третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Управління державного казначейства України в м. Одесі

про стягнення 123 006,07 грн.

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від прокурора: Безкровний А.І.- за посвідченням № 048 від 26.01.2009 року;

від позивачів:

- Міністерства оборони України: ОСОБА_1- за довіреністю № 220/652/д від 28.12.2010 року;

- Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України: ОСОБА_2., за довіреністю №231/7 від 4.05.2011р.

від відповідача: ОСОБА_3- за довіреністю № 392/исх-гс від 16.12.2010 року.

від третьої особи - Управління державного казначейства України в м. Одесі: не з'явились.

СУТЬ СПОРУ: Перший заступник Військового прокурора Південного регіону України звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України з позовною заявою до Одеської міської ради, в якій, посилаючись на ст. 216, 1212 ЦК України, з урахуванням уточнень, просить стягнути з Одеської міської ради на користь Південного управління капітального будівництва МО України грошові кошти у сумі 123 006 грн. 07 коп., які були одержані на виконання недійсного правочину - договору оренди землі № 725 від 5.09.2007 року.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на те, що рішенням господарського суду Одеської області від 09.06.2010р. у справі №15/55-10-1683 визнано недійсним з моменту укладення договір оренди землі № 725 від 05.09.2007р., укладений між Одеською міською радою та Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України щодо оренди земельної ділянки площею 19907 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Щорса (на території військового містечка № 56).

При цьому, прокурор зазначає, що з огляду на відсутність у Одеської міської ради повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, тобто необхідного обсягу цивільної дієздатності при укладенні оспорюваного договору оренди, сплачені Південним УКБ МО України кошти в рахунок орендної плати мають бути повернуті в порядку реституції.

У судовому засіданні 23.05.2011р. прокурор заявлені вимоги підтримав у повному обсязі.

Крім того, прокурор пояснив, що жодних вимог до УДК в м. Одесі ним не висувається, у зв'язку з чим воно зазначене в заяві про уточнення позовних вимог в якості третьої особи на стороні відповідача. З урахуванням викладеного, ухвалою суду від 23.05.2011 року провадження у справі в частині вимог до відповідача Управління державного казначейства України в м. Одесі припинено відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмету спору, а вказана особа залучена судом в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Представники позивачів у судовому засіданні 23.05.2011р цілком підтримали позицію прокурора, надавши до суду також відповідні письмові пояснення.

Відповідач Одеська міська рада відзив на позовну заяву не надала, разом з тим, у судовому засіданні 23.05.2011р. представник відповідача проти позову заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним, отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та проаналізувавши надані докази у сукупності, суд дійшов наступних висновків :

Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому, згідно до ст. 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) та законами, прав і законних інтересів держави.

Встановивши наявність у позивача суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з’ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Як свідчать матеріали справи, і на це посилається прокурор в обґрунтування заявленого позову, 05.09.2007 року Одеською міською радою та Південним управлінням капітального будівництва МО України було укладено договір № 725 оренди землі - земельної ділянки площею 19907 кв. м. військового містечка № 56 (м. Одеса, вул. Щорса).

Згідно до пп. 4.1 - 4.5 вищенаведеного договору орендна плата за земельну ділянку загальною площею 19907 кв. м. розрахована у розмірі 4% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає 96248 грн. 88 коп. на рік і вноситься орендарем у грошовій безготівковій формі.

На виконання наведених підпунктів 4.1 - 4.5 договору оренди землі № 725 від 05.09.2007 року Південне управління капітального будівництва МО України перерахувало до Управління державного казначейства м. Одеси платіжними дорученнями: № 149 від 23.11.2007 року - 24 062 грн. 22 коп., № 2 від 21.07.2008 року - 57 717 грн. 24 коп., № 41 від 20.11.2008 року - 24 735 грн. 96 коп. № 63 від 03.12.2008 року - 16 490 грн. 65 коп., а всього: 123 006 грн. 07 коп.

Приймаючи до уваги, що рішенням суду, яким вказаний договір визнано недійсним, встановлено, що Одеська міська рада, укладаючи 5 вересня 2007 року договір № 725 і не маючи жодних повноважень на володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою військового містечка № 56, розпорядилася самовільно і незаконно землями оборони, всупереч вимогам ст. 4 ч. 1 Закону України "Про оренду землі", прокурор просить застосувати наслідки, передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою –посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Право зміни предмету або підстави позову належить, згідно до ст. 22 ГПК України, виключно позивачу, або, у даному випадку, прокурору.

Із вказаною нормою закону кореспондується також позиція Вищого господарського суду, викладена у листі від 29.06.2010р. №01-08-369, згідно з якою господарські суди у вирішенні спорів можуть застосувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини у конкретних справах, незалежно від того, чи посилаються на відповідні норми сторони та інші учасники судового процесу виключно якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову.

З урахуванням викладеного, аналізуючи заявлені вимоги, суд вказує наступне.

Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Норма ч. 1 ст. 216 ЦК є загальною. Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 216 ЦК України, вона застосовується, якщо законом не встановлено особливі умови застосування наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Відповідно до ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Статтею 21 Закону України "Про оренду землі", що є спеціальним законом у даному виді правовідносин, встановлено, що у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Таким чином, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 216 ЦК України, правові наслідки, передбачені ч.1 ст. 216 ЦК України –двостороння реституція – не можуть бути застосовані, що зумовлює відмову у задоволенні позовних вимог.

Разом з тим, суд вказує наступне. Частина 2 ст. 216 ЦК України визначає, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Таким чином, прокурор або позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди.