Приватне підприємство "Еркер"(далі-ПП "Еркер"/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Білоцерківської районної державної адміністрації (далі-відповідач 1) та Приватного підприємства "Транспортне агентство "Ікарус"(далі-ПП "Транспортне агентство "Ікарус"/відповідач 2) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №54 від 20.07.2009р.

Відповідачі 1, 2 не скористались правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на позовну заяву не надали.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.06.2011р. порушено провадження у справі №21/071-11 та призначено її до розгляду на 22.06.2011р.

В судовому засіданні 22.06.2011р. представником відповідача 2 подано клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду Вищим адміністративним судом України касаційної скарги ПП "Транспортне агентство "Ікарус"на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.09.2010р. та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2011р. у справі №2а-6180/10/1070 за адміністративним позовом ПП "Еркер"до Білоцерківської районної державної адміністрації, треті особи: Управління Держкомзему у м. Біла Церква, ПП "Транспортне агентство "Ікарус", про визнання протиправним та скасування розпорядження.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Оскільки постанова Київського окружного адміністративного суду від 02.09.2010р. та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2011р. у справі №2а-6180/10/1070 набрали законної сили, судом касаційної інстанції виконання зазначених судових рішень не зупинено, суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 79 Господарського кодексу України зазначене клопотання відповідача 2 задоволенню не підлягає.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 2, суд

17.07.2009р. Білоцерківської районною державною адміністрацією прийнято розпорядження №430 "Про передачу в оренду земельної ділянки", відповідно до якого було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ПП "Транспортне агентство "Ікарус"під розміщення зупинки приміських автобусів маршруту "Біла Церква - Узин", за рахунок земель запасу (відкриті землі без рослинного покриву) в межах Шкарівської сільської ради та передано в оренду вище згаданому підприємству терміном на 20 років земельну ділянку загальною площею 0,1614 га за рахунок земель запасу (відкриті землі без рослинного покриву).

На підставі зазначеного розпорядження, 20.07.2009р. між Білоцерківської районною державною адміністрацією (далі-орендодавець) та ПП "Транспортне агентство "Ікарус"(далі-орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне володіння земельну ділянку, загальною площею 0,1614 га, за рахунок земель запасу (відкриті землі рослинного покриву), яка перебуває у державній власності і розміщена на території Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області (далі-Договір).

Водночас, постановою Київського адміністративного суду від 02.09.2010р. у справі №2а-6180/10/1070 за адміністративним позовом ПП "Еркер"до Білоцерківської районної державної адміністрації, треті особи: Управління Держкомзему у м. Біла Церква, ПП "Транспортне агентство "Ікарус", залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2011р., розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації №430 від 17.07.2009р. визнано протиправним та скасовано.

Посилаючись на те, що розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації №430 від 17.07.2009р., на підставі якого було укладено Договір, визнано протиправним та скасовано, позивач просить суд визнати Договір недійним з підстав ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України з огляду на його невідповідність вимогам ст. ст. 123, 124 Земельного кодексу України, ст. 16 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Оскільки відповідачем не надано суду ані відзиву на позовну заяву, ані будь-яких інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд у відповідності до ст. 75 ГПК України, здійснював розгляд даної справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача 2, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право звертатися до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Частиною другою статті 21 ГПК України позивачами визначено ті підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Таким чином, умовою подання позову до господарського суду повинно бути наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 (v018p710-04) поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції (254к/96-ВР) і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) встановлено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Порушення своїх прав і охоронюваних законом інтересів позивач обумовлює непогодженням ПП "Транспортне агентство "Ікарус"із ПП "Еркер", як суміжним землекористувачем, меж орендованої земельної ділянки за Договором, що призвело до зміни межі земельної ділянки ПП "Еркер".

Так, відповідно до наявного в матеріалах справи кадастрового плану, виготовленого на замовлення відповідача 2, земельна ділянка, яка виділена розпорядженням №430, межує із земельною ділянкою ПП "Еркер"в осях В-Г.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про землеустрій"землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Межування земель - комплекс робіт із встановлення чи відновлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних утворень, меж земельних ділянок власників, землекористувачів, у тому числі орендарів, із закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка;

Приписами статей 183, 198 Земельного кодексу України встановлено, що основним завданням землеустрою є, зокрема, встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.

Визначення та відновлення меж земельних ділянок відбувається шляхом проведення кадастровий зйомок, до комплексу робіт яких входить також погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами

Водночас, як слідує зі змісту Акту встановлення і погодження меж орендованої за Договором земельної ділянки ПП "Транспортне агентство "Ікарус", у ньому відсутні підписи суміжних користувачів (в тому числі позивача), окрім ВПТУ №9, територія якого не межує зі спірною земельною ділянкою. Копія зазначеного акту міститься в матеріалах справи.

Аналогічний висновок міститься у постанові Київського адміністративного суду від 02.09.2010р. у справі №2а-6180/10/1070.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість посилань позивача на порушення Договором його прав та охоронюваних законом інтересів, як суміжного землекористувача.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, визнання правочину недійсним.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відтак, вирішуючи спір про визнання недійсним договору необхідно встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України №16/191 від 12.04.2010р.

Приписами статей ст. 175, 173, 283 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом (435-15) , в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Пунктом 6 цієї статті визначено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі"договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно статей 123, 124 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Аналогічні положення містяться у ст. 16 Закону України "Про оренду землі", відповідно до якої укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України (2768-14) , або за результатами аукціону.

Зі змісту зазначених вимог Закону (161-14) слідує, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки

Аналогічна правова позиція викладена у рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України від 02.02.2010р. №04-06/15 (v06_1600-10) "Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства".

Згідно зі ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. № 01-8/211 (v_211600-08) , оспорюваний правочин стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі.

Враховуючи, що постановою Київського адміністративного суду від 02.09.2010р. у справі №2а-6180/10/1070, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2011р., розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації №430 від 17.07.2009р. визнано протиправним та скасовано, а визнання акта владного органу протиправним є вираженням одного і того самого способу захисту порушеного права, як визнання акта незаконним (недійсним, неправомірним), розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації №430 від 17.07.2009р. є протиправним з моменту його вчинення (інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 27.07.2010р. №1145/11/13-10 (v1145760-10) ).

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість посилань позивача на безпідставність укладання Договору, оскільки скасування Київським адміністративним судом розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації №430 від 17.07.2009р., на підставі якого було укладено Договір, не породжує жодних прав та обов’язків, окрім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Виходячи з наведених законодавчих положень, аналізу суб'єктного складу і характеру правовідносин, оцінюючи обґрунтування зазначеної заяви, зважаючи на доведеність позивачем порушення спірним Договором прав та охоронюваних законом інтересів останнього, як суміжного землекористувача, а також доведеність позивачем невідповідність Договору вимогам ст.ст. 123, 124 ЗК України та ст. 16 ЗК "Про оренду землі", суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання Договору недійсним з підстав ст. ст. 203, 215 ЦК України є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Оскільки спір виник у зв’язку з необхідністю визнання недійсним договору, судові витрати у відповідності до ст. 49 ГПК України не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачів 1, 2, в діях яких відсутні порушення.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 202, 203, 215, 236 Цивільного кодексу України, ст. ст. 123, 124, 198 Земельного кодексу України, ст. ст. 173, 193, 283 Господарського кодексу України, суд

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №54 від 20.07.2009р., укладений між Білоцерківською районною державною адміністрацією (ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 03710009) та Приватним підприємством "Транспортне агентство "Ікарус"(ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 25303032).

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.