За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіге Україна"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Де Агостіні Паблішинг"

Про розірвання договору та стягнення 2 696 909,78 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача ОСОБА_1 –по дов. № 13 від 17.11.2010

Від відповідача ОСОБА_2 –по дов. № б/н від 01.06.2011

Суть спору :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіге Україна"про розірвання договору про надання складських послуг № 1/20080905/100 від 30.09.2008, в зв‘язку з істотним порушенням його умов та про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Де Агостіні Паблішинг"693 199,10 грн. заборгованості та 1 957 924,28 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди.

рішенням Господарського суду міста Києва № 14/119 від 19.08.2010 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2010 позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2011 рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2010 у справі № 14/119 залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2011 та рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2010 позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

Постановою Вищого господарського суду України № 14/119 від 08.06.2011 рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2010 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2011 у справі № 14/119 скасовано, справу передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Матеріали справи № 14/119 були отримані Господарським судом міста Києва 17.06.2011 та згідно автоматизованої системи документообігу суду передані на новий розгляд судді Сіваковій В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2011 справі присвоєно номер 14/119-3/136 та призначено її до розгляду на 30.06.2011.

Позивачем в судовому засіданні 30.06.2011 подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить розірвати договір про надання складських послуг № 1/20080905/100 від 30.09.2008 та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Де Агостіні Паблішинг"2 651 123,38 грн. з яких 2 032 831,55 грн. заборгованості та 618 291,83 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди. Також зазначає, що висновок про припинення дії договору вважає передчасним, оскільки в силу п. 14.2, 5.2 договору право на односторонню відмову від договору внаслідок недосягнення домовленості щодо коригування ціни належало позивачу, а не відповідачу. Позивач не ініціював збільшення плати за договором і не відмовлявся від договору: це відповідач у свої листах ініціював зменшення плати та, не досягнувши бажаного результату, вивіз товар зі складу і відмовився належно виконувати свої договірні зобов'язання з резервованих палетомісць. Договір є на сьогодні чинним і не припиненим в жодний передбачений законодавством спосіб, а отже, не припинялося і зобов‘язання відповідача сплачувати передбачену договором плату за складські послуги. ВГСУ також дійшов висновку, що посилання на те, що договором не передбачено послуг резервування за відповідачем палетомісць на певний строк не відповідає обставинам справи, оскільки п. 2.1 договору передбачено обов'язок позивача забезпечити відповідача складськими приміщеннями. Позивач додатково звертає увагу суду на ряд інших доказів, а саме: п. 1.2 договору, додатки 2-4 до Договору ("...резерв 800 палетних місць", "...зберігання понад резерв"), підписаний і оплачений Відповідачем акт здачі-прийняття робіт від 31.10.2009 № ОУ-0000301, які в сукупності дозволяють зробити той самий висновок: (1) основу предмету договору становлять послуги з надання (резервування) за відповідачем складських площ під зберігання товару відповідача; та (2) плата за договором становить наперед фіксовану суму з розрахунку за резерв 800 палетних місць, що нараховується в цілому за весь резерв, і не залежить від обсягу фактичного використання відповідачем зарезервованих складських площ, фактичної кількості товару на складі, часткової чи повної вибірки товару відповідачем. Відмова відповідача від виконання зобов‘язань за договором була неправильною (істотне порушення договору), тому позивач має право на відшкодування збитків у заявленому до стягнення розмірі.

Відповідач у поданих в судовому засіданні 30.06.2011 письмових поясненнях зазначає, що жодним чином не порушив п. 5.2. та п. 14.2. договору, та не припиняв дію договору в цілому. Окрім цього, порядок корегування цін, що передбачений п. 5.2. стосується лише тих випадків, якщо має місце зростання зовнішніх витрат, які знаходяться за межами контролю позивача. У сторін не має спору щодо виконання чи порушення п.14.2 та 5.2 договору. В процесі розгляду даної справи судам було встановлено, що договір за своєю юридичною природою є договором зберігання та містить деякі елементи змішаного типу. Відповідно до п. 14.1. договору, передбачено загальний строк дії договору - три роки, а саме до 31.12.2011, однак умовами договору не передбачено положень щодо строку зберігання товару. Відповідно до ст. 938 ЦК України зберігач зобов‘язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Відповідач неодноразово звертався до позивача з вимогами повернути товар (листи від 05.11.2009, від 13.11.2009, від 17.11.2009). В період з 16.11.2009 по 20.11.2009 позивач повернув товар відповідачеві, та при цьому відповідач повністю розрахувався з позивачем за надані послуги зберігання, що підтверджується банківськими виписками. При цьому відповідач жодним чином не відмовлявся від інших послуг, передбачених договором, а саме: 1) розвантаження/завантаження товару; 2) перевірка товару; 3) відбір товару до відвантаження. Отже, відповідач лише скористався своїм правом стосовно припинення відносин зберігання, передбаченим чинним законодавством України, а відповідно судами і було застосовано ч 4 ст. 226 ГК України. Зазначає, що умовами п. 1.3. договору сторони чітко визначили перелік послуг, який є вичерпним. Послуга як "резервування складу"в даному переліку та в договорі в цілому відсутня. Також не визначено, що палетні місця резервуються відповідачем на певний строк незалежно від факту знаходження/незнаходження на них товару відповідача.

На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 30.06.2011 було оголошено перерву до 12.07.2011.

В судовому засіданні 12.07.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов‘язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов‘язків, зокрема, є договори та інші правочини.

30.09.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фіге Україна" (ФІГЕ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Де Агості Паблішинг"(ДЕАГОСТІНІ) було укладено договір про надання складських послуг № 1/20080905/100 (далі –договір).

Відповідно до п. 1.1. договору за цим договором ФІГЕ зобов‘язується надавати послуги ДЕАГНОСТІНІ, а ДЕАГНОСТІНІ зобов‘язується здійснити оплату за надані послуги. Обсяг послуг, що надаються ФІГЕ, визначений у додатку 1 (стандартні операційні процедури), що додається та є частиною цього договору, шляхом посилання на нього. ФІГЕ несе відповідальність за здійснення контролю над товарами та інвентарне управління згідно з цим договором.

Згідно п. 1.2. договору за цим договором ФІГЕ забезпечує складські приміщення 600 палетних місць (Евро-Пал. 80x120x200) для зберігання продукції ДЕАГОСТІНІ. Палети висота яких перевищує 200 см зберігаються на загальних підставах.

Суд приходить до висновку, що договір про надання складських послуг № 1/20080905/100 від 30.09.2008 містить, серед інших, ознаки договору зберігання.

Згідно з п. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов‘язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до п. 1.3. договору ФІГЕ зобов‘язався надати ДЕАГОСТІНІ такі послуги:

- розвантаження/завантажування товару

- перевірку товару

- відбір товару для відвантаження

- зберігання товару

Пунктом 1.4. договору передбачено що у випадку звернення ДЕАГОСТІНІ до ФІГЕ щодо надання послуг, не зазначених у цьому договорі, сторони зроблять усе можливе, щоб домовитися про поширення дії цього договору на такі додаткові послуги та дійти згоди щодо відповідної компенсації.

Згідно п. 2.1. договору ФІГЕ забезпечує складські приміщення 600 палетних місць (Евро-Пал. 80x120x200).

Відповідно до п. 5.1., 5.2. договору ДЕАГНОСМТІНІ здійснює оплату за послуги ФІГЕ згідно з порядком, зазначеним у додатку 2. Ціни, наведені у цьому договорі та додатках до нього, діють до 30.04.2009 починаючи з 01.10.2008.

Так, в додатку 2 від 30.09.2008 до договору визначено, що вартість послуг зберігання 600 палетних місць складає 5 880 Євро.

Додатком 4 від 30.12.2008, який є невід‘ємною частиною договору, сторони домовились внести зміни до додатку 2, згідно яких визначено кількість палетомісць –800 та вартість послуг за зберігання становить 7 840 Євро, без врахування податку на додану вартість, та підлягала сплаті в гривнях за курсом Національного банку України на дату виписки рахунку.

Додатково до плати за зберігання підлягали оплаті операційні послуги ФІГЕ, з розрахунку за одиницю обслуговуваного товару згідно додатку 2 до договору.

Згідно п. 14.1. договору встановлено, що договір набирає чинності з 01.10.2008 і діє на початковий період строком три місяці, а саме –31.12.2008. Його буде подовжено додатково на три роки до 31.12.2011, якщо жодна із сторін не надішле письмове повідомлення про розірвання договору до 30.11.2008.

Сторонами доказів того, що однією із сторін у строк до 30.11.2008 було здійснено повідомлення про розірвання договору не подано, а отже договір є подовженим до 31.12.2011.

Відповідач листом від 10.09.2009 звернувся до позивача про розірвання договору шляхом підписання відповідної угоди. При цьому посилаючись на те, що між сторонами не вдалось досягнути згоди щодо зменшення складських послуг та повідомивши, що у разі ненадання у двадцятиденний строк відповіді відповідач буде вважати договір розірваним.

Відповідач листом від 19.10.2009 звернувся до позивача про розірвання договору. При цьому посилаючись на те, що між сторонами протягом трьох місяців починаючи з червня 2009 року не вдалось досягнути згоди щодо коригування розміру оплати складських послуг, в зв‘язку з чим на підставі ч. 3 п. 14.2. договору вимагав припинити дію договору.

Пунктом 14.2. договору передбачено, що будь-яка сторона може вимагати припинення дії цього договору з поважної причини шляхом надання письмового повідомлення про розірвання, що надсилається рекомендованим листом, в одному з таких випадків:

- Інша сторона порушила істотне зобов‘язання згідно з договором, і це порушення можна було усунути, але ця інша сторона не усунула порушення впродовж 30 днів, незважаючи на два послідовних письмових повідомлення з докладним викладом порушення та вимогою про його усунення та попередженням про припинення дії договору у разі невиконання;

- Кожна сторона може вимагати негайного припинення цього договору у випадку припинення господарської діяльності іншою стороною, банкрутства, або неплатоспроможності, коли сторона йде на компромісну домовленість або врегулювання справи з кредиторами або передачу прав кредиторам, добровільну (не стосується реорганізації або об‘єднання) або обов‘язкову ліквідацію, має розпорядника або адміністратора, призначених для розпорядження майном боржника;

- Якщо сторони не домовляться про корегування ціни, викладеному у розділі 5.2. протягом трьох місяців після повідомлення.

Згідно п. 5.2. договору у випадку зростання зовнішніх витрат (включаючи витрати на оплату праці, збільшення заробітної плати, енергоносії, витратні матеріали, послуги, орендну плату тощо), які знаходяться за межами контролю ФІГЕ та не можуть бути компенсовані іншим чином ціни (тарифи) за послуги можуть коригуватись раз в 3 місяця. У випадку такого підвищення зовнішніх витрат, ФІГЕ повинен надати письмове повідомлення ДЕАГНОСТІНІ і сторони повинні узгодити нові розміри ціни та застосування тарифів.

Тобто, за умовами даного пункту договором передбачена можливість коригування зміни ціни на послуги у випадку зростання зовнішніх витрат при цьому шляхом подання позивачем відповідного повідомлення відповідачу.

Оскільки ініціатором пропозиції про зміну ціни послуг за договором виступав відповідач, не правомірним в даному випадку є застосування відповідачем п. 14.2., як підставу для розірвання договору, та відповідно договір не може вважатись припиненим.

У відповідності до п.п. 1, 2 ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов‘язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов‘язаний зберігати річ до пред‘явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Статтею 953 Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач зобов‘язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Умовами п. 3.2. договору передбачено, що у разі виникнення необхідності отримання товару до моменту закінчення дії договору, визначеного у п. 14.1. цього договору, ДІАГНОСТІНІ має право надіслати письмове повідомлення з вимогою повернути товар за 5 робочих днів до бажаного дня отримання товару. Після отримання письмового повідомлення ФІГЕ зобов‘язується повернути товар на підтвердження чого сторони підписують акт прийому-передачі товару.

В подальшому листами від 05.11.2009, від 13.11.2009 та від 17.11.2009 відповідач звертався до позивача з вимогою повернути весь товар, який перебуває на зберіганні на складі позивача.

Наявні в матеріалах справи накладні № 235 від 16.11.2009, № 239 від 16.11.2009, № 240 від 16.11.2009, № 241 від 18.11.2009, № 243 від 19.11.2009, № 244 від 19.11.2009, № 245 від 19.11.2009, № 246 від 19.11.2009. № 247 від 19.11.2009, № 248 від 20.11.2009, № 249 від 20.11.2009, № 250 від 20.11.2009, № 251 від 20.11.2009, № 151/1 від 20.11.2009, № 252 від 20.11.2009 свідчать про те, що позивач повернув, а відповідач прийняв свій товар та згідно наявної в матеріалах справи банківської виписки від 22.01.2010 повністю розрахувався з позивачем за надані послуги зберігання.

З наданого позивачем уточненого розрахунку вбачається, що сума заявлена до стягнення складається з 2 032 831,55 грн. боргу за резервування складу на 800 палетних місць у період з листопада 2009 року по червень 2011 року та 618 291,83 грн. упущеної вигоди, що становить вартість резервування складу на 800 палетних місць у період з липня по грудень 2011 року.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов‘язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

Дослідивши умови договору суд встановив, що до переліку послуг, що передбачені сторонами в договорі не входить послуга з резервування складу, як не передбачено і те, що палетні місця резервуються за відповідачем на певний строк незалежно від факту знаходження/незнаходження на них товару відповідача. Також умовами договору не передбачена вартість послуг резервування.

При цьому позивач розраховує розмір боргу за резервування складу та розмір упущеної вигоди виходячи із обумовленої додатком 2 вартості послуг зберігання .

Слід зазначити, що пункти 1.2., 2.1. договору передбачають забезпечення позивачем складських приміщень для зберігання товару відповідача, проте таке забезпечення є невід‘ємною частиною змісту таких послуг як зберігання.

З огляду на те, що умовами договору не передбачена надання такої послуги як резервування складу, позовні вимоги про стягнення 2 032 831,55 грн. боргу є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Пункт 1 статті 188 Господарського кодексу України також визначає, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Цивільне законодавство базується на принципі обов‘язкового виконання сторонами зобов‘язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Оцінка порушення умов договору, як істотне, повинна здійснюватись судом відповідно до критерію, що встановлений абзацом другим ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, а саме істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, підставою для розірвання договору може бути належним чином доведений факт невиконання відповідачем передбачених умовами договору зобов‘язань, що призводить до завдання іншій стороні значної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не було належним чином доведено порушень умов договору відповідачем та завданої цими порушеннями шкоди, внаслідок яких позивача значною мірою було позбавлено того, на що він розраховував при укладенні договору.

У відповідності до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються : вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафна санкції, сплачені іншим суб’єктам. Вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною.

На підставі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов’язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, – у день пред’явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення; при визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Наслідки порушень зобов’язань за договором є правовою підставою, згідно із ст. 623 Цивільного кодексу України, для стягнення збитків.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов’язання за договором, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв’язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої, у тому числі і неодержаних доходів.

Суд не погоджується з твердженнями позивача, що упущена позивачем вигода має місце саме внаслідок неналежного виконання зобов’язань відповідачем за договором, оскільки надання такої послуги як резервування складу взагалі не передбачена умовами договору.

Отже, позивачем не доведено причинно-наслідкового зв’язку між протиправними діями відповідача та можливими неотриманими доходами позивача саме внаслідок неналежного виконання відповідачем договірного зобов’язання.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Обов’язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких вона звернувся до господарського суду з позовними вимогами про розірвання договору про надання складських послуг № 1/20080905/100 від 30.09.2008 та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Де Агостіні Паблішинг"2 651 123,38 грн.

З огляду на вищевикладене, позові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіге Україна"не обґрунтовані та задоволенню не підлягають повністю.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82- 85 ГПК України,-

В позові відмовити повністю.

рішення підписано 18.07.2011.