З метою усунення суперечностей у доводах та доказах сторін, у судовому засіданні у межах строку, передбаченого статтею 69 ГПК України, з 10 год. 30 хвил. 31.05.11р. до 03.06.11р було оголошено перерву. Вказані процесуальні дії суду відповідають вимогам частини ч. 3 ст. 77, ст. 86 ГПК України, та знайшли своє відображення у протоколі судового засідання від 31.05.11р., згідно ст. 81-1 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ:

Мале приватне виробничо-впроваджувальне підприємство "ГЕРМЕС" звернулося до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард" про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 05.08.03р., укладеною до договору фінансового лізингу №73/85 від 28.09.01р.

Відповідач позовні вимоги не визнав, мотивуючи свої заперечення наступними обставинами, зокрема:

· позивачем пропущений строк позовної давності на звернення з позовом про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 05.08.03р. до договору фінансового лізингу №73/85 від 28.09.01р., а тому клопоче перед судом про застосування до спірних відносин сторін строку позовної давності (пункт 3 статті 267 ЦК України);

· згідно з пунктом 1.1 додаткової угоди, право власності на будівлю блочного цеху переходить від закритого акціонерного товариства "Завод "Авангард" до малого виробничо-впроваджувального підприємства "ГЕРМЕС" з моменту передачі відповідачем на баланс Харцизького управління по газопостачанню і газифікації газопроводу середнього тиску;

· передача газопроводу відбулася 21.10.04р. за актом прийому-передачі. Тобто, з 16.10.03р. коли позивач став власником будівлі блочного цеху, і до 21.10.04р. на очах у позивача, який вважає себе правонаступником, відповідач будував газопровід середнього тиску;

· відповідно до статті 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ліквідатор з дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) підприємства банкрута;

· пунктами 6.3 та 6.10 Статуту закритого акціонерного товариства "Завод "Авангард" визначені органи керівництва товариства у вигляді виконавчої дирекції, яку очолює директор. Директор у межах своєї компетенції видає довіреності. Довіреність від ім’я юридичної особи, яка видана ліквідатором підприємства банкрута Куц Д.Г., уповноваженим на це Статутом товариства на ім’я третьої особі - ОСОБА_1 відповідає вимогам статті 246 ЦК України;

· позивач шляхом шахрайства придбав будівлю блочного цеху без належної адреси та номеру, які визначаються органами бюро технічної інвентаризації;

· посилання позивача на те, що додаткова угода до договору фінансового лізингу змінила власника спірного майна, і момент переходу права власності є хибними, оскільки власника спірного майна змінила не додаткова угода, а сам договір фінансового лізингу № 73/85 від 28.09.01р., де у пункті 1.5 зазначено: " Майно, передане Лізингодавцем є його власністю протягом усього строку дії договору. Право власності на майно – об’єкт лізингу переходить до Лізингоодержувача з дати сплати Лізингоодержувачем повної вартості об’єкт лізингу відповідно до умов договору";

· згідно умов договору фінансового лізингу момент переходу права власності міг настати у будь-який час, оскільки пунктом 3.4.2 договору встановлено, що Лізингоодержувач за згодою Лізингодавця має право за свій рахунок здійснювати поліпшення майна. Вартість проведених відповідачем поліпшень, у тому числі необхідних витрат враховувалося Лізингодавцем при встановлені розміру лізингових платежів;

· на час розгляду інших спорів у господарському суді Донецької області, позивач неодноразово намагався визнати спірний договір фінансового лізингу недійсним, однак його вимоги не були задоволенні. Це питання було предметом дослідження у справах: №18/400пд від 09.03.06р.; №11/203пд від 03.08.10р.; справа №44/59пд від 15.12.10р. Вказані факти є загальновідомими та не потребують доказуванню в розумінні вимог статті 35 ГПК України. Бажання позивача визнати недійсною додаткову угоду від 05.08.03р. до договору фінансового лізингу № 73/85 від 28.09.01р. є марними, оскільки вони взагалі не розглядалися (постанова Донецького апеляційного господарського суду у справі №11/203пд від 20.04.10р., яка залишена без змін постановою ВГС України по даній справі від 03.08.10р.);

· у постанові Донецького апеляційного суду у справі №2/72 від 12.10.04р. зазначено, що підставою виникнення права власності на будівлю блочного цеху у продавця, тобто у приватного підприємства "ДОНТЕХНОЛОГІЯ" є біржовий договір №01/02-08 від 28.08.03р. Вказана постанова та рішення у даній справі залишені також без змін постановою ВГС України від 23.02.05р.

· щодо права власності на спірну нерухомість - будівлю блочного цеху, яка розташована за адресою: Донецька область, м. Харцизьк, вул. Шаумяна 2б, то рішенням господарського суду Донецької області у справі №44/59пд від 15.12.10р. встановлено: ".....юридичний факт передачі ТОВ "Авангард" на баланс Харцизького управління з газопостачання та газифікації газопроводу середнього тиску достовірно підтверджено відповідним актом приймання-передачі та рішенням Харцизької міської ради від 21.10.04р. за № 4/23-946. ТОВ " Авангард" набуло речових прав власності на будівлю блочного цеху, розташовану за адресою : Донецька область, м. Харцизьк, вул. Шаумяна, 2б ( попередня редакція вул. Цегляна, 2)";

· договір фінансового лізингу № 73/85 від 28.09.01р., та додаткова угода від 05.08.03р. відповідають вимогам Закону України " Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) та є дійсними;

· на підставі викладеного, відповідач вважає позовні вимоги недоведеними, у зв’язку з чим слід припинити провадження у справі за ознаками пункту 1-1 статті 80 ГПК України, за відсутністю предмету спору та приписів пункту 2 статті 81 ГПК України, оскільки у проваджені господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського суду між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Залучена судом за клопотанням позивача до у часті у справі третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 письмово на листі повідомила суд про наступні обставини:

§ третя особа, яка є співзасновником підприємства відповідача повідомила про що, договір фінансового лізингу №73/85 від 28.09.01р. був укладений нею від імені Лізингодавця - ЗАТ "Завод "Авангард" на момент введення санації боржника, та після отримання згоди комітету кредиторів товариства;

§ пунктом 4 протоколу №5 від 28.09.01р. засідання Ради кредиторів ЗАТ "Завод "Авангард" ( Додаток №1) була надана згода на проведення робіт щодо передачі майна у лізинг;

§ перехід права власності на спірне майно передбачено пунктами 1.5 та 3.4.2 договору фінансового лізингу. Додаткова угода до договору лише конкретизує момент настання виконання умов договору фінансового лізинг, у тому числі поліпшення його стану за рахунок газифікації тощо;

§ додаткову угоду підписано ОСОБА_1 на підставі довіреності від 28.12.02р., яка видана ліквідатором Лізингодавця - закритого акціонерного товариства "Завод "Авангард" – Куц Д.Г., який був призначений на той час директором позивача;

§ на підставі листування між сторонами були отримано згоду на поліпшення спірного майна за рахунок газифікації, перевірені повноваження на право ОСОБА_1 підписати спірну додаткову угоду від 05.08.03р. до договору фінансового лізингу №73/85 від 28.09.01р. Про викладені обставини було повідомлено і позивача, що газифікація лізингового майна з підключенням до газопроводу середнього тиску віднесені до робіт щодо поліпшення майна. З урахуванням викладеного, строк позовної давності пропущений позивачем без поважних причин, а нібито його порушене право не підлягає захисту (строк позовної давності слід відраховувати від листа за № 29-11/1203 від 29.11.07р.).

З’ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову оцінку відносинам сторін, вислухавши доводи представника позивача, мотиви письмових заперечень відповідача, пояснення третьої особи, суд встановив:

Позов мотивовано тим, що 16.10.03р., між приватним підприємством "ДОНТЕХНОЛОГІЯ", далі Продавець, та малим приватним виробничо-впроваджувальним підприємством "ГЕРМЕС", далі Покупець, було укладено договір купівлі – продажу за № 1719, згідно предмету якого Покупець набув право власності на нерухоме майно, яке розташоване за адресою: Донецька область, м. Харцизьк, вул. Шаумяна, 2б (попередня адреса – м. Харцизьк, вул. Кірпічна, 2), промисловий майданчик ЗАТ " Завод "Авангард". Поряд із іншим майном, яке визначено у Додатку №1 до договору купівлі-продажу, позивач набув право власності на будівлю блочного цеху, що підтверджено Витягом про реєстрацію права власності за № 1741881 від 16.10.03р. за реєстровим № 2988612.

Комунальним підприємством бюро технічної інвентаризації м. Харцизька проведена перереєстрація права власності на будівлю блочного цеху, у зв’язку з чим право на нерухомість належить позивачу. Такі обставини підтверджені ухвалою господарського суду Донецької області у справі № 43/326пн, за наслідками якої між сторонами було затверджено мирову угоду. За змістом судового рішення вбачається, що ЗАТ "Завод "Авангард" було першим власником нерухомого майна за переліком. Право власності на вказане майно, у тому числі спірну будівлю блочного цеху закріплене за малим виробничо-впроваджувальним підприємством "ГЕРМЕС".

Разом з правом власності на нерухоме майно за його індивідуальними визначеними ознаками, підприємство позивача набуло прав Лізингодавця за договором фінансового лізингу від 28.09.01р. за № 73/85. Стороною на час укладення договору фінансового лізингу, у якості Лізингодавця було зазначено ЗАТ " Завод "Авангард", в особі керуючого санацією ОСОБА_1, який діяв на підставі Закону України "Про відновлення неплатоспроможності боржника та визнання його банкрутом" та рішення арбітражного суду Донецької області у справі №24/146Б від 30.03.2000р. Іншою стороною за договором значиться ТОВ "Авангард", яке набуло права Лізингоодержувача, в особі директора товариства Чвали О.Ю. Предметом договору фінансового лізингу є майно за переліком.

На час розгляду спору ЗАТ " Завод "Авангард" (Лізингодавець і попередній власник спірної будівлі блочного цеху) ліквідовані. Даний факт підтверджується Витягом із державного реєстру підприємств та організацій України від 08.01.08р. Тому підприємство позивача стало стороною за договором фінансового лізингу №73/85 від 28.09.01р. внаслідок сингулярного ( часткового) правонаступництвом, що відображено у процесуальних документах суду.

Укладена до договору фінансового лізингу додаткова угода від 05.08.03р. підписана з боку ЗАТ " Завод "Авангард" директором – розпорядником ОСОБА_1, який діяв на підставі довіреності від 28.12.02р., а з боку ТОВ "Авангард" – директором Чвала О.Ю., який діяв відповідно до Статуту товариства.

Довіреність від 28.12.02р. видана на ім’я ОСОБА_1 на на право подовження строку дії укладених раніше ЗАТ " Авангард" договорів оренди. Для виконання даної довіреності йому було надане право на підписання відповідних доповнень, додатків та додаткових угод до раніше укладених договорів. Довіреність видана строком на 2 (два) місяця до 28.02.03р., посвідчена ліквідатором ЗАТ " Завод "Авангард" - Лобачем Д.М. Строк довіреності було продовжено призначеним у справі №24/146Б про банкрутство ліквідатором ЗАТ "Завод "Авангард" - Куц Д.Г. - до 01.09.03р. Представництво, оформлене за спірною довіреністю не надавало повноважень її представнику укладати додаткову угоду, а тому позивач наполягає на визнанні її недійсною, як такої, що суперечить вимогам ст.ст. 203, 215, 241 ЦК України, оскільки вона була підписана особою з перевищенням повноважень.

Дослідивши обставини справи, правову норму, яка підлягає застосуванню у спірних відносинах сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги обґрунтовані виходячи із наступного:

За своєю правовою природою між сторонами укладено договір фінансового лізингу, що відповідає вимогам ст.ст. 1, 6, 8, 16 Закону України " Про фінансовий лізинг", ст. 806 ЦК України та ст. 292 ГК України. Сторони досягли всіх його суттєвих умов, а тому договір вважається укладеним в розумінні вимог ст.ст. 627, 638 ЦК України та ст.ст. 180, 181 ГК України.

Предметом спору у даній справі є представництво, як особливий вид цивільних правовідносин. Воно характеризуються складною структурою та вчиненням певних дій представниками.

Так, відповідно до вимог статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі:

Ш договору;

Ш акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства;

Стаття 241 ЦК України передбачає, що правочин, здійснений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обв’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Наступне схвалення правочину особою, яку переставляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки з моменту вчинення цього правочину. Спірним питанням у справі є - представництво, яке ґрунтується на довіреності, яку видано уповноваженим на це органом юридичної особи та установчими документами.

Сторони згідно вимог статті 38 ГПК України не надали оригінал спірної додаткової угоди 05.08.03р., що не позбавило суд прийняти у якості доказів по справі копію додаткової угоди згідно ст.ст. 33, 34, 36 ГПК України.

Додаткова угода від 05.08.03р. до договору фінансового лізингу передбачає перехід права власності на будівлю до відповідача у разі її поліпшення за рахунок газифікації, з урахуванням того, що право власності переходить до відповідача з моменту передачі на баланс Харцизького управління з газопостачання та газифікації газопроводу середнього тиску. Фактично додаткова угода, за її змістом змінила власника майна та момент переходу права власності на вказане майно. Зміст повноважень представника за довіреністю є обмеженими, і уповноважує ОСОБА_1 лише на продовження строку дії раніше укладених ЗАТ "Завод "Авангард" договорів оренди.

За приписами законодавства, як-то: "продовження строку договору оренди" та "відчуження майна та визначення моменту переходу права власності", не є тотожними поняттями. Спірна довіреність не надавала повноважень представнику ЗАТ "Завод "Авангард" укладати додаткову угоду від 05.08.03р., у тому числі змінювати власника майна та встановлювати момент переходу права власності на спірне нерухоме майно.

Представник за довіреністю – директор-розпорядник ОСОБА_1 перевищив свої повноваження надані йому у довіреності, і виходячи із змісту статті 241 ЦК України. Додаткова угода до договору фінансового лізингу не могла і не може припинити цивільні права і обов’язки для ЗАТ " Завод " Авангард", а само позбавити його права власності на будівлю, оскільки такі дії не лише не були схвалені керівництвом ЗАТ "Завод" Авангард", а навпаки, керівництво ЗАТ " Завод " Авангард" вчинило дії, які прямо вказують на те, що воно не хотіло передавати право власності на будівлю блочного цеху ТОВ " Авангард", що знайшло своє відображення в ухвалі господарського суду Донецької області від 22.11.05р. у справі №43/326пн.

Тобто, стаття 241 ЦК України відображує наслідки такого представництва. У розумінні наведеної норми права представником юридичної особи вважається також орган, який у відносинах з третіми особами вправі особисто здійснювати представництво. При цьому не має значення, чи член органу здійснює повноваження у зв’язку із заняттям посади в органі юридичної особи, або на підставі виданої довіреності. У разі перевищення вказаними особами своїх повноважень при вчиненні правочину останній може породжувати правові наслідки тільки в разі його подальшого схвалення юридичною особою. Якщо цього не зроблено, такий правочин вважається не вчиненим (неукладеним). Втім, припиняючи провадження у справі, суд буде ухилятися від вирішення спору по суті і, відповідно, від здійснення правосуддя, що суперечить статтям 124, 129 Конституції України. Результатом розгляду такого спору згідно вимог статті 82 ГПК України може бути відмова у позові або його задоволення. Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) містить підстави, з яких особи звільняються від обов’язку доказування. Підстави звільнення від доказування можна поділити на три групи:

· а) обставини, визнані господарським судом загальновідомими (частина першої статті 35 ГПК України;

· б) преюдиціальні факти (частини 2-4 статті 35 ГПК України);

· в) законні презумпції ( частина п’ята статті 35 ГПК України).

Заперечення відповідача про наявність у нього права власності на спірну нерухомість згідно рішень господарських судів по іншим справам спростовується тим, що право власності на зазначене нерухоме майно зареєстроване за позивачем у встановленому порядку, про що свідчать Витяги із Державного реєстру на нерухоме майно. У якості фактів, які є загальновідомими та не потребують доказуванню в розумінні вимог статті 35 ГПК України, є постанова Донецького апеляційного господарського суду від 20.04.10р. у справі № 11/203пд, де вказується: " Право власності позивача на будівлю блочного цеху зареєстровано у встановленому порядку про що свідчать Витяги про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 1741881 від 16.10.03р., № 23015484 від 15.06.09р.".

Судом прийнято до уваги, що доказом порушення права власності на майно, є дії вчиненні особою, у тому числі висловлювання, які можуть бути розцінені як не визнання ним права власності іншої особи. На підтвердження факту володіння, користуванням або розпорядженням майном можуть бути акти законодавства, цивільні договори та особливості переходу права власності за ними, Витяги із Державного реєстру на майно, документи на приватизацію, судові рішення тощо. Твердження відповідача, що спірне майно належить йому на праві власності у зв’язку з находженням його на балансі спростовується тим, що знаходження майна на балансі підприємства, ще не є безспірною ознакою його права власності, оскільки баланс підприємства є формою бухгалтерського обліку, для визначення складу і вартості майна, обсягу фінансових зобов’язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності, що помилково і зазначено сторонами у додатковій угоді від 05.08.03р.

Пункт 1.7 договору фінансового лізингу зазначає, що при переході права власності на об’єкт лізингу від Лізингодавця до іншої особи договір лізингу зберігає чинність для нового власника, Таким чином, виходячи із умов договору та відповідно до вимог статті 8 Закону України " Про фінансовий лізинг" позивач набув прав Лізингодавця за договором фінансового лізингу, що підтвердив у своєї постанові і Донецькій господарський суд.

Одночасно з правом власності на будівлю, позивач набрав права і Лізингодавця за договором, укладеним між відповідачем ( Лізингоодержувач) та ЗАТ "Завод "Авангард" (Лізингодавець, попередній власник будівлі). Це обумовлює наявність у позивача сингулярного правонаступництва по відношенню до ЗАТ "Завод "Авангард", тобто перехід від одного суб’єкта до іншого лише окремих прав і обов’язків.

У даному випадку перехід прав і обов’язків за договором відбувся від ЗАТ " Завод "Авангард" до МП ВВП "ГЕРМЕС". Сингулярне правонаступництво, на відміну від універсального, не охоплює переходу всієї сукупності прав та обов’язків правонаступника, а тому іменується частковим правонаступництвом, і відбувається заміною осіб в окремих зобов’язаннях через волевиявлення сторін або вказівку закону.

Представник позивача довів наявність вказаного виду правонаступництва, а також те, що він є власником нерухомого майна, розташованого за адресою: Донецька область, м. Харцизьк, вул. Шаумяна, 2б, ( попередня адреса – м. Харцизьк, вул. Кірпічна, 2, промисловий майданчик ЗАТ " Завод " Авангард", а само будівлі блочного цеху. У своєму клопотанні від 22.06.09р., у справі №32/95пн позивачем (ТОВ "Авангард") відображене: "Таким чином "блочний цех" за адресою: м. Харцизьк, вул. Шаумяна, 2б, є - власністю малого приватного виробничо-впроваджувального підприємства "ГЕРМЕС".

Щодо пропуску позивачем строку позовної давності то суд виходе із наступного, зокрема:

· законодавець встановлює, що коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача на захист якого він просить відповідачем не порушено, приймається рішення про відмову у задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності;

· якщо буде встановлено, що право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд приймає рішення, яким відмовляє в позові у зв’язку із закінченням строку позовної давності, а у випадку визнання причин пропуску цього строку поважними - порушене право має бути захищене;

· виходячи із змісту вказаної правової норми, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об’єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторін, та пов’язані із дійсними істотним перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення стороною у справі процесуальних дій;

· до поважних причин також слід віднести причини, за якими кредитор проявляв належну дбайливість про захист свого порушеного права, але не міг своєчасно заявити позов з причин, які від нього не залежать та не знаходилися під його контролем;

· позивач стверджує, що ним не пропущений строк позовної давності на визнання спірного правочину недійсним. Вперше про існування додаткової угоди позивач дізнався лише 22.06.09р. під час судового процесу у справі №32/95пн, яка знаходиться до наступного часу у провадженні господарського суду Донецької області. Тобто, саме з 22.06.09р. позивач дізнався про порушення своїх прав та охоронювальних законом інтересів, як Лізингодавець за договором фінансового лізингу;

· дізнатися раніше про існування додаткової угоди і відповідно до порушених своїх прав, позивач не мав можливості, оскільки відповідач приховував факт існування додаткової угоди до договору. Відповідач не надав доказів того, що позивач був належним чином ознайомлений з додатковою угодою, або міг знати про її існування до 22.06.09р.;

· третя особа, у своїх запереченнях від 31.05.11р. зазначає, що 29.11.07р. позивач листом №29-11/1203 звернувся до ОСОБА_1 з проханням повідомити, чи уповноважував він директора ТОВ " Авангард" на підключення системи газопостачання майна, що є предметом лізингу до газопроводу середнього тиску. У відповідь на вказане прохання третя особа листом від 06.12.07р. повідомила, що газифікація майна, що є предметом лізингу, з підключенням до газопроводу середнього тиску віднесені до робіт із поліпшенням майна;

· про існування додаткової угоди, позивача своєчасно повідомлено не було, не тільки під час листування, але й пізніше. Посилання третьої особи про наявність у позивача інформації про існування додаткової угоди не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки позивач довідався про існування додаткової угоди. лише 22.06.09р., що і було зазначено вище. На підставі вказаного, суд дійшов висновку, що строк позовної давності на день звернення з позовною заявою до суду позивачем не пропущений, а його право про захист якого він просить порушено відповідачем згідно вимог ст. 16 ЦК України та приписів ст. 20 ГК України.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Законодавець визначає підстави для визнання правочину недійсним та настання певних наслідків, а саме:

§ відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст угоди не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним принципам суспільства;

§ зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, окрім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих згідно з Конституцією України (254к/96-ВР) (статті 1, 8 Конституції України);

§ згідно з ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності угоди є недотримання в момент здійснення угоди стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України;

§ якщо недійсність угоди прямо не встановлена законом, проте одна зі сторін або інша заінтересована особа оспорює її дійсність за підставами, встановленими законом, така угода може бути визнана судом недійсною, що встановлено ч.3 ст. 215 ЦК України.

Стаття 33 ГПК України зобов’язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім, ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем доведені підстави за законом для визнання недійсною додаткової угоди №1 від 05.08.03р., укладеною до договору фінансового лізингу №73/85 від 28.09.01р. Навпаки, відповідач не надав доказів того, що умови додаткової угоди до договору фінансового лізингу відповідають вимогам законодавства, не довів наступне схвалення правочину органом, якому надане таке право згідно закону та Статуту.

Крім того, суд, за результатами розгляду матеріалів справи, дійшов висновку про те, що в діях директора – розпорядника ЗАТ "Завод "Авангард" ОСОБА_1, що є третьою особою по справі, мають місце ознаки зловживання службовим положенням з корисливих мотивів, оскільки під час підписання ним додаткової угоди він був засновником ТОВ "Авангард" і перевищуючи надані йому повноваження діяв в інтересах останнього.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги малого приватного виробничо-впроваджувального підприємства "ГЕРМЕС" до товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард", обґрунтовані та підлягають задоволенню. У зв’язку з чим слід визнати недійсною додаткову угоду №1 від 05.08.03р., укладену між ЗАТ " Завод "Авангард" в особі директора – розпорядника ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю " Авангард" до договору фінансового лізингу №73/85 від 28.09.01р., як таку що суперечить закону.

Витрати по державному миту в сумі 85 грн. та забезпеченню судового процесу в сумі 236 грн. покладаються на відповідача у справі – товариство з обмеженою відповідальністю "Авангард" згідно вимог ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Щодо доводів відповідача про припинення провадження у справі за ознаками пункту 1-1 статті 80 ГПК України то вони не ґрунтуються на матеріалах справи.

Законодавець зазначає, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (п. 1-1 статті 80 ГПК України), зокрема у таких випадках:

· припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань;

· спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання;

Доказів врегулювання спору у досудовому порядку сторони суду не надали а тому спір було вирішено по суті.

Посилання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду згідно пункту 2 статті 81 ГПК України за ознаками того, що у проваджені господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського суду між тими ж сторонами, про той же предмет не відповідає фактичним обставинам справи та доказам на їх підтвердження. У провадженні господарського суду Донецької області відсутній справа за такими ознаками.

У судовому засіданні, яке відбулося 03.06.11р. згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 6, 8, 16 Закону України " Про фінансовий лізинг", п. 1, 2 ст. 180, п. 1 ст. 181 ГК України, ст.ст. 203, 215, 239, 240, 241, 627, 638, 806 ЦК України, ст.ст. 180, 181, 292 ГК України, ст. ст. 42, 43, 46, 22, 27, 33, 34, 35, 36, 43, 44, 49, 77, 82, 82-1, 84, ч.ч. 2, 3 ст. 85 ГПК України, суд

1. Позовні вимоги малого приватного виробничо-впроваджувального підприємства "ГЕРМЕС" до товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард" – задовольнити.

2. Визнати недійсною додаткову угоду №1 від 05.08.03р., укладену між ЗАТ "Завод "Авангард" в особі директора – розпорядника ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю "Авангард" до договору фінансового лізингу №73/85 від 28.09.01р".

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард", 83052, м. Донецьк, вул. 50-ї Гвардійскої дивізії, 17, ід.код 30871667, на користь:

- малого приватного виробничо-впроваджувального підприємства "ГЕРМЕС", 83023, м. Донецьк, вул. Чернігівська, 6а, ід.код 30277741, витрати по державному миту в сумі 85 грн. та забезпеченню судового процесу в сумі 236 грн., видавши наказ.

4. рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.