (436-15) .

У разі, як встановлено п.8 ст. 181 Господарського кодексу України, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідно ч.1 ст. 844 ЦК України, ціна у договорі підряду може бути зазначена у кошторисі. З наведеного вбачається, що законодавець передбачає можливість визначення ціни договору підряду шляхом складання кошторису, але це не є обов'язковою умовою визначення ціни за договором підряду. Отже, суд вважає відповідні посилання безпідставними, оскільки Договором встановлено, що істотні умови щодо ціни регулюються видатковими накладними, яка наявна у матеріалах справи та в якій така умова зазначена.

Ствердження позивача, що у спірному договору не обумовлена якість товару, не відповідає дійсності, оскільки у п.3 договору зазначено, що постачальник зобов’язаний при поставці неякісного товару замінити його на відповідний якісний, що свідчить про узгодження сторонами питання якості товару.

Згідно ч.1 ст. 875 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Посилання позивача на те, що директор Бабій С.О., підписуючи спірний договір повинен був узгодити вибір постачальника із Засновником, відповідно до п.3.4 Статуту, а отже укладаючи спірний договір діяв без належних повноважень, суд не приймає до уваги на підставі наступного.

Відповідно до ст.ст. 79, 80 Господарського кодексу України сторони належать до господарських товариств, які є юридичними особами.

Відповідно до ч.1 ст.92 цього Кодексу юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до п.5.2 Статуту управління підприємством здійснює директор, який організовує усю роботу Підприємства . Згідно п. 5.4 директор самостійно здійснює усі дії, пов’язані із реалізацією прав юридичної особи, без доручення діє від імені Підприємства, представляє його інтересі, укладає угоди.

Згідно п.3.4 Статуту, підприємство разом із ДУП "МАВО "МІГ"формує щорічну програму робіт, вибирає постачальників та споживачів своїх послуг, встановлює на них ціни.

Метою укладання оскаржуваного договору поставки було отримання продуктів харчування, що не входить у перелік надаваємих підприємством послуг, відповідно до Статуту.

Крім того, сам лише факт відсутності погодження із ДУП "МАВО "МІГ"не дає беззаперечних підстав вважати доведеним умисел на укладення спірної угоди всупереч інтересам підприємства, крім того, як встановлено під час розгляду справи, спірний договір підписано повноважними представниками сторін від відповідача та від позивача, які мали повний обсяг повноважень для укладання даного виду договору.

Крім того, суду не надано будь яких доказів існування затвердженої програми робіт підприємства на 2009р.

Згідно роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" (v_111800-99) із змін та доп., наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

На підставі зазначеного, суд робить висновок про те, що позивачем не надано доказів, в розумінні ст.ст. 32- 35 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про визнання спірного договору недійсним (зокрема, позивачем не доведено ані незаконність змісту правочину, ані недотримання форми, ані невідповідність волі та волевиявлення), а отже заявлені вимоги є недоведеними та безпідставними, у зв’язку з чим у задоволенні з позову слід відмовити у повному обсязі.

14.05.2011р. ТОВ "Радіатор Н", відповідно договорів про відступлення прав вимог №1 та №2 від 14.05.2011р., передало ПП "Індустрія цифрових ілюзій" право вимоги по договорам постачання продуктів харчування і матеріалів та сантехнічних товарів від 02.03.2009р., укладених з ДГУП Пансіонат "Зеніт", яке на цей час має назву Дочірнє підприємство "Пансіонат "Зеніт".

Згідно умов договорів відступлення прав вимоги, новий кредитор одержав право замість первісного кредитора вимагати від боржника ДП "Пансіонат "Зеніт" сплати грошових коштів у розмірі 345 322 грн. 48 коп.

Під час прийняття рішення суд вирішує окрім питання, чи мали місце обставини якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами це підтверджується, зокрема, і наявність фактичних даних, які мають значення для вирішення справи, та доказів на їх підтвердження.

Згідно ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь –які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судові витрати підлягають віднесенню на позивача повністю, у відповідності з ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82–85 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд, -

У задоволенні позовних вимог Дочірнього підприємства "Пансіонат "Зеніт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Радиатор-Н" про визнання недійсним договору поставки продуктів харчування б/н від 02.03.2009р. - відмовити.

рішення суду може бути оскаржено протягом 10-денного строку з моменту складання повного тексту.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Одеським апеляційним господарським судом.