від відповідача - директор Чередніченко С.С.,паспорт серії ЕН №НОМЕР_1 від 04.07.2007; адвокат ОСОБА_2, дов.№ 28/03/11-1 від 28.03.2011, посвідч.№ 2109 від 02.09.2010;ОСОБА_3., дов. б/н від 11.01.2011;

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні від 23.06.11 оголошена перерва від до 04.07.11 до 9 год. 40 хв.

Обставини справи: позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним договору

№ 99/4 "Про надання послуг автостанцією перевізникові"від 01.01.11 з урахуванням протоколу розбіжностей, укладеного між ПАТ "Луганське регіональне управління автобусних станцій та ПП "Схід-Авто".

Відповідач за відзивом на позовну заяву від 06.05.11 (арк. справи 54-58) проти позову заперечує та зокрема вказує на те, що на даний момент спірний договір є діючим. Позивач звертався до відповідача з додатковою угодою до договору, яку відповідач відмовився підписувати посилаючись на її неправомірність. На думку відповідача спірний договір відповідає вимогам чинного законодавства у зв’язку з чим не має підстав застосування до нього ст. 215 ЦК України. В договорі № 99/4 врегульовані всі істотні умови договору та визначено порядок розрахунку розміру авто станційного збору саме у відповідності із вимогами закону, тобто Порядку регулювання діяльності автостанцій та необхідності погодження такого збору з ЛОДА.

Позивач з доводами відповідача не погодився та надав відповідні заперечення.

Розглянувши матеріали справи, суд

Приватне підприємство "Схід - Авто"(далі ПП "Схід –Авто") є суб’єктом підприємницької діяльності, що здійснює перевезення пасажирів міжобласними автобусними маршрутами: "Стаханов –Сєдове", "Стаханов –Харків".

Згідно із ст. 32 Закону України "Про автомобільний транспорт" відносини автомобільного перевізника із власниками автостанцій визначаються договором, який є обов’язковим, а предметом договору автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власниками автостанцій є надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням і прибуттям пасажирів.

Власником автостанцій на сьогоднішній день у Луганській області є ПАТ "Луганське регіональне управління автобусних станцій", яке відповідно до законодавства здійснює діяльність щодо надання автостанційних послуг пасажирам і перевізникам.

На виконання зазначених вимог позивач, листом № 1/1-24 від 10.01.2011р., направив відповідачу два примірники Договору про надання послуг автостанцією перевізникові № 99/4 від 01.01.2011р.

Відповідач виклав свої заперечення у Протоколі розбіжностей до Договору № 99/4 від 01.01.2011 року (лист № 3 від 16.01.2011 року), доповнивши договір п. п. 1.4, 1.5, 2.1.11, виключивши п.2.2.5, 2.3.7, та змінивши п. п. 2.1.6, 2.3.11, 2.3.12, 3.1, 3.3, 3.4, 3.5.

Позивачем було подано позов до господарського суду Луганської області з проханням врегулювати розбіжності, що виникли при укладені договору.

рішенням господарського суду Луганської області від 28.03.2011р. по справі № 15/35пд/2011, Позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог, в зв’язку з пропуском строку, встановленого ч. 5 ст. 181 ГК України, а тому на підставі ч.7 ст. 181 ГК України Договір № 99/4 від 01.01.2010р. діє з урахуванням протоколу розбіжностей.

На думку позивача зазначений договір є недійсним.

Так, щодо п. 1.4 з урахуванням протоколу розбіжностей позивач зазначає, що розділом 2 Порядку регулювання діяльності автостанцій, затвердженого Наказом Міністерством транспорту та зв’язку України № 700 від 27.09.2010р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України № 1068/18363 (z1068-10) (далі –Порядок регулювання діяльності автостанцій) передбачено порядок атестації автостанцій. Сертифікація автостанцій чинним законодавством не передбачена.

Згідно з п. 1.3 Порядку регулювання діяльності автостанцій (z1068-10) умовою функціонування автостанції як суб’єкта надання автостанційних послуг є наявність свідоцтва про атестацію, яке видається за результатами проходження атестації (п. 2.3 Порядку (z1068-10) ).

Пунктом 3 Наказу Міністерства транспорту та зв’язку України № 700 від 27.09.2010р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України № 1068/18363 (z1068-10) (з внесеними Наказом Міністерства інфраструктури України № 24 від 23.03.2011р. (z0401-11) змінами), передбачено, що автостанції, відкриті до набрання чинності цим наказом, підлягають атестації в термін до 01.01.2012р.

Всі автостанції Позивача відкриті до 01.01.2011р., а тому і підлягають атестації в строк до 01.01.2012р.

