Суддя Зінченко Н.Г.

за позовом Фізичної особи –підприємця ОСОБА_2, (69118, АДРЕСА_1)

до відповідача Фізичної особи –підприємця ОСОБА_3, (69104, АДРЕСА_2)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –Фізична особа –підприємець ОСОБА_4, (69063, АДРЕСА_3)

про стягнення 198 658,00 грн. вартості незаконно захопленого майна та 80 700,00 грн. упущеної вигоди

суддя Зінченко Н.Г.

За участю представників сторін:

від позивача – ОСОБА_2 –особисто (на підставі паспорта громадянина України серія НОМЕР_1 від 28.05.1998 р., свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи –підприємця серія НОМЕР_2);

від відповідача – не з’явився;

від третьої особи – ОСОБА_5, довіреність б/н від 24.02.2011 р. (бланк серія ВРЕ № 624293);

До господарського суду Запорізької області звернувся Фізична особа –підприємець ОСОБА_2, м. Запоріжжя з позовною заявою до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_3, м. Запоріжжя про стягнення 198 658,00 грн. вартості незаконно захопленого майна та 80 700,00 грн. упущеної вигоди, яку ФОП ОСОБА_2 міг би отримати від правовідносин з ФОП ОСОБА_4 за нормального перебігу подій.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 03.12.2010 р. (с. Дроздова С.С.) порушено провадження у справі № 27/228/10, на підставі ст.. 27 ГПК України (1798-12) до участі у справі № 27/228/10 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучений Фізичної особа –підприємець ОСОБА_4, м. Запоріжжя.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 02.02.2011 р. провадження у справі № 27/228/10 на підставі ст. 79 ГПК України було зупинено та окремі матеріали справи № 27/228/10 були направленні до прокуратури міста Запоріжжя для організації проведення перевірки та прийняття відповідного рішення в порядку ст. 97 Кримінально-процесуального кодексу України.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.03.2011 р. ухвалу господарського суду запорізької області від 02.02.2011 р. у справі № 27/228/10 скасовано, справу направлено на розгляд до господарського суду Запорізької області.

Згідно протоколу розподілу справи між суддями від 15.04.2011 р. у зв’язку із перебуванням судді Дроздової С.С. у тривалій відпустці, справу № 27/228/10 призначено до розгляду суді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду запорізької області від 15.04.2011 р. справу № 27/228/10 прийнято до розгляду суддею Зінченко Н.Г., справі присвоєний № 27/228/10-4/5009/1981/11, судове засідання призначено на 23.05.2011 р., у сторін і третьої особи витребувані документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 23.05.2011 р. судом на підставі ч. 3 ст. 69 ГПК України за клопотанням відповідача процесуальний строк вирішення спору у справі № 27/228/10-4/5009/1981/11 продовженийна15 днів, у зв’язку із неявкою в судове засідання представників позивача і третьої особи розгляд справи, на підставі ст. 77 ГПК України, відкладався до 20.06.2011 р.

В судовому засіданні 20.06.2011 р. справу розглянуто, прийнято і оголошено, на підставі ст. 85 ГПК України, вступну і резолютивну частини рішення.

За письмовим клопотанням представників позивача і третьої особи розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Відповідач в судове засідання 20.06.2011 р. не прибув, про визнання позову не заявив, про поважність причин неявки уповноваженого представника суд не попереджав.

Про дату, час та місце розгляду справи представник відповідача, присутній в судовому засіданні 23.05.2011 р., був повідомлений належним чином.

Згідно п. 26.4.7-1 Роз’яснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/609 від 31.05.2002 р. (v_609600-02) "Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України" (з наступними змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У відповідності до ст. 22 ГПК України, сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

За таких обставин, суд визнав за доцільне розглянути справу по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю представника відповідача.

Заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на положеннях ст., ст. 12, 15, 16, 22, 319, 321, 322, 391, 396, 400 ЦК України, ст. 133 ГК України і полягають в наступному. 24.12.2008 р. відповідачем та третьою особою був укладений договір оренди нежилого приміщення, за умовами якого відповідач надав третій особі в оренду нежиле приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_4, строком з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р. для організації підприємства громадського харчування – кафе. З метою організації роботи та облаштування приміщення кафе 01.01.2009 р. третьою особою з позивачем був укладений договір оренди майна, за умовами якого позивач передав, а третя особа прийняла в строкове платне користування майно орендодавця для здійснення підприємницької діяльності та проведення культурно-розважальних заходів. При цьому, в п. 2.4 договору оренди майна від 01.01.2009 р. зазначено, що майно визначається сукупністю речей, перелічених в додатку № 1 до договору на загальну суму 190 831,00 грн. Згідно з п. 3.1 договору оренди майна від 01.01.2009 р. майно, що передається в оренду, буде знаходитися за адресою: АДРЕСА_4, культурно-розважальний комплекс "Золота рибка", що, на думку позивача, свідчить про те, що орендоване третьою особою у позивача майно використовувалося ним саме в кафе, розташованому по АДРЕСА_4. В подальшому відповідачем та третьою особою був переукладений договір від 25.12.2009 р. оренди нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_4, яким строк оренди був визначений з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р. Протягом всього часу рухоме майно, орендоване третьою особою у позивача, знаходилося в приміщенні, яке розташоване по АДРЕСА_4 та орендоване третьою особою у відповідача, і використовувалося третьою особою. 01.01.2010 р. позивачем та третьою особою також був переукладений договір оренди майна, визначеного в додатку № 1 до договору, що знаходитися за адресою: АДРЕСА_4, культурно-розважальний комплекс "Золота рибка". Як зазначає позивач, у відповідача та третьої особи виникли спірні правовідносини щодо внесення орендної плати за січень –лютий 2010 року. 12.02.2010 р. за позовом відповідача Третейським судом при Товарній біржі "Південно-Європейська біржа нерухомості" було прийнято рішення № 02/12/01, за яким з третьої особи присуджено до стягнення на користь відповідача заборгованості з орендної плати за час прострочення виконання зобов’язань та розірваний договір оренди від 25.12.2009 р. Зазначене рішення третейським судом винесено у відсутність третьої особи, а позивач взагалі не був залучений до участі у справі. Як пояснив позивач, після винесення рішення третейського суду відповідач самовільно, без залучення органу Державної виконавчої служби, захопив нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_4, разом з рухомим майном, що було розташовано у цьому приміщенні, не зважаючи на ту обставину, що рухоме майно належить позивачу, з яким у відповідача не було жодних правовідносин. Таким чином, позивач вважає, що незаконними діями відповідача порушені його права як власника майна, що суперечить приписам ст., ст. 319, 321, 322 ЦК України та 133 ГК України (436-15) . З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що незаконними діями відповідача позивач позбавлений можливості отримати дохід від належного йому рухомого майна, позивач вважає наявними підстави, передбачені ст. 22 ЦК України, для стягнення з відповідача завданих йому збитків у вигляді відшкодування ринкової вартості майна на суму 198 658,00 грн. (згідно оцінки, зробленої ТОВ "Оцінка Плюс" від 23.03.2010 р.) та відшкодування упущеної вигоди позивача у розмірі 80 700,00 грн., починаючи з місяця фактичного незаконного заволодіння відповідачем майном позивача з розрахунку 9 000,00 грн. за місяць користування майном (всього за 269 днів). На підставі викладеного, позивач просить суд позов задовольнити.

В матеріалах справи знаходиться письмовий відзив відповідача від 23.05.2011 р., в якому відповідач позовні вимоги не визнав, проти позову заперечив з тих підстав, що відповідно до ст. 217 ГК України збитки, які просить стягнути позивач, є одним з видів господарських санкцій. Виходячи зі змісту ст., ст. 218, 219 ГК України обов’язковою умовою можливого існування господарсько-правової відповідальності є, перш за все, наявність самого господарського зобов’язання та господарських правовідносин між сторонами, а вже потім може існувати порушення. Як зазначає відповідач, у нього з позивачем не існувало та не існує жодних господарських правовідносин. Крім того, недоведеним є твердження позивача, що відповідач незаконного заволодів належним позивачу майном, оскільки позивач не надав жодних доказів належності йому спірного майна –правовстановлюючих документів на це майно з відповідною ідентифікацією цього майна. При цьому, відповідач ствердужє, що майна позивача у нього не має. На підставі зазначеного, відповідач просить суд в позові відмовити.

Третя особа повністю погоджується з наведеними позивачем доводами, просить суд позов задовольнити повністю з наведених позивачем підстав. Крім того, представником третьої особи в судовому засіданні надані суду письмові пояснення ФОП ОСОБА_4, посвідчені 01.02.2011 р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстровані в реєстрі за № 461, згідно яких 24.12.2008 р. ФОП ОСОБА_4 з ФОП ОСОБА_3 був укладений договір оренди нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 для організації кафе та розважального комплексу, що отримав назву "Золота рибка". Кафе розпочало роботу 17.01.2009 р. Для організації роботи кафе та його обладнання ФОП ОСОБА_4 з ФОП ОСОБА_2 був укладений договір оренди обладнання з переліком цього обладнання та актом приймання-передачі до нього. З 01.01.2010 р. договір оренди нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 (розважальний комплекс "Золота рибка") з ФОП ОСОБА_3 був переукладений. Договір оренди обладнання в ФОП ОСОБА_2 також був пролонгований. Наприкінці листопада 2009 року на ФОП ОСОБА_2 невідомими був здійснений напад біля кафе "Золота рибка", після чого він потрапив до лікарні з тілесними ушкодженнями. 23.02.2010 р. о 9-00 годині ФОП ОСОБА_3 увійшов в приміщення кафе "Золота рибка" з рішенням третейського суду про припинення договору оренди в односторонньому порядку за несплату орендної плати, хоча на той час ФОП ОСОБА_4 мав заборгованість лише за лютий 2010 року. Виклик до третейського суду ФОП ОСОБА_4 не отримував, про судовий процес обізнаний не був, а 23.02.2010 р. закінчився строк оскарження рішення третейського суду. ФОП ОСОБА_3 зайшов до приміщення кафе не з державним виконавцем, а двома іншими особами, та повідомив, що він все забирає в рахунок погашення заборгованості. ФОП ОСОБА_4 повідомив йому, що обладнання в кафе належить не йому, а ФОП ОСОБА_2, однак, оскільки з боку ФОП ОСОБА_3 мали місце погрози, то побоюючись фізичної розправи щодо себе та своєї сім’ї, ФОП ОСОБА_4 уклав з ФОП ОСОБА_3 договір купівлі-продажу обладнання, яке належить не йому, а ФОП ОСОБА_2

Судом були досліджені письмові докази, що залучені до матеріалів справи, з яких судом встановлено наступне.

24.12.2008 р. ФОП ОСОБА_3 (відповідачем у справі) та ФОП ОСОБА_4 (третьою особою у справі) був укладений Договір оренди нежилого приміщення, за умовами якого відповідач (орендодавець) надав третій особі (орендарю) в оренду нежиле приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_4, площею 1126 кв.м. для організації підприємства громадського харчування –кафе. Передача приміщення здійснюється за актом приймання-передачі.

Відповідно до п. 1.2 Договору оренди нежилого приміщення від 24.12.2008 р. приміщення передається в оренду строком з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р. Договір вступає в силу з 01.01.2009 р.

З метою організації роботи та облаштування приміщення кафе 01.01.2009 р. третьою особою з ФОП ОСОБА_2 (позивачем у справі) був укладений Договір оренди майна, за умовами якого позивач (орендодавець) передав, а третя особа (орендар) прийняла в строкове платне користування майно орендодавця для здійснення підприємницької діяльності та проведення культурно-розважальних заходів.

У відповідності до п. 2.4 Договору оренди майна від 01.01.2009 р. майно, що передається за договором, визначається сукупністю речей, перелічених в додатку № 1 до договору на загальну суму 190 831,00 грн.

Згідно з п. 3.1 Договору оренди майна від 01.01.2009 р. майно, що передається в оренду, буде знаходитися за адресою: АДРЕСА_4, культурно-розважальний комплекс "Золота рибка".

Майно передається позивачем третій особі за актом приймання-передачі майна. (п. 4.1 Договору оренди майна від 01.01.2009 р.).

Пунктом 5.1 Договору оренди майна від 01.01.2009 р. сторони визначили, що розмір орендної плати складає 9 000,00 грн. за кожний місяць оренди.

В подальшому правовідносини відповідача та третьої особи щодо оренди нежилого приміщення, розташованого по АДРЕСА_4, були продовжені на новий термін шляхом укладення Договору оренди нежилого приміщення від 25.12.2009 р., яким строк оренди приміщення кафе "Золота рибка", розташованого за адресою: АДРЕСА_4, площею 670 кв.м. був визначений з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р. Договір вступає в силу з 01.01.2010 р. (пункти 1.1, 1.2 Договору оренди нежилого приміщення від 25.12.2009 р.).

01.01.2010 р. позивачем та третьою особою також був укладений Договір оренди майна, визначеного в додатку № 1 до договору, що знаходитися за адресою: АДРЕСА_4, культурно-розважальний комплекс "Золота рибка", на тих же умовах, які були передбачені в Договорі оренди майна від 01.01.2009 р., та підписаний акт прийому-передачі цього майна.

12.02.2010 р. Третейським судом при Товарній біржі "Південно-Європейська біржа нерухомості" було прийнято рішення у справі № 02/12/01 за позовом ФОП ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_4 про розірвання договору, стягнення неустойки та річних, яким з третьої особи присуджено стягнення на користь відповідача заборгованості з орендної плати за час прострочення виконання зобов’язань в сумі 75 801,59 грн. та розірваний договір оренди нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_4, загальною площею 670 кв.м., укладений 25.12.2009 р. ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4

Як пояснили в ході судового вирішення спору позивач та представник третьої особи, відповідач самовільно, без залучення органу Державної виконавчої служби, із посиланням на рішення Третейського суду при Товарній біржі "Південно-Європейська біржа нерухомості" від 12.02.2010 р. у справі № 02/12/01 зайняв нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_4, разом з рухомим майном, що було розташовано у цьому приміщенні, не зважаючи на ту обставину, що рухоме майно належить позивачу.

02.03.2010 р. ФОП ОСОБА_3 з ФОП ОСОБА_4 був укладений договір, за умовами якого ФОП ОСОБА_4 (продавець) зобов’язався передати у власність ФОП ОСОБА_3 (покупця) майно, перелік якого наведений в додатку № 1 до договору, а покупець зобов’язався сплатити за це майно 75 800,00 грн. При цьому, відповідно до п., п. 3, 4 Договору від 02.03.2010 р. оплата суми (ціни), зазначено в п. 1 Договору, здійснюється шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (ст. 601 ЦК України) за письмовою заявкою покупця. Під "зустрічними однорідними вимогами" сторони Договору розуміють вимогу про сплату майна за цим Договором та про сплату орендної плати, штрафних санкцій та інших платежі за договором від 25.12.2009 р. оренди нежилого приміщення, що розташованого за адресою: АДРЕСА_4, загальною площею 670 кв.м.

Відповідно до наданих суду пояснень представника третьої особи та письмових пояснень ФОП ОСОБА_4, посвідчених 01.02.2011 р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстровані в реєстрі за № 461, майно, яке ним було передано ФОП ОСОБА_3 за договором від 02.03.2010 р., йому не належало, а було ним орендовано у ФОП ОСОБА_2 на підставі договору оренди майна від 01.01.2010 р.

ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення з ФОП ОСОБА_3 завданих йому збитків у вигляді відшкодування ринкової вартості майна на суму 198 658,00 грн. (згідно оцінки, зробленої ТОВ "Оцінка Плюс" від 23.03.2010 р.) та відшкодування упущеної вигоди у розмірі 80 700,00 грн., починаючи з місяця фактичного незаконного заволодіння відповідачем майном позивача з розрахунку 9 000,00 грн. за місяць користування майном (всього за 269 днів), які обґрунтовує посиланням на статтю 22 ЦК України.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи у їх сукупності, оцінивши надані докази, вислухавши представників позивача і третьої особи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов’язання, які виникають з угод або в наслідок заподіяння шкоди, що передбачено ст. 11 ЦК України.

Згідно з приписами ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків (шкоди).

Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Позивачем заявлені вимоги про стягнення збитків у вигляді відшкодування вартості майна на суму 198 658,00 грн., яким незаконно заволодів відповідач, та про відшкодування упущеної вигоди у розмірі 80 700,00 грн., тобто доходу, який позивач міг би отримати від належного йому рухомого майна.

Статтею 1166 ЦК України визначені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду. Так майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Виходячи з загальних принципів цивільного права для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) протиправної поведінки; 2) наявності збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.

Відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов’язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Тобто, для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків, позивач повинен довести наявність у нього збитків, протиправних винних дій відповідача у вигляді неналежного виконання договірних зобов’язань, та причинного зв’язку між збитками позивача та діями відповідача.

З аналізу наведеного слідує, що вимога про відшкодування збитків може пред’являтися виключно у разі, якщо збитки є результатом порушення права і виключно до особи, яка це право порушила.

В постанові Пленуму Верховного суду України № 6 від 27.03.1992 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) (з наступними змінами та доповненнями) та в роз’ясненнях президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 р. (v_215800-94) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди" (з наступними змінами та доповненнями) зазначається, що шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи.

При цьому, виходячи із загальних правових норм, протиправність (неправомірність) поведінки означає порушення чужого суб’єктивного права. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому матеріального права та (або) зменшення нематеріального блага. Причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об’єктивним наслідком поведінки завдача шкоди.

У відповідності до ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, входить:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною,

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених Законом.

У спорах про стягнення збитків (шкоди) позивач доводить наявність трьох складових збитків (шкоди), а саме: наявність збитків (шкоди), протиправність поведінки особи, яка завдала збитків (шкоди), причинний зв'язок між ними, а відповідач доводить відсутність своєї вини.

З огляду на викладене можливо зробити висновок, що збитками (шкодою) у розумінні положень цивільного законодавства, є реальні витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також неодержані доходи, які він би отримав у разі якщо його право не було би порушено. Зобов’язання відшкодування завданої шкоди (збитків) є наслідком неправомірної поведінки особи, яка порушує законні цивільні права іншої особи, тобто деліктна відповідальність настає лише за винне завдання шкоди.

Звернувшись до суду з вимогою про стягнення 198 658,00 грн. збитків у вигляді вартості майна, позивач посилається на те, що внаслідок незаконних посягань відповідача він був позбавлений права власності на рухоме майно, яке знаходиться в приміщенні кафе "Золота рибка", розташованому за адресою: АДРЕСА_4, та яке було передано в орендне користування ФОП ОСОБА_4 за договором оренди майна від 01.01.2010 р.

Зокрема, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що майно, яке ним було передано в оренду ФОП ОСОБА_4 за договором оренди майна від 01.01.2009 р. (а, в подальшому, за договором від 01.01.2010 р.), на теперішній час передано у власність ФОП ОСОБА_3 на підставі договору від 02.03.2010 р., укладеного з ФОП ОСОБА_4

Разом із тим, в матеріалах справи міститься інформація прокуратури Комунарьского району міста Запоріжжя (вих. № 116-3107вих11 від 14.06.2011 р.) стосовно того, що на виконання ухвали господарського суду Запорізької області від 23.05.2011 р. у справі № 27/228/10 Комунарським РВ ЗМУ ГУ МВС України в Запорізькій області за заявою ОСОБА_2 щодо шахрайських дій ОСОБА_3 по заволодінню належним ОСОБА_2 обладнанням, що знаходиться в приміщення кафе "Золота рибка", проведено додаткову дослідчу перевірку, за результатами якої 22.04.2011 р. винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі п. 1 ч. 2 ст. 6 КПК України. На час надання відповіді це є остаточним процесуальним документом за результатами проведення відповідної перевірки.

Крім того, ні позивач, ні третя особа не надали суду доказів того, що договір від 02.03.2010 р. розірваний сторонами або визнаний недійсним у встановленому законом порядку.

Отже, вищевикладені обставини у їх сукупності, свідчать про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами, в розумінні ст. 32 ГПК України, вчинення відповідачем протиправних дій, факту наявності збитків (шкоди) та причинного зв’язку між неправомірними діями відповідача та настанням збитків (шкоди).

Щодо розміру упущеної вигоди, заявленої позивачем до стягнення, суд вважає за необхідне зауважити таке.

Під неодержаним прибутком (втраченою вигодою) в цивільному праві розуміють таку втрату кредитором очікуємого прибутку в майні, яка заснована на точних відомостях, які безспірно підтверджують можливість отримання ним грошових сум або інших цінностей, якщо зобов’язання було б виконане боржником.

Розрахунок розміру упущеної вигоди зроблений позивачем виходячи з того, що в результаті неправомірних дій відповідача щодо заволодіння належним позивачу майном, позивач не одержав прибутку (втрачена вигода), який він розраховував отримати від цього рухомого майна.

Таким чином, розрахунок позивача ґрунтується на лише припущенні, а наведені позивачем доводи в обґрунтування такого розрахунку, не дають суду змогу зробити висновок, що позивач реально міг би отримати від належного йому рухомого майна 80 700,00 грн. доходу за 269 днів.

За таких обставин, оскільки позивачем не доведено наявності в діях відповідача елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення збитків в розмірі стягнення 198 658,00 грн. у вигляді вартості незаконно захопленого майна та 80 700,00 грн. упущеної вигоди.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи позивача, в обґрунтування заявлених вимог, суд визнав необґрунтованими.

З урахуванням викладеного суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись ст., ст. 22, 32, 33, 44, 49, 82- 85 ГПК України, суд –

В задоволенні позову відмовити повністю.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст., ст. 84, 85 ГПК України "30" червня 2011 р.