Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агентство маркетингових досліджень АМІ" м. Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙТІТРЕЙД" м. Київ, про визнання договору поставки № 235/03 від 01.07.2009р. недійсним.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір поставки № 235/03 від 01.07.2009р., додаток № 1 до договору поставки № 235/03 від 01.07.2009р.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 25.04.2011р. призначено колегіальний розгляд справи № 39/10пд у складі головуючого судді Морщагіної Н.С., суддів Сковородіної О.М., Соболєвої С.М.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 01.06.2011р. суддю Сковородіну О.М. замінено суддею Сич Ю.В.

Представник відповідача через канцелярію суду 04.04.2011р. надав відзив на позовну заяву, проти позову заперечив з підстав того, що сторони в пунктах 3.1. та 7.1. договору поставки № 235/03 від 01.07.2009р. погодили якість товару та строк дії договору. Також через канцелярію суду 18.04.2011р. надав супровідний лист, згідно якого просив суд залучити до матеріалів справи первинні бухгалтерські документи, що підтверджують факт виконання договору поставки № 235/03 від 01.07.2009р.

Представник позивача до судового засідання не з’явився, незважаючи про належне повідомлення судом про час та місце судового засідання. Через канцелярію суду 18.04.2011р. надав клопотання про призначення колегіального розгляду справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, господарський суд встановив.

01.07.2009 р. між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агентство маркетингових досліджень АМІ" м. Донецьк (Покупець), та відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "АЙТІТРЕЙД" м. Київ (Постачальник), укладено договір поставки № 235/03.

Згідно даного Договору Постачальник зобов’язався поставити і передати на умовах Договору товар у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити на умовах і в порядку, визначених цим Договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від Постачальника до Покупця та є невід’ємними частинами цього Договору.

Згідно п. 1.2. Договору сторони застосовують до даного Договору умови поставки EXW (Постачальник забезпечує Покупцю доступ до товару на власних (складських) площах Постачальника), місце поставки – склад Постачальника. За домовленістю сторін базис поставки може змінюватися на DDP відповідно до "ІНКОТЕРМС" в редакції 2000 року у разі, якщо вартість партії товару складає не менше 300 000,00грн.

Додатком № 1 до договору поставки № 235/03 від 01.07.2009р. сторони погодили перелік товарів, що можуть бути поставлені згідно договору, та термін гарантії на них.

Позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовом про визнання договору поставки № 235/03 від 01.07.2009р. недійсним з підстав його невідповідності вимогам ст. 180 ГК України, ст. 203 ЦК України.

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агентство маркетингових досліджень АМІ" м. Донецьк задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання недійсним правочину.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені основні вимоги для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов’язки.

Згідно із ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Пункт 7 ст. 179 ГК України передбачає, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом (435-15) , іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. ч. 1 - 5 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Зазначена правова норма кореспондує з положеннями частин 1,2 ст. 180 ГК України. Крім того, ч. 3 цієї ж статті визначає, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Виходячи зі змісту представленого суду договору поставки № 235/03 від 01.07.2009р., сторони погодили якість товару та строк дії договору, а саме п. 3.1. Договору встановлено, що якість товару, що поставляється, повинна відповідати всім санітарним, гігієнічним, технічним стандартам та правилам, встановленим чинним законодавством України. Пунктом 7.1. Договору встановлено строк його дії – до 31.12.2010р. Термін дії цього Договору автоматично продовжується на невизначений строк у випадку, коли жодна із сторін не повідомить іншу про відмову від подальшої участі в цьому Договорі, але не менше ніж як за 10 календарних днів до закінчення терміну його дії (п. 7.2. Договору).

Таким чином, доводи позивача стосовно того, що сторонами за договором поставки № 235/03 від 01.07.2009р. не було погоджено строк дії договору поставки та якість товару, судом до уваги не приймається, оскільки спростовується змістом долученого до матеріалів справи договору поставки № 235/03 від 01.07.2009р.

Недосягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору тягне за собою настання правових наслідків, визначених положеннями п. 8 ст. 181 ГК України, у вигляді неукладеності договору, та не може бути підставою визнання такого правочину недійсним, оскільки вимоги щодо визнання правочину недійсним можуть мати місце лише у випадку, якщо такий правочин укладений та існує як юридичний факт.

Крім того, суд приймає до уваги, що відповідно до приписів наведеного вище пункту визначення договору як неукладеного (такого, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання цього договору сторонами.

Між тим, як вбачається з представлених суду доказів, сторонами було вчинено фактичні дії на виконання оспорюваного правочину.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу.

Згідно з пунктом 4 статті 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов'язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Виходячи з системного аналізу наведених вище норм та обставин справи, суд доходить висновку, що позивачем з допомогою належних та допустимих у розумінні ст. 34 ГПК України не доведено не довів наявності обставин щодо недійсності укладеного між сторонами договору з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України, або його невідповідність ч. 1 - 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України, тобто не довів тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

З огляду на наведене, в позовних вимогах Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агентство маркетингових досліджень АМІ" м. Донецьк слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати підлягають віднесенню на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 35, 36, 43, 49, 75, 82- 85 ГПК України, суд–

В позовних вимогах Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агентство маркетингових досліджень АМІ" м. Донецьк – відмовити.

В судовому засіданні оголошено повний текст рішення. рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення.