Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 –дов. № 42 від 28.03.2011 року;

від відповідача: ОСОБА_2 –дов. № 141 від 08.02.2011 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Селищанське"звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія"про визнання недійсними умов договору та визнання права власності.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача сплачене державне мито та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою від 18.04.2011 року було порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 13.05.2011 року.

Представник позивача в судовому засіданні 13.05.2011 року подав документи на виконання вимог ухвали суду та надав усні пояснення по справі, відповідно до яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

В судове засідання 13.05.2011 року представник відповідача не з’явився, однак подав через канцелярію суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечував.

У зв’язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, ухвалою від 13.05.2011 року розгляд справи було відкладено на 03.06.2011 року.

Представник позивача в судовому засіданні 03.06.2011 року надав усні пояснення по справі.

В судовому засіданні 03.06.2011 року представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував та крім того, подав через канцелярію суду додаткові документи по справі.

В судовому засіданні 03.06.2011 року представник відповідача подав клопотання про продовження строку вирішення спору по справі № 41/122, яке судом розглянуто та задоволено.

В судовому засіданні 03.06.2011 року у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 17.06.2011 року.

Представник позивача в судовому засіданні 17.06.2011 року подав письмові пояснення по справі, згідно з якими позовні вимоги підтримав повністю та подав клопотання про відкладення розгляду справи, яке суд розглянув та відхилив як безпідставне та необґрунтоване.

В судовому засіданні 17.06.2011 року представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечував.

Також, до позовної заяви позивач додав заяву про забезпечення позову, відповідно до якої просить суд заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія"вчиняти будь-які дії щодо розпорядження або іншим чином перешкоджати в користуванні Товариству з обмеженою відповідальністю "Селищанське"Зернозбиральними комбайнами КLAAS MEGA 360 автоконтур 2008 року випуску в кількості 2 одиниць, жатками зерновими С 660 2008 року випуску в кількості 2 одиниць, та транспортними візками для транспортування жатки зернової С 660 2008 року випуску в кількості 2 одиниць, що є власністю Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" і знаходяться в Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське"на підставі договору № 01-129/08-обл фінансового лізингу від 11.06.2008 року, договору № 01-130/08-обл фінансового лізингу від 11.06.2008 року, договору № 01-131/08-обл фінансового лізингу від 11.06.2008 року, договору № 01-132/08-обл фінансового лізингу від 11.06.2008 року, договору № 01-133/08-обл фінансового лізингу від 11.06.2008 року; заборонити будь-яким третім особам за виключенням Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське"вчиняти будь-які дії, що можуть перешкоджати користуванню Товариством з обмеженою відповідальністю "Селищанське"Зернозбиральними комбайнами КLAAS MEGA 360 автоконтур 2008 року випуску в кількості 2 одиниць, жатками зерновими С 660 2008 року випуску в кількості 2 одиниць, та транспортним візком для транспортування жатки зернової С 660 2008 року випуску в кількості 1 одиниці, що є власністю Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія"і знаходяться в користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське"на підставі договору № 01-129/08-обл фінансового лізингу від 11.06.2008р., договору № 01-130/08-обл фінансового лізингу від 11.06.2008р., договору № 01-131/08-обл фінансового лізингу від 11.06.2008р., договору № 01-132/08-обл фінансового лізингу від 11.06.2008р., договору № 01-133/08-обл фінансового лізингу від 11.06.2008р., крім тих, що безпосередньо пов'язані з нормальною експлуатацією вказаного майна; заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія"здійснювати відступлення прав за договором № 01-129/08-обл фінансового лізингу від 11.06.2008р., договором № 01-130/08-обл фінансового лізингу від 11.06.2008р., договором № 01-131/08-обл фінансового лізингу від 11.06.2008р., договором № 01-132/08-обл фінансового лізингу від 11.06.2008р., договором № 01-133/08-обл фінансового лізингу від 11.06.2008р.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Разом з тим, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що грошові кошти, які є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, можуть зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення. При цьому в заяві про вжиття заходів забезпечення позову має міститись мотивований висновок про те, як невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006 №01-8/2776 "Про деякі питання практики забезпечення позову" (v2776600-06) у випадку звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог передбачених ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

За таких обставин, проаналізувавши вищезазначену заяву та заслухавши пояснення представника позивача, суд визнав заяву позивача такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 17.06.2011 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, враховуючи пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,-

11 червня 2008 року між позивачем (лізингоодержувачем) та відповідачем (лізингодавцем) було укладено договори фінансового лізингу № 01-129/08-обл, № 01-130/08-обл, № 01-131/08-обл, № 01-132/08-обл та № 01-133/08-обл (далі –Договори), за умовами яких відповідач зобов’язався набути у свою власність і передати позивачу на умовах фінансового лізингу в платне володіння та користування предмет лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведена в Специфікації (додаток № 2 до договору) для підприємницьких цілей лізингоодержувача на визначений строк за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів, а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

Пунктом 3.1 Договорів сторони погодили, що лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку та умов ст. 3 Загальних умов. Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу, а також чергових лізингових платежів кожен з яких включає:

- суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу;

- винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу.

Відповідно до п. 7.2 Договорів всі додатки (Додатки № 1 - Графік сплати лізингових платежів, Додаток № 2 - Специфікація і умови передачі предметів лізингу, Додатки № 3 - Довідка про технічний стан предмету лізингу, Додаток № 4 - Загальні умови фінансового лізингу) до Договору є його невід'ємними частинами.

Згідно з пунктом 3.5 Загальних умов фінансового лізингу (далі - Загальні умови) якщо передача предмета лізингу відбулася до п'ятнадцятого числа місяця, чергові лізингові платежі сплачуються кожного п'ятого числа, інакше, чергові лізингові платежі сплачуються кожного двадцятого числа місяця.

Згідно з пунктом 3.6 Загальних умов фінансового лізингу лізингоодержувач, не пізніше дати місяця, наступного за місяцем, в якому було передано предмет лізингу, визначеної згідно пункту 3.5. Загальних умов, зобов'язаний сплатити винагороду, яка визначається виходячи із вартості предмета лізингу, кількості днів за період з дня підписання акту до цієї дати, та подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в цей період.

При цьому пунктом 3.9 Загальних умов визначено, що на дату сплати, визначену пунктом 3.5. Загальних умов, лізинговий платіж (крім авансового лізингового платежу та останнього чергового лізингового платежу), який підлягає сплаті згідно графіку та Загальних умов, коригується на суму винагороди, яка визначається за формулою: V1 = Sо х k –Sо, де

Sо - сума чергового лізингового платежу за договором на дату сплати;

k - коефіцієнт, який визначається як відношення курсу гривні до долару США, встановленого НБУ за 5 (п'ять) календарних днів до дати сплати чергового лізингового платежу згідно п. 3.5. Загальних умов, та збільшеного на 0,59% (нуль цілих п’ятдесят дев'ять сотих) відсотка, до курсу гривні до долару США, за яким АКІБ "УкрСиббанк"(надалі - Банк), по дорученню лізингодавця фактично здійснив продаж (конвертування у гривню) коштів у іноземній валюті (валютного кредиту), що підтверджується відповідною довідкою банку, або завіреною копією банківської виписки, отриманих лізингодавцем для придбання предмета лізингу та його подальшої передачі лізингоодержувачу у фінансовий лізинг. Якщо значення коефіцієнта k менше одиниці, то сума V1 не розраховується.

Якщо курс гривні до долара США, за яким Банк по дорученню лізингодавця фактично здійснив купівлю доларів США на міжбанківському валютному ринку, що підтверджується відповідною довідкою банку, або завіреною копією банківської виписки, перевищує більш як на 1 (один) відсоток курс гривні до долару США, встановлений НБУ, який використовується для розрахунку коефіцієнта k, вказаного в цьому пункті, то лізингодавець направляє лізингоодержувачу повідомлення про коригування лізингового платежу на суму винагороди, яке виникло внаслідок такого перевищення. Суму такого коригування лізингового платежу лізингоодержуач зобов'язаний сплатити протягом трьох робочих днів з моменту отримання такого повідомлення.

Відповідно до пункту 3.11 Загальних умов в разі, якщо на момент нарахування лізингового платежу розмір винагороди у складі такого лізингового платежу буде становити суму, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, встановлену на день нарахування винагороди за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за цим Договором, розраховану від загальної вартості предмета лізингу, то сума такого перевищення є об'єктом оподаткування ПДВ, при цьому розмір винагороди збільшується на суму, ПДВ, нарахованому на такий об'єкт оподаткування.

Таким чином, спірними умовами договорів, позивач зобов'язався сплачувати відповідачу лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до договорів), умов спірних Договорів та Загальних умов фінансового лізингу (Додаток № 4 до договорів).

Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про:

- визнання недійсним пункту 3.9 статті 3 Загальних умов фінансового лізингу, що є додатком № 4 до Договору № 01-129/08-обл фінансового лізингу від 11 червня 2008 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія"і Товариством з обмеженою відповідальністю "Селищанське";

- визнання недійсним пункту 3.9 статті 3 Загальних умов фінансового лізингу, що є додатком № 4 до Договору № 01-130/08-обл фінансового лізингу від 11 червня 2008 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія"і Товариством з обмеженою відповідальністю "Селищанське";

- визнання недійсним пункту 3.9 статті 3 Загальних умов фінансового лізингу, що є додатком № 4 до Договору № 01-131/08-обл фінансового лізингу від 11 червня 2008 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія"і Товариством з обмеженою відповідальністю "Селищанське";

- визнання недійсним пункту 3.9 статті 3 Загальних умов фінансового лізингу, що є додатком № 4 до Договору № 01-132/08-обл фінансового лізингу від 11 червня 2008 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія"і Товариством з обмеженою відповідальністю "Селищанське";

- визнання недійсним пункту 3.9 статті 3 Загальних умов фінансового лізингу, що є додатком № 4 до Договору № 01-133/08-обл фінансового лізингу від 11 червня 2008 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія"і Товариством з обмеженою відповідальністю "Селищанське";

- визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське"на зернозбиральний комбайн CLAAS "MEGA 360 автоконтур", 2008 року випуску, що є предметом лізингу за договором № 01-129/08-обл фінансового лізингу від 11 червня 2008 року;

- визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське"на зернозбиральний комбайн CLAAS "MEGA 360 автоконтур", 2008 року випуску, що є предметом лізингу за договором № 01-130/08-обл фінансового лізингу від 11 червня 2008 року;

- визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське"на жатку зернову С-660, 2008 року випуску, що є предметом лізингу за договором № 01-131/08-обл фінансового лізингу від 11 червня 2008 року;

- визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське"на жатку зернову С-660, 2008 року випуску, що є предметом лізингу за договором № 01-132/08-обл фінансового лізингу від 11 червня 2008 року;

- визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське"на транспортні візки для транспортування жатки зернової С-660, 2008 року випуску в кількості двох одиниць, що є предметом лізингу за договором № 01-133/08-обл фінансового лізингу від 11 червня 2008 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що положеннями пункту 3.9 Загальних умов фінансового лізингу (Додаток № 4 до Договорів фінансового лізингу № 01-129/08-обл, № 01-130/08-обл, № 01-131/08-обл № 01-132/08-обл, № 01-133/08-обл від 11.06.2008 року) визначено платіж, який не передбачений ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг"–винагороду, яка виникає у відповідача виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні та крім того, позивач стверджує, що коригування суми лізингових платежів є додатковим прибутком відповідача, а не способом захисту від інфляційних процесів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 2 статті 806 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм, а до відносин пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки.

Пунктом 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує проти його дійсності на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечить Цивільному кодексу України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства.

Правовідносини щодо укладання договорів фінансового лізингу регламентуються положеннями Господарського кодексу України (436-15) , Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) та Цивільним кодексом України (435-15) .

Частиною першою статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як і погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.

Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони в договорі мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Стаття 6 Закону України "Про фінансовий лізинг"передбачає, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Сторонами по договорам у встановленому законом порядку і формі, було досягнуто згоди відносно всіх істотних умов, тексти вказаних договорів, додаткових угод до них були підписані обома сторонами і скріплені печатками.

Згідно ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Офіційним курсом валюти вважається курс валюти, офіційно встановлений Національним банком України як уповноваженим органом держави (ст. 1 Закону України "Про Національний банк України").

Проте ст. 533 ЦК України дозволяє сторонам визначити в договорі інший порядок перерахунку іноземної валюти в гривні.

Відповідно до ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно з ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частин 1 -3 ст. 189 ГК України ціна (тариф) у цьому кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Відповідно до ст. 190 ГК України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Статтею 191 ГК України визначено, що державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін. А також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України. Відповідно до закону державні ціни встановлюються також на продукцію (послуги) суб'єктів господарювання - природних монополістів. Переліки видів продукції (послуг) зазначених суб'єктів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Державні ціни встановлюються на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України. Законом може бути передбачено встановлення комунальних цін на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами. Державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни цін. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб'єктами підприємництва, зобов'язані надати цим суб'єктам дотацію відповідно до закону.

Під ціною договору лізингу розуміють лізингові платежі. Особливістю лізингових платежів є те, що вони сплачуються не лише за користування річчю, а й компенсують витрати лізингодавця, зроблені для набуття права власності на неї.

Згідно з ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг"лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Тобто у ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг"закріплено диспозитивну норму, якою визначається, що може включатись до лізингових платежів. Проте дана норма не регулює порядку визначення розміру винагороди лізингодавцю за отримане у лізинг майно, не містить заборону на коригування встановленого договором розміру винагороди залежно від обумовлених сторонами чинників.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Таким чином, ціна на предмет лізингу, який є предметом Договорів фінансового лізингу, не регулюється державою, а визначаються виключно за домовленістю сторін.

В Договорах фінансового лізингу сторони визначили порядок зміни лізингових платежів, а саме, суму винагороди в гривнях залежно від зміни курсу гривні до долару США.

Чинне законодавство України не забороняє сторонам при визначенні грошового зобов'язання використовувати як грошовий еквівалент іноземну валюту, при цьому порядок визначення сум, що підлягають сплаті у гривнях сторони можуть визначити у договорі. (Аналогічна правова позиція була висловлена Вищим господарським судом України у постанові від 27.09.2010 № 24/325пд ).

Відповідно до пункту 3.1. Договорів лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку та умов ст. 3 Загальних умов. Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу, а також чергових лізингових платежів кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу; винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу.

При цьому, як визначено у пункті 3.2 Договорів після проведення фактичної передачі предмета лізингу лізингоодержувачу загальна вартість лізингу може бути змінена, якщо: загальна вартість предмету лізингу визначена у Специфікації в грошовому еквіваленті до іноземної валюти; у зв'язку із збільшенням митних зборів та інших обов'язкових платежів, які впливають на вартість предмету лізингу, згідно умов договору купівлі-продажу (поставки) на момент проведення повного розрахунку лізингодавця з продавцем предмета лізингу. В таких випадках лізингодавець збільшує авансовий лізинговий платіж на суму такого збільшення, не пізніше початку місяця, який слідує за місяцем в якому був підписаний акт, складає новий графік та направляє його лізингоодержувачу. При цьому розмір винагороди (комісії) лізингодавця змінюється пропорційно зміні загальної вартості предмету лізингу.

Згідно пункту 3.1 Загальних умов фінансового лізингу (додатки № 4 до Договорів фінансового лізингу) зазначено, що усі платежі за договором лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати у національній валюті України (гривнях) відповідно до графіків та загальних умов шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця.

Пункт 3.9 Загальних умов фінансового лізингу передбачає врахування коливання курсу валюти на дату здійснення кожного чергового лізингового платежу, що пояснюється тим, що лізингодавець для того щоб надати предмет лізингу в користування лізингоодержувачу використовував грошові кошти, отримані в кредит від АКІБ "УкрСиббанк". Фактично лізингодавець застосував положення п. г) ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", яким передбачено включення до складу лізингових платежів інших витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Тобто, умовами Договорів фінансового лізингу та Загальних умов фінансового лізингу встановлено порядок зміни лізингових платежів (у вигляді винагороди), що не передбачає односторонньої зміни умов Договорів і не суперечить чинному законодавству України, оскільки є погодженою сторонами умовою при їх укладанні.

