ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2011 року
м. Київ
( Додатково див. ухвалу апеляційного суду Рівненської області (rs11022750) )
Колегія суддів Верховного Суду України у складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Балюка М.І.,
Романюка Я.М.,
Охрімчук Л.І.,
Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа – приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Рівненського міського суду від 23 квітня 2010 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 31 серпня 2010 року,
в с т а н о в и л а :
У червні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, третя особа – приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання договору недійсним. Позивачка зазначала, що її тітці ОСОБА_9 на праві власності належала АДРЕСА_1. 5 лютого 2003 року ОСОБА_9 склала заповіт, за яким на випадок своєї смерті все своє майно, в тому числі і зазначену квартиру, заповіла їй, позивачці. 26 вересня 2003 року ОСОБА_9 уклала договір довічного утримання, за яким відчужила квартиру відповідачу ОСОБА_7 Посилаючись на те, що договір довічного утримання укладено з порушенням ст. 146 чинного на час його укладення КпШС України (2006-07) , яка забороняла піклувальнику укладати договір з підопічним, а ОСОБА_7 розпорядженням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 16 травня 1997 року № 795-р був призначений піклувальником ОСОБА_9, позивачка просила визнати зазначений договір недійсним.
Рішенням Рівненського міського суду від 23 квітня 2010 року позов задоволено. Договір довічного утримання, укладений 26 вересня 2003 року ОСОБА_9 з ОСОБА_7, визнано недійсним.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 31 серпня 2010 року рішення суду першої інстанції змінено, виключено з мотивувальної частини рішення посилання на незаконність дій приватного нотаріуса ОСОБА_8 щодо посвідчення зазначеного договору довічного утримання та порушення ч. 5 ст. 36 Закону України "Про нотаріат". У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Ухвалюючи рішення про визнання договору довічного утримання недійсним суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що укладення піклувальником ОСОБА_7 з підопічною ОСОБА_9 договору довічного утримання є порушенням ст. 146 чинного на час його укладення КпШС України (2006-07) і відповідно до ст. 48 також чинного на той час ЦК Української РСР (1540-06) 1963 року підставою для визнання його недійсним за позовом позивачки, оскільки договором порушено її право як спадкоємця ОСОБА_9 за заповітом.
Такий висновок є правильним.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК Української РСР, який був чинним на час укладення спірного договору, недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону.
Частиною 1 ст. 146 КпШС України, який також був чинним на час укладення спірного договору, піклувальнику було заборонено укладати угоди з підопічними.
Судом встановлено, що ОСОБА_9 була власником АДРЕСА_1.
Розпорядженням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 16 травня 1997 року ОСОБА_7 призначено піклувальником ОСОБА_9
5 лютого 2003 року ОСОБА_9 склала заповіт, за яким на випадок своєї смерті все своє майно, в тому числі і спірну квартиру, заповіла позивачці.
26 вересня 2003 року ОСОБА_9 уклала договір довічного утримання, за яким належну їй квартиру відчужила відповідачу ОСОБА_7
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла.
Встановивши, що договір довічного утримання на порушення встановленої ч. 1 ст. 146 чинного на той час КпШС України (2006-07) заборони укладено піклувальником ОСОБА_7 з підопічною ОСОБА_9, чим порушено право позивачки на успадкування відчуженої за цим договором квартири за складеним раніше ОСОБА_9 на її користь заповітом, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання цього договору недійсним за позовом позивачки.
Таким чином, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст. 337 ЦПК України є підставою для відхилення касаційної скарги і залишення рішення суду без змін.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 336, ст. 337, п. 1 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити і залишити рішення Рівненського міського суду від 23 квітня 2010 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 31 серпня 2010 року без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді:
А.Г. Ярема
М.І. Балюк
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін