Обставини справи: до господарського суду звернулося ТОВ "Меркурій-3" з позовом до Асоціації "ІМПРЕС" про стягнення 81 992,77 грн. Позовні вимоги вмотивовані наступним: 09.07.2011р. між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки №09.07/2001.

Згідно п.1.1 Договору позивач зобов'язався передати у власність відповідача, а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити матеріал на загальну суму 39714,11 грн., в тому числі податок на додану вартість 6619,02 грн.

Позивач повинен був здійснити поставку в строк до 31 липня 2001 р. Датою поставки вважається дата надходження матеріалу на склад відповідача. Матеріал вважається поставленим з моменту надходження його в повному обсязі за вказаною відповідачем адресою.

Відповідач зобов'язаний прийняти матеріал в строк, передбачений пунктом 2.1 Договору та оплатити товар в повному обсязі протягом тридцяти календарних днів з моменту заявлення позивачем вимоги про це (пункти 2.4 - 2.5 Договору).

У позовній заяві позивач посилається на те, що на виконання умов Договору на адресу відповідача з боку ТОВ "Меркурій-3" був направлений матеріал, вказаний в Договорі та був виписаний рахунок-фактура №СФ-0000004 від 09 липня 2001 р. на суму 33095,09 грн., а з врахуванням ПДВ 6619,02 грн. загальна сума товару склала 39714,11 грн.

Вказаний товар був отриманий Споживачем, що підтверджується, на думку позивача, видатковою накладною №РН-0000004 від 09 липня 2001 p., податковою накладною №М-06 від 09.07.2001 р. та довіреністю серії ЯГО №117773 від 09 липня 2001 р. на ім'я ОСОБА_1.

09 липня 2004 р. між сторонами була укладена Додаткова угода №09.07/04 до Договору поставки №09.07/2001 від 09 липня 2001 p., згідно якої на прохання керівника Асоціації "ІМПРЕС" через наявні фінансові труднощі відповідачу була надана додаткова відстрочка оплати заборгованості на строк до 31.12.2005 р.

В зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору та додаткових угод на його адресу 23 грудня 2008 р. була направлена вимога про повернення коштів за поставлений матеріал, згідно якої сума, яка підлягає стягненню станом на 23.12.2008 р. склала 61910,51 грн., адже відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний сплатити позивачеві вартість матеріалу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Таким чином, позивач визначає суму позову у розмірі 81 992,77 грн., у тому числі: 78906,49 грн. – сума боргу з урахуванням індексу інфляції, 3086,28 грн. – пеня у розмірі 7,75% від суми боргу за період з 01.10.2010р. до 01.04.2011р.

Також позивач просить покласти на відповідача судові витрати.

Відповідач у відзиві на позов від 04.05.2011 р. просив суд залишити позов без розгляду, а матеріали справи направити до слідчих органів.

Вказане обґрунтовував тим, що матеріали, які були представлені позивачем, а саме: додаткова угода №09.07/04 та інші завірені печаткою підприємства, яка не належить підприємству ТОВ "Меркурій – 3".

Також відповідач звернув увагу на те, що позовна заяв підписана особою, повноваження якої закінчились. Відповідач вказує на те, що з директором ТОВ "Меркурій – 3" гр. ОСОБА_2 підприємством 10.01.2003 р. було підписано контракт строком на 5 років. Дія вказаного контракту закінчилася 10.01.2008 р. рішенням загальних зборів учасників позивача №121207 від 12.12.2007 р. дію контракту було продовжено до 30.10.2008 р. рішеннями загальних зборів учасників позивача №161008 від 16.10.2008 р., №181208 від 08.12.2008 р. контракт був продовжений до 06.12.2009 р. Однак відповідач вказує на те, що згідно із рішенням ГС АР Крим від 11.12.2009 р. по справі №2-8/2964-2009 рішення загальних зборів учасників позивача, які були оформлені протоколами №161008 від 16.10.2008 р. і №181208 від 08.12.2008 р. та за якими повноваження гр. ОСОБА_2. було продовжено до 09.02.2009 р., були скасовані. На підставі вказаного відповідач вважає, що повноваження гр. ОСОБА_2., як директора ТОВ "Меркурій -3", закінчилися 30.10.2008 р., а тому з 31.10.2008 р. гр. ОСОБА_2 втратив повноваження щодо підписання від імені позивача по справі позовних заяв, довіреностей та будь – яких інших документів.

Клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України було розглянуто судом у судовому засіданні 01.06.2011р. Суд дійшов висновку, що клопотання задоволенню не підлягає в зв’язку з наступним.

Відповідно до ч. 5 ст. 65 Господарського кодексу України керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси, зокрема, в органах державної влади, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами.

Як зазначено у п. 14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" від 14.12.2007 р. №01-8/973 (v_973600-07) за наявності у місцевого господарського суду сумнівів щодо повноважень посадової особи підприємства він не позбавлений права і можливості витребувати з урахуванням приписів частини другої статті 28 і частини першої статті 38 ГПК додаткові докази.

Такими доказами є відомості про юридичну особу або фізичну особу – підприємця, які включаються до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи, зокрема, прізвище, ім'я, по батькові, дата обрання (призначення) та реєстраційні номери облікових карток платників податків, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори; дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки відділу статистики у Ленінському районі Автономної Республіки Крим від 06.05.2011 р. №164/01-97 в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України станом на 06.05.2011 р. керівником товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій – 3" вказаний гр. ОСОБА_2 (а.с. 54).

Судом встановлено, що відомості про зміну керівника ТОВ "Меркурій – 3" та про призначення нового директора позивача до Єдиного державного реєстру внесені не були.

У судовому засіданні 01.06.2011р., запис якого здійснювався за допомогою технічних засобів, представник відповідача також пояснив, що відомості або докази того, хто на даний час є директором позивача, а отже і особою, яка наділена повноваженнями щодо підписання усіх документів, у нього відсутні.

На підставі вказаного суд вважає твердження відповідача про відсутність у гр. ОСОБА_2. повноважень на підписання даної позовної заяви необґрунтованими, а тому відсутні і підстави для залишення позову без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України.

Такої ж думки дотримується Севастопольський апеляційний господарський суд у справі № 2-11/2334-2009 за позовом ТОВ "Меркурій – 3" до асоціації "Імпрес" про стягнення 102 125,28 грн. (а. с. 78-81).

Також відповідач у додатковому відзиві на позов від 01.06.2011р. повідомив про те, що гр. ОСОБА_3., який представляє позивача в судових засіданнях по даній справі, насправді не є належним представником позивача, оскільки довіреність б/н від 24.03.2011 р., яка надає йому такі повноваження, підписана не повноважною особою – гр. ОСОБА_2 і печатка, якою завірена вказана довіреність, не належить ТОВ "Меркурій – 3", тобто є підробленою.

Суд зазначає, що вже встановлено та матеріалами справи не спростовано те, що на даний момент керівником ТОВ "Меркурій – 3" є гр. ОСОБА_2, а тому він мав повне право, як керівник позивача, видавати та підписувати довіреність на представлення інтересів позивача в господарських судах на ім’я ОСОБА_3.

Також відповідачем було подано заяву від 25.05.2011 р. про застосування строків позовної давності.

Позивач у запереченнях на відзив на позов від 27.05.2011 р. проти пропущення строків звернення до суду заперечував та вказував на те, що відповідно до п. 7.1 укладеного між сторонами договору поставки зазначено, що він укладений до повного виконання сторонами зобов’язань по ньому, а тому, за його думкою, вказаним пунктом фактично сторонами збільшено позовну давність.

Усі документи залучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 01.06.2011р. була оголошена перерва.

Судове засідання було продовжено 08.06.2011р. за участю тих самих представників сторін.

08 червня 2011 року відповідач по справі подав до канцелярії суду заяву про відвід судді Колосової Г.Г.

Ухвалою ГС АР Крим від 08.06.2011 р. у задоволенні вказаної заяви було відмовлено.

Також відповідачем двічі було заявлене клопотання про передачу матеріалів справи до правоохоронних органів для вирішення питання щодо порушення кримінальної справи за ст. 358 КК України за фактом підробки печатки підприємства ТОВ "Меркурій-3" та надання підроблених документів суду ОСОБА_2 Також відповідач зазначав, що довіреність ЯГО №117773 від 09.07.2001р. не може бути підтвердженням на отримання матеріалів по спірній поставці. В накладній на поставку матеріалів ручкою іншого кольору від руки були вписані реквізити цієї довіреності, що, за думкою відповідача, свідчить про те, що довіреність була вписана не в момент поставки і виписки накладної та отримання матеріалів, а пізніше, що суперечить чинному законодавству.

Оскільки у клопотаннях відповідача були відсутні посилання на норми процесуального закону, на підставі яких він просив суд направити матеріали справи до слідчих органів, суд з’ясовував вказане питання у судовому засіданні 08.06.2011р. Представник відповідач вважав, що у даному випадку необхідно керуватися приписами Цивільного процесуального кодексу (1618-15) , який регулює вказане питання, оскільки Господарським процесуальним кодексом (1798-12) такі питання прямо не врегульовані.

Розглянувши клопотання відповідача, суд вважає його таким, що не підлягає задоволенню, у зв’язку з наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу, господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом (1798-12) .

Тому посилання відповідача на норми Цивільного процесуального кодексу (1618-15) суд до уваги не приймає.

Згідно із ст. 90 Господарського процесуального кодексу, якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури.

Також у судовому засіданні відповідач пояснив, що він вже звернувся до органів прокуратури з відповідною заявою, одна про результати її розгляду ще не повідомлений.

Позивач у поясненнях по справі від 08.06.2011 р. знов повідомив про те, що у п. 7.1 укладеного між сторонами договору поставки зазначено, що він укладений на строк до повного виконання сторонами зобов’язань по ньому. На підставі вказаного позивач вважає, що строк позовної давності належить відраховувати з моменту, коли з приводу невиконання відповідачем договірних зобов’язань йому 23.12.2008 р. було направлено вимогу про повернення грошових коштів за поставлений товар, адже на відміну від постачальника, який був зобов’язаний здійснити поставку в строк до 31.07.2001 р. Споживач брав зобов’язання сплатити матеріал в повному обсязі на протязі тридцяти календарних днів з моменту заявлення постачальником вимоги про це, як зазначено в п. 2.5 договору поставки. Вказана вимога була отримана відповідачем 20.01.2009 р.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував та заявив в судовому засіданні усне клопотання про виклик в судове засідання для допиту у якості свідків робітників, які здійснювали вивіз товару зі складу відповідача, оскільки він заперечує сам факт отримання ним товару за спірною накладною та пояснює, що цей товар був вивезений зі складу саме працівниками позивача для самого позивача.

Вказане клопотання задоволенню не підлягає в зв’язку з наступним.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

З вказаного вбачається, що такі засоби доказування як допит свідків не передбачені нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Судові засідання фіксувалися за допомогою технічних засобів, а саме програмно – апаратного комплексу "Діловодство суду".

Розгляд справи відкладався та оголошувалася перерва, в порядку ст. 77 Господарського пресувального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

09.07.2001 р. між відповідачем по справі ( споживач ) та позивачем по справі (постачальник ) був укладений договір поставки № 09.07/2001 ( а. с. 17 ).

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору постачальник зобов’язався передати у власність споживача, а споживач зобов’язався прийняти і сплатити обумовлений даним договором матеріал.

Відповідно до п. 1.2 вказаного договору загальна ціна складає 39 714,11 грн., в тому числі податок на додану вартість – 6619,02 грн.

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору постачальник зобов’язався здійснити поставку в строк до 31.07.2001 р. Датою поставки вважається дата надходження матеріалу на склад споживача. Матеріал вважається поставленим з моменту надходження його в повному обсязі за вказаною споживачем адресою.

Відповідно до п. 2.4 вказаного договору споживач зобов’язався прийняти матеріал в строк, обумовлений пунктом 2.1 даного договору.

Відповідно до п. 2.6 вказаного договору споживач здійснює приймання матеріалу:

- по кількості – відповідно до кількості, вказаної у відвантажувальної накладної;

- за якістю – відповідно до вимог ГОСТ.

Матеріал, який не відповідає умовам поставки, підлягає поверненню постачальнику за його рахунок.

В обгрунтування позовної заяви позивач посилався на те, що у виконання умов вищевказаного договору ним було поставлено на користь відповідача, а відповідачем прийнято обумовлений вищевказаним договором матеріал на суму 39 714,11 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковою накладною №РН – 0000004 від 09.07.2001 р., яка була підписана представниками обох сторін та була завірена печаткою ТОВ "Меркурій – 3", а також податковою накладною №М – 06 від 09.07.2001 р. ( а. с. 20 – 21 ).

Також факт прийняття відповідачем, на думку позивача, підтверджується наявною в матеріалах справи довіреністю ЯГО №117773 від 09.07.2001 р., яка була виписана на гр. ОСОБА_1 на отримання матеріальних цінностей від ТОВ "Меркурій – 3". Посилання на вказану довіреність міститься також у видатковій накладній №РН – 0000004 від 09.07.2001 р. (а. с. 22 ).

Відповідно до п. 2.5 вищевказаного договору поставки споживач зобов’язався сплатити отриманий матеріал в повному обсязі на протязі тридцяти календарних днів з моменту заявлення постачальником вимоги про це.

Судом встановлено, що 09.07.2004р. між сторонами у справі була укладена додаткова угода №09.07/04 до договору поставки № 09.07/2001 від 09.07.2001 р. відповідно до якої ТОВ "Меркурій -3", приймаючи до уваги тимчасові фінансові труднощі відповідача, що викликані об’єктивними причинами, пов’язаними зі станом ринку металів, що привело підприємство до зменшення ліквідних обігових коштів, підтвердив свою готовність дати відстрочку сплати заборгованості за вищевказаним договором в сумі 39 714,11 грн. станом на 09.07.2004 р. на строк до 31.12.2005 р. ( а. с. 18 ).

Вказана додаткова угода була підписана представниками обох сторін та завірена відповідними печатками.

У судовому засіданні відповідач факт укладення спірного договору та додаткової угоди до нього не заперечував.

В зв’язку з тим, що вартість матеріалів у вказаний строк відповідачем так сплачена і не була, позивачем було направлено відповідачу вимогу від 23.12.2008 р., відповідно до якої він вимагав сплатити наявну заборгованість з урахуванням інфляційних втрат ( а. с. 23 ).

Вказана вимога була отримана відповідачем 20.01.2009 р., про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення ( а. с. 23 ).

Оскільки відповідачем дій з погашення боргу так здійснено і не було, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Суд зазначає, що відносини щодо поставки матеріалів між сторонами виникли в липні 2001 р.

На той період був чинним Цивільний кодекс Української РСР (1540-06) від 18 липня 1963 року.

З 1 січня 2004 року вступив в силу новий Цивільний кодекс України (435-15) .

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень вказаного ЦК (435-15) він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу (435-15) застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки права та обов’язки сторін по справі продовжували існувати після набрання чинності новим Цивільним кодексом України (435-15) , суд дійшов висновку, що в даному випадку підлягають застосуванню норми ЦК України (435-15) від 16.01.2003 р.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідач заявив про застосування судом строків позовної давності, оскільки вважає, що позивачем було пропущено строки позовної давності при зверненні до суду з вказаним позовом.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вже вказувалося вище, пунктом 2.5 договору сторони передбачили, що споживач зобов’язується сплатити отриманий матеріал в повному обсязі на протязі тридцяти календарних днів з моменту заявлення постачальником вимоги про це.

Додатковою угодою від 09.07.2004 р. сторони змінили умови вказаного договору поставки щодо порядку сплати та встановили конкретну дату, до настання якої позивач повинен був перерахувати вартість придбаних матеріалів у повному обсязі – 31.12.2005 р.

Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Таким чином, строк позовної давності сплинув 01.01.2009р., а позивач звернувся до суду з вказаним позовом тільки в квітні 2011р., про що свідчить штамп вхідної кореспонденції господарського суду АР Крим та штамп на конверті про відправлення (а.с.26).

Посилання позивача на те, що строк позовної давності належить відраховувати з моменту, коли з приводу невиконання відповідачем договірних зобов’язань йому 23.12.2008р. було направлено вимогу про повернення грошових коштів за поставлений товар у відповідності з п. 2.5 договору, судом не приймається до уваги у зв’язку із зміненням сторонами порядку розрахунку та дати кінцевого розрахунку у додатковій угоді до договору. Тобто, остаточна дати сплати – 31.12.2005р., яка вже не залежала він направлення вимоги про сплату.

Доводи позивача про те, що строк позовної давності не сплинув, оскільки сторони збільшили строки позовної давності за домовленістю, суд також до уваги не приймає у зв’язку з наступним.

Позивач посилається на те, що у п. 7.1 укладеного між сторонами договору поставки зазначено, що він укладений на строк до повного виконання сторонами зобов’язань по ньому, що він вважає домовленістю сторін про збільшення строку позовної давності.

Відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Дослідивши договір поставки, суд не встановив, що в ньому наявні пункти, які свідчать про досягнення сторонами згоди про збільшення позовної давності на певний строк, який є більшим ніж той, що встановлений Законом, оскільки така домовленість повинна мати конкретні вказівки саме на збільшення строку позовної давності, а також на конкретно визначений строк, на який він збільшується. Тому п. 7.1 договору, на який посилається позивач, такою домовленістю не є.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При таких обставинах, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача боргу у розмірі 39 714,11 грн. необхідно відмовити.

Також позивач просить стягнути з відповідача інфляційні витрати у розмірі 39 192,38 грн. та пеню у розмірі 3086 грн.

Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Тому у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних витрат у розмірі 39 192,38 грн. та пені у розмірі 3086 грн. також необхідно відмовити.

У судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України та повідомлено, що рішення у повному обсязі буде складено 14.06.2011 р. Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 14.06.2011 р.