На сьогоднішній день автостанції ПАТ "Луганське регіональне управління автобусних станцій" не пройшли атестацію і можуть законно надавати послуги ПП "Схід-Авто" до 01.01.2012 року без проходження атестації та отримання свідоцтва про атестацію.

В той же час позивача зазначає, що абзац 1 п. 1.4 Договору № 99/4 від 01.01.2011р. з урахуванням протоколу розбіжностей порушує його право щодо надання ПП "Схід-Авто" та пасажирам автостанційні послуги, передбачені ст. 28, ст. 36 Закону України "Про автомобільний транспорт", п. 1.2.2 Типового технологічного процесу (v0565361-01) , без проведення атестації в строк до 01.01.2012 року.

Абзац 2 п. 1.4 Договору № 99/4 від 01.01.2011р. з урахуванням протоколу розбіжностей встановлює вимогу щодо виконання предмету договору за умови виконання вимог, передбачених п. 2.1.11 Договору №99/4 від 01.01.2011р. з урахуванням протоколу розбіжностей. Але вказане на думку позивача є неприпустимим.

Вимоги відповідача щодо надання документів, передбачених п. 2.1.11 Договору №99/4 від 01.01.2011р. з урахуванням протоколу розбіжностей, суперечать нормам чинного законодавства.

Також позивач зазначає, що пункти 3.1, 3.4 з урахуванням протоколу розбіжностей суперечать положенням діючого законодавства, зокрема Розділом 3 Порядку регулювання діяльності автостанцій (z1068-10) не встановлено порядок розрахунку обов’язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові, так як зазначеним розділом встановлено порядок розрахунку розміру автостанційного збору, який не стосується відповідача, і утримується з пасажира, при придбані ним квитка.

Чинним законодавством не передбачено погодження з перевізником розміру вартості обов’язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові. Вартість обов’язкових послуг лише розраховується відповідно до розділу 4 Порядку регулювання діяльності автостанцій (z1068-10) .

Крім цього, позивач є монополістом в сфері надання певних послуг. У зв’язку з чим умови договорів різним контрагентам не повинні різнитися один від одного.

Виходячи з наведеного позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відповідач позовні вимоги оспорив з підстав наведених у відзиві та вказаних вище.

Оцінивши матеріали справи та доводи представників сторін у їх сукупності суд прийшов до наступного.

Між сторонами у справі був підписаний договір № 99/4 про надання послуг автостанцією перевізникові від 01.01.11 з протоколом розбіжностей.

Згідно з приписами статей 6, 627, 628 та 638 ЦК сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів такого виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Водночас у ст. 180 ГК визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно розділу 1 договору № 99/4 визначено, що "Власник"- позивач за завданням (дорученням) Перевізника надає йому на території своїх автостанцій комплекс обов’язкових послуг, пов’язаних із організацією і здійсненням процесу прийняття та відправлення пасажирів транспортом Перевізника, продажем проїзних квитків, диспетчерським управлінням, організацією прибуття і відправлення автобусів тощо.

Сторони в спірному договорі визначили що він регулює оплату послуг та порядок розрахунків.

Відповідно до протоколу розбіжностей пункт 3.1 був викладений таким чином:

"Розмір (відсоток) автостанційного збору визначається Власником на підставі вимог розділу 3 Порядку регулювання діяльності автостанцій та погоджується із Луганською ОДА.

Розмір (відсоток) обов’язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові встановлюється на підставі вимог розділу 3 Порядку регулювання діяльності автостанцій і підлягає погодженню із Перевізником, шляхом обміну листами. У випадку відсутності згоди Перевізника на узгодження вартості обов’язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові, спір передається на розгляд суду.

Власник перераховує Перевізнику грошові кошти в сумі, що дорівнює сумі грошових коштів, отриманих Власником від продажу квитків за вирахуванням сум автостанційного збору і вартості обов’язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові на розрахунковий рахунок Перевізника"

Наведений вище текст свідчить про те, що сторонами фактично не було погоджено певної ціни договору, а лише був визначений порядок розрахунку вартості послуг, що надаються позивачем відповідачу.

Крім цього є не зрозумілим посиланням на Порядок регулювання діяльності автостанцій, яка правова природа зазначеного документу, ким затверджений цей документ та його чинність.

Також, в п. 3.3 договору в редакції протоколу розбіжностей є посилання на п. 3.1 та зазначено, що "у разі продажу квитків водієм Перевізника на території автостанції самостійно, відповідно до п. 2.4.3 цього договору, Перевізник сплачує Власнику 50% вартості австостанційного збору визначеного п. 3.1 договору у касу Власника…".

Але як було наведено вище власно розмір автостанційного збору сторонами узгоджений не був.

Наведене вище свідчить про те, що при укладанні договору № 99/4 від 01.01.11 сторонами не було узгоджено такої істотної умови як ціна договору.

В той же час, матеріалами справи підтверджено та визнано сторонами, що ними фактично виконуються умови договору № 99/4 та позивачем надаються послуги, а відповідачем здійснюється оплата цих послуг із розрахунку 15% від отриманих коштів за перевезення пасажирів та 50% від реалізації квитків на перевезене багажу. Зазначене також підтверджується підписаними між сторонами актами виконаних робіт від 30.04.11, 31.03.11.

Тобто в даному випадку спірний договір відбувся та є укладеним сторонами, але він не відповідає вимогами закону.

Крім цього, рішенням Адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення антимонопольного комітету України № 01-29/13 04 серпня 2006р. визнано, що ТОВ "Луганське регіональне управління автобусних станцій"займає монопольне (домінуюче) становище на товарних ринках обов'язкових автостанційних послуг, що надаються перевізникам.

Відповідно до ч. З ст. 17 Закону України "Про приватизацію державного майна"та ч.2 ст. 108 Цивільного кодексу України ПАТ "Луганське регіональне управління автобусних станцій"є правонаступником усіх прав та зобов'язань в тому числі і майнових ТОВ "Луганське регіональне управління автобусних станцій".

Дії позивача щодо укладення (всупереч діючому законодавству) різних за переліком та вартістю обов'язкових автостанційних послуг договорів з перевізниками є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що кваліфікується за п.2 ст. 50, ч.2. ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" як суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що можуть призвести до обмеження конкуренції, які були б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку.

Згідно з ч.2 ст. 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкти господарювання зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Таким чином, оскільки власник займає монопольне становище на ринку надання автостанційних послуг, він не може змінювати суттєві умови для кожного окремо перевізника.

Також, до матеріалів справи позивачем долучено висновок Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області по розрахунку витрат з обслуговування перевізників на автостанціях Луганської області, а також сам розрахунок витрат з обслуговування перевізників в цілому по ПАТ "ЛРУАС".

Згідно із статтями 4, 10, 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК (435-15) , іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та ЦК (435-15) , міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам

Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та законом, а також моральним засадам суспільства.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, слід врахувати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

З цього приводу слід зазначити, що пункти 1.4, 1.5 договору в редакції протоколу розбіжностей суперечить положенням ст.ст. 28, 32, 36 Закону України "Про автомобільний транспорт", у зв’язку з чим в даному випадку слід погодитися з доводами позивач за позовною заявою та зазначити, що предмет договору за розділом 1 не відповідає нормам діючого законодавства.

Також як було наведено вище, сторонами не було дотримано вимог закону щодо істотних умов договору, а саме предмету та ціни договору.

Наведені вище обставини свідчать про те, що договір № 99/4 від 01.01.11 є недійсним.

Відповідно до діючого законодавства угоди, які містять порушення закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від рішення суду і волі сторін та їх вини в укладенні протизаконної угоди. Правові наслідки таких угод настають лише у вигляді повернення сторін у початковий стан або в інших формах, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання

правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Виходячи з наведеного, позовні вимоги щодо визнання недійсним договору № 99/4 від 01.01.11 про надання послуг автостанцією перевізникові є обґрунтованими та підлягають задоволення. В той же час, доводи відповідача за відзивом відхиляються як такі, що суперечать нормам діючого законодавства, положення яких були наведені в даному рішенні.

З системного аналізу норм діючого законодавства виходить, що недійсний правочин є недійсним з моменту укладення.

правочину недійсним.

В даному випадку вимога про застосування наслідків недійсності договору № 99/4 від 01.01.11 не заявлялася.

Крім цього, за змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Але на цей момент у суду не має підстав для застосування наслідків недійсності правочину.

За таких обставин, позов слід задовольнити з віднесенням судових витрат на відповідача.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України суд, -

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір № 99/4 про надання послуг автостанцією перевізникові від 01.01.11 з урахування протоколу розбіжностей, укладеного між ПАТ "Луганське регіональне управління автобусних станцій"та ПП "Схід-Авто".

3. Стягнути з Приватного підприємства "Схід-Авто", м. Первомайськ Луганської області, вул. Щорса, 10, код 32815599, на користь:

- Публічного акціонерного товариства "Луганське регіональне управління автобусних станцій", м. Луганськ, вул.. Оборонна, 101, код 33009052 витрати по оплаті державного мита в сумі 85 грн. 00 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. 00 коп., видати наказ позивачу

Відповідно до ст. 92 Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції протягом десятиденного строку.