СУТЬ СПОРУ : Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОТОРГ-ЛІЗИНГ" (далі –Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства "ВИНОГРАД-АГРО" (далі –Відповідач) заборгованості у сумі 175235,28 грн., пені у розмірі 10878,07 грн., штраф у розмірі 1705,20 грн., інфляційні збитки –8560,41 грн. та 3% річних –2143,71 грн.

Ухвалою від 25.05.2011 року було порушено провадження у справі №5/17-1928-2011.

Позивач надав до суду заяву про змінення предмету позову (уточнення), в якій просить суд стягнути з відповідача 200752,67 грн.

12.07.2011 року до господарського суду Одеської області відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов визнає частково з підстав викладених у відзиві.

У судовому засіданні 13.07.2011р., відповідно до ст.. 85 ГПК України (1798-12) в присутності представника позивача було проголошено вступну та резолютивну частину рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи в порядку ст. 75 ГПК України, заслухавши представників сторін, суд встановив наступне:

13.09.2010 р. між сторонами було укладено договір фінансового лізингу №118Н1, відповідно до умов якого Позивач повинен був набути у власність та передати у користування лізингоодержувачу Комбайн РСМ –101 "Вектор", за умови сплати авансовий платіж та наступні за ним лізингові платежі, розмір яких зазначені в підписаному сторонами Додатку №1 до Договору.

Позивач вважає, що він добросовісно виконав всі свої зобов'язання за Договором, про що на його думку свідчить акт прийому-передачі майна №118Н1-1 від 13.09.2010 р.

Позивач стверджує, що Відповідач не сплачував в повному розмірі щомісячні лізингові платежі чим порушив пункти Договору, в наслідок порушення умов договору позивачем було направлено на адресу відповідача претензія, в якої зазначив, що станом на 26.11.2010 року у відповідача виникла заборгованість за договором, яка складає 85456 грн. та просить останнього розрахуватись у десятиденний строк лізинговим платежам у повному обсязі.

Як зазначає позивач, у зв’язку з невиконанням умов договору 26.01.2011 року відповідачу було направлено повідомлення про відмову від договору фінансового лізингу №118Н1 від 13.09.2010 року на підставі п.п.11.2.1., 11.2 договору.

Враховуючи повернення предмету договору та сплачення частини лізингових платежів за розрахунком Позивача заборгованість Відповідача за період з 26.09.2010 р. по 26.01.2011 р. складає 175235,28 грн.

За неналежне виконання Відповідачем умов Договору, Позивачем було нараховано останньому пеню за період з 26.10.2010 р. по 10.05.2011 р. в сумі 10878,07 грн., 3% річних за період з 26.10.2010 р по 10.05.2011 р. в сумі 2143,71 грн., інфляційні витрати за період з 26.10.2010 р. по квітень 2011 р., які склали –8560,41 грн. та штраф у розмірі 1705,20 грн., згідно наданого розрахунку.

Розрахунки, які здійснені позивачем за порушення відповідачем умов договору фінансового лізингу №118Н1 від 13.09.2010 року та згідно з якими, пеня за період з 26.10.2010 р. по 10.05.2011 р. в сумі 10878,07 грн., 3% річних за період з 26.10.2010 р по 10.05.2011 р. в сумі 2143,71 грн., інфляційні витрати за період з 26.10.2010 р. по квітень 2011 р., які склали –8560,41 грн. та штраф у розмірі 1705,20 грн. перевірені господарським судом та встановлено їх відповідність, обставинам справи щодо прострочення відповідача, умовам договору та вимогам чинного законодавства.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 2230 грн., у зв’язку з понесеними витратами, які пов’язані з поверненням предмету лізингу, що підтверджується виконавчим написом та виписки з рахунку позивача (наявні у матеріалах справи).

Досліджуючи матеріали справи, аналізуючи норми чинного законодавства, що стосується суті спору, суд дійшов наступних висновків.

Згідно положень ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює суспільно-правові відносини у сфері лізингу є Закон України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) (Закон).

Згідно положень ст. 6 Закону істотними умовам договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями ст. 16 Закону встановлено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу, тобто склад лізингових платежів законодавчо не обмежений.

Розділом 2 укладеного договору сторони передбачили розмір, склад та графік слати лізингових платежів та умови їх перегляду. Зокрема п. 2.8. сторони домовились, що погашення заборгованості лізингоодержувача перед лізингодавцем за договором буде відбуватися у наступній послідовності: в першу чергу погашається заборгованість по лізинговим відсоткам; в другу чергу погашається частина вартості предмету лізингу; в третю чергу погашається заборгованість по пені; штрафам та іншим належним з лізингоодержувачем платежам, включаючи, але не обмежуючись страховими платежами, транспортним збором, плату за реєстраційні послуги.

Склад лізингових платежів сторони обумовили у додатком № 1, яким затверджений графік їх сплати та розмір платежів, а у п. 2.8 передбачили черговість погашення заборгованості, що не суперечить загальним положенням виконання зобов’язань та принципу диспозитивності при укладання договорів.

Відповідно до статті 193 ГК України учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 230- 231 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором, у зв’язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, у зв’язку з чим позовні вимоги щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

На підставі ст. 44, 49 ГПК України судові витрати позивача по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, ст.ст. 82 – 85 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд,

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Приватного підприємства "ВИНОГРАД-АГРО" (68721, Одеська область, Болградський район, с.Оріхівка, вул. Радянська, буд. 74, р/р 26004240132700 в АКИБ "УКРСИББАНК", МФО 351005, ЄДРПОУ 32573613) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Лізинг" (54025, м.Миколаїв, пр.Героїв Сталінграду 113/1, р/р 2600700001314737 в ЗАТ "ОТП-Банк"м.Миколаїв, МФО 326911, ЄДРПОУ 34234628) суму основної заборгованості у розмірі 175235 (сто сімдесят п’ять тисяч двісті тридцять п’ять) грн. 28 коп., пеню в розмірі 10878 (десять тисяч вісімсот сімдесят вісім) грн. 07 коп., штраф у розмірі 1705 (одна тисяча сімсот п’ять) грн. 20 коп., інфляційні збитки 8560 (вісім тисяч п’ятсот шістдесят) грн. 41 коп., 3% річних 2143 (дві тисячі сто сорок три) грн. 71 коп., витрати за повернення предмету лізингу у розмірі 2230 (дві тисячі двісті тридцять) грн., витрати по сплаті державного мита 1985 (одна тисяча дев’ятсот вісімдесят п’ять) грн. 23 коп. та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили, згідно ст. 116 ГПК України.

рішення суду може бути оскаржено протягом 10-денного строку з моменту складання повного тексту.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Одеським апеляційним господарським судом.