Суть спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Еней" звернулося до Господарського суду міста Автономної Республіки Крим з позовом до Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради про визнання недійсним пункту 1.2 укладеного між сторонами 27.07.2010 р. договору №145/801 про участь у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі спірного пункту договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Еней" було зобов’язано перерахувати до міського бюджету кошти на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста в розмірі 877 636,00 грн. щомісячно рівними частками: до 31.12.2010 р. – 40 000,00 грн., до 31.12.2011 р. – 400 000,00 грн., до 31.12.2012 р. – 437 636,00 грн. Позивач вважає, що вказаний пункт договору суперечить положенням статті 27-1 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції станом на моменту укладення договору), яка передбачає, що відрахування пайового внеску повинно бути здійснено замовником після прийняття об’єкта в експлуатацію впродовж одного місяця. Таким чином, оскільки на позивача був покладений обов’язок по перерахуванню внеску до 31.12.2012, хоча на момент підписання договору навіть не була вчинена державна реєстрація договору оренди земельної ділянки, позивач просить суд визнати спірний пункт договору недійсним.

Відповідач проти позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, посилаючись при цьому на частину 3 статті 6 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Крім того, Виконавчий комітет Сімферопольської міської ради звертає увагу на те, що спірний пункт договору містить умови не лише про строк перерахування внеску, а й умови про його розмір, рахунки тощо, у зв’язку з чим позивач, не погоджуючись зі строком перерахування внеску, має оскаржувати спірний пункт саме в цій частині, а не в цілому.

06.07.2011 р. до ГС АР Крим від Прокуратури м. Сімферополя надійшло повідомлення про вступ прокурора в процес у справі. Вказане повідомлення було прийнято судом до розгляду.

Розгляд справи відкладався у порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, суд

30.06.2010 р. Сімферопольською міською радою було прийнято рішення №1018, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Еней" була надана земельна ділянка площею 1,3000 га по вул. Луговій/Совхозній, 6"н"/2"а" в короткострокову оренду строком на 5 років до 30.06.2015 р. для реконструкції існуючої нежилої будівлі та будівництва багатоповерхових жилих будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями.

На підставі цього рішення 28.07.2010 р. між Сімферопольською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Еней" був укладений договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований в Кримській регіональній філії ДП "Центр державного земельного кадастру" 20.09.2010 р. за №041002700068.

Після цього, 27.07.2010 р. між Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради (Виконком) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Еней" (Замовник) був укладений договір №145/801 про участь в розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, пунктом 1.1 якого передбачено, що Замовник, якому рішенням 61-ї сесії Сімферопольської міської ради №1018 від 30.06.2010 р. надана земельна ділянка в короткострокову оренду строком на 5 років до 30.06.2015 р., площею 1,3000 га по вул. Луговій/Совхозній, 6"н"/2"а" для реконструкції існуючої нежилої будівлі та будівництва багатоповерхових жилих будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями, зобов’язується взяти участь в створенні та розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що пайова участь (внесок) Замовника в створенні та розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста полягає в відрахуванні Замовником з моменту підписання цього договору грошових коштів в сумі 877 636,00 грн. до міського бюджету для забезпечення, створення та розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста. Кошти перераховуються щомісяця рівними частками: до 31.12.2010 р. – 40 000,00 грн., до 31.12.2011 р. – 400 000,00 грн., до 31.12.2012 р. – 437 636,00 грн.

Вважаючи вказаний пункт договору таким, що суперечить положенням чинного на момент укладання договору законодавства України, зокрема, статті 27-1 Закону України "Про планування і забудову територій", Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Еней" звернулося до суду з позовом про визнання його недійсним.

Суд зазначає, що статтею 203 Цивільного кодексу України (в редакції станом на момент укладення спірного договору) визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При цьому, згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 27-1 Закону України "Про планування і забудову територій", який був чинним на момент укладення договору (тут і далі – в редакції станом на 27.07.2010 р.), замовник, який має намір здійснити будівництво об'єкта містобудування у населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником після прийняття об'єкта в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Позивач вважає, що закріплення сторонами в спірному пункті договору умови про необхідність перерахування внеску до 31.12.2012 р. суперечить положенням зазначеної статті 27-1 Закону, оскільки на момент укладення договору навіть не був зареєстрований договір оренди земельної ділянки.

Однак, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 627 ЦК України закріплює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно з частиною 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Отже, суд вважає, що при укладенні договору №145/801 про участь в розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста від 27.07.2010 р. сторони на власний розсуд визначили строк та графік внесення коштів, що відповідає вищевказаним положенням чинного законодавства України. При цьому суд звертає увагу на те, що статтею 27-1 Закону України "Про планування і забудову територій" не встановлено пряма заборона на перерахування замовником відповідних коштів до прийняття об'єкта в експлуатацію.

Крім того, частиною 13 статті 27-1 вказаного Закону закріплено, що пайовий внесок сплачується в повній сумі єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Граничний термін сплати пайового внеску не повинен перевищувати одного місяця після прийняття об'єкта містобудування в експлуатацію.

З наведеного вбачається, що законодавчо закріплений саме граничний термін сплати внеску, а встановлення сторонами розстрочки перерахування відповідних коштів на період більше ніж на 2 роки, на думку суду, навпаки, покращило умови для Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Еней", враховуючи значний розмір внеску (877 636,00 грн.), який, за твердженням позивача, мав бути перерахований впродовж одного лише місяця.

За таких обставин, суд вважає, що спірний пункт 1.2 укладеного між сторонами 27.07.2010 р. договору №145/801 про участь у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста відповідає нормам законодавства, що діяло на час укладення договору, будь-які правові підстави для визнання його недійсним відсутні, через що позов задоволенню не підлягає.