Компанія "LAUFFER S.A." Genev, Switzerland (далі – позивач), звернулась з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовська продовольча компанія", м. Донецьк (далі – відповідач) про визнання недійсною угоди на вчинення правочинну за дорученням комітента від 19.08.2004 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на довіреність від 03.08.2004р., лист від 17.08.2004р., угоду на вчинення правочину за дорученням комітента від 19.08.2004р., акт приймання-передачі до угоди на вчинення правочину за дорученням Комітента від 19.08.2004р., ст. 207 Господарського кодексу України, ст.ст. 203, 215, 216, ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України.

Ухвалою від 29.04.2011р. господарський суд Донецької області прийняв позовну заяву до розгляду та порушив провадження у справі № 30/40пд, судове засідання призначив на

20.05.2011 року.

Представник позивача в судовому засіданні 26.05.2011р. підтримав вимоги позовної заяви.

Представник відповідача в судовому засіданні 26.05.2011р. надав письмовий відзив б/н та дати, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував в зв’язку з наступним.

Так, 19.08.2004 року між Позивачем та Відповідачем була укладена Угода на вчинення правочину за дорученням комітента. Дана угода з боку позивача була підписана його представником ОСОБА_3., який діяв на підставі довіреності.

Відповідач як в своєму відзиві так і в судовому засіданні не заперечував, що лист компанії "LAUFFER S.A." від 17.08.2004 року про відкликання довіреності на представника ОСОБА_3. дійсно був вручений представникові Відповідача особисто 17.08.2004р. і ТОВ "Азовська продовольча компанія" знала про ці обмеження його повноважень. Але, враховуючи тісні ділові зв’язки між підприємствами, Відповідач не прийняв до уваги факт відкликання довіреності та вважав, що в подальшому один представник компанії "LAUFFER S.A." за довіреністю буде формально замінений на іншого і це ніяк не вплине на домовленості стосовно продажу 3500 тон продовольчої пшениці.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного:

Предметом позовних вимог є вимога позивача про визнання недійсною угоди на вчинення правочину за дорученням комітента від 19.08.2004 року.

З матеріалів справи вбачається, що Довіреністю від 03.08.2004 р. Компанією "LAUFFER S.A." (Довіритель) призначено пана ОСОБА_3 (далі – Представник), громадянина України, (паспорт НОМЕР_1, виданий Калінінським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області 22.07.1998 року), представляти інтереси компанії "LAUFFER S.A." Genev, Switzerland на території держави Україна та за її межами при взаємовідносинах з: усіма фізичними особами, у тому числі громадянами України, громадянами інших держав і особами без громадянства, приватними підприємцями, приватними нотаріусами; усіма юридичними особами будь-яких форм власності, включаючи будь-які підприємства, організації, установи, їхні відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва) та таке інше; усіма установами державної влади і державного управління, включаючи всі суди будь-якої юрисдикції, органи прокуратури, органи дізнання та попереднього слідства, органи служби безпеки, органи внутрішніх справ, органи податкової служби, органи митної служби, органи нотаріату, інші міністерства (їхні структурні підрозділи), відомства, установи, організації, підприємства; усіма банківськими і кредитно-фінансовими установами, включаючи їхні структурні підрозділи.

Для представництва інтересів Довірителя Представнику надано повноваження здійснювати будь-які види комерційної та представницької діяльності Довірителя стосовно придбання та продажу олії соняшникової, шроту та зернових культур, які необхідні для користі та вигоди Довірителя.

Вбачається, що Представником, паном ОСОБА_3., від імені Довірителя з однієї сторони та Товариством з обмеженою відповідальністю "Азовська продовольча компанія", м. Донецьк, з іншої сторони було підписано угоду на вчинення правочинну за дорученням комітента від 19.08.2004р. (далі – Угода), відповідно до якої Позивач доручає, а Відповідач приймає на себе зобов’язання за цим дорученням вчинити правочин з Покупцем від свого імені, але за рахунок Позивача на умовах, які передбачені угодою, щодо продажу 3 500 (три тисячі п’ятсот) тон продовольчої пшениці третього класу, українського походження, урожаю 2004 року з якісними показниками згідно ДСТУ 3768-98 (пункт 1.1, стаття 10, Угоди). Відповідно до Статті 10, п. 10.1 Угоди, остання набуває чинності після узгодження її тексту з директором Позивача, паном Кристофером Філліпсом і підпису в м. Донецьку уповноваженим представником компанії Позивача з урахуванням дати укладення (дата зазначається в Угоді) і діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.

Представник відповідача у відзиві та в судовому засіданні стверджував, що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення до суду з вимогою про захист порушеного права.

Відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України позовна давність встановлена законом може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Так, Додатком до угоди про вчинення правочину за дорученням комітенту від 19.08.2004р. сторони доповнили статтю 9 Угоди п. 9.5. та п. 9.6. наступного змісту:

"п. 9.5. Сторонами встановлено строк позовної давності тривалістю в 10 років щодо виконання обов’язків за цією угодою, а також щодо спорів, що виникають за цією Угодою, її розірвання, зміни або визнання недійсною. "

"п. 9.6. Місто розгляду спорів які можуть виникати між Сторонами є Україна."

