( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs18917414) ) ( Додатково див. постанову Львівського апеляційного господарського суду (rs18683895) )

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О. при секретарі судових засідань Олійник Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІСАВА", м.Рівне

до Відкритого акціонерного товариства "Красненський комбінат хлібопродуктів", смт.Красне Буський район Львівська область

про стягнення 104 970,06 грн.

За участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 –представник (довіреність № 4 від 29.03.2011р.),

від відповідача ОСОБА_2 –представник (довіреність № 6 від 10.03.2011р.).

Права та обов’язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз’яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили.

Суть спору : Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІСАВА", м.Рівне подало позов до Відкритого акціонерного товариства "Красненський комбінат хлібопродуктів", смт.Красне Буський район Львівська область про стягнення 104 970,06 грн.

Ухвалою суду від 19.04.2011р. прийнято позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 18.05.2011р. Ухвалою суду від 18.05.2011р. розгляд справи відкладено на 01.06.2011р., в судовому засіданні 01.06.2011р. оголошено перерву до 15.06.2011р.

Представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві, просив позов задоволити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві, просив у задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази та заслухавши доводи та заперечення представників сторін, суд,-

21.10.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІСАВА"(замовник) та Відкритим акціонерним товариством "Красненський комбінат хлібопродуктів"(виконавець) було укладено договір транспортно-транзитних послуг № 1 (далі по тексту –договір), відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець зобов"язується надати послуги, у відповідності до умов даного договору, а замовник зобов"язується прийняти ці послуги та оплатити їх.

Відповідно до п.2.1. договору у порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов"язується за завданням замовника протягом 10-ти днів надавати за оплату такі послуги - перевантаження 45-ти вагонів зерна (розвантаження вагонів та навантаження на автотранспорт).

Згідно п.2.2., та п.2.3. договору, після завершення виконання робіт в повному обсязі сторони підписують акт здачі-приймання виконаних робіт, який є невід"ємною частиною даного договору. За відсутності впродовж п"яти робочих днів письмового пояснення замовника про причини не підписання акту, робота вважається прийнятою без зауважень.

За умовами п.2.5. договору при розвантаженні вагонів, зважуванні та навантаженні автотранспорту обов"язкова присутність представника зі сторони замовника.

Відповідно до п.3.1. договору вартість послуг становить: розвантаження вагонів –15 грн. за одну тонну зерна в т.ч. ПДВ; навантаження на автотранспорт –18 грн., в т.ч. ПДВ.

Згідно п.3.3. договору підставою для оплати є рахунок, який складається виконавцем на основі акту про фактично виконані за звітний період послуги. Рахунок-фактура подається замовнику у термін до десяти днів після надання послуг. Термін оплати своєчасно наданого рахунку до 10-ти днів.

27.10.2010р. відповідач виставив позивачу рахунок №СФ-00615 про оплату послуг на суму 95 641,60 грн., який був оплачений позивачем на суму 104 970,06 грн. (платіжні доручення № 59 від 29.10.2010р. на суму 80 000,00 грн.; № 91 від 15.11.2010р. на суму 10 000,00 грн. та квитанція від 26.10.2010р. на суму 14 970,06 грн.).

Позивач стверджує, що відповідачем послуги не були надані, відтак він на підставі ч.2 ст. 530 ЦК України надіслав вимогу № 24/1-03 від 24.03.2011р. про повернення грошових коштів, які сплачені як попередня оплата за надані в майбутньому послуги. Відповідач залишив вимогу без відповіді та задоволення.

Відтак, позивач просить стягнути з відповідача 104 970,06 грн. заборгованості.

При прийнятті рішення суд виходить із наступного:

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов’язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, але при укладенні договору сторони повинні керуватися вимогами Цивільного кодексу України (435-15) , іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Між сторонами 21.10.2010р. було укладено договір № 1 про надання транспортно-транзитних послуг.

Відповідно до п.2.1. договору у порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов"язується за завданням замовника протягом 10-ти днів надавати за оплату такі послуги перевантаження 45-ти вагонів зерна: розвантаження вагонів та навантаження на автотранспорт).

Представник відповідача пояснив, що за наслідками виконаних робіт представнику позивача було запропоновано скласти та підписати двосторонній акт здачі-приймання виконаних робіт, який останній відмовився підписати.

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем згідно умов договору було виставлено рахунок № СФ-000614 від 27.10.2010р. на суму 95 641,60 грн. в якому було вказано об"єм та характер робіт (розвантаження вагонів та навантаження на автотранспорт).

Факт 104 970,06 грн. оплати підтверджується платіжними дорученнями № 59 від 29.10.2010р. на суму 80 000,00 грн.; № 91 від 15.11.2010р. на суму 10 000,00 грн. в підставі платежу яких є посилання на рахунок № СФ-000614 від 27.10.2010р. та квитанцією від 26.10.2010р. на суму 14 970,06 грн. з посиланням на договір № 10 від 21.10.2010р.).

За умовами п.3.3. договору рахунок виставляється виконавцем після надання послуг, а згідно умов п.2.3. договору робота вважається прийнятою без зауважень за відсутності впродовж п"яти робочих днів письмового пояснення замовника про причини не підписання акту.

Дії вчинені позивачем, а саме оплата послуг з посиланням на рахунок-фактуру № СФ-000614 від 27.10.2010р., в якому вказано характер та об"єм виконаних робіт підтверджують факт надання таких послуг. Відсутність акту здачі-приймання виконаних робіт не може бути доказом ненадання таких послуг.

Зважаючи на той факт, що ТзОВ "ВІСАВА"після надання відповідачем послуг по розвантаженню та навантаженню, передбачених п.2.1. договору, протягом розумного строку не було подано жодних заперечень щодо обсягів та якості виконаної роботи і вона була належним чином оплачена, що підтверджується посиланням у платіжних дорученнях на рахунок-фактуру № СФ-000615 від 27.10.2010р., відповідно робота вважається такою, що була виконана відповідачем належним чином та в повному обсязі.

Позивач безпідставно посилається на той факт, що сплачена ним сума 104 970,06 грн. була попередньою оплатою за надані в майбутньому послуги, оскільки як вбачається з умов договору (п.3.3.) оплата здійснюється за фактично надані послуги.

У відповідності із ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши представлені докази, суд вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 11, 526, 530, 610, 612, 627, 629, 901 ЦК України, ст.ст. 174, 193 ГК України, ст.ст. 43, 33, 34, 49, 82- 84, 85 ГПК України, суд –

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91- 93 ГПК України.