Положення ч. 4 ст. 632 Цивільного кодексу України передбачають, що ціна в договорі може встановлюватися, а може і визначатись його умовами, що дозволяє стверджувати про правомірність використання формули розрахунку складової лізингового платежу - винагороди, адже сторонами договорів чітко і однозначно встановлений порядок розрахунку такої винагороди за формулою наведеною у п. 3.9 Загальних умов фінансового лізингу до договорів фінансового лізингу № 01-129/08-обл, № 01-130/08-обл, № 01-131/08-обл № 01-132/08-обл, № 01-133/08-обл від 11.06.2008 року.

Застосування у вищевказаних формулах коефіцієнту, що визначається відповідним відношенням офіційного валютного курсу НБУ до курсу купівлі доларів США АКІБ "Укрсиббанк"не є підставою для визнання положень договорів недійсними, оскільки лізингові платежі, які сплачуються відповідно до Загальних умов фінансового лізингу та договорів фінансового лізингу відносяться до вільних цін у розумінні ст. 190 Господарського кодексу України, а отже згідно ст. 627, ч. 1. ст. 632 Цивільного кодексу України та ч. 4. ст. 179 Господарського кодексу України визначаються сторонами договору самостійно.

Крім того, за умовами договорів фінансового лізингу платежі виражені та фактично здійснювалися у національній валюті, що повністю відповідає ч. 1. ст. 533 Цивільного кодексу України, а використання в розрахунку окрім офіційного курсу НБУ і курсу АКІБ "Укрсиббанк"узгоджується із ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, яка допускає застосування іншого порядку визначення гривневого еквіваленту іноземної валюти, ніж офіційний курс НБУ.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність допущення односторонньої зміни умов Договорів зі сторони відповідача.

Таким чином, вимоги позивача в цій частині є безпідставними, так як наведені позивачем доводи щодо визнання недійсним пунктів 3.9 Загальних умов фінансового лізингу, що є додатком № 4 до Договорів № 01-129/08-обл, № 01-130/08-обл, № 01-131/08-обл, № 01-132/08-обл, № 01-133/08-обл фінансового лізингу від 11 червня 2008 року не знайшли свого відображення в матеріалах справи, наявність всіх обов’язкових ознак для визнання вищезазначених пунктів недійсними позивач не довів, інших доводів, що вони суперечать чинному законодавству суду також не надано, а тому господарський суд приходить до висновку, що підстави для визнання їх недійсними відсутні.

Щодо визнання права власності за позивачем на майно, яке виступає предметом лізингу слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 10.2 Загальних умов не раніше дати передостаннього чергового лізингового платежу згідно Графіку, при обов'язковій умові сплати в повному обсязі всіх лізингових платежів за цим Договором, сплаті комісій, штрафних санкцій та відшкодування збитків (за їх наявності) відповідно до умов Договору (що підтверджується підписанням сторонами Акту звірки взаєморозрахунків), підписується Акт приймання-передачі предмета лізингу у власність, згідно якого право власності на предмет лізингу переходить від лізингодавця до лізингоодержувача.

Згідно з пунктом 10.3 Загальних умов якщо в результаті порушення лізингоодержувачем умов цього Договору лізингоодержувач має прострочену заборгованість за лізинговими платежами на час викупу предмета лізингу, не сплатив комісії, штрафні санкції або не відшкодував збитки (у випадках та розмірах передбачених Договором та чинним законодавством України), лізингоодержувач не має права придбати у власність (викупити) предмет лізингу на умовах, передбачених цим Договором, до повної сплати цієї заборгованості.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивач сплату лізингових платежів у порядку та терміни визначені сторонами в повному обсязі не здійснив, у зв’язку з чим останній має простроченні платежі.

Таким чином, зважаючи на те, що позивач не довів неправомірність нарахування винагороди передбаченої пунктами 3.9 Загальних умов фінансового лізингу, а також, враховуючи те, що у позивача наявна заборгованість по лізинговим платежам, що у відповідності до умов укладеного між сторонами договору виклює можливість позивача набути право власності на об’єкт лізингу, господарський суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82- 85 ГПК України, суд, –

1. В позові відмовити повністю.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення

22.06.2011 року