Господарський суд не приймає до уваги доводи відповідача, оскільки Додатком до Угоди за домовленістю сторін строк позовної давності збільшено в 10 років.

За приписами ч. 1 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Оскільки сторонами передбачено, що спори за цією Угодою розглядаються саме в Україні, а місцем реєстрації та місцем знаходження відповідача, як юридичної особи є м. Донецьк, розгляд справи № 30/40пд підвідомчий господарському суду Донецької області.

Пунктом 10.1. до Статті 10 Угоди передбачено, що угода набуває чинності після узгодження її тексту з директором Позивача, паном Кристофером Філліпсом і підпису в м. Донецьку уповноваженим представником компанії "LAUFFER S.A." з урахуванням дати укладення (дата зазначається в Угоді) і діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.

Договір підписано сторонами та скріплено печатками підприємств.

Відповідно до пояснень представників сторін наданих в судовому засіданні, та виходячи з відзиву відповідача б/н та дати, Угода діє на теперішній час, оскільки зобов’язання за цією Угодою сторонами не виконані.

Отже, за своєю правовою природою угода на вчинення правочинну за дорученням комітента від 19.08.2004р. має ознаки договору доручення та договору комісії.

За приписом ст. 1000 Цивільного кодексу України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Статтею 1011 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно ч. 1 ст. 108 Цивільного кодексу України договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі відмови довірителя або повіреного від договору.

Актом приймання-передачі до угоди на вчинення правочину за дорученням комітента від 19.08.2004р. підписаним обома сторонами та скріпленого печатками підприємств, ТОВ "Азовська продовольча компанія" прийнято зерно пшениці третього класу у кількості 3502,91 т.

Відповідач листом від 30.09.2004р. повідомив позивача про передачу зерна пшениці у кількості 3 486,2 тони Покупцю, ТОВ "Агропромислова інвестиційна компанія" на умовах договору купівлі-продажу №20/08/2 від 20.08.2004 року.

В обґрунтування позовних вимог щодо визнання угоди недійсною позивач посилається на листи від 17.08.2004р. № 17/08/01 та від 17.08.2004р. № 17/08, які були вручені громадянину ОСОБА_3. та ТОВ "Азовська продовольча компанія".

З зазначених листів вбачається, що компанією "LAUFFER S.A." скасовані будь-які довіреності, які були видані на ім’я ОСОБА_3. для здійснення представницьких дій від імені компанії

Право скасувати довіреність надана Позивачу (довірителю) ч. 1 ст. 249 ЦК України, відповідно до якої Особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.

Отже, за змістом цієї норми таке право є безумовним.

Вищевказаний лист від 17 серпня 2004 року про скасування довіреності на представника ОСОБА_3. був особисто вручений ОСОБА_3., а також представникові Відповідача під розписку 17 серпня 2004 року, що підтверджується відповідними підписами. В листі від 17.08.2004 року на адресу відповідача зазначалося, що ОСОБА_3. з 17 серпня 2004 року не є повноважним представником компанії "LAUFFER S.A." та містилося прохання врахувати цей лист у подальшій діяльності та переговорах з компанією.

Крім того, відповідачем у відзиві б/н та дати підтверджено свою обізнаність щодо відкликання повноважень ОСОБА_3. шляхом скасування довіреності позивачем 17.08.2004 року.

Отже, скасування довіреності виключає можливість вчинення Представником правочинів від імені довірителя, як це випливає із змісту ст. 237, 238 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 215 ч. 1 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 ч. 2 цього Кодексу особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Виходячи з приписів норм цивільного та господарського права особа, яка вчинила спірний правочин, не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності і діяла на підставі скасованої довіреності, про що відповідач в свою чергу був обізнаний.

Із змісту ч. 3 ст. 249 Цивільного кодексу України вбачається, що права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася. Таким чином права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину у цій справі представником, не зберігають чинність для особи, яка видала довіреність – тобто для позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Компанія "LAUFFER S.A." Genev, Switzerland до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовська продовольча компанія", м. Донецьк про визнання недійсною угоди на вчинення правочинну за дорученням комітента від 19.08.2004р., оскільки угоду було укладено з порушення приписів ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Частиною 3 ст. ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Відповідно до ч.1 статті 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача.

На підставі ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 32, 33, 34, 35, 38, 43, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

1. Позовні вимоги Компанії "LAUFFER S.A." Genev, Switzerland до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовська продовольча компанія" м. Донецьк про визнання недійсною угоди на вчинення правочинну за дорученням комітента від 19.08.2004р., укладену між Компанією "LAUFFER S.A." Genev, Switzerland та Товариством з обмеженою відповідальністю "Азовська продовольча компанія", м. Донецьк – задовольнити.

2. Визнати недійсною угоду на вчинення правочинну за дорученням комітента від 19.08.2004р., укладену між Компанією "LAUFFER S.A." Genev, Switzerland та Товариством з обмеженою відповідальністю "Азовська продовольча компанія", м. Донецьк.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовська продовольча компанія"

м. Донецьк (83016, м. Донецьк, пр-т Ленінський, 43; ЄДРПОУ30776349) на користь Компанії "LAUFFER S.A." Genev, Switzerland (13, RUE DE LA TERRASIERE CY-1207 GENEV Switzerland)витрати зі сплати державного мита в сумі 85 грн. та зі сплати інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 236 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.