Позивачем за вих. №14/06/11 від 14.06.2011р. надані доповнення до позову, в яких позивач просить стягнути з відповідача крім суми основного боргу у розмірі 14802,40грн. (з врахуванням сплати відповідачем боргу у розмірі 5000грн. 24.05.2011р.), суму інфляційних нарахувань у розмірі 2158,06грн. та пеню у розмірі 1340,81грн.

Суд відмовляє позивачу у прийнятті даної заяви, з огляду на наступне:

Позовна заява містить вимоги про стягнення тільки суми основного боргу, а подані доповнення до позову містять додаткові вимоги (зміна предмету позову) Можливість заявлення додаткових вимог передбачена ст. 22 ГПК України, відповідно до якої позивач має право змінити предмет або підставу позову до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Відповідач у відзиві на позов та у доповненнях до відзиву на позов проти позовних вимог заперечує, посилаючись на відсутність грошового зобов"язання, безпідставність нарахування інфляційних нарахувань та просить застосувати строк позовної давності стосовно нарахування пені.

У судовому засіданні 01.07.2011р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши і оцінивши подані сторонами докази, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, в їх сукупності, заслухавши представників сторін, суд, встановив:

Між приватним підприємством "Віва Плюс" та товариством з обмеженою відповідальністю "СВФ Коло" 04.02.2010р. було укладено договір підряду №34. Відповідно до умов даного договору замовник (відповідач) доручає, а підрядник (позивач) виконує відповідно до проектно-кошторисної документації та умов договору: виготовлення, доставку, монтаж на анкер-дюбелях, заповнення порожнин у місцях примикання металопластикових конструкцій до зовнішніх стін монтажною піною і захисним кутиком та виконує налагоджувальні роботи по регулюванню закривання (відкривання) металопластикових виробів зі склопакетами, козирьками та відливами по житловому будинку по вул.Жовтневій, 77а у м.Полтаві, а замовник (відповідач ) приймає і оплачує їх.

Позивач в обгрунтування позову посилається на порушення відповідачем своїх зобов"язань за договором та нездійснення ним оплати виконаних робіт у розмірі 14802,40грн..

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Згідно розділу 8 проведення розрахунків за виконані роботи проводиться відповідачем у 2 етапи: 1. аванс на придбання матеріалів на виконання робіт за договором у розмірі - 50% (п.8.2 договору) та 2. після закінчення позивачем виконання повного комплексу робіт, підписання останнього акту виконаних робіт форми КБ-2в, форми КБ-3 та передачі відповідачу виконавчої документації, гарантійного листа на виконані роботи за договором.

Відповідно до п.8.8 договору кінцеві розрахунки за виконані роботи проводяться відповідачем напротязі 10 банківських днів після підписання останнього акту виконаних робіт.

Розділом 4 договору визначений термін виконання робіт - до 10 березня 2010р.

Відповідно до акту виконаних робіт №200 від 26.02.2010р. роботи виконані на суму 72049,20грн., акту №12 від 31.03.2010р. роботи виконані на суму 49233,60грн., акт №200/3 від 30.04.2010р. роботи виконані на суму 18519,60грн.

Дані акти підписані сторонами без зауважень, претензій до якості роботи сторони одна до одної не пред"явили.

Відповідач оплату виконаних робіт провів частково, а саме: згідно наступних платіжного доручення №8 від 05.02.2010р. - 149грн., №23 від 05.02.2010р. - 9000грн., №22 від 05.02.2010р. - 60700грн., №24 від 08.02.2010р. - 151грн., №17 від 16.03.2010р. - 50000грн. та №650 від 24.05.2011р. - 5000грн.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Позивач свої зобов"язання за договором виконав, що підтверджується матеріалами справи, у т.ч. актами про прийняття виконаних робіт. Відповідач у відзиві на позов посилається, що один із актів приймання виконаних робіт за №200/3 від 30.04.2010р., що свідчить про порушення строків виконання робіт. Відповідно до розділу 5 договору відповідач мав право відмовитися від договору підряду, якщо позивач із власної вини, своєчасно не розпочав роботи або виконує їх із порушенням календарного графіку будівництва більше ніж десять календарних днів. Однак, відповідач акт виконаних робіт підписав без зауважень.

Крім того, після порушення провадження у справі, відповідач частково сплатив суму боргу у розмірі 5000грн. платіжним дорученням №650 від 24.05.2011р. та факсимальним листом від 21.04.2011р. за вих №71 повідомив про те, що ТОВ "СВФ Коло" зобов"язується сплатити позивачу заборгованість, яка виникла за договором підряду №34 від 04.02.2010р., з графіком розстрочення платежу протягом ІІ кварталу 2011р., що можна розглядати як визнання відповідачем суми боргу.

Надані позивачем матеріали є переконливими доказами у справі, оскільки доводять факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов"язань за договором.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі статтею 34 ГПК України Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 36 ГПК України передбачає, що письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Відповідно до п. 4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/422 від 10.12.1996р. (v_422800-96) (із змінами і доповненнями) "Про судове рішення" у відповідності з статтею 4 ГПК України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 ГПК України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Дослідивши та оцінивши матеріали справи, а також подані представниками сторін додаткові докази, заслухавши їх пояснення, всебічно повно та об'єктивно за своїм внутрішнім переконанням оцінивши всі обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст. ст. 43, 49, 82- 85 ГПК України, суддя, -

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "СВФ Коло" вул.Жовтнева, 77-А, м.Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 33660518, р/р 26001001328094, МФО 300528 РВ АТ "ОТП Банк", м.Київ) на користь приватного підприємства "Віва Плюс" (вул. Фрунзе 8, м.Охтирка, Сумська область, 42700, код ЄДРПОУ 33977548, р/р26001184604900, МФО 351005 ПАТ "УкрСиббанк", м.Харків) заборгованість у розмірі 14802,40грн., 198,02грн. державного мита, 236грн. судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.