На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго"в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"до відкритого акціонерного товариства "Будшляхмаш" про стягнення 111 945,86 грн. заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 111-0243-3 від 10.11.2000 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 10.11.2000 року між акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго"в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"та відкритим акціонерним товариством "Будшляхмаш"укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 111-0243-3.

Згідно п.п. 2.2.1. та 2.3.1 договору і відповідно до законодавства України позивач постачає теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності з відповідачем для потреб опалення – в період опалювального сезону та гарячого водопостачання –протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком 1 до договору, яку відповідач зобов’язаний оплачувати щомісячно своєчасно та в повному обсязі.

Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється по приладах обліку відповідно до звернення-доручення про укладення договору розрахунковим способом за тарифами, встановленими і затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації.

Згідно п. 2 додатку 4 до договору передбачено, що відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повертає у РВТ).

Сплату за вказаними документами, відповідно до п. 3 додатка 4 до договору, відповідач виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Однак свої зобов'язання за зазначеним договором відповідач не виконує, внаслідок чого за період з 01.11.2009 року по 01.03.2011 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.03.2011 складає 107 209,28 грн., що підтверджується довідкою про розрахунок основного боргу, табуляграмами та відомостями обліку теплової енергії.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго"в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулась до суду з вимогою про стягнення з відкритого акціонерного товариства "Будшляхмаш"заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 107 209,28 грн., збитків від інфляції в розмірі 748,90 грн., 3 % річних в сумі 647,04 грн. та 3 340,64 грн. пені.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 05.04.2011 року порушено провадження у справі № 33/118, розгляд справи призначено на 19.04.2011 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 19.04.2011 року, в зв’язку з неявкою в судове засідання повноважного представника відповідача та невиконанням сторонами вимог суду, розгляд справи відкладено на 17.05.2011 року.

17.05.2011 року в судове засідання з’явились представники сторін та надали пояснення по суті спору. Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд стягнути з відкритого акціонерного товариства "Будшляхмаш"107 209,28 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію, 748,90 грн. інфляційних збитків, 647,04 грн. 3 % річних, 3 340,64 грн. пені, 1 119,46 грн. витрат зі сплати державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також порушив перед судом клопотання про заміну організаційно-правової форми акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго"на публічне акціонерне товариство "Київенерго". У зв’язку із задоволенням клопотання позивача суд здійснив заміну організаційно-правової форми позивача на публічне акціонерне товариство "Київенерго".

Представник відповідача надав пояснення по суті спору відповідно до яких визнав суму основного боргу та просив зменшити розмір пені.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.11.2000 року між акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" (постачальник за договором) та відкритим акціонерним товариством "Будшляхмаш"(абонент за договором) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 111-0243-3 (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1. договору, предметом даного договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених даним договором.

У відповідності до положень п. 2.1. договору, сторони зобов’язались при виконанні умов договору, а також при вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Положеннями про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування теплової енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Згідно з п.п. 2.2.1 договору, постачальник зобов’язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію –в період опалювального сезону; гарячого водопостачання –протягом року в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до договору.

Відповідно до п. 2.3.1 договору, абонент зобов’язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Порядок розрахунків сторони погодили в додатку № 4 до договору, відповідно до умов якого споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в районному відділі тепло збуту № 1 за адресою: вул. Жилянська, 63, оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці, табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Згідно з пунктом 3 додатку 4 до договору, сплату за вказаними документами абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.11.2009 року по 01.03.2011 року відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов’язання по оплаті отриманої енергії, у зв’язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем за спожиту теплову енергію в розмірі 107 209,28 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви обліковими картками за спірний період та відомостями обліку споживання теплової енергії за підписом відповідача, належним чином завірені копії долучені до матеріалів справи.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 111-0243-3 від 10.11.2000 року в період з 01.11.2009 року по 01.03.2011 року у відповідача перед позивачем в сумі 107 209,28 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем визнаний, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

У зв’язку з неналежним виконання зобов’язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати пов’язані з інфляційними процесами в сумі 748,90 грн., 3% річних в розмірі 647,04 грн. та пеню в розмірі 3 340,64 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі (436-15) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Положеннями пункту 3.5 додатку 4 до договору встановлено, що за несвоєчасне виконання його умов передбачено пеню, яка нараховується на суму боргу на початок місяця, у розмірі 0,5 % за кожний день прострочення до моменту його повного погашення.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (543/96-ВР) та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 107 209,28 грн. суд погоджується з розрахунком пені в розмірі 3 340,64 грн., 3 % річних в розмірі 647,04 грн. та витрат пов’язаних з інфляційними процесами в сумі 748,90 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Будшляхмаш"(04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21; ідентифікаційний код 14310164) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 31, ідентифікаційний код 26187763) заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 107 209 (сто сім тисяч двісті дев’ять) грн. 28 коп., пеню в розмірі 3 340 (три тисячі триста сорок) грн. 64 коп., три проценти річних в розмірі 647 (шістсот сорок сім) грн. 04 коп., індекс інфляції в розмірі 748 (сімсот сорок вісім) грн. 90 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 1 119 (одна тисяча сто дев’ятнадцять) грн. 46 коп. та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.