Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю "ВОСХОД" звернувся до господарського суду з позовними вимогами до фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 про стягнення основного боргу у розмірі 6 503 грн. 26 коп., пені за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання в сумі 757 грн. 46 коп., штрафу у розмірі 7 000 грн., трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов’язання в розмірі 318 грн. 38 коп., інфляційних в розмірі 1 103 грн. 97 коп. згідно договору оренди №А-08/004 від 01.02.08р.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.04.10р. по справі №44/236 рішення господарського суду Донецької області від 20.08.09р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.09р. у справі №44/236 було скасовано, а справа направлена на новий розгляд до господарського суду Донецької області;

Постановою Вищого господарського суду України від 30.03.11р. по справі №44/236 рішення господарського суду Донецької області від 14.09.10р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.10р. у справі №44/236 було скасовано, а справа вдруге направлена на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Судом прийнято до уваги, що відповідно статті 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Попередніми судовими інстанціями не були з’ясовані наступні обставини, а саме:

Ш не досліджено та не встановлено, яку суму орендної плати відповідач повинен був сплатити позивачу в період з липня 2008 року по березень 2009 року та яку суму ним було сплачено в цей період, не з’ясували який розмір заборгованості виник у відповідача перед позивачем окремо за кожний місяць;

Ш не досліджено квитанцію на сплату відповідачем завдатку в сумі 1 515 грн., який позивач зобов’язався зарахувати за останній місяць оренди;

Ш не досліджений факт дострокового розірвання договору та повернення орендованого майна позивачеві.

Сторін було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 42, 43 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.

Неприбуття у судове засідання представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання не перешкоджає розгляду спору по суті згідно вимог ст. 75 ГПК України, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

Надані відповідачем клопотання про відкладення слухання по справі та письмові пояснення не приймаються судом до уваги, у зв’язку з тим, що вони не відносяться до суті цієї справи.

З’ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, вислухавши доводи позивача, суд встановив:

Позов мотивовано тим, що 01.02.08р. між товариством з обмеженою відповідальністю "ВОСХОД", далі Орендодавець, та фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1, далі Орендар, було укладено договір оренди нежитлового приміщення №А-08/04.

На виконання пункту 1.1. договору Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове користування, яке відшкодовується, частину нежитлового приміщення в торгівельному комплексі "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 3,00 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Договір був достроково розірваний 31.03.09р., про що свідчить додаткова угода до договору оренди нежитлового приміщення №А-08/04 від 01.02.08р. Також, 31 березня 2009 року Орендарем було повернуто орендоване майно на адресу Орендодавця відповідно акту повернення об’єкту оренди від 31.03.09р.

Відповідно 2.3., 2.4. договору Орендар протягом п’яти банківських днів з моменту отримання рахунку на оплату вносить на розрахунковий рахунок Орендодавця суму рівну 3030 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 505 грн.

Орендодавець зобов’язаний виставляти рахунок Орендарю в період з 25 по 30 числа кожного місяця за наступний місяць, в якому Орендар почне використовувати об’єкт оренди за цільовим призначенням. Орендна плата, яка розраховується відповідно до п.2.3. договору сплачується Орендарем не пізніше п’ятого числа поточного місяця. Моментом отримання рахунку вважається дата отримання його під підпис уповноваженою особою Орендаря. Орендар зобов’язаний сплачувати орендну плату не пізніше строку, зазначеного в договорі, незалежно від факту отримання ним зазначених рахунків.

Позивач наполягає на тому, що свої зобов’язання за договором Орендар не виконав і під час використання майна за ним за період з листопада 2008 року по березень 2009 року виник основний борг з орендних платежів в сумі 6 503 грн. 26 коп., який позивач намагається стягнути.

Зобов’язання не виконанні, а тому позивач згідно вимог пункту 5.2. договору, намагається стягнути з відповідача додатково пеню в сумі 757 грн. 46 коп. за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань за період з липня 2008 року по березень 2009 року.

Оскільки мало місце прострочення виконання грошового зобов’язання, позивач намагається стягнути з відповідача додатково три процента річних в сумі 318 грн. 38 коп. за період прострочення з липня 2008 року по березень 2009 року, інфляційні в сумі 1 103 грн. 97 коп. за період прострочення з липня 2008 року по березень 2009 року.

У зв’язку з тим, що відповідно п.5.2. договору прострочка по сплаті орендної плати та інших платежів за договором складає більше десяти банківських днів, Орендар повинен сплатити (окрім пені) штраф в сумі 1000 грн., тому позивач намагається додатково стягнути з відповідача штраф в сумі 7000 грн. за період з липня 2008 року по березень 2009 року.

Судом дана належна правова оцінка правовідносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами укладено договір оренди.

Пункт 1 ст. 759 ЦК України як загальна норма права визначає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Стаття 283 ГК України як спеціальна норма передбачає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

В силу статті 599 ЦК України та частини першої ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Стаття 33 ГПК України зобов’язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем доведено факт невиконання відповідачем зобов’язань за договором оренди у частині своєчасного внесення орендних платежів за користування нерухомим майном. Період нарахування боргу починається з листопада 2008 року, а закінчується в березні 2009 року, а саме: за листопад 2008 нарахована сума боргу 483 грн. 40 коп., за грудень 2008 року – 1 982 грн. 88 коп., за січень 2009 року – 2 037 грн., за лютий 2009 року – 999 грн. 99 коп., за березень 2009 року – 999 грн. 99 коп. Доводи, щодо часткової сплати відповідачем орендної плати за спірний період спростовуються тим, що між сторонами, за час дії договору оренди №А-08/04 від 01.02.08р., були і інші господарські правовідносини, а в розрахункових документах не вказано призначення платежу, отже позивач сам розподіляв отримані кошти. Також, доводи стосовно того, що відповідачем був перерахований завдаток в сумі 1515 грн. і він повинен бути зарахований за останній місяць оренди є безпідставними, тому що в призначенні платежу не було зазначено, що ця сума є завдатком, отже вона була розподілена, як орендна плата за березень 2008 року – травень 2008 року. За таких обставин позовні вимоги щодо стягнення з нього основного боргу в сумі 6 503 грн. 26 коп., обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Додаткове зобов’язання існує тільки тоді, коли існує основне зобов’язання. Існування основної заборгованості у відповідача заборгованості щодо несплати орендної плати, підтверджено обставинами справи та доказами на їх підтвердження.

Судом прийнято до уваги, що учасниками судового процесу в розумінні ст. 55 ГК України є суб’єкти господарювання. Відтак, до спірних правовідносин відносно стягнення додаткових позовних вимог потрібно застосовувати вимоги ст. 230 та частина 6 ст. 232 ГПК України де зазначено, що пеня відноситься до штрафних санкцій, а її нарахування припиняється через шість місяців, коли зобов’язання мало бути виконано.

Оскільки мало місце несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, у вигляді несвоєчасного внесення орендних платежів за договором, позов щодо стягнення з відповідача пені в сумі 757 грн. 46 коп. за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань за період з липня 2008 року по березень 2009 року, обґрунтований та підлягає задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інший розмір процентів не був встановлений договором, тому позов щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних сумі 318 грн. 38 коп. та інфляційних в сумі 1 103 грн. 97 коп. за прострочення виконання грошового зобов’язання, також вважається обґрунтованим та підлягаючим задоволенню.

Пунктом 5.2. договору встановлений штраф за прострочку по сплаті орендної плати та інших платежів за договором більше десяти банківських днів в сумі 1000 грн., відповідачем прострочено оплату більш ніж десять банківських днів, отже позов в частині стягнення з нього штрафу в сумі 7000 грн. за період з липня 2008 року по березень 2009 року, обґрунтований та підлягає задоволенню.

У випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судових витрат зі справи, у тому числі і сум державного мита за подання заяви про перегляд рішення в апеляційному або у касаційному порядку, здійснює господарський суд, який приймає рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат за приписами ст.ст. 44, 46, 47, 49 ГПК України.

Витрати по державному миту та забезпеченню судового процесу за наслідками розгляду справи покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог первісної суми позову відповідно до вимог частини п’ятої статті 49 ГПК України.

Витрати по державному миту в сумі 78 грн. 45 коп. за перегляд рішення суду у касаційному порядку - у Вищому господарському суду України порядку покладаються на відповідача у справі – фізичну особу – підприємця ОСОБА_1, згідно вимог ст.ст. 44, 49 ГПК України.

У судовому засіданні, яке відбулося 05.07.11р. згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивні частини.

На підставі викладеного керуючись ст. ст. 552, 599, 625, 759, 762 ЦК України, ст. ст. 193, 202, 230, ч.6 ст. 232, 233 ст. 283 ГК України, ст. ст. 42, 43, 22, 33, 36, 44, 49, ст.ст. 82, 82-1, п.3 ст. 83, ст. 84, ч. 2 ст. 85 ГПК України, суд, -

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "ВОСХОД" до фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Стягнути з фізичної особи – підприємця ОСОБА_1, 83076, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь:

- товариства з обмеженою відповідальністю "ВОСХОД", 83102, м. Донецьк, пр. Ленінський, 11-Б, основний борг з орендної плати в сумі 6 503 грн. 26 коп., пеню в сумі 757 грн. 46 коп., три процента річних в сумі 318 грн. 38 коп., інфляційні в сумі 1 103 грн. 97 коп., штраф в сумі 7000 грн., витрати по державному миту в сумі 156 грн. 83 коп. та забезпеченню судового процесу в сумі 91 грн. 61 коп., витрати по державному миту за подання касаційної скарги в сумі 78 грн. 45 коп., видавши наказ.

3. рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.